Історія про те, як недалекоглядні рішення минулого призводять до ускладнень реального життя сьогодення

25 Апреля 2016 2.1

Маю намір підняти на обговорення теми, що рідко звучить в розмовах про світле майбутнє, та майже не лунає в мріях «як стане гарно нам жити років за кілька». Мріяти та розмовляти це одне, а думати та шукати рішення втілення мрій в життя -  зовсім інше. Тема стосується долі пайової участі інвесторів та забудовників в розвитку соціальної інфраструктури міст та сіл. Це ті ключові рішення, які дозволяють будь-якій території розвиватися в плані соціального забезпечення мешканців. Про все - по порядку:

Днями я разом з іншими депутатами фракції відвідала такі обласні населених пункти: м.Боярка, смт.Бородянка + смт.Немішаєве, м.Бровари. Особисті враження:

м.Бородянка + с.Немішаєве. 

Прикро, коли від’їжджаєш 30км від столиці й потрапляєш немов в минуле сторіччя: окремі корпуси шкіл, що побудовані років з 80 тому (діти змушені переходити з одного в інший повз автошлях), завалений дах їдальні… Київ від побаченого здається іншою цивілізацією, хоча відстань автівкою займає з півгодини. Шлях до Бородянки та Немішаєвого пролягає повз новенькі наддорогі котеджні містечка. Розкішні маєтки на фоні інфраструктури селищ, справляють враження. Люди, які мешкають в котеджних містечках, працюють в Києві, й податок с з доходів фізичних осіб також платиться в Києві. Але користуються інфраструктурою Київської області. В столичному регіоні подібна різниця відчувається особливо, немов Індія з її крайнощами. Я не розумію людей, що будують котеджі  за 200.000долл. в нас.пунктах, які не мають каналізації чи питної води та навіть в перспективі не мають шкіл та садочків, щоб забезпечити потреби мешканців. Нажаль, люди, що закладають подібні котеджі та розвивають багатоповерхову забудову в містах-сателітах Києва, не займаються питанням пайової участі.

Бородянська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів

Зараз є можливість об’єднуватися з бюджетами всіх рівнів селищ, районів, областей й починати з нуля відновлювати заклади інфраструктури. Вже не стоїть питання: чи треба це робити чи ні. Це робити треба. Потрібно просто зважено підходити до питань оптимізації цих будівель. Коли ми відвідали Немішаєво й Бородянку, то побачили незакінчене будівництво школи, яку можна добудувати за рахунок коштів обласного та державного бюджетів, спільної пайової участі селищ, що знаходяться навколо. Це покращення умов навчання дітей, нова навчальна база – абсолютно нова школа, до того ж не доведеться вкладати кошти в капіталізацію старих будівель, в яких діти навчаються зараз. Навпаки, доцільно їх продати та гроші повернуться в місцеві бюджети.

Потреба в школи на сьогодні в Бородянці є для трьохсот дітей. В майбутньому ситуація ще більш ускладниться, адже розростається чималий мікрорайон, є дозволи на  зведення багатоповерхівок.

Друге місто, що наша депутатська група відвідала - Бровари.

Я була шокована усвідомленим дисонансом: в районі ТРЦ «Термінал», на перший погляд, приємно дивитися на величезну кількість багатоповерхової нової забудови. Але нікого не засмучує наступний факт: єдина школа, що забезпечує функціонування мікрорайону в галузі освіти,  наступного року буде змушена приймати дітей в третю зміну. Школи задля забезпечення потреб мешканців – нема, нових садочків – нема. Питання: де пайова участь від будівництва багатоквартирних забудов на соціальну інфраструктуру? Коли надавалися дозволи на будівництво багатоповерхівок – яким чином малося бути забезпечене повсякденне життя та побут людей, що куплять квартири в новеньких будинках?


Візуалізація масиву новобудов «Лісовий квартал», м. Бровари...

…та єдина школа мікрорайону: Броварська ЗОШ І-ІІІ ст. № 10.

Я, як голова бюджетної комісії, висловлю свою думку: варто взагалі припинити підтримку з бюджетів області та країни допомагати містам, які дозволяють подібну забудову.  Адже, як тільки планується розширення населеного пункту за рахунок новостворених квадратних метрів, одночасно потрібно розглядати й комплексний підхід по кожному новому мікрорайону від міського/селищного голів. Насамперед це стосується пайової участі та соціальної відповідальності забудовників. Останні зводять та продають житло, але людині потрібні не тільки чотири стіни навкруги, а й школи, садочки, нові дороги та лікарні тощо. Для міст обласного значення та їх бюджетів будівництво тієї ж школи складає близько 80 млн. грн. – непідйомна сума. Зараз очільники селищ та міст розповідають, що є потреби в нових школах, але, коли розбираєшся в причинах виникнення проблеми, виявляється, що таку ситуацію створили саме на містах. Ба більше: оскільки не робиться аналіз причин виникнення проблем із соціальними забезпеченням потреб мешканців, неможливо розробити комплекс дій із  запобігання таких явищ в майбутньому

Друга проблема Броварів, знову-таки – значна частина містян працює в Києві. Користуючись соціальною інфраструктурою та послугами  міста, але податок с доходів фіз.осіб сплачується в Києві.

Трете місто, яке мене вразило такими же однотипними проблемами – м.Боярка.

Ситуація така сама: є потреба в будівництві школі та садочка, питання щодо пайової участі не зрозуміле, де брати гроші – також.

Усе наведене свідчить про факт гострої управлінської кризи місцевих громад. Я переконалася на власні очі, що всі проблеми доволі однотипні та породжені недалекоглядною політикою на містах. Нібито й розвинуті з першого погляду міста-супутники (дається взнаки близькість столиці), але скрізь спостерігається суцільне небажання дбати про майбутнє та стратегічно планувати розвиток своїх територій.

Влада на місцях не працює на перспективу, «живе одним днем». Зараз обласний бюджет зіткнеться із необхідністю підтримувати та допомагати в вирішенні гострих соціальних потреб, й основне завдання Київоблради - стати ланцюгом, який зв’яже відносинами міста й державний бюджет, допоможе максимально швидко врегулювати соціальні питання.

Проте, як голова бюджетної комісій Київської обласної ради та людина, яка добре розуміється на будівництві, фінансах, термінах, розумію: на все потрібен час. Щоб побудувати школу, потрібно відвести земельну ділянку, зробити проектну документацію, експертизу, оцінку й почати будувати. Між моментом, коли всі сказали: «Так», потисли руки й діти зайшли в нову школу, пройде 2-3 роки.

Але потрібно робити вже сьогодні нове життя нашим дітям. Якщо мріяти про зміни та при цьому нічого не робити, то змін доведеться чекати довго.  

Редакция может не разделять мнение автора материалов. Публикации подаются в авторской редакции.

Как возродить кредитование в Украине. Практические...

Можно сделать эффективное кредитования в Украине, если сделать все правильно

Видео покушения на известного политика

На видео запечатлено несколько попыток и реакция окружающих

Народний депутат – про фінансові законодавчі...

Коли вітчизняний фінансовий сектор прийде до омріяного стану, і що для цього потрібно.

Австрия с четвертой попытки выбрала себе президента

Первый тур выборов президента Австрии состоялся 24 апреля 2016 года

Як волиняни відновлювальну енергетику...

Чи вигідно встановлювати сонячні станції - з практичного досвіду.

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка