Маленький інквізитор (крихта-фейлетон)

12 Июля 2017 4.4

Космополит и патриот ждут шенгенской визы,

А недопохмелившийся народ всё смотрит телевизор

Юрій Шевчук

Нещодавно в ультраліберальному журналі «Український тиждень» була видрукувана невеличка за обсягом стаття (бо ж головне не кількість літер, а, мабуть, той «убивчий» смисл, що вона його несе!) Вахтанґа Кебуладзе з голосною назвою «Раби рабів». У цій статті крикнява здіймається вже із перших речень, де процитовано рядки з М. Лермонтова, а конкретніше: «Прощай, немытая Россия, / Страна рабов, страна господ…». Емоційний фон лермонтовського вірша зберігається в кебуладзевому «маніфесті» до останньої крапки, котра своїм масним відтиском укотре проголошує попсову й попсовану сьогодні в Україні мисль: Росія – була, є і буде країною безвольних рабів, розлючених варварів і духовних троглодитів. Власне, ось таке повідомлення від пана Кебуладзе перш за все побачили мої очі, а згодом – коли із тих-таки очей спала ідеологічна полуда – перетравив мозок. – «Страшно, аж жуть»!       

Одразу зауважмо: тематика рабства раз-поза-раз вигулькує в дописах згаданого автора, тому виникає певна підозра a la Зиґмунд Фрейд, себто: що те саме рабство «сидить» десь на дні душі публіциста. (В кого воно не «сидить»!). Хоча, що вірогідніше, – це може бути ні більше, ні менше як рефлексивний виплід із пильних науково-дослідницьких пошуків. Сучасний плюральний світ, як би нам почасти цього не хотілося, змушує дошукуватись толерантних звинувачень, до яких і вдався В. Кебуладзе. (І до подібного скоріше всього втраплю і я).  

Автор, до речі, – доволі знаний в Україні філософ, удалий тлумач такої філософської течії як феноменологія, сказати б, феномен української феноменології як вона є. Феноменологічна філософія силкується досліджувати явища людської свідомості у їх чистоті й автентичності. Як побачимо, публіцистика київського професора спрямована на виявлення та оприлюднення таких суспільно-ідеологічних переживань, котрі мусять упосліджувати не лише психічний стан пересічного громадянина України, але й визначати недалеке майбутнє нашого народу. Втім, саме тут і виникає запитання: пророча інтелектуальна праця В. Кебуладзе – це свідчення мінливої офілософленої суб’єктивності чи зібрані вершки з народної (з громадянського суспільства) душі? Душі, котра повсюдно – і в університетських аудиторіях, і під час літнього жнивування, і на Літургії в Церкві – марить європейським світом з його суперцінностями? Власне кажучи, з’ясуванню цих проблем й буде присвячений пропонований фейлетон.

Росія – своєрідна пастка для західних інтелектуалів, зосібна ж для наших – доморощених і рустикальних. Адже з високою часткою імовірності можна потверджувати: виховані в тому числі й російською культурою (впродовж існування царської Росії та Радянського Союзу), вони стають заручниками того, з чим так натхненно стають на прю. Позаяк багато в чому калькують критичні думки стосовно руського народу своїх іменитих попередників із давніх, «темних» часів: Петра Чаадаєва (відоме «мы живем одним настоящим, в самых тесных его пределах, без прошедшего и будущего, среди мертвого застоя»), Олександра Герцена («оригинально-уродливая русская жизнь»), Василя Розанова («да это вата, а не человек») а то й завуальовано – психологічно з ними схожого Володимира Леніна. Тож стає цілком очевидно: В. Кебуладзе і багато сучасників  майже в дусі Івана Карамазова повертають Росії власний партквиток. Судячи з тону статті, наш опонент як Росію, так і всього створеного її народом не приймає. Що ж, геній Достоєвського зумів передбачити і сучасних інтелігентів, чи то пак ура-інтелектуалів!

Ще донедавна подібні характеристики народної душі («душонка-тушёнка», як постмодерново і поетично мав нагоду висловитись пан Кебуладзе) ставали на заваді розбудови світлого комуністичного майбутнього, а натепер перелічені літературні пасажі виказуються з нової – вже найсвітлішої – частини всесвіту, з Європи. Туди й закликають уступити наші прозахідно налаштовані співвітчизники – ці нечувані досі пролетарі ліберальної ниви. Відтак потроху з’являється здогадка (і поки – лише здогадка!), що В. Кебуладзе родом із таких інтелектуалів і водночас лібералів, яким влучне словосполучення підібрав К. Леонтьєв: легальні революціонери. Київську бруківку продовжують жбурляти! Але тепер у не таку-то й малу «дещицю» українського народу. Це – зібгана в камінець свобода. Камінна свобода. А каміння міцно тримають у долонях раби. Раби свободи.

Весіллю, справленому новонабутою політичною нацією на київському Майдані, послідує тяжке духовне похмілля! Ба більше, навіть на теоертичному рівні. А от чи знайдуться в аптечці нинішнього «європейського світу» відповідні ліки задля одужання – не нам засуджувати. Знаємо тільки: що народу, якому неупинно перемальовують його істинне православне обличчя, навряд допоможуть просторікування про його невід’ємні «права людини». Бо може статись так: права будуть, а людини – зась! Антиномію прав людини влучно формулював талановитий письменник-комуніст М. Хвильовий: «Я –  чекіст, але я і людина». – Однак цього виявилось замало.       

Надсучасні українські європофіли йдуть, на жаль, шляхом, що безліч разів самоспростовувався. Їхня пропозиція стара і страшна: вони малюють нам богів, котрі би передували нам (Діяння святих Апостолів, гл. 7, ст. 40). Роль цих божків приписується європейській спільноті, котра нібито є втіленням заледь не Абсолютного духу. Й нам усім отой дух вартувало б перейняти (чи провезти «шенгеном»!), щоби вкінці зажити по-новому. Врешті-решт безвіз, що осяяв стражденну вкраїнську землю, а заразом українське селянство і містянство, дозволить-таки вітчизняним інтелектуалам-багатоверстатникам безперешкодно – юридично й «етично» – завозити золоте європейське телятко на наші, як кажуть, терени. Й оскільки забійна вага цього теляти не маленька (на його позолоту пішли ледве-ледве не всі золоті зуби неєвропейських рабів-недолюдей євразійського, південноамериканського, африканського континентів), то прогнозуємо: виконати п’ятирічку за чотири роки не вдасться! – Либонь, для його транспортування знадобляться чергові раби з біометричними паспортами. – (Можна сприймати як жарт).  

Автор вибудовує особистих «Рабів рабів» згідно з Геґелевою діалектикою, і це, віддаймо йому належне, спрацьовує. Так, є всі підстави думати, що така зручна діалектика – щось на взір Volkswagen’а («народної автівки») чи невідмовного АК-47, а через те вповні годиться для її осідлання та інтелектуальної стрілянини з неї. – Прагматисти, їй-бо!

Отепер, аби читачі не звинуватили в безпідставності цієї відповіді на замітку «Раби рабів», наведу тезово фундаментальні положення, винесені В. Кебуладзе. Деякі із тез підрядково прокоментую.

Отже:

1) «Росія віддавна й дотепер є країною панів і рабів». – Тутечки лише повторюється француз Астольф де Кюстін з його працею «Росія у 1839 році», замінено рік: з 1839 на 2017.

2) «В ієрархічній структурі російського суспільства просто немає місця вільній людині. Ти або пан, або раб». – То хто Ви, пане Вахтанже?!

3) «Інфернальна логіка російського суспільства втілюється в усіх реінкарнаціях російської державності – від постординського царства московитів через Російську імперію, що невдало намагалась наслідувати великі (курсив наш. – П.Я.) західні імперії, більшовицьку в’язницю народів аж до теперішньої квазіімперії Путіна та його зграї». – Виділене курсивом свідчить, що казкова істина – а король-то голий! – невмируща.

4) «Тож із росіянами все зрозуміло». – Sic! Практично як по-писаному: «Вы сочинили и напечатали в своем умном соченении ˂…˃, что будто бы на самом величайшем светиле, на солнце, есть черные пятнушки. Этого не может быть, потому что этого не может быть никогда. Как Вы могли видеть на солнце пятны, если на солнце нельзя глядеть простыми человеческими глазами ˂…˃?» (А.П. Чехов «Письмо к ученому соседу»). – І в який спосіб Ви це укмітили?! – Де всім набрати таких очей!?

5) «Ярмо дружньої прихильності до «братнього народу»». – А скажіть-но подібне В. Стусу, дисидентство котрого не заважало йому бути духовно чесною людиною, і визнавати велич «великої російської культури» і навіть «русской души»!

6) ««Великої російської культури»». – Як і в оригіналі, залапковано. Є домисел, що наведена словосполука в очах В. Кебуладзе – оксюморон. Сплю і бачу: публіцист одним лише стуком по клавіатурі «разделался» з дійсно великою культурою, котру за таку, до слова, уважали більшість літературних геніїв Європи, як-от: Р.М. Рільке, Т. Манн, Г. Бьолль тощо. Навмисно перелічую німців, бо підозрюю, що саме думки німецькомовних геніїв філософії довершили витонченість занадто критичного світогляду В. Кебуладзе на Росію давню й теперішню. – «Тебя, брат, немцы испортили» (А.П. Чехов «Дуэль»).

7) «Українські митці й інтелектуали ˂…˃ другорядні й цікаві Росії не як вільні творчі особистості, а як корисні ідіоти ˂…˃». – Задаймося питанням в стилі анекдотів за участю євреїв, тобто «питання на питання». Для Америки і Європи ми хто? Невже невтямки, що подібні репліки свідчать радше про естетично-смакову упередженість пана Кебуладзе (приміром: їхні The Beatles смакують більше нашого Висоцького!), аніж про глибокофілософську спритність.  

8) «˂…˃ забути про ці інфантильні мрії й обрати єдиний можливий шлях розвитку нашої країни, шлях остаточної інтеграції в західну цивілізацію». – Що ж тоді діяти з тими, хто не зволіє ту західну цивілізацію? Чи фонд Сороса піклується про це і десь на безкраїх просторах землі української вже будуються модерні виправні коші (табори), де будуть виправляти мізки на західне модло? – Що ми почуємо у відповідь від наших гуманістів від села Рання Зоря (крайня східна точка України) до села Соломоново (Крайня західна точка України)?

9) «˂…˃ чи зможуть бодай наші діти нарешті остаточно розпрощатись з «немитою Росією»?» – Пам’ятається, радянські комуністи також апелювали в своїх аргументах до дітей! – Дійсно, аргумент потужний, а тому вимагає правдивої, онтологічно-правдивої, дитячої відповіді: Ні! Нет! No! Nein! არა!

Писано 9 липня, року 2017 від Різдва Христового,

раб Божий Павло.           

Редакция может не разделять мнение автора материалов. Публикации подаются в авторской редакции.


Загрузка...
Загрузка...

Ілюзія очищення банківської системи

Аналізуючи Річний звіт Національного банку України за 2016 рік, який був оприлюднений...

Как "заботятся" "постреволюционное" правительство,...

Предложенная Премьер-министром Гройсманом пенсионная реформа, анонсирована, как...

ПЕНСИЯ ГРАЖДАНАМ УКРАИНЫ ИЛИ ГЕНОЦИД СОБСТВЕННОГО...

через пенсионную реформу, продолжается обнищание народа ТАК, ЧТО ЖЕ ДАЛЬШЕ, БРАТЬЯ?!

Неблагодарность

Откуда наша нелюбовь к лучшим сынам и дочерям Отечества?

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Блоги

Авторские колонки

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка