Чи можна подолати корупцію, не усуваючи її причину?

№33(783) 19 — 25 августа 2016 г. 17 Августа 2016 3

Найбільша перешкода на шляху реформ в Україні — різноманітні соціальні ілюзії, які уражають наших реформаторів. Серед цих ілюзій є і так звані антикорупційні ілюзії. Лише розвінчуючи їх, можна сподіватися на реальний результат.

Корупція є в будь-якій країні, але особливість цього явища у тому, що вона здатна зводити нанівець будь-які спроби звільнитися від системної соціальної кризи, яка вразила наше суспільство.

Корупція в Україні — це не просто якесь ізольоване явище, а наслідок (і симптом) більш фундаментального явища — соціальної кризи. Це означає, що сьогоднішня корупція у нас є корупцією кризового типу — вона породжується соціальною кризою і сама ж поглиблює цю кризу!

Виходить, що корупція кризового типу може бути подолана лише тоді, коли буде усунена соціальна причина, яка породжує соціальну кризу (одним із проявів якої і є цей тип корупції). Що ж це за причина? При найближчому розгляді виявляється, що це такий стан суспільства, за якого жити чесно і легально працювати невигідно. У цьому випадку, як свідчить досвід, навіть запровадження смертної кари неспроможне зупинити вчинення такого роду правопорушень.

Аналізуючи закони «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014—2017 роки» і «Про запобігання корупції», можна зробити висновок: в антикорупційній стратегії протидії корупції кризового типу в державі реалізується «антикорупційна» ілюзія. Тобто уявлення, що цю корупцію начебто можна подолати за допомогою вдосконалення лише самих адміністративних інструментів — антикорупційного законодавства і антикорупційних органів, не викорінюючи її соціальної причини і не усуваючи той стан суспільства, коли чесно жити стає невигідно.

До речі, на новостворене Національне агентство з питань запобігання корупції покладено, зокрема, превентивну функцію. Вона зводиться до перевірки декларацій всіх державних службовців і стилю їх життя, розкриття будь-якої інформації з приводу фактів корупції чи зловживання посадою. І зовсім не йдеться про усунення соціального коріння вітчизняної корупції, породженого соціальною кризою в Україні.

Як свідчить досвід в інших країнах, зокрема в Польщі та Сінгапурі, подолання корупції має відбуватися за формулою: усунення причини корупції плюс застосування адміністративних інструментів (тобто антикорупційного законодавства і діяльності антикорупційних органів). На цю стратегію подолання корупційної злочинності зорієнтував відомий кримінолог Чезаре Беккаріа, який сформулював правило: «злочину краще запобігти, ніж потім карати за нього».

Заявлена у вищенаведених законодавчих актах ілюзорна «антикорупційна стратегія» не відображає, зокрема, існування в умовах соціальної кризи такого парадоксального феномену, як «злочини заради виживання». Коли громадяни не мають законної альтернативи своїм протиправним діянням, тобто вони позбавлені можливості вибрати легальні способи для свого виживання і змушені користуватися нелегальними.

Цей феномен можна проілюструвати на прикладі «бурштинової кримінальної аномалії», що уразила громадян на Волині, чи «митної кримінальної аномалії», яка виникла у прикордонних місцевостях України. Саме вказані «аномалії» є проявом злочинів заради виживання, що породжуються єдиною соціальною причиною — кризовим станом суспільства, коли чесно працювати невигідно. Хіба можна ці «аномалії» ліквідувати за допомогою одних лише адміністративних інструментів (репресій), не усуваючи їх соціальних чинників? Риторичне запитання!

Сьогодні Україна стоїть перед дилемою: або, намагаючись подолати кризовий тип корупції без усунення її соціальної причини, перетворитись у поліцейську державу, або, усуваючи соціальний чинник вітчизняної корупції, подолати її засобами, властивими демократичній країні.

Гіпертрофія ролі адміністративних антикорупційних інструментів неодмінно, навіть попри благі наміри, призведе до утворення поліцейської держави. Саме така небезпека загрожує сьогодні Україні! Зокрема, про це свідчить той факт, що очільники НАБУ і Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керуючись антикорупційною доцільністю, вже сьогодні пропонують (і надалі будуть змушені пропонувати) законопроекти, спрямовані на подальше розширення своїх специфічних (поліцейських) повноважень для боротьби з корупцією.

При цьому ніхто з борців з корупцією не ставить питання про те, що для подолання корупції кризового типу потрібні такі соціальні (зокрема, економічні, політичні, правові, моральні) реформи в Україні, внаслідок яких жити чесно і працювати легально стане вигідно. I лише тоді адміністративні інструменти (тобто антикорупційне законодавство і антикорупційні органи, що його застосовують), які є, безумовно, необхідними, можуть бути ефективними, обходячись без гіпертрофії поліцейських повноважень.

Отже, поки що продовжуємо долати вітчизняну корупцію, не усуваючи її причину. Чи не пора вже позбавитися цієї ілюзії?

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Для кого все эти погремушки?

Гласность, демократия, свобода слова, правовое государство.., говорят, скоро власти...

Неуместная толерантность

...Лидия Денисенко крайне озабочена низким уровнем рейтинга нацистов из т. н....

Джулиан Барнс этого не знал?

Юрий Володарский ввел меня в заблуждение, рекламируя в № 43 «2000» от 28.10.16 г. на...

Сползаете к мелкотемью

Редакция, к сожалению, избегает важных общественно-политических тем. Вот в...

Взгляд из Крыма

Было бы для вас интересно, что произошло с медициной. Врачи не захотели больших...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка