Джерело зцілення і віри

№21(773) 27 мая — 2 июня 2016 г. 25 Мая 2016 5

Крізь вишневий цвіт видніється храм Ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» та купальня і ставочок, куди збігає джерельна вода

Потрапити у цю благодатну місцину судилося, коли весна була вповні. Вповні квітування, вповні пташиного співу, пробудження, росту — коли дощ пахне вишнево-яблуневим цвітом, а шовкова травичка під ногами аж шепоче, коли все живе на цій землі сповнене сонячної радості й надії. І у стократ величніше звучить ця прекрасна мелодія весни тут — біля святого джерела, яке ось уже майже століття дарує людям зцілення і є символом великої Віри. Власне, і перше, й друге абсолютно невід'ємні одне від одного.

Величний архітектурний ансамбль Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря Української Православної Церкви, що зведений на мальовничому пагорбі неподалік села Липки Гощанського району на Рівненщині, здаля здається таким витончено легким, мовби невагомо здіймається в небо. Краса довкола просто неймовірна — звивисте пасмо річечки, озеро у зеленому віночку, чепурне село у квітучих садах, і простір навкруг. На монастирське подвір'я зайшла вільно, мимоволі зауважуючи особливу тишу і спокій, яку лише увиразнював шепіт життєдайного весняного дощу... Добре, подумалося, що пощастило побувати в обителі на самоті, в буденний день, коли думки і враження не губляться поміж велелюддя і гамору, коли можна не поспішаючи торкнутися душею святині...

За зціленням до кринички із святою водою люди поспішають з усіх усюд

— Ось це і є Живоносне Джерело Божої Матері, до якого уже багато літ поспіль звідусіль поспішають люди з молитвою і вірою у зцілення, — відчиняючи храмові двері, веде спокійну розповідь отець Серафим — ієромонах Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря. — З року в рік і кількість наших прихожан, і кількість паломників, котрі приїжджають до святині, зростає. Будь-якої пори віряни можуть приїхати сюди, вклонитися святині, випити цілющої води та окунутися у ній. Купальня, яка силами братії монастиря та з допомогою людей облаштована біля джерела, завжди відчинена.

Саме звідси, зі схилу пагорба, де крізь віття молодих берізок, довколишня краса — мов на долоні, і де нині з любов'ю і вірою зведено прихисток для святого животоку та найбільший монастирський храм на його честь — Живоносного Джерела Божої Матері, й починалася історія-легенда цього святого місця. Частина її оповита сивиною часу, а частина жива-живісінька не лише в переказах, а й у спогадах очевидців.

— Перша писемна згадка про село Липки датована 1577 роком, проте, згідно з легендами, населений пункт тут виник на кілька століть раніше і вже в часи монголо-татарської навали був людним і мав свій храм. Iменувався ж він Селищем, — розповідає монах Сергій зі Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря. — Щодо подальшого існує дві версії. Одна легенда мовить про те, що під час нашестя чужинців місцеві люди обороняли церкву, коли ж дзвонар виліз на дзвіницю, храм пішов під землю. Відповідно до іншої — татари спалили церкву разом із багатьма місцевими людьми. Ті ж, котрі врятувалися, подалися в інші землі і заснували населений пункт з такою ж назвою. Кажуть, що Селище у Рокитнівському районі — це воно і є. Місцеві жителі розповідали, що поки тут знову не був зведений храм, люди на цьому місці чули церковні дзвони. А ще — ніби одна дівчинка одного разу побачила поміж різнотрав'я червону стрічечку, потягнула її, а там — верхівка купола... Як би там не було, але спільні всі легенди в одному — на місці храму одразу з'явилося джерело...

Уже в часи досить недавньої історії, коли на цій території вже було людним село Липки, довколишні землі, в тому числі й ті, де з-під пагорба струменіло кришталеве джерело, належали місцевому пану. А в 1866 році, після розкріпачення, останній власник цих земель поляк Рафаїл Микулич Радецький подарував 15 десятин селянській родині Наумчуків. I саме ту частину, зазначає монах Сергій, де було джерело. По якімсь часі Андрій Наумчук передав цей наділ з криницею своєму синові Миколі, котрий одружився на місцевій дівчині Парасці. Родину цю по-місцевому називали Гойці, то й криниця стала йменуватися як Гойцева. Родина її шанувала. «Потік джерельної води — то сльози останніх захисників Селища...» — саме так від покоління до покоління переповідають місцеві люди, говорив про джерело Микола Наумчук. А в 1887 році у цій побожній і працьовитій родині народився первісток — син Iван...

Мощі Божих угодників — одна зі святинь обителі

— Дитина росла дуже хворобливою, зрештою лікарі не залишили батькам навіть надії на одужання, — веде далі монах Сергій. — Та однієї ночі хлопчику наснився сон — він побачив жінку, вона сказала йому піти до криниці, напитися води і здійснити біля джерела водосвятний молебень. Хлопчик розказав про свій сон батькам, вони ж і з надією і вірою зробили все так, як порадила жінка. I сталося диво — дитина одужала. Ангеліна Невірковець, племінниця Iвана по його меншому брату, розповідала мені зі слів рідних, що хлопчик ріс надзвичайно побожним — з ровесниками йому було нецікаво, все ходив у поле і з маленьких камінчиків будував церкву... Коли ж підріс, втікав до Почаєва. Батьки спершу й не пускали, а потім змирилися. Вперше переступивши поріг Почаївської лаври, Iван побачив ікону і впізнав у ній Жінку, котра йому наснилася, — і зрозумів, що зцілила його Божа Матір. Відтоді юнак вирішив повністю присвятити своє життя служінню Богу і, взявши благословення, прийняв чернечий постриг, під час якого його нарекли Яковом. Згодом він здобуває і сан священика та вирішує збудувати біля животворного джерела поруч села Липки скит Почаївської Лаври. Батьки виділили для цього гектар землі, і вже у 1921 році тут постав прекрасний і величний храм. Настоятелем Свято-Успенського скиту був ієромонах Яків.

Але подальша доля святині виявилася трагічною — вже у 1939 році радянська влада закрила скит, на невеликий проміжок часу він відновився у роки війни, але вже у 1950 році був закритий повторно. Отець Яків тоді повернувся у Почаївську Лавру, де через шість років помер у сані архімандрита. Не бачив він уже, якого глуму зазнав зведений його зусиллями храм біля рідного села — церкву на початку шістдесятих було зрівняно із землею.

— Була спроба і джерело знищити, але, хоч і змушували до цього місцевих людей, ні в кого не піднялася рука на святиню, — каже монах Сергій. — Бульдозерист, котрого відправили засипати джерело, під'їхав сюди, поклав ключі на сидіння і пішов пішки до села... Ніхто більше й не наважувався зачіпати криничку. Більше того — люди всіляко оберігали і шанували святиню. Зокрема, десь у 1978—80 роках сільський голова на прізвище Драган облаштував накриття над джерелом, впорядкував територію біля нього. Ризикував при цьому, бо ж був представником влади. Але ж мав велику вдячність у серці: животворне джерело зцілило його сина — хлопчика таємно водила сюди бабуся, котра була глибоко віруючою людиною.

У 1990 році, на радість вірянам, розпочалося відродження обителі на цьому благословенному місці, у що до останніх днів свого життя вірив архімандрит Яків, заповідаючи у листах до рідних берегти і шанувати святе джерело. Важко було, не вистачало ресурсів для будівництва, тож аби прискорити годину молитви і богослужіння, жителька села Хотин Березнівського району Ганна Гуріна пожертвувала для будівництва храму свій будинок. Це було 12 листопада 1991 року, а вже за кілька місяців, 18 січня 1992 року, завдяки глибокій вірі, надії і копіткій праці громади у новозбудованій церкві було здійснено перше богослужіння. 27 лютого архієпископ Рівненський і Острозький Iриней освятив святий престол храму на честь преподобного Iова Почаївського і відправив Божественну літургію, а цей день став офіційною датою відкриття Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря.

Попри похилий вік, схимонах Iоанн ще виконує послушаніє по господарству

Тепер цей перший невеличкий храм — у самому центрі монастирської обителі. Поруч — житловий корпус із келіями для монастирської братії, трапезна, де на другому поверсі облаштовано церкву Царствених Мучеників, інші будівлі, але найперше впадає в око велич і ніжна блакить головного храму монастиря — Iкони Божої Матері «Живоносне Джерело», який зусиллями братії монастиря і небайдужих вірян постав тут у 2000 році. З великою вірою і любов'ю до Господа облаштовані і купальні на святому джерелі, і вся територія обителі — у квітах, у ніжній зелені молодого саду. Нині, у щоденній молитві і праці, тут звершують свій чернечий подвиг 16 насельників. Відрікшись від усього мирського, дбають про належну шану для святого місця, моляться за наші душі.

Світла ж дорога до легендарного джерела з кожним днем стає все більш осяяною Вірою і людською вдячністю — через цілющу кришталеву воду Божа Матір допомагає одужати всім, хто вірить у її животворну силу.

Будівництво монастиря триває і далі. Братія обителі просить посильної допомоги вірян. Кожен бажаючий може перерахувати пожертву на рахунок: р/р 260003013511, МФО 333368, код 21098546, Гощанське відділення Ощадбанку.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Крестный ход: почему они идут в Киев

Колонна растянулась до километра. Люди шли целыми семьями

Феодор II: Знаю, что Блаженнейший Митрополит Онуфрий...

Мы все находимся рядом с канонической Украинской Православной Церковью

Обращение Предстоятеля Украинской Православной...

Этот Крестный Ход фактически объединит Украину

Голос с Крита: они не дождутся?

Не осталось без внимание и скандальное обращение Верховной Рады к патриарху...

Говорит и показывает Фейсбук...

«Да разве можно автокефалию, ведь поубивают друг друга!»

Всеправославный Собор или фон для селфи?

«Вселенскому Патриарху по большому счету не нужны никакие решения этого Собора. Ему...

Бог знает их имена

В селе, где отобрали церковь, верующие УПЦ менее чем за год построили огромный храм

Митрополит Антоний: «Политика и вера не должны...

Церковь созидают ее верующие, те, кто часто посещает храм, принимает участие в...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка