Воскресіння з мертвих Господа нашого Ісуса Христа — це воскресіння кожного з нас

№21(773) 27 мая — 2 июня 2016 г. 25 Мая 2016 0

I це воскресіння відбувається саме в Церкві Христовій, оскільки через Таїнство Хрещення людина вводиться в ограду церковну, де ми стаємо частиною вічного Тіла Христа Спасителя, в якому і відбувається наше спасіння.

Святитель Філарет (Дроздов) вказує, що Церквою є спільнота віруючих, котрі об'єднуються вірою в Господа Iсуса Христа, Божими заповідями, Таїнствами та священноначалієм.

В той же час церковне життя не можна обмежити лише контурами конкретних слів. Блажений Августин зазначає, що Церква — це Христос, який продовжується у віках. Церква — це тайна, в якій кожний із нас перероджується, відновлює свою людську природу, щоб бути здатним жити в Царстві Христовому.

Один із сучасних богословів підкреслює, що Церква — це подолання самотності. Дійсно, сьогодні може здатися, що ми всі живемо у суспільстві, де панує гармонія. Однак, коли ми залишаємося наодинці, марево комфорту не може побороти страху самотності. Ми поринаємо в інтернет, віддаємося перегляду різноманітних телевізійних передач, оскільки нам дуже важко залишатися з самими собою віч-на-віч, відчуваючи всередині себе безліч гріхів та наслідки їх впливу на нас.

Однак, коли ми приходимо в Церкву, Господь дає нам можливість перебороти все те, що бентежить наше серце. Він об'єднує нас навколо спільної Чаші, з якої ми черпаємо сили для боротьби за наслідування Царства Небесного. В Церкві всім нам, інколи розділенним образами, пихою, ненавистю, гнівом або звичайною байдужістю, даються сили все це подолати та стати Єдиним Тілом Христовим. Тому кожний з нас, хто вірить в Воскреслого Спасителя, має розуміти, що Церква — є те єдине, заради чого справді треба жити. При цьому варто також усвідомлювати, що віруючою людиною бути дуже нелегко.

Ми, зокрема, маємо усім серцем прагнути до смирення. Однак сьогодні це вважається слабкістю. На центральне місце просовуються здатність бути безжалісним та вміння йти по головах до своєї мети.

Але віруючі завжди будуть пам'ятати, що Сам Господь смирився для того, щоб врятувати нас від вічної смерті. Він — Творець Всесвіту — став людиною, добровільно пішов на страждання та витримав усі можливі знущання.

Ми ж інколи не можемо витримати навіть однієї образи. Це важко, оскільки необхідно кинути собі під ноги свою гординю. Однак ще важче, коли на важливі для тебе речі ллють бруд і неправду.

У такому випадку треба пам'ятати, що Церква ніколи не може жити у комфорті, оскільки за таких умов спасіння неможливе. Людська душа йде до Царства Небесного вузькою дорогою, через терни та різноманітні випробування. Так і Церква розвивається лише тоді, коли страждає.

Церкву можна порівняти з фортецею, в якій рятуються люди. Її увесь час атакують гріхи та сили зла. Наприклад, гоніння на Церкву можна порівняти зі стрілами, якими засипають фортецю з ранку до ночі. Вони летять прямо в обличчя і кожний може їх побачити. Однак є і інші атаки, більш болючі та підступні. Вони відбуваються зсередини, коли ті, хто має захищати мури, йдуть у розкол, встромлюючи ніж у спину своїм колишнім соратникам. Розкольники відокремлюють себе від Церкви, стверджуючи, що вони і є церквою і тим самим вводять в оману багато душ не окріплих в вірі і канонічній свідомості. Але Церква Христова, як любляча мати, не прагне, щоб вони загинули. Вона завжди чекає на таких людей, щоб вони повернулися до свого отчого дому. Найголовніше — прийти в себе, усвідомити необхідність повернення додому, як це відбулося у притчі про блудного сина.

Адже Церква — це те, що переважає будь-які людські мрії та плани. Якими би вони на перший погляд не були довершеними, вони обмежуються кордонами земного уявлення про справедливість та щастя. А Церква завжди вказувала і буде вказувати на вічну Правду і вічну Iстину. I Її свідчення ніяк не можуть схибити національні, політичні або ідеологічні вподобання.

Більше того, Церква ніколи не буде називати біле чорним або чорне білим, і з Її вуст ніколи не будуть линути слова прокляття і ненависті. Саме тому першою ознакою того, що людина вже вийшла за церковну огорожу, є її агресія, її заклик до знищення кого-небудь або чого-небудь.

Церква виховує в нас мир та спокій. Якщо хтось проповідує інше, стверджує на рівні своєї пастви ненависть до когось, то він лише ззовні є християнином. Його серце вже не належить Богу. Виходячи з цього, кожний з нас, хто є членом Церкви та стикається з якимись обмеженнями або утисками у своєму повсякденному житті, має плекати любов до всіх — ближніх і дальніх, до тих, хто нас любить і тих, хто нас ненавидить. Це є однією з найголовніших місій Церкви Христової, адже Сам Господь сказав Своїм учням — основною ознакою того, що ми справді сини Божі, є любов.

З проповіді митрополита Бориспільського і Броварського Антонія,
керуючого справами Української Православної Церкви,
виголошеної 19 травня 2016 року в Успенському соборі Почаївської Лаври

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Крестный ход: почему они идут в Киев

Колонна растянулась до километра. Люди шли целыми семьями

Феодор II: Знаю, что Блаженнейший Митрополит Онуфрий...

Мы все находимся рядом с канонической Украинской Православной Церковью

Обращение Предстоятеля Украинской Православной...

Этот Крестный Ход фактически объединит Украину

Голос с Крита: они не дождутся?

Не осталось без внимание и скандальное обращение Верховной Рады к патриарху...

Говорит и показывает Фейсбук...

«Да разве можно автокефалию, ведь поубивают друг друга!»

Всеправославный Собор или фон для селфи?

«Вселенскому Патриарху по большому счету не нужны никакие решения этого Собора. Ему...

Бог знает их имена

В селе, где отобрали церковь, верующие УПЦ менее чем за год построили огромный храм

Митрополит Антоний: «Политика и вера не должны...

Церковь созидают ее верующие, те, кто часто посещает храм, принимает участие в...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка