Глина, молоко і віск...

№22(774) 3 — 9 июня 2016 г. 01 Июня 2016 5

Попереду у цих гончарних виробів ще процес молочіння і обробки восково-лляною сумішшю

Прадавнє молочно-воскове гончарство відроджує у селі Черниця Корецького району Рівненщини подружжя Павлюків. Глиняні горнятка, глечики, тарілочки та інший посуд, який зі шматочків глини вичакловує Лариса, — не лише красиві, винятково екологічні, а й у прямому сенсі зігріті теплом рук і скроплені натхненням та любов'ю до обраної справи. А ще вони настільки майстерно зроблені, що за вагою і делікатними тоненькими стінками радше схожі не на гончарку, а на вироби з найтоншої порцеляни, хоча при цьому є міцними та практичними у використанні.

— Та чого ж тут дивуватися? Це ж жіночими руками зроблено, — усміхається Лариса Павлюк, побачивши моє здивування, коли взяла до рук молочно-воскове горнятко, адже традиційно гончарні вироби асоціювалися із грубшою роботою. — У середньому стіночки виробів мають товщину не більше трьох міліметрів, інколи й тонші. Щоправда, коли це, наприклад, великий глечик, то є потреба, аби він був трошки важчим. Відповідно під час роботи на гончарному крузі я коригую все це.

I як же я була вражена, коли почула, що займається гончарством Лариса Павлюк усього лише рік. Хоча потяг до творчості і золоті руки мала з дитинства. Свого часу й освіту здобула відповідну — спеціальність гончара-живописця у Ковельському ПТУ №7, бо ж сама родом із Волині. Після його закінчення деякий час працювала на Березнівському фарфоровому заводі, а потім впродовж 18 років — художником на підприємстві в Рівному, яке виготовляє кераміку. Але гончарство, пояснила, це зовсім інша технологія. I рік тому, ба навіть менше, Лариса вирішила змінити своє життя та присвятити його тій справі, до якої прагнуло серце та її творча натура.

— Пам'ятаю, мов це сталося вчора. «Юра, нам треба започаткувати власну справу», — прийшовши додому, ледь не з порога ошелешила чоловіка ідеєю, — розповідає Лариса. — Він не вірив, що щось вдасться, та й ніхто із друзів та знайомих не вірив. Але в усьому мене підтримував і в усьому допомагав та допомагає. До речі, він упродовж 16 років працював технологом на тому ж підприємстві із виготовлення кераміки, що і я. А з чого ж починати? Треба ж і гончарний круг, а він 12 тисяч гривень коштує, і піч для випалювання (це 30 тис.), і глину, і приміщення... Сімейні ж заощадження — лише 500 доларів. Та тут трапилося так, що гостювали у сестри Юрія на Кореччині, а вона у Черниці якраз придбала стареньку хату, тож, коли зайшла мова про мою ідею, й запропонувала там працювати.

«Все, — сказала я, зрадівши несподівано доброму початку, — приміщення є». Далі ж із чоловіком почали збирати-позичати необхідні кошти, а я буквально по тижнях розписала все, що треба зробити, — такий собі бізнес-план. Це було на початку червня, а вже 24 серпня на майдані Незалежності у Рівному ми продавали власноруч виготовлені вироби...

Скупати гончарочку в молоці — і в піч

А чому саме молочно-воскова гончарка? — цікавлюся.

— Привабило те, що це один із найдревніших видів цього ремесла. Крім того, це красиво, абсолютно екологічно і, що там казати, модно. Та й мені подобається саме молочно-воскова гончарка. А відомо ж — якщо робиш щось із задоволенням і натхненням, то й результат радуватиме.

Процес виготовлення дивовижного глиняного посуду надзвичайно копіткий, потребує і часу, і зусиль, і, звісно ж, божого обдарування. Лариса та Юрій суворо дотримуються старовинної технології, яка дає змогу виготовити не просто красиві вироби, а й повністю натуральні. Глина, молоко, віск, лляна олія...

— Починається усе з підготовки глини — це у нас обов'язок Юрія, — веде до секретів прадавнього ремесла гончар Лариса. — Чоловік її надзвичайно ретельно переминає і розтирає — аби була абсолютно однорідна. Далі ж я кладу шматок глини на гончарний круг — відцентровую його, затим, стискаючи, виганяю повітря, потім опускаю, знову відцентровую і починаю формувати спершу дно, а потім і стінки. Готовий виріб 3—4 години має підсохнути, а після цього відправляємо його у піч — щоб глина прив'ялилася. Далі ж формую ручечки і прикріпляю до виробів, оздоблюю їх малюнками і ліпленням з допомогою шлікера, це рідка глина. При цьому у нагоді стає краса, яку дарує наша земля. Вийду на двір — зірву, наприклад, листочка з калини, покрию його шлікером, та й, притуливши до горнятка, відтворю на гончарці...

— Після цього вироби сохнуть тиждень, відшліфовуються ретельно і відправляються на 10 годин у піч — при температурі понад тисяча градусів. Далі ж настає етап молочіння, — додає Юрій і занурює у білу купіль кавове горнятко. — Це обов'язково має бути домашнє молоко, адже магазинне проходить обробку і відрізняється за своїм хімічним складом. Секрет же цього процесу полягає в тому, що молоко містить казеїн, що має клеючі властивості. Ця речовина потрапляє в пори глини і робить виріб міцним та водостійким.

Після молочіння гончарка знову відправляється у піч, але вже при меншій температурі. А час випалювання залежить від того, якого відтінку треба домогтися. При цьому головне не переборщити, адже тоді молоко просто обгорить.

У свою роботу Лариса та Юрій вкладають душу

I все, можна користуватися?

— Та ні, — усміхається Лариса. — Ще треба відшліфувати, а потім повоскувати. Для цього використовуємо суміш натурального воску і лляної олії. Нею треба ретельно натерти виріб, і аж після цього ним можна користуватися.

А ще готова гончарка надзвичайно приємно пахне — справжнісіньке тобі молоко з медом. Лариса та Юрій мріють облаштувати для роботи справжню добротну майстерню. Та й до реалізації цього наміру вже близькі, бо придбали обійстя у селі Черниця, де і житимуть, і древнім гончарством займатимуться. Схоже, із плином літ матимуть кому й передати справу, адже молодша донька Марія навіть у свої п'ять літ гарно вправляється з глиною. Старша ж Анастасія має неабиякі успіхи у ткацтві бісером. Одне слово, уся родина творча.

Лариса щаслива, що відважилася зайнятися справою, до якої кликало серце, вдячна чоловікові за розуміння та допомогу. Найбільша ж для неї втіха — коли бачить, що її вироби радують людей. Натхнення тоді, зізналася, додається у стократ.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Пятнадцать плюс-минус одна

27 марта в Международный день театра состоялось награждение лауреатов 25 сезона...

«Мой идеальный дом — это библиотека»

Композитор Виктория Полевая рассказала «2000», что до сих пор хранит свои...

Скорбное предчувствие

В прошлую пятницу в столичном Дворце культуры КПИ состоялась премьера проекта...

Киев: от Днепра до самых до окраин

Назвать точное количество работ с изображением столичного пейзажа, что хранятся в...

Трудно быть Кабачком

Многотонная машина с готовностью вторит человеку: обнимает и отталкивает опасными...

Загрузка...

Виктория Булитко: «Над «Муму» я рыдала огромными...

Одна из самых обаятельных комедийных актрис Украины чистосердечно признается в том,...

Кино. Трехминутная готовность

Пока чиновники от киноиндустрии размышляют над тем, как сделать кинематограф...

Горький урожай зрительских симпатий

Чтобы зацепить зрителя, нужно нечто большее, чем желание иностранцев показать нам,...

«Тихое» кино для мам

На «тихие» сеансы мам с младенцами приглашает кинотеатр «Жовтень» (ул....

Фабрика слез

Если вы любите душещипательное индийское кино, если в былые годы не пропускали...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка