Собіщицький лісничий

№10v(738) 20 — 26 марта 2015 г. 18 Марта 2015 0

Ліснича Собіщицького лісництва Надія Палій // ФОТО АВТОРАРобота, якій ця жінка присвятила своє життя, здебільшого сприймається як суто чоловіча, бо ж крім знань потребує витривалості, вимогливості, самодисципліни і неабияких керівних здібностей. Та усіх цих якостей Надії Олександрівні Палій — лісничій Собіщицького лісництва Володимирецького району — не позичати. І хоч жінок, котрі обіймають таку посаду, одиниці не лише на Рівненщині, а й в Україні, щодо фаховості вона може позмагатися із колегами-чоловіками.

За підсумками 2014 р. Надія Олександрівна стала кращим лісничим ДП «Володимирецьке лісове господарство», випередивши за показниками роботи очолювального підрозділу 15 лісництв, де керують представники сильної статі, та потрапила до п'ятірки лідерів на Рівненщині.

Де народжувалися мрії

Сонячне проміння, ледь торкнувшись верховіть, навскіс пронизало гущавину дерев і мереживом лягло до підніжжя старих поважних сосен. Похитуючись у такт вітру, вони то зривали ту скатертину зі світла й тіні, то, відхиливши ошатні крони, пропускали оберемок променів, що вільно падали на лісову галявину. Пахучий килим із моху й глиці, яскраві віночки з різнотрав'я, а онде — розсипані намистинки суниць...

Маленькою Надійка любила дослухатися до лісової мови, спостерігати за величезним мурашником, що розрісся на галявині, торкатися рученятами кори височенних сосен, які, здавалося, промовляють до неї і віддають свою силу й тепло. Минуть десятиліття, і в неї, вже дорослої жінки і спеціаліста-лісовода, щоразу стискатиметься серце, коли під час промислових робіт у лісі хтось вантажівкою необережно зачепить, обдерши кору, дерево, якому ще жити й жити. Відчуття таке, мов то її зранили і завдали болю.

— Знаєте, коли подорослішала, навіть не міркувала над тим, яку професію обрати. Це здавалося очевидним, — усміхається Надія Олександрівна. — У лісі я виросла, крім нього, нічого й не бачила, здавалося, нічого милішого серцю немає. Щойно зіпнулася на ноги — по гриби, ягоди, та й просто помилуватися. Коли ж підросла, татові допомагала живицю збирати — він здимником у лісництві працював. Так склалося, що попри добру успішність після школи одразу не вступила до вишу, а продовжила навчання у Маневицькому професійно-технічному училищі лісового господарства. Закінчила його з відзнакою і одержала рекомендацію для вступу у Воронезький лісотехнічний інститут. Батьки відмовляли, аби не їхала так далеко від дому. До речі, я виросла у багатодітній родині, у мене ще четверо братів і три сестри, але лісівничу професію тільки я обрала.

Закінчивши у 1991 р. інститут, молодий спеціаліст була направлена на роботу у Пензенську область Росії, але їхати туди не хотілось. Тоді це було непросто, та Надія відмовилася від так званих підйомних для молодого фахівця і повернулась на Рівненщину. Тут, на Володимиреччині, почала робити перші кроки у професії.

«Майстра лісу — місце в лісі»

— От до нас молода дівчина працювати майстром лісу прийшла — треба їй виділити робочий стіл у кабінеті, — звернувся помічник лісничого Віктор Ошурко до керівника Собіщицького лісництва, яке тоді належало до Рафалівського держлісгоспу (тепер — Володимирецького), Бориса Ємельянова.

— Майстра лісу — місце в лісі! — глянувши на Надію, твердо мовив досвідчений лісівник. «Золоті слова!» — подумала дівчина. Абсолютними табу для неї в професії та й у житті є такі формулювання, як «не можу», «не хочу» чи «не знаю». Дотримувалася цих принципів з юних літ, з перших кроків лісівника. З усмішкою тепер пригадує, зокрема, фахове випробування, яке довелося пройти ледве не в перші дні:

— У лісництво мала приїхати перевірка, аби пересвідчитися, як клеймують пеньки після вибіркових рубок. Не стала просити допомоги, взяла клеймо — і в ліс. Площа майже п'ять гектарів, то як я побила, не розгинаючись, дотемна, руки ледве не кривавими мозолями вкрилися. Поставити ж клеймо треба було на кожному пеньочку двічі. «Ну що, пройшла курс молодого бійця?» — питає наступного дня, зайшовши до лісництва, тодішній директор Рафалівського держлісгоспу Андрій Олександрович Крук. «Пройшла», — кажу, а сама ховаю руки. Хотілося, звичайно, показати їх (мовляв, старалася), але посоромилася.

Обов'язки майстра лісу потребували неабияких знань та часу й поза такими авральними випадками. Це й приймання роботи під час заготівлі деревини, і проведення відводів під рубки проміжного та головного користування, і прорідження лісових насаджень тощо. Та попри брак досвіду справлялася з усім майстер лісу на відмінно.

Уже через два роки їй запропонували стати помічником лісничого Собіщицького лісництва, тобто його правою рукою. Додалося й відповідальності та обов'язків. Потрібно було пильнувати за лісонасіннєвою справою, порядком у розсадниках, якістю лісових культур, лісовідтворенням та ще й організаційні питання вирішувати. Але й тоді, й пізніше, коли обійняла посаду лісничого Собіщицького лісництва (навесні мине десять років від цієї важливої дати у професійній діяльності), Надія Олександрівна ревно дотримувалася золотого правила: як майстер лісу, помічник лісничого, як лісничий — вона завжди в лісі, не лише пильнує за якістю робіт, а й безпосередньо бере в них участь.

«У лісі — як у чепурному садочку»

Робочий день у Надії Палій розпочинається вдосвіта. Бо ж господарство чимале — майже сім тисяч гектарів лісового фонду, що охоплює територію двох сільських рад — Собіщицької та Більсько-Вільської. Колектив лісництва невеликий — усього 12 осіб, а клопотів і відповідальності дуже багато. Вже о сьомій ранку Надія Олександрівна зазвичай телефонує у диспетчерську Володимирецького лісогосподарства, аби замовити необхідну техніку, а потому починається справжній час пік — головне, каже, вчасно дати наряд майстрам, розподілити техніку, визначити, хто чергує, охороною займається, готує та відвантажує лісопродукцію.

— А далі? Якщо є якась паперова робота, пишу в конторі, якщо ні — то в ліс. Треба, щоб все було на очах, щоб у всьому був порядок. У лісі має бути гарно, доглянуто, мов у садочку, він потребує постійної турботи й уваги, — мовить Надія Олександрівна, прямуючи лісовою дорогою, аби подивитися і мені показати, як набираються сили сіянці у розсаднику.

Прихиляється до них, уважно, зосереджено міряє кроками розсадник з краю в край, забувши навіть про мої розпитування. Адже незабаром настане найвідповідальніше для лісівника — садити молодий ліс. Тоді ці крихітні пухнасті сосонки, яких щороку у лісництві вирощують майже 300 тисяч, пересадять на спеціально відведені й підготовлені ділянки. Проте поки вони сягнуть неба, опікування сонця й дощу буде замало — ще безліч разів лісівникам доведеться вклонитися тендітним росточкам, докласти чимало праці, аби зростали міцними та, зімкнувшись кронами, перетворилися на розкішний ліс.

— Торік у покриту лісом площу у нашому лісництві переведено понад 20 гектарів молодих насаджень, відбувається це здебільшого через шість років, — розповідає Надія Олександрівна. — Взагалі догляд за насадженнями — дуже відповідальна й копітка робота. У 2014-му, приміром, у нашому лісництві проведено рубки догляду за молодняком (зокрема задля освітлення) на площі 20 га, санітарні — на 115 га, прорідження — 14-ти, а суцільні санітарні — на 12,2 га. До речі, із 10 тис. 569 кубометрів ліквідної деревини, яку торік заготовили, понад чотири тисячі припадає саме на рубки проміжного користування. Лісові культури посаджено на площі 19,3 га, ще на 15 виконано агротехнічні заходи зі сприяння природному поновленню лісів, справилися також із заготівлею шишок, надбавши їх понад 3 т. Не зменшимо показники й цьогоріч.

За 24 роки роботи у Собіщицькому лісництві Надія Олександрівна достеменно знає вік кожного дерева, а тисячі молодих насаджень пам'ятають її руки. Та є у неї у цьому лісі й найдорожчий серцю куточок, до якого повсякчас тягне, мов магнітом — як до сонячної лісової галявини з дитинства на мальовничому хуторі біля села Озерці.

— Це місце називають урочищем Гілля. Тутешнім насадженням уже 17 років. Добре пам'ятаю, як садила ці сосни, а берізки самі підсіялися. I гарно вийшло, і для здоров'я лісу корисно. Я навіть не можу пояснити, чому мені тут так хороше — якщо на серці важко, приїду, побудують тут на самоті, і відступає неспокій.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

В Нью-Йорке cдано в эксплуатацию первое...

Многоэтажка на 55 апартаментов площадью от 24 до 34 кв. м расположена в манхэттенском...

Тепло ли тебе, девица?

Если тщательно перебрать гардероб, которым дизайнеры советуют обзавестись украинским...

Кашемир всегда в тренде

азрушительные последствия глобального потепления ощущают на себе даже овцы в...

Киев — Варшава: трагедия в коммунальной квартире

Видать, Качиньский неразборчив и дал себя окружить путинскими агентами, готовыми из...

Уличный Wi-Fi в Нью-Йорке собираются отключить

Нью-йоркские бездомные монополизировали киоски с Wi-Fi и используют их для просмотра...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка