Валуєвщина в українській освіті

03 Июля 2009 0

Ніщо так не звеличує людину, як знання. «Хто знає, той мудрий, хто мудрий, той добрий», — вважав Сократ. Особливо втішає прагнення до знань, до науки, освіченості людини молодої. Кожний, хто хоче знати і робить для цього все необхідне, є основою нашого теперішнього і майбутнього. Недаремно ми називаємо наше сьогодення «суспільством знань».

Процес його становлення далеко не простий. І в ньому завжди на першому місці стояла особистість. Тут не лише класичні приклади — Сковорода, Шевченко, Ломоносов, Франко та ін., але й достатньо сучасних. Кожний з наших іменитих вчених, митців, освітян розповість, які нелегкі дороги науки і яка важлива підтримка колеги, соратника, однодумця. Традиційно в науковому, творчому співтоваристві, попри суперництво і боротьбу шкіл, напрямів, теорій, ідей, позицій, солідарність і взаємодопомога є правилом.

Важливий етап на цьому шляху — підготовка і зростання молодих вчених, викладачів, управлінців. Мережа аспірантур, докторантур, які виникли в незалежній Україні, свідчила про ствердження молодою державою себе в першу чергу у сфері науки і освіти, у світі інтелекту і творчості. Зростала кількість вузів, які в прагненні до самодостатності хотіли бачити серед своїх викладачів якомога більше кандидатів і докторів наук, доцентів, професорів. Здавалося, назавжди в минуле відійшли радянські часи, коли для вступу в аспірантуру, а тим більше в докторантуру потрібно було пройти фільтрацію: походження, партійність, лояльність, довести відданість «радянському патріотизму» та «соціалістичному інтернаціоналізму» і багато іншого непотребу. Що вимагало надзвичайної спритності, наявності «зв'язків», конформістського хисту, зрештою, «подвійної моралі».

При всіх позитивних рисах і досягненнях головною вадою радянської освіти була її обмеженість, унормована через класовий, партійний підхід, абсолютизовані принципи «соціального» і «економічного» детермінізму», підкріплені здогматизованим вченням «класиків» і нескінченними інструкціями. Вони, як схема, були потрібні для вирощення стандарту «радянської людини», для котрої, вважалося «наверху», потрібними були накази, вказівки «керівної і спрямовуючої сили партії», без яких вона «ніщо». Щоправда, все це зрештою перейшло в «свою протилежність» і призвело до загибелі як радянської влади, так і відповідної їй системи освіти. І все тому, що в них не було місця креативу, в силу чого не могла здійснитися цілісна особистість.

Після ряду реформ з кінця 90-х і в перші роки нового тисячоліття починається новий етап у розвитку української освіти. Демократія, людиноцентризм, повага, свобода, відкритість вселяли впевненість у те, що вітчизняна освіта увійде у світову відповідно до вимог сучасної цивілізації. Можливості бути кандидатом, доктором наук залишалися не менш престижними, ніж ті, які відкривала ринкова економіка, — стати бізнесменом, заможною людиною, фінансистом, політиком тощо. Для цього створювалися всі умови, широко пропагувалася і розвивалася гуманітаризація навчального процесу.

Проте останнім часом все почало змінюватися не в кращий бік. І все у зв'язку з новим етапом формалізації, котра, як правило, аж ніяк не сприяє продуктивному розвитку ні навчального процесу, ні науки в цілому, а тим більше особистості. Немовби дихнуло могильним холодом забутих заборон, наказів, інструкцій, регламентацій, які знову почало активно продукувати Міністерство освіти і науки.

У Достоєвського є вираз: «адміністративне захоплення». Саме так можна пояснити нестримне бажання чинного міністра освіти і науки створити, зокрема, оновлені правила з впорядкування присвоєння вченого звання професора і доцента. Така вже турбота у нього висловлена про молодих українських професорів і доцентів, що аж сльози навертаються! Наприклад, вчене звання доцента здобути тепер можна не лише завдяки викладанню, методичним розробкам, статтям у фахових виданнях, але й якщо претендент є автором (співавтором) підручників і навчальних посібників з основного курсу з грифом МОН.

На перший погляд, все правильно

Все начебто з метою підвищення якості освітніх кадрів. Та невже ви думаєте, що так просто видати підручник чи навчальний посібник, особливо тепер, в період фінансової кризи? Або одержати гриф МОН? Які це карколомні у своїй бюрократичній витонченості шляхи, в яку систему залежностей потрапляє людина, особливо молода, котра вирішила все ж таки підвищити свій соціальний статус, працювати викладачем у вищій школі.

Ситуація стосується і тих викладачів, котрі захистили докторські дисертації. Зокрема, з них вимагають підготовки трьох кандидатів наук. Так викладачі можуть ніколи не здобути звання професора, оскільки потрібні аспіранти, які є лише на випускаючих кафедрах. І чому така регламентація — п'ять років роботи після захисту кандидатської і десять років — докторської дисертації? А якщо на рік чи два менше? Де ж самостійність вищого навчального закладу, вчена рада якого сама може вирішити, хто гідний, а хто ні стати професором чи доцентом?

А що означає підручник, науковий посібник? Відповідно до затверджених міністерством «Методичних рекомендацій щодо структури, змісту та обсягів підручників і навчальних посібників для вищих навчальних закладів і порядок надання навчальній літературі грифів МОН України» розписана структура, детально пояснюється, яким повинен бути підручник. Так детально, що його вже не хочеться писати. Наприклад, обсяг його рекомендується визначити за формулою: V п/нп. = К п/нп. 0,14 (Та+Тсрс)! Відразу видно руку фізика!

Можливо, і це потрібно. Зрештою, певні стандарти повинні існувати, оскільки живемо в епоху раціоналізації, прагматизації, унормування тієї величезної кількості інформації, котра надходить до кожної людини. Проте підігнати творчість під формули — справа безглузда, та й непотрібна.

Виникає питання: а як же бути з особистістю самого співшукача, який хотів би, але тепер знову постав перед проблемою самореалізації. Адже не так просто втиснутися в прокрустове ложе детально розписаних стандартів, формул, правил, наказів, інструкцій, що унормовують, як стати науковцем. Це все одно, як стати поетом за інструкцією.

Багато хто пам'ятає в 70—80 рр. в УРСР грізного заступника міністра вищої освіти Каніщенка. Мало хто тоді знав прізвище міністра, а от Каніщенко з його компартійною переконаністю у впорядкуванні навчального процесу і порядку викладання запам'ятався. У вузи, на факультети і кафедри приходили накази, циркуляри, інструкції, розпорядження про впровадження структурно-логічних схем, про КУПи, РУПи, вимоги класового підходу в дисертаціях і багато чого іншого. З яким полегшенням і радістю була сприйнята звістка про відхід у політичне небуття заступника міністра! Адже з ним припинився адміністративно-бюрократичний терор з перевірками, комісіями, санкціями. Все це перетворювало чиновника з міністерства на такого собі бонзу, котрий має право карати і милувати.

У 90-ті роки і до недавнього часу грізний статус монівського чиновника був призабутий. З'явилася впевненість у перевагах тих процесів демократизації, які відбувалися в країні та освіті, впевненість у собі, у власних можливостях. А сьогодні закрадається думка, що нинішньому міністру хочеться відродити минуле зі своєю ключовою роллю в здійсненні освітнього процесу. Звідси ця метушлива і в багатьох відношеннях деструктивна діяльність по введенню інновацій. Наприклад, загальне тестування, що означає повернення до безконтрольної централізації і позбавлення вузу можливості все ж таки здійснювати набір студентів для себе — здібних, творчих, а не те, що вийшло в результаті «бюрократичної магії». Адже творчість, здібність не виявляються тестами, тим більше невідомо ким складеними, а тому — довільними. Фактично тести не відповідають тому рівню сучасних знань і рівню вищого навчального закладу, який повинен бути насправді.

Коли деякі політики у нас починають говорити про «доброго господаря», потрібного для України, то вони у своєму патріархальному світовідчутті не розуміють сутності сучасності. Господар потрібен для людини і суспільства минулого, якому Україна вже давно не відповідає. Господар, як і батіг, потрібен худобі, але не людині вільній, мислячій, творчій. Так що потуги МОН реанімувати колишню бюрократичну велич по суті марні та неефективні.

Дебілізація навчального процесу

Невже цього не розуміє керівник МОН? Він же сам начебто вузівський викладач. Коли ставав доцентом, професором, в нього також вимагали публікації з грифом МОН? Але от яка річ виходить: як фізик він звик проводити дослідження у сфері речей фізичних, матеріальних, але не духовних і тим більше неживих. Таке експериментування має значення для розвитку природничої науки. Проте історія показала: як тільки подібні «творці» переносили емпіричну методологію на суспільство, людину, відразу починалися застої, гоніння, догматизм. Як тільки хитромудрий псевдовчений Лисенко переніс мічурінський досвід щеплення на всю агрономію, біологію, в науці почали переслідувати генетиків, а в суспільстві — тих, хто творить, хто шукає шляхів до людини, а не навпаки. Такі емпіричні підходи закінчувалися забороною не лише генетики, кібернетики, а й витворювали технологію селекції потрібних владі вчених, педагогів, мислителів тощо. Проте сьогодні це вже не проходить.

Провінційне уявлення про сучасний освітній процес із введенням все нових правил і нормативів з точки зору матеріального, економічного підходу, на перший погляд, раціонально обґрунтовані. Чим менше, тим дешевше. Але освіта — не фізична, а духовна реальність, до неї природознавчі методи не підходять. І економія на знаннях завжди дуже дорого обходилася. Тут згадуються слова Гегеля: «Фізика — бійся метафізики!»

Мова йде про те, що всі ці накази, які встановили нові бар'єри для реалізації себе в науці, в соціальному статусі начебто з думкою про благо України, недоречні. Вони не стануть на заваді тим, хто все ж таки буде і доцентом, і професором. Сьогодні хто хоче, той і досягає. Втішає те, що подібні «охоронці» і «ревнителі» — люди тимчасові, «временщики» і врешті-решт не завадять подальшому поступу України. А до цього часу скільки потрібно витратити зусиль, енергії, часу, щоб подолати примхи чергового «мічурінця»!

І все ж таки! Які б не були часи, які б Валуєви, Каніщенки чи інші, заангажовані адміністративною, політичною, амбіційною обмеженістю, не експериментували над людиною, історію України творили не вони.

А чого вартує безмежна, тотальна дебілізація навчального процесу під виглядом боротьби за українську мову і культуру! Тільки людина з мисленням такого собі сільського інтелігента може обмежувати доступ молоді до скарбниці світової культури. Не знаючи, що в глобальному світі кожна національна обмеженість перетворює людину на тубільця, цікавого своєю екзотикою, а не досягненнями і звершеннями.

І останнє. Коли всі говорять про кризу, труднощі, про необхідність національного, суспільного, професійного єднання, що ж змушує тих, від кого залежить турбота про найдорожче — про інтелектуальних особистостей як майбутнє нації, робити все, щоб у тих виникала відраза до таких піклувальників? Обмеженість, байдужість чи та українська жаба: якщо я все маю, то іншим — зась! Чи не тому все найкраще, активне, сильне, розумне поїхало з Батьківщини, оскільки ніде і ніхто так не глумиться над людиною, як у нас. Начебто в ім'я України, але насправді в ім'я своїх, приватних інтересів, своєї влади! Якщо приватизоване все матеріальне, то тепер вже дійшла черга до наукових звань, ступенів, творчості взагалі? Але дух України, її колосальна творча енергія ніколи не стануть заручником чергових соціальних, економічних чи емпіричних детермінацій.

Проте скільки все це буде продовжуватися? До безкінечності, якщо будемо мовчати. Якщо не зрозуміємо, що не пігмеї мають вершити справи, котрі під силу велетням. Нам потрібно зберігати і підтримувати свою гідність, без якої немає ні справжнього професора, ні доцента!


Загрузка...
Загрузка...

Однофазные стабилизаторы являются выгодным решением...

В большинстве случаев однофазные стабилизаторы напряжения обходятся дешевле...

От Вернадского до НАСА

Новая страсть технически развитой молодежи — хакатоны и конкурсы стартапов —...

Ворьё

Защита интеллектуальной собственности явно не входит в число приоритетов украинских...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Блоги

Авторские колонки

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка