Відродити силу українського чорнозему

№15(768) 15 — 21 апреля 2016 г. 13 Апреля 2016 0

Із перших років незалежності точаться гострі дискусії щодо земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, хоча вже напрацьована відповідна законодавча база, схвалений Земельний кодекс. У Конституції чітко визначено, що земля, її надра є національним багатством всього народу. Водночас Основний Закон гарантує громадянам України право власності на землю.

Якщо є конституційне право власності й воно набуте мільйонами громадян, то цілком логічно, що мають діяти і механізми реалізації цього права.

Нині в умовах гострої політичної кризи частина політиків, народних депутатів виступають категорично проти введення ринку землі, продажу земель сільськогосподарського призначення. Їхня позиція зрозуміла: треба торгувати не землею, а сільськогосподарською продукцією. Але немало й тих, хто за те, щоб земля купувалась і продавалась, насамперед серед власників земельних паїв, дві третини з яких пенсіонери, а третина проживають у містах, успадкувавши земельні наділи. Арсеній Яценюк уже пропонував виставити на торги мільйон гектарів українських чорноземів.

Мені, агроному за спеціальністю, людині, яка виросла в селі, не байдужа доля рідної землі. Вона є дійсно годувальницею. Це з особливою силою відчув я із родиною в голодних 46-му і 47-му роках минулого століття. Земля в повоєнні важкі роки годувала країну завдяки тяжкій праці селян, за яку вони отримували голі трудодні.

Та й тепер, коли економіка України у повному занепаді, сільськогосподарське виробництво до 2015 р. забезпечувало приріст, продовольчу безпеку України, а торік — 38% валютних надходжень за рахунок експорту. Вагомий внесок цієї галузі у формування валового внутрішнього продукту.

Сільгосптоваровиробники переживають значні труднощі, не можуть звести кінці з кінцями. Особлива скрута буде в цьому році, бо скасовано спеціальний режим податку на додану вартість для фермерів і сільгосппідприємств, а вартість проведення весняних польових робіт через інфляційні процеси, падіння курсу національної валюти зросла на десятки мільярдів гривень — за останніми даними, майже на третину.

На мій погляд, у програмі оновленого уряду мають бути передбачені та здійснені першочергові заходи щодо державної підтримки сільгосптоваровиробників. Насамперед їм слід повернути пільги щодо оподаткування, що діяли в попередні роки. Йдеться про повне відшкодування ПДВ і спрямування цих коштів на нагальні потреби виробництва.

Слід вишукати гроші в держбюджеті для компенсації хоч би половини кредитних ставок для сільгосптоваровиробників. Адже банківські кредити під 30% річних для фермерів і сільгосппідприємств — непідйомні. В той же час в бюджеті для компенсації кредитних банківських ставок передбачено аж 300 млн. грн. Для сільського господарства країни це мізер.

Або як можна відродити тваринницьку галузь, якщо в бюджеті на її підтримку (а по суті розвиток) передбачено 50 млн. грн. Та й чи багато що зроблять фермери, коли їм виділять у фонд підтримки 15,8 млн. грн. Зміг би допомогти і Аграрний фонд, проводячи уже зараз закупівлі певних видів продукції із майбутнього урожаю за нормальними цінами. Якщо цього не зробимо, то знову гречку завозитимемо з Китаю, будемо шукати тих, хто виростить для наших потреб просо та овес.

Глибоко переконаний, що на рівні державного управління слід негайно задіяти всі механізми порятунку українських чорноземів, яких у нас чверть світових запасів.

Дефіцит балансу поживних речовин у ґрунтах завжди був характерним для землеробства України. Із землі виносилось урожаєм більше поживних речовин, ніж вносилось. Винятком став період із 1966-го по 1990 р., коли в Україні діяла державна програма підвищення родючості ґрунтів.

Тоді на кожен гектар ріллі вносилось 148 кг мінеральних добрив в діючій речовині, в т. ч. азоту — 65, фосфору — 41, калію — 42 кг. А по Україні 4,5 млн. т туків. Крім того, кожен гектар отримував в середньому 10 т гною. На Черкащині, для якої був характерний високий рівень інтенсивного, науково обґрунтованого землеробства, ці показники були вищі.

В 2014 р., за даними Національної академії аграрних наук, добрив на 1 га було внесено лише 77 кг, в т. ч. азоту 54 кг, фосфору і калію — по 14 кг. Баланс поживних речовин був від'ємним і становив 52 кг в діючій речовині на кожен гектар ріллі.

Знижується вміст в ґрунті гумусу — основної органічної речовини, що насичена елементами живлення рослин. Гумус — важливий критерій оцінки родючості земель. На відновлення його вмісту хоча б на 0,1% потрібні десятиліття. А знижується він через відсутність сівозмін, кількаразове скорочення площ багаторічних трав, надмірний посів соняшнику, ріпаку, кукурудзи, які виснажують ґрунти. Практично нічого не робиться щодо захисту земель від водної та вітрової ерозії.

Науковці академії вважають, що для підвищення родючості ґрунтів необхідно щорічно витрачати як мінімум 4,5—5 млрд. грн. Ці кошти треба вишукувати насамперед відповідно до законодавства про плату за землю та за рахунок інших джерел, а також забезпечити безумовне виконання закону про охорону земель. Українські чорноземи виснажуються, і їх силу треба терміново відновлювати. А не тішитись тим, що маємо першість у світі щодо експорту соняшника і соняшникової олії. Соняшник за вимогами агронауки можна сіяти на одному полі раз у 8—9 років. У нас же розширили посіви соняшнику, що надмірно виснажує ґрунт, і після нього засівають поле ячменем, а то й пшеницею.

Очевидно, що з часом ринок землі буде введений, але до цього треба ретельно готуватися, підвести добротну законодавчу базу, не допускати помилок і прорахунків, врахувати світовий досвід.

В першу чергу необхідно провести інвентаризацію земель, переглянути методику їх грошової оцінки. Адже у нас гектар земель оцінюється в 500—600 дол., в Голландії — 60 тис., в Західній Європі — 15—16 тис., Східній Європі — 5—6 тис. дол.

Крім того, варто передбачити запобіжники, щоб наші землі не придбали іноземці, в т. ч. і через підставних осіб.

До цього додам (і це відомо нашим політикам і законодавцям), що в багатьох країнах існує заборона надмірної концентрації земельних угідь, не допускається їх монополізація.

Так, у Франції гранична норма власності на землю становить 125 га, в Румунії — 200 га, Угорщині — 300 га, Польщі — 500 га. Є таке поняття, як переважне право придбання у приватну власність земельних ділянок сільгосппризначення. Воно надається громадянам, які проживають в сільській місцевості, мають досвід роботи на землі, спеціальну освіту, проявили себе як фермери.

Насамкінець зазначу, що держава має допомогти фермерам, іншим громадянам придбати земельний наділ. Механізми тут можуть бути різні — пільговий кредит, купівля землі державної власності в розстрочку та інші форми державної підтримки. Але головне тепер — рятувати українські чорноземи, відродити їхню силу.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка