Правда про зону відчуження

№10(763) 11 — 17 марта 2016 г. 09 Марта 2016 4.8

Зона відчуження — це територія площею 2,5 тис. кв. км в Україні, звідки було відселено населення після аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 р. За кордоном, у Білорусі, є продовження зони відчуження, яка зветься територія Поліського державного радіоекологічного заповідника, її площа приблизно 2,2 тис. кв. км.

Ще є території, розташовані у Гомельській і Могильовській областях Білорусі, із загальною площею 4,5 тис. кв. км, з частковим відселенням. Україна та Білорусь найбільше постраждали від аварії на ЧАЕС за її наслідками.

За межами зони відчуження відбувалися події, які суттєво впливали як на долю зони, так і на її місце в усій системі подолання наслідків Чорнобильської катастрофи взагалі. Сьогодні спостерігається практично повна втрата інтересу до проблем зони відчуження. Згадують, як при обговоренні проблеми Чорнобиля у 1994 р. з французькими колегами вони казали, що наступить час, коли про Чорнобильську катастрофу забудуть. Інші події ставали більш важливими у світі.

Такий прогноз був справедливим. Мінчорнобиль України і Міністерство надзвичайних ситуацій України ліквідовані, надії на вирішення проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи розвіяні. Справи по управлінню зоною відчуження передані до Мінприроди України, всі керівники адміністрації зони відчуження постійно змінюються.

Керівники держави забули про інтереси зони відчуження і чорнобильські проблеми, натомість із задоволенням їздять на Чорнобильську АЕС як на згадку про місце аварії.

З великою подякою згадується візит спочатку прем'єра і потім президента України В. А. Ющенка на комплекс «Вектор» у зоні відчуження; більше жоден із керівників держави не відвідував це найважливіше будівництво в новій Україні. Про зону тепер згадують тільки напередодні 26 квітня або при супроводі іноземних делегацій на ЧАЕС.

У зоні відчуження багато людей працювали фактично три десятиріччя, і не тільки на Чорнобильській АЕС, а й на підприємствах, розташованих в Чорнобилі. Уся історія аварії на ЧАЕС, питань її ліквідації і проблем зони відчуження залишається в моїй пам'яті. З 1985 р. я мав відношення до Чорнобильської АЕС — був завідувачем відділу атомної енергії Інституту ядерних досліджень НАНУ, брав участь у ліквідації аварії на ЧАЕС, займався аналізом причин ядерної аварії на цій АЕС, проводив наукові дослідження на об'єкті «Укриття».

У 1993 р. був призначений президією НАН України керівником Міжгалузевого науково-технічного центру «Укриття», брав участь в організації міжнародного конкурсу з перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему, допомагав організовувати роботу консорціуму «Альянс» по стабілізації і будівництву контайнмента «Укриття-2» с терміном реалізації п'ять років (до 2000 р.). У 1996 р. у зоні відчуження було створено нове державне спеціалізоване підприємство «Центр переробки та захоронення техногенних відходів «Техноцентр». Мінчорнобилем я був призначений керівником, розпочав будівництво комплексу сховищ радіоактивних відходів «Вектор», брав участь в роботах по вилученню радіоактивних матеріалів з об'єкта «Укриття» в рамках міжнародного проекту.

У 2006 р. я став керівником української державної корпорації «Радон», яка об'єднувала усі спеціалізовані підприємства, присвячені поводженню із неядерними радіоактивними відходами в Україні. У 2011 р. я створив новий інститут у «Союзі Чорнобиль України» на громадських засадах, призначений для дослідження проблем Чорнобиля. Займався експертними питаннями з Міжнародним агентством атомної енергії, щойно завершили трирічну роботу над звітом по ліквідації аварії на японській АЕС у Фукусімі.

Тому стан справ і результати робіт у зоні відчуження мене не тільки хвилюють, а й примушують задуматись над деякими принциповими питаннями, в першу чергу про правду щодо робіт у зоні відчуження. Насамперед чому так довго немає конкретних результатів від виробничої діяльності в цій зоні? Чому зона відчуження не стала полігоном для розробки технологій і методів подолання важких ядерних аварій? Що було зроблено не так і чому не вдалося реалізувати беззаперечно потрібні проекти? Чому завчасно зупинена експлуатація Чорнобильської АЕС? Чому упродовж 16 років не приступили до зняття її із експлуатації?

Остання Концепція реалізації державної політики у сфері розвитку діяльності в окремих зонах радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи була прийнята у 2012 р. Реалізувати концепцію передбачається у період до 2017 р. Слід зазначити, що всі ці напрями були сформульовані надзвичайно загально, без конкретної мети в зоні відчуження. Останні 25 років такі принципи є визначальними. Спочатку розглянемо ці напрями, а в кінці зробимо деякі висновки.

Перший напрям — підтримка бар'єрної функції та забезпечення функціонування об'єктів інфраструктури. Термін «бар'єрна функція» означає мінімізацію шкідливого впливу цієї території на довкілля, на природу і населення. Ця функція фактично виконується службами охорони зони, тобто міліцією, які забороняють проникнення цивільного населення у зону і вивезення за її межі будь-яких речовин (в тому числі і радіоактивно забруднених матеріалів). На жаль, ця функція не виконувалась.

Приклади: практично увесь метал вивезено, усі матеріальні цінності із зони і Чорнобильської АЕС вивезені, радіоактивний ліс вивозився. Практично в усіх населених пунктах спостерігалися випадки вандалізму. Усі квартири у місті Прип'ять, Чорнобилі, Поліському та багатьох інших демонтовані і вивезені, багато малих підприємств отримали від адміністрації зони відчуження дозвіл на проведення робіт. Вивезення всіх матеріалів із зони відчуження було заборонено, проте за одним винятком: дозвіл дозиметричних служб давав право на вивіз із зони. Дозиметристи, що входили до служби радіаційного захисту, виконували вимірювання вмісту радіоактивності у всіх матеріалах, які знаходяться в зоні відчуження.

Таким чином, три структури несли відповідальність за вивезення матеріалів із зони відчуження: міліція, служба радіаційного захисту і адміністрація зони відчуження. Це є доволі безвідповідальним рішенням при серйозній забороні на вивезення матеріалів із зони, абсолютній, без жодних винятків. Контроль мав бути стосовно тільки завезення і вивозу персоналу і транспортних засобів.

Принципова відповідальність лягала на міліцію. Такі надзвичайно важливі питання, як підвищення безпеки існуючих сховищ радіоактивних відходів у зоні відчуження, не вирішувалися після їх створення. Припинення традиційної господарської діяльності є основним законодавчим принципом у зоні відчуження. Разом із тим адміністрація зони відчуження видавала ліцензії малим підприємствам, вимагала постійної діяльності від державних підприємств зони, спрямованої назовні. В основному всі фінансові витрати в зоні йшли на заробітну плату, а реалізація продукції за межами зони давала малим підприємствам постійний заробіток.

Другий напрям — зняття Чорнобильської АЕС з експлуатації та перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. Цей пункт не має жодного відношення до напрямів діяльності адміністрації зони відчуження, це стратегічний шлях, розрахований на сто і більше років. Фактично діяльність на Чорнобильській АЕС упродовж останніх 16 років не проводиться. Після зупинки експлуатації в кінці 2000 р. систематично затягується будівництво нових об'єктів за західну допомогу, керівництво не має відношення до зняття із експлуатації і до перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.

Сотні мільйонів гривень йдуть на заробітну плату персоналу АЕС, будівництво нового безпечного конфайнменту фінансується за рахунок міжнародної технічної допомоги і є абсолютно безперспективним для існуючого об'єкта «Укриття». Я був керівником міжнародного консорціуму «Техноцентр», який займався проблемами вилучення радіоактивних матеріалів із об'єкту «Укриття» в 1998—2001 рр., стратегія і технології яких були розроблені, документи затверджені в Україні і потім всіма забуті. Європейський банк реконструкції і розвитку відмовився від вирішення проблеми вилучення радіоактивних відходів, завершує свої роботи будівництвом нового безпечного конфайнменту. На сотні років відкладено перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему.

Усі роботи виконують західні спеціалісти, весь метал і обладнання імпортовані. Терміни завершення будівництва збільшені щонайменше на 15 років, експлуатаційні витрати України в новому безпечному конфайнменті перевищать десятки мільйонів доларів на рік. До речі, всі кошти на експлуатацію конфайнмента будуть йти з бюджету України.

Третій напрям — безпечне поводження з радіоактивними відходами, у тому числі тими, що утворилися внаслідок Чорнобильської катастрофи, та відпрацьованим ядерним паливом. За період існування зони відчуження після 1990 р. такі роботи були розпочаті, потім заморожені і не фінансуються тепер взагалі. Сховище для зберігання відпрацьованого ядерного палива, яке будувалося по програмі технічної допомоги із Європи, що постійно керувалося Чорнобильською АЕС, вартістю близько 80 млн. евро, не збудоване.

Декілька років тому була залучена нова західна фірма для будівництва сховища для відпрацьованого палива Чорнобильської АЕС, планується будівництво сховища для відпрацьованого ядерного палива інших АЕС України. Певних успіхів у цьому напрямку немає, практично відсутня науково-практична підтримка цих робіт.

Я дійсно мав відношення до будівництва комплексу виробництв «Вектор», ми освоїли 190 млн. бюджетних гривень за 11 років, прийняли в експлуатацію інфраструктуру пускового комплексу. Значним досягненням було прийняття в експлуатацію нового спеціального сховища для радіоактивних відходів Чорнобильської АЕС у 2008 р., збудованого за європейські кошти. На жаль, це сховище практично не працює для ЧАЕС.

Жодна міжнародна програма з будівництва підприємств на Чорнобильській АЕС не завершена. Ні одна із державних програм після 1995 р. не була виконана, а остання Загальнодержавна цільова екологічна програма поводження з радіоактивними відходами взагалі не виконується. Хоча це закон України. Хто контролює виконання цього найважливішого закону?

Четвертий напрямок — підтримання у безпечному стані побудованих після Чорнобильської катастрофи об'єктів локалізації радіоактивних відходів. Iз формальної точки зору, наглядові і регулюючі органи вимагають видачі ліцензій на експлуатацію таких сховищ. Цей напрям значною мірою виконується, бо система моніторингу частково існує, але рекомендації щодо перспектив цих сховищ відсутні. Було проведено декілька міжнародних проектів стосовно об'єктів локалізації радіоактивних відходів, вони були кваліфіковані як небезпечні сховища, і ніякі кроки не були реалізовані.

Моніторинг — це проведення вимірювань радіоактивності, розробка моделей міграції і прогноз майбутнього. Два останніх елементи, моделювання і прогноз, відсутні, хоча деякі українські вчені піднімали ці питання, які особливо важливі для прогнозу змін у зоні відчуження як покинутої території. Що робити з усіма сховищами, яка послідовність діяльності з ними?

До речі, така робота була виконана у 2005 р. на підприємстві «Техноцентр» стосовно захоронення усіх радіоактивних відходів зі сховищ, розміщених в зоні відчуження, на комплекс «Вектор». Вартість таких робіт становив 112 млн. грн., що дорівнювало утриманню зони відчуження упродовж одного року. Для цього попередньо треба було завершити будівництво сховищ на комплексі виробництв «Вектор».

На зарплату гроші для персоналу зони відчуження були, хоча з великими затримками, а на реальне виконання робіт — не було. Керівництво адміністрації зони відчуження не підтримали цю пропозицію, бо фінансування усіх робіт в зоні відчуження було сплановано неправильно. Спеціальний аналіз діяльності показав, що кількість допоміжного персоналу в зоні відчуження в 5—7 разів перевищувала кількість безпосередньо працюючих по основних напрямах. Iншими словами, усі гроші витрачались на допоміжні роботи. Треба було докорінно змінити структуру взаємодії між підприємствами, спрямовану на виконання основних завдань діяльності в зоні. Відповідні рекомендації були передані керівництву зони.

Але рівень керівництва там постійно змінювався. Спочатку керівники адміністрації зони відчуження мали статус заступників Мінчорнобиля, а потім, починаючи з 1997 р., з'являлися доволі часто загадкові люди, які не мали певних уявлень про завдання зони. Ситуація з керівниками зони залишилася без змін, усі кадрові ресурси вичерпані, і ставлення їх до стратегічних завдань є абсолютно безвідповідальним. Де знаходять таких керівників?

П'ятий напрям — очищення та дезактивація забрудненої території. Цей пункт діяльності зовсім не виконувався після 1990 р. Очищення і дезактивація в зоні відчуження потім не проводилася. У 2002 р. спеціалісти підприємства «Техноцентр» запропонували нову технологію очищення радіоактивних ґрунтів. Відповідна пропозиція обговорювалась на науково-технічних радах зони відчуження і Чорнобильської АЕС, було запропоновано зробити установку і поставити її на АЕС. Ні сама АЕС, ні «Техноцентр» не мали відповідних коштів, ніхто їх не передбачав, така ідея померла.

У 2006 р. був запропонований план завершити ліквідацію сховищ, розташованих за межами зони відчуження, і перевезти радіоактивні відходи на комплекс «Вектор» чи сховище «Буряківка». Цей проект було розроблено на замовлення державної корпорації «Радон», його не підтримали ні адміністрація, ні міністерство, ні уряд України. У 54 сховищах, розташованих у Київській, Чернігівській і Житомирській областях, знаходяться радіоактивні відходи й зараз.

Висновок: діяльність у зоні відчуження, яка передбачалася урядом України у період до 2017 р., не проводилася. Адміністрація зони відчуження, урядові міністерства і всі інші урядові органи ніколи не фінансували діяльність по основних напрямах, окрім заробітної плати персоналу — інколи з великою затримкою.

Визначені завдання є стратегічними напрямами діяльності, однак вони неповні, тому що не передбачають додатково іще один пункт, а саме визначення території зони відчуження, що не придатна для проживання населення. Концепція програми діяльності зони відчуження — це конкретний план дій на період щонайменше до 20 років. А чому Кабінет Міністрів запланував концепцію тільки на п'ять років?

Основний висновок за результатами виробничої діяльності невтішний. Лише лісозахисні і протипожежні заходи, а також додаткові роботи зі створення дамб суттєво зменшили потенційні ризики від виносу радіонуклідів за межі зони відчуження. Проте більшість інших робіт, які виконувалися після спорудження об'єкта «Укриття», практично не впливали на покращення радіаційного стану ані в межах зони відчуження, ані поза нею.

Незважаючи на адміністративні реформи, кадрові перестановки, перманентну реорганізацію і ліквідацію підприємств, ефективність ліквідації наслідків аварії в зоні відчуження залишалася мінімальною у порівнянні із самовідновленням природи. Саме по собі відбувалося постійне зменшення кількості радіонуклідів, які забруднили довкілля після вибуху четвертого реактору Чорнобильської АЕС. Без втручання людини, згідно із законами ядерної фізики, майже за 30 років сумарна активність радіонуклідів у зоні відчуження зменшилася удвічі через розпад цезію і стронцію, в чотири рази — за рахунок розпаду плутонію-241 з наростанням нового джерела альфа-випромінювання америцію-241. Таким чином, альфа-розпад в частині зони відчуження постійно зростає. Природний радіоактивний розпад продовжує знищувати радіонукліди кожного дня з темпом майже одна тисяча кюрі в день, або 300 тис. кюрі на рік.

Принагідно зазначимо, що у єдине діюче сховище радіоактивних відходів «Буряківка», розташоване в зоні відчуження, було завезено менш ніж 70 тисяч кюрі радіонуклідів за всю його історію. Як-то кажуть, відчуйте різницю: 70 тисяч кюрі захоронили проти 10 мільйонів Кюрі, які розпалися! Тобто результати основної виробничої діяльності в зоні відчуження становлять менш ніж один відсоток від того, що природа робить сама без стороннього втручання. Або треба було швидко робити із радіоактивними відходами упродовж 10 років, як планувалося, або потрібні інші пропозиції стосовно долі зони відчуження. Однак у щорічних звітах фігурує не величина зменшення радіоактивності, а так звані «фізичні обсяги» виробничої діяльності — десятки тисяч кубічних метрів радіоактивних відходів, перевезених у сховище «Буряківка».

Для виправдання величезних обсягів фінансування на утримання зони відчуження (сьогодні це близько 200 млн. грн. щорічно) фактично узаконена практика замовлення і виконання досить великих «фізичних обсягів» робіт. До того ж кубометри більш зрозумілі, ніж бекерелі чи кюрі. П'ятнадцять років після офіційного зупинення експлуатації АЕС фактично продовжується підготовка до зняття з експлуатації трьох реакторів АЕС, близько трьох тисяч людей зайнято на станції. Це буде продовжуватись, доки в Славутичі не буде створене нове виробництво.

Iнша «виробнича» діяльність у зоні відчуження не припинялася ні на мить з 1986 р. Після аварії в покинутих населених пунктах і на недобудованій третій черзі Чорнобильської АЕС залишилися величезні матеріальні цінності на загальну суму більше 100 млрд. радянських рублів, тобто понад 120 млрд. дол. Такі скарби не давали спокою любителям легкої наживи. Тому десятками тисяч тонн вивозили металобрухт, сільськогосподарську техніку з покинутих колгоспів, кольоровий метал і ядерний графіт третьої черги ЧАЕС, чавунні ванни, батареї, каналізаційні люки і електричний кабель з міста Прип'ять, радіоелектронні пристрої з секретного об'єкта «Чорнобиль-2». Навіть забруднена техніка дивним чином практично зникла майданчика «Розсоха».

Військова частина, розташована на об'єкті «Чорнобиль-2», вандально знищена. Схема реалізації була геніально проста і юридично бездоганна: усі матеріальні цінності, що залишилися в зоні відчуження, директивно мали нульову вартість і продавалися посередникам як «секонд-хенд», тобто на вагу за дуже низькою ціною — без урахування їх індивідуальної вартості. Офіційно це називалося «поверненням матеріальних цінностей в народне господарство», а по суті було мародерством. На черзі, на поточний момент, за ініціативою адміністрації зони відчуження планується демонтаж унікальних антен об'єкта «Чорнобиль-2». Майбутня реалізація десятків тисяч тонн металобрухту, на який перетворяться антени, а також демонтованого обладнання Чорнобильської АЕС при знятті її із експлуатації скоріш за все пройдуть через посередників за звичним сценарієм.

Основною причиною незадовільного стану справ у зоні відчуження і невдоволення громадськості відсутністю прогресу у подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи в цілому є, на мій погляд, прорахунки у стилі керівництва і методах роботи органів державного управління. Перш за все порушені принципи функціонального управління призвели до фактичного втручання з боку держави у виробничу діяльність розташованих в зоні відчуження державних підприємств. Це широко розповсюджена практика у сучасній Україні. Стало нормою, коли орган державного управління перебирає на себе функції управління господарською діяльністю підпорядкованих підприємств. Це і є найбільшою помилкою державного керівництва.

Я декілька разів їздив у Японію у справах, пов'язаних з ліквідацією аварії на АЕС у Фукусімі. Мій перший приїзд відбувся у 2011 р., я ділився досвідом ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, робив доповідь на міжнародному конгресі щодо уроків ліквідації Чорнобильської катастрофи. Пізніше разом з Українським науково-технічним центром, який отримав міжнародну фінансову підтримку, співробітники Iнституту проблем Чорнобиля, що входить до «Союзу Чорнобиль України», виконали роботу по розробці поводження з великими обсягами радіоактивних відходів. На основі нашого досвіду проведення робіт у Чорнобилі були розроблені відповідні пропозиції для впровадження в Японії. Реальна допомога від України могла бути реалізована, коли б уряд України надав відповідну фінансову підтримку таким роботам.

Після японської аварії пройшло п'ять років. Аварія в Японії стосувалася чотирьох реакторів, у трьох розплавилось ядерне паливо. Витрати країни на подолання наслідків величезні, але її промисловий потенціал дозволяє вирішити усі проблеми, включаючи і соціальні.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

По чиновничьим «канонам»

Главным же «толкачом» скандальной «реформы» остается Департамента бюджета...

Что общего у министра и бригадира грузчиков?

Лесники, завателье, завлабы и завкафедрами, начцехов, прорабы и бригадиры, присяжные...

Иран и Россия: дискомфортный альянс

Иран выбрал сотрудничество с Москвой в качестве противовеса Соединенным Штатам

Стратегические издержки пыток: как Америка...

Израиль и США действуют в одном ключе: без преференций не будет и компромиссов

Дрон — «скорая помощь» готов к вылету

Беспилотные летательные аппараты способны не только доставлять пиво, продукты и...

Восстание Васила

«Верните торговлю с Россией!» — с таким призывом обратились к Президенту...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка