Андрей Садовой: «Останні зміни у Львові — це заслуга самих львів'ян»

№12 (647) 22 – 28 марта 2013 г. 21 Марта 2013 0

Оксана ШКОДА

Мэр Львова Андрей Садовой

В течение почти двух с половиной лет у мэра Львова Садового не складываются отношения с депутатами от ВО «Свобода» — они занимают 55 из 90 мест в горсовете и добиваются отставки Андрея Ивановича.

О буднях столицы Галичины, ее проблемах и перспективах, о конфликте со «свободовцами» и возможных путях его разрешения, о политике, культуре и воинах УПА — в эксклюзивном интервью Андрея Садового еженедельнику «2000».

— Андрей Иванович, какой из периодов независимой истории Украины, по-вашему, был наиболее сложным? Когда было труднее всего лично вам?

— Важко — це коли цікаво. Дуже часто це поєднується. А народитися у Львові і стати міським головою дуже відповідально. Тому, думаю, саме цей період є найважчим у моєму житті. А з іншого боку — найцікавіший, бо можна багато що зробити.

— Во Львове говорят: кто решит проблему водоснабжения, тот станет вечным мэром...

— Ну вічно працювати мером неможливо... Змалечку пам'ятаю, як всі говорили, що води нема, що це складно, і всі вже змирилися з тим, що вода у Львові подається 4 години ранком і 4 — ввечері.

Я не хотів з тим миритися, тож починаючи з 2006 року, ми плавно збільшували час подачі води для мешканців, потім вийшли на цілодобове водопостачання. На сьогодні холодна та гаряча вода подається цілодобово, люди мають нормальні умови для того, щоб гідно себе почувати. Безперечно, важливим аспектом є покращення якості води. Хоча вся львівська вода береться з артезіанських свердловин і закачується до міста з відстані ста і більше кілометрів, все-таки мережа стара, і ми змушені її постійно модернізувати.

— Вы пытались добиться для Львова специального статуса. Были даже собраны подписи, необходимые для проведения городского референдума. Что мог бы дать спецстатус городу? Почему эта идея так и осталась нереализованной?

— Питання спеціального статусу я дуже активно лобіював в 2001—2002 рр. Тоді ми зібрали понад 100 тисяч підписів львів'ян! Пригадую, коли всі ці пачки з підписами внесли до сесійної зали міськради, то весь простір перед президією був ними заставлений.

Я дуже горджуся, що львів'яни підтримали цю ідею. Ми, звичайно, не маємо права на виокремлення проблематики Львова, адже кожне місто в Україні має свої проблеми. Але є один надзвичайно важливий аспект: вся центральна частина Львова внесена до списку ЮНЕСКО. Це є історія та надбання світу, а не тільки міста чи держави. Тож надзвичайно важливо, щоб держава підтримувала цю історичну спадщину, як це відбувається, наприклад, у наших сусідів поляків. До списку ЮНЕСКО внесена вся центральна частина Кракова: так ось, місто щороку отримує орієнтовно на українські гроші 100 млн. грн. Ці кошти вкладаються в реставрацію пам'яток архітектури. З 1990 р. у Польщі створено фонд для збереження історико-культурної спадщини Кракова, що діє під патронатом президента. За останні 20 років у Кракові зроблено дуже багато, до того ж залучаються як приватні, так і благодійні кошти.

Ми у Львові на збереження архітектурних пам'яток вже фактично 4-й рік не отримуємо жодної гривні з держбюджету, і це небезпечно, тому що споруди не молодшають, внаслідок чого з кожним роком коштів потребується все більше. Згідно з законами і конвенцією, підписаними Україною, ми зобов'язані їх реставрувати. Реставрація коштує в декілька разів дорожче, аніж будівництво нового.

Тому це питання я постійно ставлю достатньо гостро. I якщо б ініціатива по створенню фонду під патронатом вищих керівників була підтримана, ми б показали усьому світові нашу європейськість та цивілізованість. Я переконаний, що так воно і буде. Щоб ми гордилися нашим містом!

За останні сім років ми багато зробили у Львові, але цього недостатньо: ще багато чого треба зробити, проте коштів у місцевому бюджеті, звісно, не вистачає. Адже у нас лишається трохи більше 10% з сум після збору податків. Решта надходить до держбюджету.

— Тем не менее далеко не все памятники архитектуры во Львове в запущенном состоянии...

— Так, дещо нам вдається, але це треба робити системно і планомірно: щоб я чітко знав, що в бюджеті є, грубо кажучи, 100 млн. грн. на кожен рік. А нам щороку обіцяють — і не дають. Останній раз ми мали підтримку від держави у 2006 р. — 50 млн. грн., які вклали у центральну частину міста. Адже якщо є будівля, то мова не йде про те, що треба відремонтувати лише фасад, — потрібно виконати чимало інженерних робіт всередині, під будинком, на даху... Загалом — це цілісний комплекс, це дуже складна конструкція, тим більше що вся інженерія у центрі Львова зроблена ще в австрійський період. Перекладаючи водогони чи колектори, ми міняємо те, що було зроблено 100 років тому. Комунікації радянського періоду більше 40 років не витримують. А ось австріяки добре робили, тож нам необхідно робити не гірше — щоб наступні 100 років львів'яни не мали проблем!

— А проблема дорог — не сошел асфальт вместе со снегом?

— За останні роки ми капітально відремонтували близько ста кілометрів львівських доріг. Щороку ремонтуємо! Це небо і земля у порівнянні з тим, що було років 5—6 тому.

Наші дороги показали себе добре, вони вистояли! Будемо ремонтувати і далі, як тільки погода дасть можливість. Тому що це абсурд, коли задля показухи асфальт кидають у воду. Такі речі у Львові ми не робили і робити не збираємось!

Що таке у Львові капремонт вулиці? Під кожною дорогою прокладені мережі, тобто потрібно міняти водогін, каналізацію, газопостачання, електрику і закладати основу. В радянські часи в центрі міста був покладений асфальт — зараз ми його міняємо на бруківку, повертаючи таким чином історичне обличчя Львова. Ми робимо так, як має бути.

Ну який асфальт у центрі Львова! Нові райони, новобудови — нема питань, а в центр треба повертати ту атмосферу, яка колись там була. До речі, Львів був пілотним містом у Австро-Угорській імперії, тож дуже багато речей спочатку робилися у Львові, а вже потім — у Відні.

«Ми всі спілкуємось через призму телебачення»

— Что дала реформа городского управления 2006 г.: насколько справились со своими задачами новые структурные единицы — департаменты? К чему привела относительная децентрализация управления?

— Реформа показала свій позитив — структура нашої міської ради копіюється іншими містами України. Є чітка логіка, є базові управління. Наприклад, гуманітарний департамент координує діяльність управління освіти, медицини, культури, соціальної політики. Над цим департаментом є профільний заступник з гуманітарних питань, який займається глобальними політичними та презентаційними питаннями. Керівник департаменту організовує роботу управлінь, адже кожне управління має свою специфіку. І це не є наше ноу-хау — така схема використовується в багатьох успішних містах світу. Власне, перед тим, як я став міським головою, я тривалий час очолював Інститут розвитку міста, тож вивчав світові принципи місцевого самоврядування. І кращу практику впроваджував і надалі буду впроваджувати у Львові. Мені приємно, що багато моїх колег з різних українських міст дослухаються до тих гарних ідей. Бачу, вже навіть деякі обласні адміністрації також створили департаменти.

— Скажите, а какой город является для вас образцом?

— Щодо збереження історичної спадщини — то це Краків, по системних адміністративних змінах я б відзначив Вроцлав. Якісно організована робота у Вільнюсі. Свого часу я вивчав Баку і французьке місто Ліон, що поєднане зі Львовом назвою — лев. У світі дуже багато цікавих прикладів, які треба брати і абсорбувати. А одного міста-взірця немає, це неможливо, оскільки кожне місто — це мешканці, ментальність, що є надзвичайно важливими чинниками. Львів має непросту історію — за останні 100 років він входив до складу шести різних країн. Структура його населення за 70 років змінилась на 90%. До речі, за останні декілька століть я — перший міський голова-українець, який народився саме у Львові.

— Львов был в составе шести стран, но больше всего здесь не любят «москалей».

— Ми з великою повагою ставимось до всіх національностей. Тут і поляки, і вірмени, і євреї, і болгари, і азербайджанці. Живуть у Львові і росіяни, до речі, це дуже велика спільнота. Нещодавно у мене була цікава зустріч з батьками учнів російської школи №45. Ми говорили на тему шкідливості слабоалкогольних напоїв (так звана алкопопса). Мої співрозмовники — дуже цікаві інтелігентні люди.

У Львові є певна частина людей, які намагаються створити певний міф. Минулого року до нас приїжджала велика делегація з Луганська: ми робили дні Львова у Луганську, а луганчани — у нас. Вони приїхали до нас вперше і були досить схвильовані. Пробули три дні і на завершальній зустрічі мені сказали: «Андрій Iванович, запам'ятайте — більших лобістів, прихильників і агітаторів Львова, аніж ми, ви в житті не знайдете!» Вони відчули атмосферу, вони спілкувались з людьми, ходили у кав'ярні, у «Криївку»...

Знаєте, проблема України в тому, що ми мало спілкуємось один з одним. У нас велика роз'єднаність, тому що немає авіасполучення. Зі Львова можна долетіти до Кракова, Вроцлава, Варшави, до багатьох європейських міст. Але немає жодного рейсу до Донецька, Дніпропетровська, Запоріжжя, Луганська, Харкова, Одеси — це нонсенс! Летіти зі Львова в Донецьк через Київ коштує дорожче, аніж зі Львова до Нью-Йорка!

Ми всі спілкуємось через призму телебачення. А який принцип телебачення сьогодні? П'ять «С» — смерть, страх, секс, скандал і сміх. Треба об'єднувати Україну, щоб вона була єдиною, потужною, щоб ми поважали історію східної, центральної та західної її частин, щоб ми знали правду про нашу історію. Адже правда робить людину сильною, відкритою, а коли вішають лапшу, то людей цим просто принижують. Я усіх запрошую до Львова!

— Говорите, мифы? Может быть. Вот я нахожусь во Львове и не вижу для себя никаких проблем с русским языком. Но есть реальный «миф» родом из Львова — Ирина Фарион, которая за пару месяцев своего депутатства несколько раз публично оскорбила русскоязычных сограждан. Скажите, Львов за таких земляков в ответе?

— Завжди треба поважати гідність людини. Я ніколи не розумію тих, хто для самовозвеличення намагається когось образити. Це неприпустимо, тим більше цього не можуть собі дозволяти люди, які мають державний статус. Це стосується дуже багатьох в різних куточках нашої країни.

Українці мудрі, вони це розуміють, тому мій рецепт дуже простий: людей треба поважати і любити, а всі зміни, які ти намагаєшся втілити у життя, потрібно робити поступальним шляхом з великою просвітницькою місією. Якщо Західна Україна певний період свого життя пройшла через європейську спільноту, в складі Австро-Угорщини, Польщі, маючи свою автономію — ЗУНР, то Східна Україна 300 років була Росією, будьмо відвертими! Це є історичний факт, і, на жаль, зараз намагаються дуже часто внести в історію елементи, що не завжди відповідають дійсності.

Треба рухатись вперед, поважати людей і думати про завтрашній день. У нас усі звикли, що треба воювати: за останні два десятиріччя політична ситуація в країні ідентична. Ті, що при владі, говорять, що погані ті, хто був до них. А ті, що в опозиції, говорять, що погані ті, хто при владі. I всі вони бавляться в пінг-понг. А що далі, який результат?

Я пропоную дуже простий принцип — якщо ти при владі, ти маєш діяти, оскільки маєш більше можливостей робити добрі справи. Якщо ти не при владі — все одно роби добрі справи, не витрачаючи час на звинувачення. Кому вони цікаві, від них, що, людям буде краще!

«В Україні 450 двигунів працюють на холостому ходу»

— Часто спорят: мэр должен быть больше политиком или хозяйственником...

— Мер — це більше ніж політик. Міський голова — стратег, який має бачити розвиток цієї території на 10, 20, 30 років вперед. Це включає добрі навики політичного та економічного менеджменту, навики управління. Це — симбіоз. Адже місто — це маленька країна! Ось візьміть і закрийте на місяць будь-яку обласну адміністрацію. I нічого не станеться. А закрийте хоча б на півдня місто — а це пологовий будинок, дитсадок, школа, лікарня, вода, тепло, каналізація, транспорт, зрештою — похоронне бюро і цвинтар. Це надскладна конфігурація! Проблема в тому, що серед керівників у нас сьогодні недостатньо людей, які розуміють специфіку місцевого самоврядування, цей складний конструктив. Якщо б держава власне на нього опиралась, було б набагато більше успіху.

— Вы приверженец возрождения в Украине Магдебургского права. Неужели возможны практические механизмы его реализации в современных условиях?

— Яке слово в останні роки найчастіше звучить в Україні? «Криза». Криза економічна, політична, суспільних відносин... Це слово так само часто можна почути не лише в Україні. Але згадаймо найбільш відому кризу в Європі у Середні віки: як тоді відреагували мудрі володарі країн? Зробили ставку на міста! Тоді і з'явилось таке поняття, як Магдебурзьке право. Львів його отримав 657 років тому.

У чому смисл? Міста на своїй території мали максимальне право на збирання податків і на управління тими коштами. I власне міста витягли свої країни з тої кризи, а керманичі тих країн ввійшли в історію.

Те саме я пропоную сьогодні для нашої держави. За останні 6 років з міст забрали максимальну кількість повноважень, а це — дорога в нікуди. Що таке місто? Це є двигун. Ми маємо в Україні 450 малих, середніх та великих міст. Це — 450 двигунів, що нині працюють на холостому ходу. Якщо їм надати нормальні повноваження, ці 450 двигунів виведуть Україну на іншу орбіту розвитку. Так зробила Німеччина, так роблять Польща, Австрія — усі розвинуті країни Європи. А ми в Україні шукаємо якесь українське чудо! Виходить не чудо, а чудо-юдо. Успішні країни роблять ставку на місцеве самоврядування, на громаду, роблячи людей сильнішими і відкритішими. Адже тільки вільна людина може зробити життя в країні вільним!

— Как вы оцениваете проведение Евро-2012? Сколько потратил и заработал Львов на этом мероприятии?

— Мені приємно було чути оцінки фахівців УЄФА, які визнали, що у Львові єврочемпіонат пройшов на найвищому рівні. Нас відзначили відповідними дипломами і подяками.

Головний же наш здобуток — львів'яни відчули, що можуть проводити такі заходи. А Євро — це третя по величині подія світового масштабу після Олімпійських ігор та чемпіонату світу з футболу.

З іншого боку, ми отримали чудовий аеропорт. Раніше була річка — було місто, зараз є аеропорт — є місто, немає аеропорту — немає міста. Це можливість активного розвитку на наступні 10—30 років. Ми отримали прекрасний стадіон, один з найкращих у Європі, покращили місцеву інфраструктуру. Дуже багато позитиву! Те, що ми витратили, — його вже немає, проте залишилась позитивна атмосфера і велика слава міста Львова, що пішла на весь світ. Коментарі світових ЗМI були вражаючими. Львів назвали сплячою красунею сходу, яка прокидається, останнім невідкритим діамантом світу... Я хочу продовжувати цей поступ, тож будемо активно готуватися до чемпіонату Європи з баскетболу, що відбудеться у 2015 р. А наприкінці цього року подамо заявку на зимові Олімпійські ігри-2022. Необхідно працювати над покращенням іміджу нашої країни, а такі великі події роблять для цього чимало.

— Насколько увеличилась численность иностранных туристов после еврочемпионата?

— За результатами 2012 р. ми додатково отримали понад 400 тисяч туристів і вийшли на приблизну цифру 1 млн. 400 тис. У 2011-му був мільйон туристів. Впевнений, хто приїхав до Львова на Євро, приїде ще не раз. Оскільки всі, хто до нас приїжджає, закохуються у місто!

«Вони всі воювали за Україну»

— В 2008 г. вы распорядились ежемесячно доплачивать из горбюджета по 400 грн. бывшим участникам и инвалидам УПА, открыли на Лычаковском кладбище мемориал УПА. Далеко не все жители страны одобрили такое решение. Почему вы пошли на этот шаг?

— Я — за історичну справедливість. На сьогодні, до речі, вояки УПА у нас отримують не 400, а 500 грн., і це є певна компенсація, яку вони не мають від держави. В річницю загибелі командира УПА Романа Шухевича я ініціював, аби такі виплати збільшились до 1000 грн. Вони воювали за Україну, вони не заходили на чужі території.

9 травня я завжди покладаю квіти на могили воякам, які воювали з фашизмом. Власне, ставлення до могил і цвинтарів — це прояв цивілізованості міста, країни. Ці люди вірили в ті ідеали, за які вони воювали. Знаєте, на небі немає кращих чи гірших — там усі однакові. У Львові ми шануємо і будемо шанувати всіх, хто віддавав життя за те, щоб сьогодні українці могли нормально жити, щоб ми мали українську державу. Я не поділяю їх на лівих чи правих, для мене всі ці люди є великими героями.

— А на могилы советских воинов вы тоже цветы возлагаете?

— Звичайно. У нас є великий меморіал — пагорб Слави, а побіля нього — поле для вояків УПА. На цвинтарі всі рівні! Там лежать поляки, австріяки, росіяни, українці — вони всі рівні. Радянські воїни воювали за свої села і міста, воїни УПА — також. Сьогодні в архівах відкриваються страшні речі, але це — тема окремої розмови. Я маю максимальну повагу до людей, які, дивлячись смерті в обличчя, йшли на вірну загибель. Вони воювали за свій рідний край, за свою землю...

— А почему так получилось, что 9 мая 2011 г. на холме Славы возник скандал, когда националисты избивали советских ветеранов?

— Того дня я був на меморіалі, ми з керівництвом області поклали квіти. Певні провокації там відбулися, коли після церемонії ми роз'їхалися. Я переконаний, що то були провокації, і «ноги росли» не українські. В той час, до речі, там було надзвичайно багато телекамер, що не зовсім зрозуміло.

Ми того дня святкували День Львова, всі містяни відпочивали, а на одному маленькому п'ятачку відбулися дійства, що дискредитували Україну на весь світ.

Держава все зрозуміла, і в травні 2012 р. таких провокацій уже не було.

— После короткого перерыва возобновилась «война памятников». Сначала — Сумская область, в ответ — Львовская...

— Я категоричний противник того, щоб пам'ятниками займались політичні партії чи громадські організації. Це питання держави. Якщо ми на державному рівні святкуємо 22 січня День злуки, а після цього не звертаємо уваги на пам'ятники вождям, які цю українську державу потім нищили, це неправильно: ми повинні мати чітку лінію і чітку політику.

З іншої сторони, необхідно розуміти специфіку нашої країни. На превеликий жаль, люди не в достатній кількості володіють правдивою інформацією. Тому перш, ніж здійснювати ті чи інші кроки, потрібно проводити серйозні просвітницькі заходи, доносити людям правду і тільки після цього приймати державницькі рішення. Якщо ж це доручити політичним партіям чи громадським організаціям — буде хаос, а це до добра не доведе. Комусь подобається один пам'ятник, комусь — інший. Має бути чітка державницька позиція в інтересах українського народу.

«Партійне життя — не граніт, а живий матеріал»

Андрей Садовой возле скульптуры «Победитель» // УНИАН

— В 2008 г. вас обвиняли во взяточничестве, повышении коммунальных тарифов и стоимости проезда, провале подготовки к Евро-2012, разбазаривании земли. Насколько эти претензии были обоснованны?

— Мене постійно у чомусь звинувачують, тому що те, що я пропоную, зачіпає чиїсь інтереси. Вигідно вкрасти шматок землі чи якесь майно — а я не даю цього робити! Люди звикли так вчиняти, тож намагаються повернути старі часи. Але цього вже не вдасться зробити! Зараз працює дуже багато молоді, яка не хоче старого. Дякуючи тому, що безпосередньо на розв'язання нагальних проблем міста витрачено більше ресурсу, у Львові вдалося досягнути позитивних змін. Ми не залучали великі кошти десь на стороні, просто раціонально використовуємо той ресурс, який маємо.

Зараз мене також звинувачують у всіх смертних гріхах, створюють комісії у Верховній Раді і таке інше — це ініціюють «свободівці». Хай перевіряють! Мене і міську владу регулярно перевіряють. Але це робить нас тільки сильнішими!

— Что стало настоящей причиной конфликта между вами и депутатами горсовета в конце 2008 г.? По каким причинам съезд «Нашей Украины» исключил вас из состава политсовета?

— В 2006 р. я був членом партії «Наша Україна», хоча блок партії висунув на пост мера Львова іншого кандидата. Я йшов на вибори як самовисуванець і переміг. Тож у мене не склалися відносини з «Нашою Україною», адже вони хотіли домінувати над міським головою, маючи у міській раді значну фракцію. Але ж відносини між депутатами і міським головою чітко прописані у законі про місцеве самоврядування, в Конституції та інших нормативних актах. Я завжди буду стояти на позиції поваги до закону і здорового глузду і ніколи не дозволю, щоб хтось прикривався міським головою при бажанні вчинити незаконні дії. Я на це не піду, і моя позиція завжди буде твердою і непорушною.

— Как полагаете, в чем причины нынешнего краха «Нашей Украины» в целом и политики Виктора Ющенко в частности?

— Де сьогодні «Наша Україна»? Ця партія мала дуже непросту побудову. Поза тим, що до неї вступили чимало активних людей, які прагнули змін, було і чимало тих, хто звик бути в якихось партіях задля посад чи преференцій, що їх надавали мандати. У «Нашій Україні» було не бажання працювати на конкретний результат, а бажання займати посади. I все це закінчилось крахом — таким крахом все закінчиться і для інших партій.

Партійне життя — не граніт, а живий матеріал. Ти повинен постійно бути серед людей, допомагати їм, розуміти їх і чути. А у нас як? Обрали до влади — і всі вважають, що це — навіки! Але ж все змінюється в одну мить! А у нас чомусь в партійному житті переважає залізобетон.

— Поэтому вы создали свою партию?

— 14 жовтня 2012 р. я ініціював створення партії «Самопоміч», і на початку цього року ми вже отримали реєстраційне посвідчення у Міністерстві юстиції. Зараз працюємо над розбудовою партії. Наша мета — збудувати країну, в якій хочеться жити. Це є складний шлях не на п'ять і не на десять років, це дуже довга дорога, але я хочу, щоб це була партія дії, корисна для українців.

«Надіюся, що колеги стануть на здоровий глузд»

— В 2011 г. у вас накалились отношения с горсоветом, вы даже предложили сократить количество депутатов с 90 до 9. Горсовет распустил исполком, преодолев впоследствии мэрское вето на данное решение. В игру вступили новые силы?

— Я не пропонував зменшувати кількість депутатів до 9, хоча реформу в цій частині здійснювати потрібно. До того ж на всеукраїнському рівні ми маємо занадто багато депутатів! Для невеликих міст достатньо 10—20 депутатів, яким треба платити зарплату, щоб вони не думали, де і що можна вкрасти, а приходили б на роботу і працювали для громади. Вони мають за все нести відповідальність! У нас же сьогодні депутати в місцевому самоврядуванні не несуть жодної відповідальності, лише колективно голосують або не голосують.

На виборах 2010 р. партія «Свобода» на посаду міського голови Львова мала свого претендента — Юрія Михальчишина. Він програв, тож уже наступного дня вони жорстко поставили питання: відправляти Садового у відставку. I всі ці 2,5 роки відправляють, шукаючи різні приводи і створюючи проблеми. Вони не можуть пережити програш мерської кампанії!

— Знаю, что «свободовцы», имея большинство в горсовете, саботируют решения, мешая этим работе. Как мэр вы имеете на них хоть какое-то влияние?

— Максимальна публічність і відкритість у роботі, безпосередній контакт з громадою, з людьми — мій єдиний захист. Надіюся, що колеги стануть на здоровий глузд. Сьогодні така ситуація: частина їхніх однопартійців стали народними депутатами і переїхали до Києва, тож наші львівські депутати постійно на телефоні: консультуються — що і як робити. Виглядає комічно, особливо коли проходить голосування і треба оперативно прийняти рішення. Вони по телефону запитують, що їм можна робити, а чого — не можна. Знаєте, Львів за свої 757 років пройшов через різні етапи. Тож мусимо і через цей етап перейти. Дай Бог, щоб це випробування зробило нас сильнішими, а громаду — монолітнішою.

— После выборов 2010 г. «свободовцы» управляют тремя областями Западной Украины имея большинство в местных советах. А что полезного они сделали за этот период, в частности, на Львовщине?

— Вони чомусь всю свою енергію спрямовують на критику. Але ж принцип життя такий, що там, де живуть люди, завжди будуть зауваження. Немає міст, де відсутні проблеми! Але якщо порівняти атмосферу, комфорт і чистоту у Львові з іншими містами, де у них взагалі абсолютна більшість, то неважко самому зробити висновок. Маючи більшість, вони не розуміють, що є владою. Вони хочуть, щоб я працював у них «на підряді», виконуючи їхні вказівки, а потім сидів у тюрмі за неправильні рішення. Я ніколи на це не піду! Я повинен відповідати перед сьогоднішніми львів'янами і тими, які тут житимуть через 10—20 років, тому що кожне моє рішення аналізують і будуть аналізувати!

Я пояснюю це колегам, завжди запрошую їх до роботи, до важкої праці, адже коли вони обиралися, клялися виборцям, що працюватимуть для громади, а не для партії. Сьогодні ж інтереси своєї партії вони ставлять набагато вище і готові виконати будь-яке партійне рішення, не розуміючи, що це шкодить громаді. У нас складні перипетії. Минулого року бюджет розвитку міста ми приймали 26 квітня — це коли вже роботи мали бути в розпалі. Зараз — березень, а ми ще бюджет не приймали. Є певний момент саботування. Так, це складність в роботі, але, думаю, що я і моя команда це переживемо.

— А если все-таки депутаты-«свободовцы» наотрез откажутся принимать бюджет развития?

— Будемо апелювати до громади! Адже бюджет розвитку — це школи, дитсадки, ремонти доріг та житлового фонду. Приведемо під міську раду 100 тисяч людей, нехай люди їм пояснять, що вони обирали депутатів для того, щоб ті працювали, як раби на галерах, а не бавилися в забавки!

«Основна причина — те, що я не їхній!»

— Какие конкретно претензии вам предъявляют?

— Їм Садовий не подобається!

— Внешне, что ли?

— Може, зростом, а може — кольором волосся чи очей, я не знаю! Думаю, краще поспілкуватися з експертами-аналітиками, оскільки я є в цьому процесі, тож не хотів би бути некоректним. Основна причина — те, що я не їхній! Хлопці, якщо ви маєте факти мого незаконного діяння — негайно в прокуратуру, міліцію і СБУ! А вони скандалять і пишуть кляузи — це їхній принцип роботи. Та жодна скарга не підтвердилась! Мій жорсткий принцип — людина, яка працює в органах місцевого самоврядування, повинна працювати чесно і бути адекватною. Якщо я бачу «жуліка» — перший його гоню і надаю відповідні матеріали в правоохоронні органи. Недавно, наприклад, за хабар у 600 доларів затримали начальника жеку. Маємо ще одного керівника комунальної установи, який виявився крадієм. Правильно, їх треба покарати!

— Недавно состоялась сессия Львовского горсовета, и...

— ...«свободівці» п'ятий раз не проголосували за виключення з перспективної схеми МАФів, у яких, порушуючи законодавство, продають алкоголь не у встановлений час, в тому числі дітям. Напевно, мають в тому якісь інтереси. Що ж, буду виносити це питання на сесію вшосте.

«Моя декларація є публічною»

— Какие, на ваш взгляд, главные достижения мэрии Львова?

— Знаєте, є божа ласка робити добрі справи, і те, що робиться останні роки у Львові, — це не заслуга мерії чи Садового, а заслуга львів'ян. Ми спромоглися вирішити питання водопостачання. Відремонтовано багато доріг, місто на 95% освітлене. Як наслідок — покращилася криміногенна ситуація. Великий позитивний імпульс дало проведення Євро... Але головним є те, що наша громада стала дорослішою та відповідальнішою. У нас є діалог і дискусія, у нас є відкритість влади. Де ще ви знайдете в Україні мерію, щоб можна було вільно зайти в кабінет мера, де вас не лапають міліціонери, не розпитують і не записують?! I це нормально: ми працюємо для людей. Це велика відповідальність на все життя, і я її ціную.

— Открытость здания мэрии меня тоже удивила. А не боитесь, что ваши недоброжелатели ворвутся к вам в кабинет?

— Нехай вриваються! Я спортом займаюсь. (Смеется.) Мій захист — львів'яни. Я не маю охорони, по місту ходжу пішки. А коли немає охорони — нема чого штурмувати — все відкрито. Принцип айкідо!

— Что в этих утверждениях правда, а что вымысел? Андрей Садовой владел около 20% акций предприятия «Югзападэлектросетьстрой», владеет несколькими предприятиями, контролируемыми через компанию «Галицкие инвестиции», контролирует ТРК «Люкс»...

— Моя родина володіє контрольним пакетом акцій ТРК «Люкс». Це — публічна інформація, і для мене є великою честю, оскільки ця компанія, створена в 90-х роках з маленької львівської радіостанції, стала потужним медіахолдінгом. Це — велика мережа радіостанцій по всій Україні, новинний телеканал «24», багато інтернет-проектів.

Команда «Галицьких інвестицій» — це дуже розумні і талановиті спеціалісти, які допомагали людям хоча б якимось чином повернути частку за свої сертифікати. Наприклад, «Галицькі інвестиції» дуже активно працювали над залученням інвесторів на львівську пивоварню. Колись це було підприємство «Колос», а сьогодні — одне з найуспішніших підприємств України, і люди, які мали там свої акції, продавши їх, отримали десятки тисяч гривень. Я ніколи не працював у цій компанії, але завжди поважав і поважаю людей, які організовували ці процеси.

Трест «Південзахіделектромережбуд» також працює до сьогоднішнього дня: на цьому підприємстві я тривалий час був головою наглядової ради та головою правління. Для мене це був величезний досвід управління тисячним колективом. Спеціалістами цього підприємства збудовані всі високовольтні лінії електропередач на заході, півдні та центрі України. До речі, моя декларація є публічною, і там чітко записано — що маю, чим володію, які мої статки.

«Львів відкритий для світу!»

— Какие планы развития городской инфраструктуры?

— Ця стратегія, передбачає гармонійний розвиток. Поза тим, у нас є основні кластери які виводять Львів на нові орбіти розвитку — це туризм та IТ. У нас у сфері IТ за останній рік кількість працівників збільшилась на 30%: у цій галузі зараз задіяні понад 8 тисяч людей з середньою зарплатою понад 10 тис. грн. У сфері туризму ми створили більше 10 тис. нових робочих місць — наразі це ціла індустрія! Активно розвивається легка та харчова промисловості, машинобудування. Плануємо збудувати у Львові великий технопарк для нових виробництв: якщо Україна підпише угоду про асоціацію з ЄС, думаю, зможемо отримати їх велику кількість. Адже географічно Львів — на відстані 60 км від ЄС. Також в планах побудова великого офісного центру для IТ-компаній і виставкового комплексу. I, звичайно, проведення масштабних спортивних подій. Мій основний пріоритет — робочі місця. Другий пріоритет — здорові львів'яни.

— Вы упомянули об ассоциации с ЕС. А в случае вхождения Украины в ТС усматриваете какие-то перспективы для Львова?

— На моє глибоке переконання, Україна однозначно повинна дружити і підтримувати добрі стосунки з країнами-сусідами. Якщо говорити стратегічно, давайте подивимось на перспективу. А чи можете ви сказати, що буде в Росії після Путіна? А в Казахстані після Назарбаєва чи в Білорусії після Лукашенка? Ці питання ментальні і складні. З іншого боку, візьмемо, наприклад, Німеччину: буде чи не буде там Ангела Меркель, але прогнозованість набагато більша. Як і в Польщі, Австрії.

Я би тут займав дуже виважену позицію: треба прогнозувати політичну карту на 20—30 років, зробити якісний аналіз, а потім приймати стратегічне рішення. Я не володію в цьому плані великим обсягом інформації, але вважаю, що необхідно жити не сьогоднішнім, а завтрашнім днем. Для цього в світі працюють потужні інституції. Треба завжди ставити в основу інтереси України. Немає постійних друзів, немає постійних ворогів — є постійні інтереси. Тож інтерес країни має бути на першому місці.

— И напоследок. Что пожелаете нашим читателям?

— Перш за все хочу побажати усім читачам «2000» багато здоров'я, добра та божої ласки. Щоб ви були щасливі! Ми чекаємо на всіх вас у Львові, приїжджайте — Львів відкритий для світу! Ви тут знайдете прекрасну атмосферу, нових гарних друзів, а поза тим — добру каву, шоколад і дуже приємні думки. I, безумовно, певну кількість мрій, які можуть реалізуватись саме у Львові!

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Братья во холсте

Это сегодня скансенами — этнографическими комплексами — никого не удивишь, а...

Гончарный круг

В 1992 г., когда днепровский керамист Сергей Горбань решил заняться гончарным делом, оно...

Глубоко скрытый потенциал Украины

Cорокамиллионная страна таит значительный потенциал, только нужно его использовать

Кабаньи услуги

Интернет становится все более популярной площадкой для поиска работы в Украине....

Эхо из Мьянмы докатилось до Украины

На Театральной площади Черновцов в рамках фестиваля «Мастерская города»...

Диетолог и психолог Татьяна Годард о нераскрученном...

Тема халяльной еды в Украине пока не раскрыта, и, кроме живущих у нас мусульман, мало...

Загрузка...

Время проката

Пункты проката самых разных предметов обихода возвращают свою популярность.  

Халяльного аппетита

Чтобы прорваться на рынки Азии и, отчасти, Европы украинские производители курятины...

Впервые в мире — тройной залп по опухоли

На минувшей неделе киевлянин Владимир Розуменко сделал то, чего прежде не удавалось...

Порт — Железный, отдых — бархатный

Если у вас есть легковушка и палатка, но вы не знаете, где на украинском побережье...

Налогоплательщик — это звучит гордо

Электронный портал государственных услуг Igov.org.ua запустил новую и весьма актуальную...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Блоги

Авторские колонки

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка