Капелланы и картошка

№44(794) 4 — 10 ноября 2016 г. 02 Ноября 2016 1 1.5

  • Капелланы и картошка

    Капелланы и картошка, фото №1
  • Капелланы и картошка

    Капелланы и картошка, фото №2
  • Капелланы и картошка

    Капелланы и картошка, фото №3
  • Капелланы и картошка

    Капелланы и картошка, фото №4
  • Капелланы и картошка

    Капелланы и картошка, фото №5
  • Капелланы и картошка

    Капелланы и картошка, фото №6
  • Провизии хватит надолго. Но лучше б война быстрее закончилась...

    Провизии хватит надолго. Но лучше б война быстрее закончилась..., фото №7

    Провизии хватит надолго. Но лучше б война быстрее закончилась...

    фото Вячеслав БЕРЛОГ

  • Капелланы и картошка

    Капелланы и картошка, фото №8
Фото 1 из 8

Непривычно видеть священников «в ипостаси» грузчиков овощебазы.

Если б, допустим, кто-то один таскал мешки с картошкой, можно б было подумать: вдруг обет такой дал? Помимо работы души — еще и грузы ворочать.

Но в конце прошлой недели в городке Дубляны, что в нескольких километрах от Львова, собралось с десяток святых отцов.

Они были в привычной для мирян одежде — фуфайках или же рабочих спецовках.

Так все-таки удобней грузить баулы с овощами и крупами, ящики с консервацией и постным маслом.

Этой снедью они наполняли 20-тонную фуру.

Машину готовили к рейсу на восток — в АТО.

Святые отцы Львовской епархии Украинской автокефальной православной церкви стараются не афишировать, что вот такое занятие у них — минимум раз в три месяца.

С тех пор, как началась война.

Декан Иван

Декану Ивану передали из Франции мощи святых, фото Вячеслав БЕРЛОГ

Единственным из всех, кто был облачен в рясу, оказался отец Иван, декан Жолковско-Каменско-Бугского деканата.

Слово «декан» произносится с ударением на первый слог.

«Деканатом» в УАПЦ называется район, где у священников есть свои церкви, приходы, парафии. Соответственно де'кан, образно говоря, является кем-то вроде «куратора». Кроме того, он еще и преподает на кафедре философии в Академии богословия.

— Я священиком став у 23 роки, — рассказывает он. — Але до того часу відслужив армію, здобув економічну банківську освіту... Потім поступив у семінарію, а тоді вже став служити в Одеській єпархії.

На восток он ездит так же, как и все: загрузили машину, сели — и в путь.

— Мар'їнка, Авдіївка... Були в Пісках, Водяному. Всюди хлопцям городину возимо з благословення блаженнішого Макарія й всього нашого духовенства Львівської єпархії.

Спрашиваю: зачем самим ехать? Можно с волонтерами отправить.

Отец Иван, как всякий мудрый человек, не спорит, но объясняет:

— Ми хочемо знати, що все це попадає нашим хлопцям, і щоб вони відчули — про них пам'ятають, шанують, люблять і моляться. Це все іде прямо в окремі батальйони, добровольцям.

Говорю: добровольцев-то уже нет, армия регулярная, на довольствии у государства.

— Так, тепер вони об'єдналися в державну армію, — кивает собеседник, — але допомога все одно не завадить.

— Але як ви харчі доставляєте? Це ж все-таки регулярне військо, там є певні санітарні норми... У вас, незважаючи на священицький сан, можуть вимагати дозвіл від санстанції на якість товару. Вимагали?

— Ні. А що перевіряти? Те, що дасть мама і тато своїм дітям? Я думаю, то й є найкращий контроль. Але чомусь маю сумнів з того, що держава доставить в окопи якісну продукцію. Коли ми були там, то подивились, яку тушонку їли наші хлопці і на обід, і на сніданок... Вибачте мені, то був жах, а не харчі.

Интересуюсь: кто-либо из священников его епархии, когда началось АТО, не решил ли стать под ружье?

— В перші ж місяці бойових дій і взагалі бурхливих тих подій на Україні з благословення нашого блаженнішого митрополита духовенство було пліч-о-пліч з нашими воїнами. Але вони не брали зброю до рук, бо священику не дозволяється цього. Втім, наші священики — з підрозділами бойовими, на бойових позиціях. Це дуже важливо.

Они едут на восток, чтоб править службу и исповедовать всех, кто пожелает.

Исповедоваться, говорит отец Иван, там хотят все.

«Вони не цікавляться — яка саме церква... Бог є один. І вони себе краще почувають, якщо між ними священик, — продолжает декан. — Але рано чи пізно ці події закінчаться. І тоді парафіяни повинні заставити лідерів духовенства сісти за стіл і вирішувати — про єдину помісну православну церкву.

Думаю, в дійсності духовенство і російської церкви, і української все-таки почне відшукувати любов і її проповідувати, й тоді станеться мир, злагода... Як ми прийдемо до вічності, Господь не буде питатися: дитино, з якої ти церкви — з російської чи української? Він спитає: з чим ти до мене прийшов, чи зберіг те зерно, що я посіяв? Чи ти закопав у землю і воно зігнило?»

Секретный маршрут

Спрашиваю святых отцов: какой дорогой добираться будете? Мы на редакционной машине, сейчас в сторону Киева отправляться будем, может, хоть часть пути вместе пройдем?

Нет, говорят, это секретная информация.

На наши с фотокором удивленные взгляды отвечают так:

— Хлопці з АТО, до яких ми їздили, просили, щоб такі речі ми не висвітлювали. Тому що, на жаль, в нашій державі є такі люди, які не бажають об'єднатися заради перемоги. Тому вони дізнаються, що їдуть машини на Донбас з провізією, то пробивають колеса... Особливо коли ми приближуємося до Харківської і Дніпропетровської областей. Не раз таке бувало, коли ми зупинялися ночувати.

И мы снова говорим о войне.

«У мене парафія, — рассказывает отец Иван. — Це є ті, хто попав під операцію «Вісла» 46-го року. Коли збираю старших людей, яким по 90 років, то вони було розкажуть, як їх з їхніх родинних земель і хат поляки били, нищили.

Я недавно мав похорон одного хлопчини. То його бабуся народила маму його, коли чоловіка поляки накололи вилами, вона убігла напівжива...

Думаєте, оте, що зараз прийняв сейм — про «геноцид польського народу», — до цього не приклалися наші хлопці? Приклалися! 100%. Для чого? А так, погратися й подивитись, що буде.

Так заігрували до війни 1941 року. Теж казали: ми не допустимо війни, не допустимо! І що? Маємо факт... Заігрують і зараз.

Так само закулісні ігри проводять з Путіним, а воно боком вийде. Але їм більше аукнеться, тому що вони на кілька щаблів вище за інших живуть, то їм буде шкода розставатися із своїми статками... Але вони просто не розуміють, що загралися».

«Святотатский» вопрос

Пока мы общались, фуру загрузили почти полностью.

К нам подошли священники — чуть передохнуть, может, и в беседе поучаствовать.

Я им говорю: вот смотрите, в январе 2014-го на Банковой в Киеве было страшное противостояние, и все готовы были идти «стенка на стенку»... Помню, как священник стал между противоборствующими сторонами и принялся молиться и просить, чтобы никто не допустил бойни.

И эта картинка — на обледеневшем тротуаре стоит на коленях седовласый старец — до сих пор перед глазами.

— Чи може зараз православна церква — київська, львівська, московська — все одно яка — але просто зупинити все це? — спрашиваю священников.

— Може, — отвечают одни. — Але, на жаль, деякі церкви політизувалися і чомусь стали залежні від політики. В тому і біда.

— Чому казав Порошенко, що буде мир і злагода, а миру немає? — вопрошают другие.

— Я думаю, за молитвами всіх наших і настане на Україні мир і все буде добре, — говорит декан. — Але щоб було все добре, треба прикласти старання... Пізніше вже не буде тих порошенків, а буде єдина церква. Згадаєте мої слова: отці наші будуть знов будувати церкви, а не возити допомогу в зону АТО.

И поскольку общаемся не в храме, то и задаю вопрос о недавнем скандале в УАПЦ со священником, который устроил драку в ночном клубе (пожалуйста, читайте «Мстислав после «Сити» №43(793) 28 октября — 3 ноября 2016 г.).

В церкви, думаю, такой вопрос звучал бы святотатством.

— Для нас є дуже сумною та подія, — говорит один из священников. — Світ є сатанинський, існує дуже багато спокус... Щодо владики Мстислава, якого висвітлило телебачення, то хочу сказати так: звичайно, його вчинки є недопустимі. Але бувають такі запрошення, що важко відмовитись... Думаю, туди владику хтось запросив, файно угостив, файно догодив, щоби потім це використати.

Да ведь духовенство, говорю я собравшимся, в клубе «Сити» «наугощалось», прости Господи, до поросячьего визга. Какие тут интриги? Просто вести себя надо прилично, коль ты имеешь сан.

— Людина, яка духовно слабка, попадає під такі спокуси. Для того Собор і відправив владику в монастир. Хай молиться і духовно очищується.

Мощи из казино

Водитель Игорь знает заветные слова, чтобы беспрепятственно пройти КПП, фото Вячеслав БЕРЛОГ

Наконец подошел водитель, сказал, чтоб готовились в дорогу — скоро ехать.

О маршруте водителя уже не спрашиваю, но интересуюсь: почему он вообще работает с церковниками?

— Святі отці — перші люди, які більший внесок вносять для того, щоб держава була і перемогла. А я — віруюча людина. Коли ми їдемо, за нас моляться, й ми молимося в дорозі також, я знаю — з нами завжди Бог.

Но он, говорю водителю, не всегда может помочь пройти беспрепятственно контрольно-пропускные пункты. Как вы, спрашиваю, на КПП договариваетесь?

— В різних ситуаціях знаходжу різні слова, — уклончиво отвечает водитель.

Перед дорогой надо думать о чем-то позитивном, но мы все равно невольно касаемся темы войны.

И говорим о том, что эта беда уничтожает в том числе и храмы, где веками хранились священные христианские реликвии.

— Не лише війна знищує, люди самі це роблять, — с печалью в голосе говорит отец Иван. — Сьогодні перевозяться із Європи мощі святих... До мене, приміром, попали з Франції мощі святителя Кіпріана, рівноапостольного Андрія Первозваного. Знаєте чому? А тому що та французька церква передана під нічне казіно. І владика, який там знаходився, католицький священик, — він просто забрав, бо йому болісно стало на серці, що таке спаплюжене відношення до місць святих та до святих взагалі.... Зараз повинні передати в наш деканат мощі Івана Хрестителя теж. Не тільки із Франції. В Іспанії взагалі є приклади, коли в церкві крутять цілу ніч танці...

Освободился от погрузки мешков и отец Руслан, секретарь-референт Львовской епархии.

Отец Руслан третий раз отправляется на восток, фото Вячеслав БЕРЛОГ

В принципе, если маршрут — тайна, то информация, откуда все эти продукты, должна быть открытой.

— Ну звичайно! — охотно говорит священник Руслан. — Це все збиралося спільно: ми брали автомобіль, їздили по районах, люди охоче давали... Щось ми купували за власний кошт.

— Наскільки до вас прихильні люди взагалі? Знаєте, коли стільки церков різних конфесій...

— У нас на заході народ взагалі віруючий. І тут не дуже стараються розмежувати — яка де конфесія. Люди ідуть у церкву для того, щоб молитися і виконувати свої християнські обов'язки. І якщо священнослужитель до них звертається з проханням посприяти в таких-то речах — як допомога нашим військовослужбовцям, то вони відкликаються з радістю. І завжди намагаються зробити все для того, щоб підтримати священика — чи він їде в АТО, чи не їде, чи сиротинці збираємо, чи вдові — люди допомагають завжди радісно... На сході я зустрічався з людьми, в яких є теж дуже серйозна віра. Просто вони багатьма роками атеїзму зробилися дещо духовно байдужими, в чомусь зневірилися... Але віра повернеться. Я знаю.

— Ким ви були в минулому житті, тобто до часу, коли прийняли сан?

— Вчився в школі, після школи поступив у семінарію, потім в академію, а затим і в університет... Одружився в 20 років і став священиком.

— Дружина, певне, оцерковлена?

— Жінка, що живе зі мною, дружина, як кажуть на Західній Україні — імозь, церковно обізнана у всіх питаннях. Дружини священиків — вони є взагалі «трьома кутами» на парафії. Ми мусимо бути і тут, і там, а вони залишаються на місці, до них приходять люди поспілкуватись, за добрим словом... Всі дружини, звичайно, працюють. Одні — в лікарні, інші — в школі. Моя є медиком, але зараз тимчасово залишається доглядати вдома дітей, бо тато не має часу...

— ...тому що їде на схід?

— Так. Це вже буде третя поїздка. Владика Макарій був там 5 разів. Це не особливо афішується. Ми взагалі не займаємося такими речами, пропагандистськими... Просто робимо свою справу щиро і відверто.

— У вас не було бажання стати капеланом?

— По факту ми всі є капелани. Але щоб бути там з нашими хлопцями, треба залишати свою парафію.

Прощаемся, желаем друг другу удачной дороги.

А священники обещают на обратном пути заглянуть в Киев, в редакцию, проведать нас, и конечно же — за свежим номером газеты.

Это будет скоро. Увидимся.

2000 во Львове

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

«Портал» на Армянской

«Надменные бездельники последней советской поры, циничные и образованные, нежные и...

«Вашими молитвами...»

«Чи ти, чоловіче, будеш в рясі, чи в фелонії, чи ти будеш в спортивнім костюмі,...

Садовой: о сердце и душе

На «Самопоміч» йде дуже серйозна атака. Як, власне, й на місто Львів, і на Садового

Комментарии 1
Войдите, чтобы оставить комментарий
Валерий
17 Ноября 2016, Валерий

Лидия Денисенко продолжает , с упорством достойным лучшего применения, восхвалять
разных представителей украинского национализма ,стремящихся внести свои тридцать
сребренников в так называемую АТО. И вот ,что примечательно . Ни разу , ни в одном
подобном материале Денисенко не выразила сожаления о смертях , не говорю ополченцев,хотя бы мирных жителей . Ей "жалько тiльки своiх хлопцiв-западенцiв .
В 2000 работает достойная наследница С. Бандеры ! С сем я 2000 и поздравляю .

- 1 +
Блоги

Авторские колонки

Ошибка