Президентские бдения: Фейсбук и фейки

№31(828) 4—10 августа 2017 г. 03 Августа 2017 1 4.3

Законспирировались

Тридцать пять выражений лиц. Оноре Домье

Насчет фейсбуковозависимости президента в принципе страна знала давно. Он и сам признавался, что ночи напролет сидит в соцсети.

Но вот по поводу «фейковых» имен, под которыми Петр Алексеевич заходит в Фейсбук, — эта информация весьма озадачила соотечественников. «А почему нельзя писать, не шифруясь?» — задавались вопросами интернет-пользователи, теряясь в догадках: под какими никами скрывается гарант?

О том, что г-н Порошенко в интернете, так сказать, многолик, не так давно в эфире одного из телеканалов поведал народный депутат предыдущих созывов, бывший посол Украины в Беларуси, а ныне глава исполкома Аграрной партии Роман БЕЗСМЕРТНЫЙ.

Фрагмент его выступления — именно о ночных интернет-бдениях президента — медиа тут же разобрали на цитаты.

«Много буков»

Впрочем, главный вопрос так и остался невыясненным: если в практике лидеров большинства стран — что на западе, что на востоке — активно и открыто использовать соцсети исключительно под своими именами, то зачем главе украинской державы скрываться под вымышленными?

«Законспіруватися — це в нас сидить ще з радянських часів, і тепер вже стало складовою менталітету», — весьма дипломатично сказал Роман Петрович.

На вопрос — откуда вообще ему известно, что г-н Порошенко использует массу «псевдонимов», собеседник тоже ответил уклончиво: мол, я вообще много чего знаю.

В принципе тут можно поверить и на слово: в свое время, помимо высоких партийных должностей в «Нашей Украине» (членом которой неизменно был и Петр Порошенко), Роман Безсмертный еще и познал «кухню» АП — при Ющенко он был замом главы Секретариата Президента Украины.

— Поясніть: чому лідер нашої держави не бажає дискутувати в інтернеті від власного імені? Нащо для збереження анонімності спеціально створені «фейкові» записи?

— Знову ж таки — наш менталітет... Традиція. Знаєте, якщо голова колгоспу не на «Волзі» і не в костюмі, тобто прийшов пішки й вдягнений у джинси, — то це вже народ сприймає не схвально.

— Міжнародні комунікаційні компанії постійно вивчають аккаунти глав держав й урядів фактично з усіх країн світу. Переважна більшість користується зазвичай Твіттером. Саме у цій мережі вів і досі веде свій блог Барак Обама, а його сторінка минулого року була найпопулярнішою з твіттер-аккаунтів серед усіх світових політиків. Також саме завдяки своєму популярному профілю у Твіттері Дональд Трамп здобув перемогу на виборах... Сотні мільйонів людей по всьому світу спілкуються у цій же соцмережі, наприклад, з індійським прем'єром Нарендою Моді чи з президентом Турції Реджепом Ердоганом. Тобто світ охопила «твіттероманія», а в нас — суцільний Фейсбук. Як думаєте, чому?

— Якщо взяти рамку Фейсбука, то вона справді відповідає українцю як типу.

— Маєте на увазі «віконце», в якому пишуть коментарі?

— Саме так. Це можуть бути розлогі описи, моралізація... У Твіттері треба стисло «вистрілити» думку, а тут...

— ...«много буков».

— Ми дуже складно формулюємо думку в дописах, важко доходимо до суті. Тому нам до душі Фейсбук, як до душі «Одноклассники».

— До речі, як гадаєте, що змінилось із забороною «Одноклассников»?

— Крім того, що виграв від цього Фейсбук, нічого не змінилося.

«Нас же, українців, в загальній масі — не поламаєш. Це по-перше. По-друге, ми носимо в собі дві ментальності, — перешел на монолог Роман Петрович. — Одна — ментальність орди, друга — демократа. А в середині цієї ментальності ми блудимо дуже крєпко...

Згадайте «Руську правду»: украв — руку відрубали, ще украв — голову. А тепер кажемо: за законом за злочин, навіть за вбивство, винуватець має сидіти. Тобто ми потрапили в ситуацію, коли мораль, що закладалась століттями, конфронтує зі змістом закону.

Точно так само й в соціальних мережах. Там ми впадаємо в крайні емоції, там суцільний конфлікт...

Державна машина вимагає строгості, а я хочу моралізації. Моя життєва освіта привчила мене до підсумовування і узагальнення через великі числа й через великі речі. І коли ти виходиш на рівень узагальнення, то дуже чітко розумієш тенденцію: наприклад, нинішня ситуація в країні дійсно вагітна конфронтацією.

Зростає конфлікт, зростає на всіх абсолютно рівнях — моральному, етичному, формальному, силовому, комунікаційному. В тому числі зверніть увагу на мову в соцмережах, вона загострюється, загострюється і т. д. Якщо хтось думає, що це не впливає на соціум, помиляється».

«Вкидаю слово «Малоросія»

— Повернімось до президента. Якщо він так жваво відгукується — хоч і законспіровано — на різні публікації у Фейсбуці, то, можливо, таким чином можна вплинути й на його свідомість? У такий спосіб — переконливими постами — довести, що, приміром, конкретне його рішення — хибне. Почитає, подумає й відмінить.

— Мережі відіграють роль маніпулятивного інструмента, а не аналізатора проблем. Якщо я розумію і бачу, як легко маневрувати, що я роблю? Вкидаю інформацію, приміром, про те, що «80% українців — за компроміс по Донбасу». І починається дискусія!.. Або вкидаю слово «Малоросія». І теж починається жвава дискусія.

Розумієте, людям нічим зайнятися, вони шукають проблему. А в цей час — блокуються рахунки підприємств, проводяться процеси розподілу майна, які насправді є ключовими в ситуації, що є в країні.

— Тобто марно сподіватися, що пан президент, коли читатиме у ФБ якісь справді вагомі публікації, під їхнім впливом і доказами кардинально змінить своє рішення?

— У нас влада і суспільство існують автономно.

— Самі ви пишете у Фейсбук?

— Обов'язково. Кожен день. Зараз з вами веду розмову і дивлюсь сторінку нашого однопартійця, читаю текст.

— А заходите під своїм ім'ям?

— Під своїм.

— І як довго сидите у мережі? За зізнанням Петра Олексійовича, він спілкується з інтернет-користувачами з вечора й майже до ранку. Цікаво, коли він спить, бо з ранку до вечора має бути на президентській службі. Ви теж — усю ніч у Фейсбуці?

— Ні. Годину, півтори... В інтернеті дуже рідко вступаю в дискусію. Я працюю за принципом: ось моя позиція, будь ласка. Хочете написати про свою позицію — напишіть.

Фейсбучные кадры

— Коли тільки влада починала добирати кадри, причому на ключові пости, приміром, на губернаторські чи в міністерства, досить довільно, це спочатку дивувало. Ну добре, запрошували когось з волонтерів — справиться з роботою, не справиться, час покаже, але все ж таки їх, тобто, волонтерські кадри, хоча б бачили в обличчя. Потім стали добирати з блогерів, дописувачів мережі Фейсбук. Що за людина, який фах, який досвід? Нічого не відомо, лише — нік. Але ж це не ставало перешкодою, аби бозна-кому довіряти серйозні державницькі ланки? У нас тепер кажуть: ніяких кумів-сватів при владі, лише «люди з вулиці», тобто з соцмереж. Ви що думаєте про кадрову політику?

— Зараз повторюють тезу — «зміна поколінь». А посоліть її ще й трьома революціями... Вони — разом з серйозними змінами, соціальними потрясіннями — виносять на поверхню не тільки таланти. В результаті вийшло те, що вийшло.

«Коли моє покоління прийшло в ВР, — снова перешел на монолог собеседник, — поруч були світила, академіки, вони визначали своїм авторитетом, власним іменем мету, бо життя ж — не віртуальне, воно конкретне.

А тепер закрийте очі й порівняйте той парламент з нинішнім... Безсмертний, якому 25 років, а поруч — академіки Павловський (Михаил Павловский — народный депутат 2, 3 и 4 созывов, академик-секретарь Аэрокосмической академии Украины, под его руководством разработано уникальное оборудование для наземных испытаний ракетно-космического комплекса «Энергия-Буран». Авт.), Юхновський (Игорь Юхновский — доктор физико-математических наук, с 1982 г. — академик АН УССР. Авт.), такі знакові історичні постаті, як Чорновіл, Лук'яненко... А зараз? Ви прекрасно розумієте, що у цієї нинішньої молодої порослі у ВР відсутній орієнтир. В результаті ми знову приходимо до відповіді: відбувається те, що відбувається. Нема кадрів.

Тепер дивіться — як ми двинули «в штангу». Була мажоритарна система, яка могла робити селекцію кадрів, вибір людей.

Потім зробили партійну... Але не уклали політичну систему підготовки кадрів. Її просто зруйнували. Перш за все це стосується виконавчої влади.

В результаті ми прийшли до ситуації, коли політика як сфера діяльності просто зникла. Її нема. Те, що називається «політикою», можна замінити словом «існування» в умовах контрагентів у системі державної влади.

Плюс — низький фаховий рівень виконавців... Хто такі політики? Це ті, хто визначає мету. Вони кажуть: туди треба рухатись, ось правила гри. А виконавці — виконують, адже вони й не мають визначати мету.

Візьміть тему Донбасу. Одна політична сила, маю на увазі «Самопоміч», показала своє бачення, подала законопроект. Але він є лише частиною розв'язання проблем. Утім, всі інші мовчать!..

Якщо в еліті немає дискусії — високої, високоінтелектуальної, то так і буде, як є. Тобто ніяк. У нас домінує правовий нігілізм. Заміна мети, заміна закону — через інформацію.

Тобто я веду до того, що зараз відбувається маніпуляція — через вкидання в інтернет підібраної інформації. Ось і все. Звідти для когось — необхідність сидіти у соцмережах».

— Ви тут про партії згадали. Як ви опинилися в Аграрній? Всі пам'ятають Безсмертного як незмінного члена «Нашої України». Втім, не хочу нікого ображати, але, може, й «НУ» тепер існує лише на папері?.. Я так зрозуміла, що ви дещо змінили політичний орієнтир? Партія Ющенка тяжіла до правих, а парламентські аграрії — до лівих.

— У поглядах який був, такий і залишився. Єдине, реагую на час, його актуальні проблеми. Розумію прекрасно, що Україна підходить до ситуації, яка звучить приблизно так: «Земля — це ми, ми — це земля». Якщо українці не дадуть ради цій проблемі, то тоді питання ставитиметься так: «Буде Україна як суспільство, як народ? Чи взагалі вже не буде?»

Кто-то ночью «светился» в Козине

Поскольку г-н Безсмертный так и не назвал ни одного фейсбучного псевдонима президента, то интернет-сообщество принялось самостоятельно вычислять, под какими никами может скрываться г-н Порошенко.

Вычисляли как интуитивно, так и с помощью технологий.

К примеру, политтехнолог Дмитрий Раимов на своей странице описал, так сказать, «пошагово» эксперимент, который проводился с целью поиска президентских псевдо.

Процитирую этот пост с небольшими сокращениями:

«...Мы решили разыскать президента. С помощью рекламы в facebook.

И если не точные имена, то хотя бы спектр аккаунтов, через которые он может присутствовать в сети.

Сделали несколько мини-сайтов и страниц (самых обычных), где ставили новость о президенте: «Президент заявил, что НАТО...», «Президент сказал, что Лукашенко...» и так далее. Заголовки, на которые не кликнуть нельзя, если они о тебе. Как положительные заголовки, так и отрицательные».

Экспериментаторы, как уверяет политтехнолог, адресовали записи с этими заголовками аудитории правительственного квартала, причем «...с особым таргетингом (маркетинговый механизм, при помощи которого из всего числа интернет-пользователей можно выделить только ту целевую аудиторию, которая соответствует определенным критериям (географический, социально-демографический и др. Авт.) тем, кто сидит в facebook на ул. Банковая и в её окрестностях в определенное время дня и ночи».

Но и этого оказалось недостаточно.

«Дополнили информацию еще и таргетингом в районе дома президента в Козине. Вдруг младшие дети взяли папин планшет и не перелогинились... На протяжении нескольких дней мы вели эксперимент. Удалось собрать 232 уникальных пользователя.

Если президент не пользуется Tor (сокр. от англ. The Onion Router, словарь интернет-терминов объясняет, что это — система прокси-серверов, позволяющая устанавливать анонимное сетевое соединение, защищенное от прослушивания. d Авт.), тогда с очень высокой долей вероятности он кликнул на ссылку и лайкнул один из наших постов.

Конечно, может, он этого и не сделал в эти 3 дня. Но человек, который весь день сидит в facebook, уже не может без него.

Это коммерческие технологии поиска аудитории. Понять, какой из этих 232 уникальных пользователей (количество помогла определить статистика публичных страниц ФБ) именно президент — практически невозможно».

Достучаться до небес

Из вышеописанного следует лишь то, что: а) г-на Порошенко так и не «вычислили», б) убедились, что больше двух сотен граждан на Банковой, а также в хоромах украинской элиты под Киевом по ночам интересуются Фейсбуком.

Собственно, даже если так никогда и не узнаем — под какими именно псевдонимами и с какими аватарками оставляет посты в соцсети Петр Алексеевич, думаю, это как-то переживем.

Обидней, что граждане, которые заходят на личную страницу президента, читают сообщения, выставленные от его имени, верят, что это он сам пишет, поэтому ждут, что и на их посты г-н Порошенко непременно отреагирует.

Но ни одного ответа, даже краткого комментария того, к кому публика обращается, на персональной президентской страничке нет.

Может, темы дискуссий, предложенные интернет-пользователями, не настолько важны для гаранта, чтобы он вступал в дискуссии (хоть под своим, хоть под вымышленными именами)?

Возьмем, так сказать, из «свежих» постов Петра Порошенко — и комментарии пользователей. По логике должна была бы завязаться дискуссия. Но почему-то не завязывается.

На днях пишет Петр Алексеевич: «...Соціально вразливі верстви населення мають бути першими, хто отримає кошти від перевиконання бюджету... Також передбачено фінансування спорудження Музею Героїв Небесної Сотні та створення Музею воїнів АТО, а також вшанування 85-ї річниці Голодомору в Україні».

Его пост тут же комментируют. Вот несколько высказываний:

«Краще би кошти від перевиконання і виконання направляти на розвиток, на робочі місця, а не «вразливим». Тоді б і цих верств, які сидять з розкритими ротами, було б менше, і їм би можна було б надати дійсно допомогу, наприклад, на освіту дітей».

«Це популізм. Замість полегшення податкового навантаження на бізнес, він плодить туніядство. Бідних людей легше тримати на гачку такими подачками».

Или такое предложение: «...Направляти на підвищення зарплат і надання соціальної допомоги представникам влади — народним депутатам, суддям, прокурорам та іншим злиденним її представникам, щоб вони могли не відволікатися на важкі роздуми як прогодувати свої сім'ї».

Поговорили, можно сказать, сами с собой, поскольку автор сообщения, вызвавшего дискуссию (т. е. именно г-н Порошенко), аж никак в комментариях не проявился.

Или — пишет президент о судебной реформе. Немедленно аудитория заводится, откликается, например, такими — весьма адресными — постами:

«Петро Олексійовичу, без судової реформи та боротьби з корупцією всі ці потуги — коту під хвіст. Коли у корупціонерів конфіскацію на користь держави будуть у судах доводити і відбирати крадене, ці всі потуги будуть сприйматись на відмінно...»

И еще — несколько десятков комментариев.

Но снова, как и прежде, именная веб-страничка г-на Порошенко — без его участия в виртуальных беседах с пользователями.

Такое впечатление, что туда он вообще не заходит.

Посему, скорее всего, публика, когда уже совсем потеряет надежду узнать реакцию президента на свою ремарку или даже дельное предложение, продолжит таки поиски псевдонимов.

Будет вычислять, высчитывать, сверять «по почерку» в Фейсбуке — дабы найти «точно его».

Чтобы на сей раз «точно ему» адресовать послание. И тогда уже надеяться: вдруг прочтет и отреагирует?

Ну что ж, может, и вправду кому-то удастся таким образом «достучаться до небес»?

По крайней мере пока прецедентов еще не было.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

«Силы добра» забирают больше жизней украинцев, чем...

Больницы до сих пор не получили 86% лекарств по детской онкологии, оплаченных деньгами...

«России нужны не соотечественники, а гастарбайтеры»

30 июля Владимир Путин подписал закон, предусматривающий упрощенный порядок...

Андрей Ермолаев: «На грани Малой Украины»

«Донецкая региональная элита, на мой взгляд, уже осталась в истории»

Леонид Кожара: «Все пять президентов добивали эту...

В Украине нет системной парламентской оппозиции. Те партии и блоки, что сидят в Раде,...

Страна пенсионного возраста

Даже если закончится война, в Украине едва ли возможен демографический взрыв

Загрузка...

Бурджанадзе: «Нынешнее правительство Грузии уже...

«Нынешнее правительство Грузии уже давно опередило Саакашвили»

Лариса Скорик: нас должно остаться 17 миллионов

«С АТО пора кончать», — эта мысль, многократно повторенная на ток-шоу и в СМИ в...

Эвакуация капитала

Украинские граждане получили безвизовый режим с ЕС, а предприниматели —...

Битвы за УБД

«Нужна страна без войны. И, кстати, без народных депутатов, которые не слышат и не...

Острог свободы

Подозрение следует объявить Петру Первому — за Мазепу, Екатерине Великой — за...

Комментарии 1
Войдите, чтобы оставить комментарий
Валерий
03 Августа 2017, Валерий

Странное дело ...Исходя из текста , вроде Л. Денисенко желает , чтобы президент пообщался в Фейсбуке с народом . Так то ФБ и президент ... А мне вспомнилось ,как в печальном 2014году я предлагал ( в комментариях к статье Л. Денисенко )приехать в Донецк для получения объективной информации . Вы думаете она что - нибудь ответила ? , Ага , счас ! Если даже журналисты считают для себя " западло" общаться с читателями ,
то что уж говорить о президентах .

- 9 +

Получить ссылку для клиента
Блоги

Авторские колонки

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка