Ждет ли львовян судьба Вии Артмане?

05 Мая 2015 3 4.8

Вия АртманеВозможно, не только львовян, а и многих жителей Западной Украины ожидает трагическая судьба народной артистки СССР, актрисы театра и кино Вии Артмане (многие ее помнят по киноролям в картинах «Театр», «Родная кровь», «Никто не хотел умирать»).

Так, в 1993 г. в процессе реституции Артмане лишилась своей квартиры. Сын Артмане, Каспар Димитрес, пытался протестовать, опубликовал статью «Сколько стоит Вия Артмане!», но общественность подвергла травле, обвиняя в «бесстыжем попрошайничестве». Невестка актрисы выбила для Артмане выгоревшую квартиру в центре Риги, на ремонт которой был взят кредит в крупном прибалтийском банке. Но в результате махинаций семья осталась без денег вообще: от квартиры пришлось отказаться, и обобранная актриса последние годы жизни жила на даче в 40 км от Риги, откуда уже не могла постоянно ездить на работу в театр.

Умерла Вия Артмане 11 октября 2008 г. в психиатрической клинике города Стренчи (Латвия).

Все идет к тому, что многие жители западных областей Украины имеют шансы лишиться квартир, домов, земель и предприятий, как это произошло в 1990-е годы с гражданами стран Прибалтики, а также Чехии, Болгарии, Венгрии и Румынии, после того, как эти государства приняли законы о реституции национализированного в 1940-е годы имущества.

Такие опасения возникают после прочтения обращения главы Компартии Украины Петра Симоненко к Президенту Украины Петру Порошенко, в котором он настоятельно рекомендует не подписывать принятый 9 апреля 2015 г. Верховной Радой Закона «Об осуждении коммунистического и национал-социалистического (нацистского) тоталитарных режимов в Украине и запрет пропаганды и их символики» (№2558), т.к. он противоречит интересам Украинского народа и национальным интересам страны..

Так, проанализировав этот Закон, Коммунистическая партия Украины и ее лидер Петр Симоненко заявляют, что данным законом в стране созданы идеальные правовые условия, в которых граждане других стран имеют право требовать компенсации за национализированное Советской властью имущество. В первую очередь от действия реституции могут пострадать жители Западной Украины.

Приводим текст этого обращения.

«Шановний Петре Олексійовичу!

09 квітня 2015 року Верховною Радою України був ухвалений Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» (реєстраційний номер 2558 від 06.04.2015 p.).

На моє тверде переконання, голосуючи за даний закон окремі групи народних депутатів переслідували вузько-партійні, приватні інтереси, що жодним чином не співпадають з інтересами нашої суверенної держави Україна

Той популізм, яким супроводжувався процес прийняття вищезазначеного закону, помножений на некомпетентність в питаннях історії та права окремих «законотворців», заклав ґрунт серйозних потрясінь для нашої держави. Серед безлічі абсурдних положень, котрими перенасичений розгляданий закон, демагоги від права втиснули у його текст положення, що спроможні підірвати основи правового порядку в Україні.

Про що йдеться.

Згідно частини першої статті 2 «Засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів» аналізованого Закону № 2558 Українська держава в особі Верховної Ради України засудила комуні стичний тоталітарний режим 1917 - 1991 років й на законодавчому рівні визначила його статус - злочинний.

В пункті другому частини першої статті 1 «Визначення термінів» Закону № 2558 прописані ознаки комуністичного тоталітарного, злочинного режиму, що винайшов свій прояв, зокрема, в «…встановленні радянської влади на території України, або в окремих адміністративно-територіальних одиницях…»

Причому Закон № 2558 під загрозою кримінального покарання забороняє можливість будь-якого заперечення злочинного характеру актів і рішень радянської влади на приєднаних у 1939 - 1940 pp. до УРСР територіях.

Пригадаємо в розгляданому контексті лише декілька історичних фактів.

01 листопада 1939 р. позачергова сесія Верховної Ради СРСР прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз'єднання її з Радянською Україною.

03 грудня 1939 р. ЦК ВКП(б) прийняв Постанову «Про націоналізацію промислових підприємств і установ на території Західної України та Західної Білорусії», на підставі якої на території Західної України, зокрема в Львові, розпочалася масова націоналізація промислових підприємств. Як результат, до кінця грудня місяця 1939 року у власність держави були націоналізовані 178 об'єктів.

На виконання Постанови РНК УРСР та ЦК КП(б)У «Про реорганізацію кооперації в областях Західної України» бюро Станіславського обкому КП(б)У від 25 - 26 грудня 1939 р. ухвалило: «Облспоживспілку та повітспоживслілки організувати на базі господарств існуючих кооперативних організацій, передавши їм, відповідно до рішення РНК УРСР, ЦК КП(б)У, а також відповідно до рішення зборів кооперативних центрів у Львові від 20 грудня 1939 р. усе майно, матеріальні, грошові цінності та всю торгово-технічну базу системи Центросоюзу, Народної торгівлі, Сільського Господаря, Сполем, Маслосоюзу, Єдності, З'єдночення та системи Руського Ревізійного Союзу.

Згідно з декларацією Народних Зборів Західної України «Про націоналізацію банків і великої промисловості» тимчасові органи влади розпочали націоналізацію підприємств й об'єктів банківсько-фінансової й кредитної систем. Лише протягом зими - весни 1939-1940 pp. було повністю ліквідовано стару банківсько-фінансову систему. 21 грудня 1939 р. з обігу вилучили польські злоті. У державну власність перевели 414 банків і понад 1,5 тис. інших кредитно-фінансових установ.

Одночасно відбувалася націоналізація будинків у Львові. Спеціальні комісії, які виконували постанову Львівського облвиконкому від 25 грудня 1939 p., націоналізували в Львові понад 6 тис. будинків. Націоналізовувалися, зокрема, три-, чотирикімнатні будинки. Також у землевласників було націоналізовано близько 2,7 млн. га орної землі.

Про що свідчать вищезазначені факти?

Що після приєднання в 1939 - 1940 pp. до УРСР територій нинішніх Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Чернівецької областей відбулося масове вилучення приватної власності (заводів, майстерень, банків, житлових будинків, нежитлових будівель, землі, грошових коштів тощо) в їхніх власників.

Іншими словами, відбувся правовий акт - масова націоналізація майна (на безоплатній основі) приватних власників.

Які наслідки проведена в 1939 - 1940 pp. націоналізація тягне для сучасної України?

Як відомо, Україною ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997). Дана Конвенція стала частиною вітчизняного законодавства.

В Україні діє Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини (від 23.02.2006 № 3477-IV), норми якого передбачають обов'язкове застосування в Україні Рішень Європейського суду з прав людини як джерел норм права.

Водночас, Європейський суд з прав людини за багато років вже напрацював значний пласт судової практики, згідно якої особам, котрих в 30-40 роки минулого століття внаслідок націоналізації позбавили власності, Європейський суд з прав людини присуджує або грошову компенсацію за рахунок держави, або присуджує повернути в натурі майно потерпілому власнику1.

____________________________
1 Див. Рішення Європейського суду з прав людини від 28.11.1999 р. по справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania»); від 23.11.2000 р. по справі «Колишній Король Греції й інші проти Греції» (the former King of Greece); від 05.11.2002 p. в справі «Пінкова і Пінк проти Чеської Республіки» («Pincova і Pine v. The Czech Republic»); від 12.11.2002 p. у справі «Звольський і Звольський проти Чеської республіки» («Zvolsky і Zvolska v. The Czech Republic»); від 06.03.2003 p. в справі «Ясіуніне проти Литви» («Jasiuniene v. Lithuania»); від 09.12.2008 p. в справі «Вьяшу проти Румунії» («Viasu v. Romania»); від 12.10.2010 р. по справі «Марія Атанасиу та інші проти Румунії» («Maria Atanasiu and Others v. Romania») та інші рішення).

Причому Європейський суд з прав людини в першу чергу, одним із ключових факторів при присудженні компенсації з держави на користь власника націоналізованого майна приймає факт визнання самою цією державою незаконності проведеної націоналізації майна особи.

Натомість, недолугі популісти - народні депутати України, проголосувавши 09 квітня 2015 року за Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки», законодавчо встановили юридичний факт визнання та засудження самою державою Україна процесу націоналізації органами радянської влади УРСР майна приватних власників, що мало місце починаючи з 1939 року на теренах нинішніх Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Чернівецької областей.

Таким чином, відтепер внаслідок прийняття Закону № 2558 й безапеляційного визнання Україною своєї провини створені ідеальні правові умови, щоб вимагати грошової компенсації від України за націоналізоване радянською владою майно (приміром, за націоналізацію банківських установ та підприємницьких товариств).

Не складно уявити, яких грошових сум Україна повинна буде виплатити колишнім власникам націоналізованого майна за рішеннями міжнародних судів.

Є й інша сторона цієї проблемі!

Традиційно житлові будинки, нежитлові будівлі й земля в центральній частині міст й інших населених пунктів західних областей України, зокрема у місті Львові, до 1939 року належали приватним особам, які нині є громадянами інших країн.

Тому реальним є виникнення в майбутньому гострих майнових конфліктів навколо власності, якщо постраждалі в радянські часи власники з посиланням на норми Закону № 2558 та використовуючи широкий пласт міжнародно-правових актів і рішень Європейського суду з прав людини будуть вимагати повернути їм об'єкти нерухомості розташовані, приміром, в центральній частині міста Львова.

Доречно відмітити, подібна реституція націоналізованої в радянські часи власності вже широко застосовується в Польщі, Німеччині, Чехії, Болгарії, Угорщини, Латвії, Литві, Естонії, в інших країнах. Причому процес повернення власності колишнім володільцям в цих країнах йшов настільки активно, що подекуди графа «реституція» націоналізованого майна фігурує в якості ключового способу приватизації держмайна в цих країнах, становлячи від 3 % (Естонія, Угорщина) до 10 % (Чехія) всього приватизованого майна.

З урахуванням вищевикладеного можна дійти наступного висновку: держава Україна після набрання чинності Закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» (реєстр, номер 2558 від 06.04.2015 р.) неминуче стикнеться з безліччю майнових претензій громадян, чиї родичі володіли землею або іншим нерухомим майном на територіях, приєднаних до України Радянським Союзом в період з 1917 року по 1991 рік. Існуюча практика Європейського Суду з прав людини дає всі підстави припускати, що подібні конфлікти (з огляду на факт визнання Україною своєї провини в націоналізації 30-40 pp. XX століття) будуть вирішуватися ЄСПЛ на користь колишніх власників або їхніх спадкоємців, але не на користь держави Україна та не на користь нинішніх власників майна - мешканців Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Чернівецької областей.

Вважаю необхідним спеціально підкреслити; я особисто жодним чином не обстоюю позиції, що власникам, які позбулися в 30-40 pp. XX століття свого майна через націоналізацію радянською владою приватної власності на території Західної України, треба повернути це майно або компенсувати його вартість.

Я лише вважаю, що Закон № 2558 однобоко й необ'єктивне трактує перебіг історико-правових й соціально-економічних процесів, які протікали у межах колишньої радянської системи на теренах УРСР, зокрема в західних областях.

Я впевнений, Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» допускає принципові перекручення історії, безпідставно вторгається у сферу, яка через багатогранність своєї природи не може отримати об'єктивної правової оцінки, а може бути оцінена лише в історичній площині.

Я переконаний, визнання на законодавчому рівні радянської епохи 1917-1991 pp. злочинним тоталітарним режимом - наочний приклад перевищення Верховною Радою України наданих даному законодавчому органу повноважень. А сам Закон № 2558 суперечить інтересам Українського народу, потенційно є передумовою дестабілізації українського суспільства, чинником виникнення деструктивних для країни процесів, джерелом шкоди національним інтересам України.

Виходячи з вищезазначеного, на підставі ст. 106 Конституції України, прошу Вас, Шановний Петре Олексійовичу як гаранта Конституції, -

Не підписувати прийнятий 09 квітня 2015 року Верховною Радою України Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки» (реєстраційний № 2558), оскільки в протилежному випадку це може призвести до реального позбавлення значної кількості українських громадян на територіях Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Чернівецької областей належного їм майна, а також призвести до безпідставного покладення на державу Україна обов'язків по відшкодуванню вартості націоналізованого в 30-40 pp. XX століття майна.

Сподіваюся на державницький підхід при вирішенні даного звернення й гарантування Українському народу дотримання його прав і свобод.

З повагою,
П.М. СИМОНЕНКО
,
перший секретар ЦК КПУ»

О чем бы я спросил Януковича

Судя по допросу экс-президента, восстановление полной картины событий на майдане не...

Тихое Прикарпатье

Для центральной власти возможная дестабилизация, активизация протестных выступлений...

Соло для саксофона и лопаты

Деятельность землячества ивано-франковцев в столице напомнила мне анекдот советских...

МАФы отправят в армию

Рациональное применение демонтированным МАФам нашли в Днепре. По решению...

Комментарии 3
Войдите, чтобы оставить комментарий
Владимир Моисеев
10 Мая 2015, Владимир Моисеев

ЧТО ЭТО ЗА ГАДОСТЬ??? И КАК ЕЩЁ ЖИВА ЭТА ГАЗЕТЁНКА??? А СТАТЬЯ-ТО СТАТЬЯ????? ВАМ-БЫ ГОЛОВЫ РЕСТРУКТУРИЗИРОВАТЬ!

- -13 +
vlaveselow
06 Мая 2015, vlaveselow

Наивно полагать, что они не понимают, что делают. Им пообещали отступные, они и проголосовали. Конечно, они такие же дураки, как и те коммунисты, которые голосовали за всякие прокламации в 1991-м году. Чем тот бред обернулся мы наблюдаем. Так что обращения к таким глупцам пустая трата времени.
Но интересен вот какой момент. Когда умерла советская актриса Вия Артмане, то я что-то не припомню, что бы в России или на Украине руководители исходились в трауре. Но вот умерла Плисецкая с явно неразумным завещанием. И всхлипы до небес. Не могут даже разобраться по ком звонит колокол. М-да, доведут до ручки эти руководители...

- 7 +
Aleksandr S
06 Мая 2015, Aleksandr S

Та да! - Приняв такие законы наши убогие умом парламентарии, по сути открывают ящик Пандоры. Безоглядно стремясь в Евросоюз - Украина добровольно соглашаеться на европейские правила игры.. В той же Польше уже формируется мощное движение в пользу реституции на своих бывших территориях. Думаю, не надо говорить о проценте польского населения в довоенном Львове )))
А прочие города и веси западной Украины?.. И далеко не только западной! В Крупных городах осталось масса дореволюцинных построек, имевших своих владельцев у многих из которых - осталась масса родствеников, которые спят и видят....
Так вот что, господа парламентарии, присматривайте по ходу дела, бунгало в самых глухих дебрях Аргентиты.. А то, - найдут ведь потом.. ))

- 46 +
Блоги

Авторские колонки

Ошибка