Виборчі забаганки — дорогі розваги для українців

31 Октября 2008 0

Жінка включається у чоловічий світ у період його занепаду.
Богослов Павло Євдокимов

Потрібні чи не потрібні нам дочасні вибори Верховної Ради? Чи здатні вони кардинально змінити ситуацію в країні? Чи сприятимуть політичній і економічній стабілізації? Про все це розмірковує лідер Всеукраїнської громадської організації «Жінки XXI століття», кандидат політичних наук Ольга Катан.

Їй шкода, що наші політики привели країну до критичної межі. Ще сумніше констатувати, що така ситуація виникла не через об'єктивні чи невідворотні причини, а через амбіції людей, покликаних насамперед піклуватися про благополуччя держави, а не про вузькопартійні, фракційні чи власні інтереси.

Боляче спостерігати, як дужі чоловіки витягують «на люди» якусь незначну, дрібну причину, що начебто не дає їм можливості піти на поступки, досягти компромісу, причому в питаннях, які для народу не є життєво важливими, що нібито заважає їм об'єднатися з іншою політсилою заради вирішення невідкладних завдань.

Дуже хотілося б, щоб політики виросли до державних мужів і прагнули бути корисними насамперед рідній країні.

Бути виборам чи не бути? Це, на жаль, не залежить від українського народу, бо у нього ніхто не питає. А коли б спитали, то 80—90% населення висловилося б проти дострокових виборів, бо сьогодні вони не на часі й нічого державі не дадуть.

Аби щось змінилося, потрібні певні зміни насамперед у законодавчому полі. Для нових виборів слід було вибрати інший час, а в нинішній нестабільності це зайвий подразник для і без того озлоблених людей, це дуже нерозумне витрачання коштів.

Нам не вистачає на необхідне: ще не оговталися від біди у затоплених регіонах, по всій країні нікудишні дороги, пенсіонери живуть на копійки, а ми ледь не щороку проводимо вибори. І не шкодуємо сотень мільйонів, щоб задовольнити амбіції окремих політиків і кількох кланів.

Такий спосіб вирішення політичної кризи є антинародним. Країна не може безкінечно існувати у стані виборів. Тим більше, що всі розуміють: на парламентські стільці сядуть ті ж люди і знову візьмуться перетягувати мотузку. Це нагадує зграйку сполоханих горобців, що на мить злетіли і знову сіли на ту ж гілку.

Заради серйозних змін політичні сили мають попіклуватися про оновлення своїх партійних списків професійними, досвідченими людьми, яких знають в Україні, які б відгукнулися на запрошення тієї чи іншої політичної сили заради служіння державі. Але відбір відбувається за іншими критеріями: «прохідне» місце треба купити, і виграє той, у кого товщий гаманець. Такі люди ідуть до влади, як правило, лобіювати свої інтереси, щоб повернути витрати на «дорогу» в парламент і примножити статки. Ось чому чимало наших бізнесменів раптом відкрили у собі талант політичних діячів. І не тільки вони, а й їхні персональні охоронці, водії, секретарі, тобто люди, які обслуговують їх у щоденному житті, а отримавши депутатський мандат, продовжують це робити й у Верховній Раді, працюючи «черговим по кнопках». І тут ми, очевидно, попереду планети всієї, бо такої кількості охоронців «тіла» і водіїв (щодо людей цих професій, то, як кажуть, нічого особистого) досі не мав жоден інший парламент. Але ж в усьому має бути здоровий глузд.

Останнім часом у ВР прийшли люди мистецтва, зокрема, відомі співаки, але, як видно, не знайшли себе там. Очевидно, вони обманулися. І ті, хто усвідомивши це, відмовився від депутатського мандата, гідні поваги. Але чи треба було так багато у Раді професійних співаків? Чому запрошують до списків радше їх, а не професорів, академіків, людей праці? Щоб прикрасити свої списки відомим ім'ям і «взяти» електорат на кумира?

Та й самі виборчі перегони із серйозної політичної роботи перетворилися на розважальне шоу — на зустрічі з виборцями основні претенденти на «любов електорату» без концертів уже не їздять. І виборцям, схоже, все одно, що скаже кандидат, основна програма зустрічі — «підтанцьовка».

Тож не дивно, що з майданів шоу перекочували у зал засідань, де «три в одному» — і подіум, і ринг, і сцена. А про те, що там ще й закони приймають, — вже і в новинах згадують між іншим. Головне — хто з ким посварився, який на кому галстук чи годинник, хто як змінив свій імідж, від якого кутюр'є протираються штани.

І поки не відмовляться від такого комерційного підходу до формування політичних сил, доти і не буде плідної роботи у ВР. І поки народний депутат отримуватиме зарплатню, яка разом із пільгами у десятки разів перевищує мінімальну заробітну плату і мінімальну пенсію в країні, народ ще довго чекатиме позитивних змін від своїх «слуг»: їхні «вагові категорії» настільки різні, що їм ніколи не зрозуміти проблем один одного. Така політика тільки принижує народ і державу.

Безумовно, закони треба удосконалювати, а, крім того, їх треба ще й виконувати. Наприклад, є у нас закон про тендерний паритет, хай і не в тому варіанті, який обстоювали жіночі громадські організації. У ст. 15 цього закону йдеться про те, що у виборчих списках має бути певне представництво жінок та чоловіків і що ЦВК має контролювати, аби цієї норми дотримувалися. А як же насправді? Жінок якщо й беруть, то в основному у непрохідну частину списку. Хоч досвід цивілізованих країн засвідчує: тільки на паритетних умовах, тільки у гармонійному поєднанні чоловічого прагматизму і жіночої розважливості влада ефективна. У нас поки що гармонії не спостерігається. Чоловічі методи боротьби повною мірою відчуває нині на собі Юлія Тимошенко.

Проте заради справедливості слід і самим собі дорікнути: про жіночу солідарність ми згадуємо хіба що на жіночих конференціях.

З приводу виборів за партійними списками і досі тривають дискусії — доросли ми чи ще не доросли до цієї системи? Кажуть, що мажоритарна нам підходить більше, бо вона краще «фільтрує» кандидатів, а потім і «прив'язує» депутатів до округу, у якому його обирали, і зобов'язує працювати на своїх виборців.

Пані Ольга пройшла і мажоритарну, і партійну систему, і переконалася, що в обох є слабкі сторони — обидві не виключають нечесних підходів. «Мажоритарники» домовляються про підтримку з місцевою владою, члени партійного списку — з політичною верхівкою, а в основі домовленості — гроші. Отже, повернення до мажоритарної системи навряд чи змінить ситуацію. А от партійну систему виборів можна і треба вдосконалювати. Наприклад, передбачити в списках представництво від регіонів, щоб не було: від одних — густо, від інших — пусто. Депутатів, обраних за партійними списками, зобов'язати працювати в округах. Формування списків зробити прозорим.

А оскільки дочасних виборів, очевидно, не уникнути, пані Ольга закликає виборців бути активними і свідомими. Бо, попри всі порушення і фальсифікації, вирішальне слово все ж за ними. Громадська організація, яку О. Катан очолює, і на найближчих, і на майбутніх виборах підтримуватиме ту політичну силу, яка стане над політичними сварами, піде на компроміс і об'єднання заради спокою громадян, економічного процвітання та утвердження України як великої держави на основі високих духовних цінностей, відповідальності за свої дії перед Богом та людьми.


Загрузка...
Загрузка...
Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Блоги

Авторские колонки

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка