Схильність до звинувачень

№4(757) 29 января — 4 февраля 2016 г. 27 Января 2016 1 1

Під таким заголовком дає «отповедь» Петро Петров мені, Сергію Шангутову, в «2000»1 за 18—24 грудня, на звинувачення його в тому, що він «сіє вітер». Не відрікаюсь від своєї думки, тому що під час війни звинувачувати «человеческий материал» своєї держави нездатним до державного життя — означає плодити чвари в суспільстві.

____________________________________
1 Петр Петров «Вкус к обвинениям». Комментарий к письму-отзыву Сергея Шангутова «Хто сіє вітер, пожне бюрю». («2000» № 49—50(753), 18—24.12.2015). См. также П. Петров «На нисходящей ветви эволюции» («2000» № 41—42(779), 20—26.11.2015).

Проте потрібно відповісти і на звинувачення П. Петрова на адресу опонента, тому що суперечка йде навколо цивілізаційного вибору молодої Української держави.

На мою спробу поіронізувати над дивним застосуванням терміну «гілка еволюції» щодо конкретної соціально-політичної ситуації в окремо взятій країні Україні Петров звинуватив мене у відсутності хоч би «крупицы честности и непредвзятости». Але ж в усякій суперечці завжди присутній елемент упередженості. Російською мовою «суперечка» — «пререкание». «Пререкание» породжене упередженістю.

Упередженість — це щось на зразок світоглядної віри. «Вірую, тому що абсурдно» (Тертуліан). Украй!

«Мильоны — вас. Нас — тьмы, и тьмы». («Альтернативная точка роста». По П. Петрову, величенька).

Мужик что бык: втемяшится
В башку какая блажь —
Колом ее оттудова
Не выбьешь... (Некрасов)

Щодо чеснот, то головна, яка може надати сенс діалогу, — це здатність почути опонента і визнати його людиною достатньо розумною і притомною. Завжди є і третя сторона — слухачі, а також критерій істини — практика часу.

Отже — «Говори, коли серце твоє підіймається // Нетерплячкою правди й добра, // ...Хоч би ушам глухим, до німої гори — // Говори!» (І. Франко). Припускаю, що і Петра Петрова спонукає до роботи «нетерплячка правди й добра». Є сенс і в тому, щоб люди зрозуміли «записных патриотов», як це намагається зробити і мій опонент.

Я вихідець з поліського села, вихований бабами-вдовами в хаті під солом'яною стріхою з глиняною долівкою. Рідні в Галичині не маю — все більше на Донбасі, частина рідні в Самарі. Я дитячий лікар, ніколи не займав ніяких посад. Націоналізм мій зародився як русофобський — чи не з дитинства відчув, що мою батьківщину забирає у мене русифікація.

«Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина...» (Ліна Костенко). Патріоти Росії мають свою велику державу—хранительку мови і культури, і ведуть війну за створення іще однієї російської держави, тимчасової.

В моїй уяві — справді країна повна російських шпигунів з п'ятою колоною. На мою думку, «п'ята колона» — це той масив громадян України, які «не поддерживают независимость Украины». А ви як думаєте? А про шпигунів що знаєте? Їх нема? Чи малувато буде? Кажете, «массовая паранойя»?

Відносно націоналізму — це не «русофобія». Прийміть до уваги, що нема жодної нації в світі — в етнічному чи політичному її вимірі — потреби життя якої не породжували б націоналістичну ідеологію і практику. Націоналізм в політичному сенсі — це узгодження інтересів особистості і держави (нації) з пріоритетом державних інтересів та їх захист в міждержавному житті.

Імунна система нації — націоналізм — активується природним чином в часи загроз суспільству, тоді любов до батьківщини породжує ненависть до ворогів. Але правильно зрозумілі інтереси нації ставлять все на прийнятну «гілку еволюції» взаєморозуміння і співпраці в боротьбі за пристосування до нових загроз, «щоб гори стояли, а жінки народжували» (Мао Цзедун).

Петро Петров побоюється, що тоді, коли Росія перестане воювати Америку, — «не будет национальной и религиозной самобытности, альтернативных точек роста и противовесов, которые бы ограничивали своеволие глобальных правителей...», тоді планета перетвориться в пустиню — «эволюционную». Національної самобутності справді, мабуть, поменшає — мови і народи щезають пачками, а от проблем глобальних і регіональних не позбудемось ніколи. На найближче майбутнє суспільно-політична модель світу — Євросоюз.

Повертаючись до теми, хто сіє вітер, коли в країні уже «буря». А от хоч би Олексій Попов у статті «Мир — ценой всепрощающего терпения». Автор наводить як приклад для наслідування в можливому вирішенні конфлікту на сході України «порозуміння, яке досягли Англія і Ірландія». У нашому випадку ми — це «Англія», сепаратисти — «Ірландія». А Росія хто? Так визнавати чи не визнавати «ДНР» і «ЛНР»? А як тоді бути з «Адесою», Харьковом чи якимись іще «южнорусскими» землями? Сказати їм — «Борітеся, поборете» чи, може, «А ну, вдар ще раз!» Підсіває пан Попов на сторону сепаратистів і агресорів.

Те ж саме і Георгій Крючков — гарна, розумна людина, а туди ж — «необъявленная война, ведущаяся под видом антитеррористической операции, унесла жизни тысяч людей, сотни тысяч лишились крова... и т. д.» («Нет порождения более уродливого, чем мстительная власть»2).

Хто на кого напав? Від нас комуніст Крючков «требует реальных шагов к прекращению войны». Яких? А війна ж то триває, ми ж не переможці.

Станіслав Калінічев, «Казачий синдром»2. Яка відверто українофобська писанина! Так, «бували войни й військовії свари», коли «соседей-врагов» поминали недобрим словом. Звичайно, і ми для когось «соседи-враги». Нас садили на палі, а ми — їх, нас в полон брали, а ми — їх, нам сипали в розрізані рани шкіри підошов стрижене кінське волося, а ми — їм. «Жінки навіть з речами ішли в гайдамаки» — грабувати? Не без того, чи, може, й вбивали невинних.

Але чи знаєте ви, як катували Гонту? Два тижні нелюдських катувань прилюдних над переможеним. Гетьмани наші — «вурдалаки»? А їхні петри й івани кращі? Козацький синдром — це: «клянутся и обещают, и обещают». «Когда власть имущие считают людей быдлом», грабунки заможних і євреїв.

А як же козацький устрій? Школа, церква, толока, відвага, пісня? Чи відомі вам інші порівняльні свідчення сучасників про козаків і козацький народ? Чи ви лише Олеся Бузину читали?

«Наш сукин сын»: профессия или диагноз?» Олександр Сасовський цілком має рацію, коли пише2: «Если к политической неадекватности не начать относиться как к одной из самых опасных для общества разновидностей шизофрении, люди окажутся беззащитными перед идеями, ведущими к социальным катастрофам». Згоден, але ж це стосується усіх політично неадекватних політиків.

Вважаю політично неадекватним політиком кожного учасника політичної боротьби, журналістів включно, хто відверто, а чи опосередковано підтримує рух «сепаратистів» в Україні. Це війна!

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Авгуры

Производство лжи в Украине — весьма прибыльный бизнес

Доноры и потребители

Статья академика Петра Толочко «Федерализация Украины: угроза распада или путь...

Прокураторы

Это актуально и для нынешней Украины, где правят бал «поливариантные»...

Нельзя, но нужно

Нельзя детьми «украшать» такие страшные материалы, пусть это и отчет ООН о...

50 оттенков серо-черного и даже коричневого не затенят...

Читатели «2000» в письмах в редакцию и на сайте издания делятся своими...

О мучительном проявлении мудрости и «цепочке»,...

США и Европа используют в своих интересах безвольные украинские власти

«Пан Яценюк, не надо нас защищать — у себя...

Обнаружив свою страну в списке подзащитных Украины, читатели издания MH так вскипели,...

Человек, торгующий всем. Разговор с Джеффом Безосом

Секрет успеха американской культуры бизнеса — понимание того, что провал не...

Комментарии 1
Войдите, чтобы оставить комментарий
Аналитик
28 Января 2016, Аналитик

Ещё из письма Шангунова в декабрьском номере был очевиден диагноз: товарищ не адекватен. Может ли трезво мыслящий человек призывать: Краще «полюбіте щирим серцем велику руїну» і поборімося за збереження української державності заради безпеки і добробуту українців... Это не речь здорового человека.
Столь же показателен пассаж: "..Пане Петров, кожен, «где родился, там и пригодился»! У світі нема бездержавних територій, Українська держава — це не Яценюк чи Янукович, а необхідна умова існування українського народу.." - кому предлагает поклоняться Шангунов? Государству, или условию существования?
Потому попытка понять его, затеянная Петровым, бесполезна. Повторная печать его размышлений здесь лишь подтверждает прежний вывод: "..В моїй уяві — справді країна повна російських шпигунів з п'ятою колоною..". - Как видим, мозг человека перегружен фобиями. В таком состоянии он не способен на конструктив. Лишь на поиск спасения от надуманных ужасов.
Перечень фобий у человека огромен. Те, или другие присутствуют в каждом из нас. От их сочетания зависит наше поведение. Национализм - одна из них. Только психиатр способен, да и то далеко не всегда, излечить от страха высоты, закрытого пространства, национализма..
СМИ способны усиливать в нас одни фобии, подавлять другие. К сожалению, украинское государство и его СМИ сегодня не нацелены на построение здорового общества. Если бы нам стали доступны сведения о числе психических заболеваний на Украине за последние два года, в ужас пришли не только мы, но и мировое сообщество.

- 8 +
Блоги

Авторские колонки

Ошибка