До 75-річчя оборони та 73 річниці визволення Києва від німецько-фашистських загарбників

02 Ноября 2016 5

Коли почалась Велика Вітчизняна війна мені було майже 16 років. Тоді я був учнем 12 Київської артспецшколи.

На початку липня 1941 року ми з літніх таборів були відправлені в район Ірпеня - Ворзеля для спорудження оборонних укріплень: риття окопів, траншей, будівництво дотів, дзотів, протитанкових надовбів. Для виконання цієї роботи нам видали лопати, кирки, ломи, тачки, іншої техніки не було. Працювали зі сходу до заходу сонця натхненно сумлінно з невеликою перервою на обід, сподіваючись, що завдяки нашій невтомній праці та могутній Червоній Армії німці Київ не візьмуть.

Нас розподілили по групах, в нашу ввійшли: Вадим Хохол, Станіслав Дубовський, Олег Шестун, Андрій Хмелівський та я. Ми були дружньою, сколоченою командою, разом працювали, їли, спали, ховалися у виритих траншеях під час нальотів німецької авіації, а після них ощупували один одного, вітаючи, що залишилися живими.

В кінці серпня нас перекинули на лівий берег Дніпра в район Семиполок для виконання тієї ж самої роботи, а у вересні, опинившись в оточенні за наказом начальника школи, були розпущенні по домівках. 18 вересня 1941 року наша п'ятірка була в Києві, який палав внаслідок бомбардувань, артобстрілу, вибухів, а деякі жителі, користуючись безвладдям, руйнували магазини, розкрадали їх та з радістю чекали «визволителів» німців, які з'явилися в місті 19 вересня.

Проживши в окупованому Києві до грудня 1941-го та коли не стало що їсти, я з матір'ю та сестрою переїхали до наших рідних: дядька Гнедюка Івана Устимовича та тітки Анастасії Петрівни на станцію Бровари. В січні 1942 року пішов працювати на лісопильний завод, а в квітні був прийнятий до складу молодіжної підпільної організації, створеної на цьому заводі майстром В.М.Лобко, до якої входили Іван Паламарчук, Борис Сікалін, Володимир Лобко, Тетяна Пінчук, та я.

Ми сприяли бойовим діям партизанського з'єднання «За Батьківщину!», яке очолював Герой Радянського Союзу І.М.Бовкун. Через зв'язківців отримували зведення Радянського інформбюро, переписували в декількох екземплярах (а це саме робив я, бо в мене був каліграфічний почерк), розповсюджували їх в бараках де жили робітники заводу та їх родини, стежили за рухом залізничних ешелонів з живою силою та військовою технікою, передаючи свої спостереження зв’язківцям з’єднання, брали разом з ними участь в пошкодженні та руйнуванні залізничної колії на дільниці Бровари - Дарниця. Виконували усю роботу вечорами, до 11-12 години та вночі, а після цього завжди співали пісню «Там вдали за рекой загорались огни».

18 вересня 1943 року за дорученням В.М.Лобко я пішов на зустріч з партизанським зв'язківцем в село Літки. За півтора кілометри до села мене затримали два червоноармійця-розвідники та після короткої розмови доставили в штаб 161 стрілецької дивізії. Після допиту офіцером контррозвідки «СМЕРШ» Кузнєцовим та розмови з помічником начальника штабу дивізії майором Калінченко, який дізнавшись, що я до війни вчився в Києві, запропонував мені взяти участь у визволенні Києва в якості провідника, на що я дав згоду.

Північніше Києва на дерев'яних плотах ми переправилися на правий берег Дніпра під артилерійським вогнем німців, з повітря нас прикривали радянські винищувачі. Було дуже холодно, дув пронизливий північний вітер. Дніпро був червоного кольору від крові загиблих червоноармійців і командирів. До протилежного берега ми добралися благополучно.

Вранці 6 листопада 1943 року я був на рідній київській землі. Київ не можна було впізнати - скрізь руїни, пожежі, дим, перелякані схудлі, напівголодні втомлені кияни, але їх очі світились радістю, на обличчях сяяли посмішки. Вони сердечно вітали воїнів-визволителів, обіймали, цілували нас, висловлювали щиру подяку, розповідали про свої страждання під час дворічної німецько-фашистської окупації, а ми віддавали їм скромний солдатський сухий пайок.

В обід у парку ім. Т.Г.Шевченка відбувся мітинг присвячений 26-річниці Великого Жовтня та визволенню Києва. Перебуваючи на ньому, вперше побачив видатних полководців XX століття Г.К.Жукова, М.Ф.Ватутіна, а також членів Військової Ради Крайнюкова та Хрущова.

За участь в обороні столиці удостоєний медалі «За оборону Києва» та медалі 75 років цієї події, а у його визволенні - почесних знаків і медалей «55, 60, і 70 років визволення Києва».

В кінці листопада 1943 року Сталінським райввійськоматом м. Києва я був призваний в Червону Армію та після навчання у ШМАСі воював в 112 та 26 Гвардійському авіаційному бомбардувальному Брестсько-Берлінському полку АДД стрільцем- радистом до її переможного закінчення 9 травня 1945 року. Нагороджений орденом «Слави» III ступеню, медалями: «За відвагу», «За взяття Кенігсбергу», «За взяття Берліну», «За перемогу над Німеччиною».

Користуючись нагодою, напередодні 73-річчя визволення Києва, вітаю учасників цієї історично-героїчної події, мешканців столиці, бажаю здоров'я, натхнення, благополуччя, всіляких гараздів, а 6 листопада 2016 року раджу випити фронтові 100 грамів вшановуючи пам'ять загиблих та померлих. Учасник визволення Києва, гвардії полковник у відставці

В. О. Ферліовський

Эволюция «человейников»

«На скорую руку «был сляпан социальный строй, который может быть назван...

Английский наставник «подводников» СССР

Скоро год, как ушел Джеймс Олдридж. Коллеги подводные охотники! Мальчишки 50-х и 60-х!...

Прощание с Будулаем

Когда этот номер уже был сдан в печать — пришла грустная весть. Ушел Будулай

Тринадцатое число Гулико

На зоопарк надвигается большая беда», — сказала Гулико

Валуєвський циркуляр діє і досі

Під сумнів ставився навіть термін «глід український», хоч це була офіційна...

Пам'яті Тамари Щербатюк

Понад чверть століття її програма збирала біля телеекранів глядачів з усієї України. 15...

О чем рассказало письмо из лесов Жуковки

Желание побольше узнать о боевом пути Анатолия Величко вновь привело меня к Борису...

Лошадиная мистика

Этот город крепко связан с потусторонними силами. Практически любой, кто услышит...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка