Звернення громадянського руху «Відсіч» до міністра культури Вячеслава Кириленка з приводу неприпустимості й неприйнятності показу артистів-рашистів

№5(758) 5 — 11 февраля 2016 г. 03 Февраля 2016 1

Ми, українські громадські активісти, глибоко обурені боягузливою та непослідовною реакцією української влади, зокрема керівництва Міністерства культури і особисто заступника міністра Ростислава Карандєєва на спроби антиукраїнських сил знехтувати законом і повернути в український інформаційний простір артистів-рашистів. Останніми днями в Україні намагаються розбурхати масовий психоз з приводу того, що популярні серед деяких верств радянські й російські фільми потрапили під заборону через участь у них осіб, які створюють загрозу національній безпеці. Нещодавно в коментарі одному з телеканалів Ростислав Карандєєв заявив, що деякі фігуранти «чорного списку» стали рашистами-українофобами «по глупості, а іноді під тиском», тож список заборонених в Україні артистів-рашистів потребує коригування й над цим уже працює Держкіно. Щоб дозволити показувати рашистів, навіть плануються зміни до законодавства.

Симпатії деяких громадян до певних стрічок підло й цинічно використовують, щоб дискредитувати вітчизняне законодавство й повернути на українські екрани осіб, які підтримали російську агресію та окупацію, відзначилися кричущими антиукраїнськими заявами та діями.

Так, у фільмі Ельдара Рязанова «Iронія долі» грає акторка Валентина Тализіна, яка публічно підтримала путінську політику щодо України, заявила, що Крим — російський і що нова українська влада прийшла за допомогою фашистів. I закон чітко вимагає заборони фільмів за участі рашистів, які потрапили до Переліку осіб, що створюють загрозу національній безпеці. А Європа, куди Україна, за словами наших чиновників, прямує, керується виробленим ще у Давньому Римі принципом dura lex sed lex. Якщо ж якийсь закон на чиюсь думку стає dura в цілому або в якійсь частині, то в Європі ініціюють скасування чи зміни до нього і суворо цього дотримуються.

Українське законодавство стосовно артистів-рашистів не є dura. Бо містить чіткі критерії недопуску на наші телеекрани ворожих до України осіб. Ці критерії можна хіба що розширити, але ніяк не звузити. Будь-які зміни, які дозволять показ фільмів на кшталт «Iронії долі», означатимуть допуск на телеекрани артистів-рашистів, що зведе нанівець весь закон. Поява шпарин у ньому потягне за собою й інші «винятки» та заохотить рашистів, які грають у «виняткових» фільмах, до ще більш відвертої антиукраїнської пропаганди, а також заохотять виступати з такою пропагандою тих, хто поки що ухилився від висловлення Путіну свого захоплення його політикою щодо України.

Тим, хто ностальгує за радянськими часами, варто нагадати, що жоден закон у жодній сфері не може бути написаний так, аби задовольнити всіх чи навіть забезпечити максимальну ефективність всюди. Наприклад, зменшуючи ставку податку, закон стимулює розвиток бізнесу, але зменшує надходження до бюджету і навпаки. Правила дорожнього руху, зобов'язуючи автомобілі зупинятися на червоне світло, сприяють безпеці на дорогах, але водночас і збільшують час на подолання автомобілями відстаней, а також збільшують забруднення навколишнього середовища. Однак ніхто не думає підганяти це правило під обставини, і авто на порожніх вечірніх дорогах навіть за відсутності пішоходів слухняно стоять і чекають, доки не загориться зелене світло. А що було б, якби до правил дорожнього руху внести «винятки» для випадків, коли на пішохідному переході немає перехожих? Оте саме буде й з «персонами нонграта» на наших телеекранах.

Якщо ж говорити не з точки зору закону, а здорового глузду, то, прикриваючись фразами про улюблений фільм багатьох українців та іншими аргументами, варто взяти до уваги і тих українців, які воювали проти російської агресії, втратили на цій війні рідних, повернулися інвалідами тощо, і яким неймовірно боляче в новорічні свята бачити на телеекрані рашиста, який виправдовує вбивство чи каліцтво їхнього сина, батька, брата, внука. Неймовірно боляче бачити, що цей рашист залишається успішним і популярним в Україні попри підтримку ним війни, яка забрала в них рідну людину. Навіть існування невеликої кількості таких українців (а вони точно існують і не так уже й мало) вже є достатньою підставою для заборони фільмів з рашистами у ролях для публічного показу. Тим більше, що в часи DVD та інтернету кожен фанат радянського кіно легко може подивитися будь-який фільм приватно, не спричиняючи цим болю жодному захиснику України та жодному члену його родини.

Окрім цього, вперте нав'язування українським телеглядачам давньої радянської традиції аж ніяк не сприяє нашому поступу до Європи. У світі існує чимало країн, які зняли новорічно-різдвяні фільми. Але замість того, щоб знайомити українців з різноманіттям світової культури, нас, як і в часи залізної завіси, обмежують євразійським радянським (нині вже митносоюзівським) простором, проти якого мільйони людей вийшли на майдан, а Небесна сотня віддала життя (і зараз за це гинуть наші бійці на фронті). Навіть найаполітичніші радянські фільми продукують в українському суспільстві думку про ментальну спільність України з Росією, про нашу однаковість, послаблюючи силу майданівського гасла «Україна — це Європа».

Замість рухатись в ногу із світом нас консервують у далекому радянському минулому, яке у багатьох моментах вже просто незрозуміле для багатьох українців, що виросли в інших реаліях. I таких нерадянських українців з роками ставатиме все більше. Потурання ж ностальгійним смакам частини старшого покоління, якому також значною мірою набридла 40-річна демонстрація з року в рік того ж кіно, і яке у значній своїй частині також би з радістю ознайомилось зі зразками світового кіномистецтва, є ні чим іншим, як намаганням зупинити час замість того, аби працювати на майбутнє. Телебачення мало б формувати зовсім іншу, сучасну й приналежну до світової культури, свідомість українця, а не намагатись залишити його в країні, якої вже давно не існує.

Нагадаємо, що ухвалення закону про захист інформаційного простору, зокрема норми про заборону фільмів, де брали участь особи, які створюють загрозу національній безпеці, дуже довго вимагала громадськість. Також громадськість вимагає розширити перелік заборонених рашистів до 600 осіб, але влада поки що спромоглася заборонити лише 83. Цілком очевидно, що Росія неприховано використовує своїх «зірок» як інформаційну зброю проти України. Тож присутність артистів-рашистів в українському інформаційному просторі робить Україну інформаційно беззахисною перед навалою «русского міра». Тож обов'язок влади — захистити Україну від нього й усунути рашистів з екранів.

Елементарний інстинкт самозбереження має підказати владі, що їй належить бути на боці тих громадян, які готові воювати й пролити свою кров за Україну, а не тих, хто прагне під час війни сховати голову від сучасної реальності під ковдру телевізійних ностальгійних радянських розваг. Ми вимагаємо від Міністерства культури забезпечити неухильне виконання закону й повністю очистити український інформаційний простір від рашистів!

Активісти громадянського руху «Відсіч»

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Трамп-цена «гигантам мысли»

Произошедшее ярко обнажило проблему деинтеллектуализации, свойственную Западу в...

Michelle 2020: Интернет-сообщество нашло достойную замену...

Ее поклонники уверены: Мишель Обама сумеет добиться того, что не получилось у Клинтон

Перерождение социального государства в либеральное

ТНК перебирают на себя функции перерождающегося государства

Больше бюрократии!

Ежемесячно ЕС тратит $200 млн. только на временный переезд Европарламента из Брюсселя в...

Круговорот пенделей в народе

Символы государства есть у нас настоящие и не совсем настоящие

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Блоги

Авторские колонки

Ошибка