Чи був Рюрик? Між легендою і вигадкою

05 Августа 2021

Чи був Рюрик засновником династії давньоруських князів і держави, чи не було такого?

У людей, не байдужих до історії власної країни і не позбавлених допитливості, природним є бажання дізнатись про початок історії країни та про тих, хто її створював.

Пошуки правдивої історії Київської Русі відкрили небагатьом історикам потаємні сторінки її джерел. Вони, можливо, відомі і російським історикам, але ретельно замовчувались і в радянські часи, і зараз. Тож, якщо почати із висновків, мушу сказати, що не Рюрик засновник княжої династії київських князів. А вся історія російської царської династії Рюриковичів, яка начебто правила цією державою 736 років, з кінця IX до XVI століття -- вимисел щодо назви цієї династії і щодо років існування держави Росія.  Ніякого Рюрика в історії давньої Русі-України не було, і не засновував він династію київських, а потім начебто і російських князів та царів. Родоначальниками династії київських князів були слов'яни – булгарські кагани.

А тепер докази цього сенсаційного твердження.

Почнемо з літописів. Київський літописець Нестор у «Повісті минулих літ» пише: «Було три брати, Кий, Щек і Хорив...», -- і іменує Київ матір'ю городів руських. А Ніконовский літопис  розповідає: «І прийшли троє братів – Рюрик, Синеус і Трувор...» І за цим літописом отак і розпочалась Русь і пішла династія Рюриковичів. І почалось це начебто у 862 р., а помер Рюрик у 879 р. А брати його, Синеус і Трувор, загадково помирають у 864 р. Всі оці відомості за найдавнішим з тих, що збереглися, «Лаврентіївським списком». Хронологія першого літопису пов'язується з візантійською і початком князівства Олега. Далі наводиться кількість років князівства перших київських князів. Рюрика серед них немає.

То  постають природні питання – чи не є розповіді про Рюрика пізнішою вставкою у літописи? Хто це міг зробити і з якою метою?  Відповідь на  них надамо далі. А зараз згадаємо  сучасні висновки істориків щодо цих питань.  Ось  текст із словника-довідника «Энциклопедия для детей»  «Универсальный иллюстрированный энциклопедический словарь»  Аванта, Москва 2003 г.:  «Рюрик (?-879), варяжский князь, основатель династии Рюриковичей, властвовавшей на Руси (це твердження – вигадка)  до конца XVI  в. Сначала правил в Ладоге, а в 862 г. был приглашён на княжение в Новгород» (До 1044 р. Новгорода на Волхові ще не було, див. «Український історичний журнал» № 3 за 2015р. стор. 38-39). Історики, автори  цього тексту енциклопедії,  посилались на загальновизнане твердження літописів та історичних документів. А літописці, як вже зазначалось,  не так вже й узгоджено говорять про це.  Та й  Новгород виник  близько середини  IX  століття,  то куди ж його  і  коли запросили   та чи й було таке запрошення?  

Ось ще одне джерело російських відомостей про Рюрика: «Справочное издание» Богуславский В.В., Бурминов В.В. «Русь и Рюриковичи Иллюстрированный исторический словарь, Познавательная книга плюс» 109316 Москва, 2000, Волгоградский пр-т,14.: «Рюрик(?-879) – князь новгородський.  По одной из версий, один из мелких дат. конунгов, ...».  Далі на цілу сторінку (482-483) наведені відомості про його діяльність і в кінці:  «..вступил в брак с представительницей одного из знатных семейств (Ефанда, «Иоакимовская летопись»), от брака с которой (ок. 876) родился Игорь (Ингвар)».  Та ж історична фальсифікація:  «Рюрик – князь новгородский» -- Новгород  та Білоозеро (місто князівства Синеуса за літописом)  в часи Рюрика  ще не існували  майже ціле століття.

Оскільки неможливо навести всі історичні праці вчених істориків з відомостями щодо Рюрика та Рюриковичів, згадаймо книжку «Рюриковичи Семь веков правления Династии» Сара Блейк, «РИПОЛ классик», Москва, 2014, ул. Большая Андроньевская, 23. Ось що пише автор: «Рюрик (?-879) – это настоящая легенда».  Автор посилається на «Повість  минулих  літ», але стверджує: «Самое интересное, что летопись не дает точного ответа на логичный вопрос: откуда пришли люди, давшие начало русской государственности, и кем, собственно, были по происхождению эти самые варяги? Авторы различных учебников и трудов не приходят к единому мнению уже много лет».

&&& Древньобулгарські літописи

 

І справді не приходять і не можуть прийти до спільної думки тому, що волею радянських російських і українських істориків  була викреслена  історія Древньої Русі, яку висвітлюють древні булгарські літописи та літературні твори. Це поема вченого, поета і державного діяча Микаїла Башту, уродженця міста Башту-Києва «Шан кызы дастаны» («Поема про доньку Шана»), звід волзько-булгарських літописів Бахши Імана «Джагфар тарихы» («Істория Джагфара»). «Нариман  тарихы» («Історія Нарімана») -- унікальне джерело з історії Волзької Булгарії, Хозарії, Київської Русі, східно-руських князівств. До літопису «Наріман  тарихы» включено літописи, починаючи з Х1 ст., в тому числі:  Біш–Араба, внука булгарського  царя Таліба, «Історию хозар» невідомого автора, «Карачаївську історію» Даіша Караджая та інші твори. Літопис  «Описание диковин Акбаша (Азии) и Балынджара (Восточной Европы) – услада сердец, жаждущих истинных знаний» (120 стор.), автор Джангі Ібн Каган  Аль-Кимаки  Аль-Булгарі, написав її у 1106-1109 рр. («Подготовил к печати по материалам северокавказских – древнебулгарских летописей свода «Нариман тарихы» («История Наримана») историк, казанский исследователь древних волжско-булгарских летописей Фаргат Габдул-Хамитович Нурутдинов»).

Автор цього літопису був значним чиновником з особливих доручень, інспектором провінції Саскін, а потім її губернатором. Провінція Саскін була провінцією Волзької Булгарії, країни, яка мала на той час розвинену і розгалужену бюрократичну і політичну системи управління.  Доречно буде тут згадати ствердження професора Йоркського університету в Торонто (Канада), українця за походженням, Ореста Субтельного. У своїй книзі «Україна. Історія» він писав: «Київська Русь не була державою в сучасному розумінні слова. Розглядаючи її як таку – значило б приписувати їй вищий рівень політичної організації, ніж це було насправді. Вона не мала ні централізованого управління, ні всеохоплюючої та розгалуженої бюрократичної системи».

Держави Волзька Булгарія, Чорна (Західна) Булгарія мали чітко виражені системи державного управління в 10 та 11 століттях, і тому є підстави довіряти літописам авторів, які жили в ті далекі часи. Давньобулгарські літописи доповнюють пізніші київські та переяславські літописи, які були добре «почищені» -- виправлені Володимиром Мономахом (1053 -- 1125), за деякими даними ще і його сином Мстиславом, потім переписувачами у східноруських та чернігівських князівствах. В цих літописах про ті або інші події говориться лаконічно, дещо зовсім пропущено, бо писались вони «..не ранее второй половины Х1 в., и о событиях в 1Х и Х веках, за исключением немногих греческих известий, не имели других источников, кроме устных народных преданий, которые по своему свойству подвергались вымыслам и изменениям» «Н.И.Костомаров «Русская история в жизнеописаниях ее главнейших деятелей» (стр. 5), Москва, Эксмо 2007.

Ці старовинні тексти булгарських літописів, написані на пергаменті арабським алфавітом (вяззю) мовою тюркі, не збереглися. Вони і частина рукописних копій загинули внаслідок пожеж давніх булгарських – ваїсовських архівів та бібліотек у 1884 році, наприкінці 30-х років ХХ століття, у 1944 й 1982 роках. Уціліла лише частина російськомовних рукописних копій з давньобулгарських літописів, епосу й поетичних творів, зберігачем і володарем яких є казанський історик – джерелознавець та дослідник цих пам'яток Фаргат Габдул-Хамітович Нурутдінов. (В.Н.Жук «Новий погляд на історію Полтавщини й України За давньобулгарськими літописами», (стор.3-4,Полтава, АСМІ, 2008 р. Віра Никанорівна Жук кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України).

Історія стародавніх тюрських текстів, як і частина їхніх російськомовних копій, знищувалась та не визнавалась ще у часи Російської  імперії як такі, що давали історію великих булгарських держав, які славилися високою культурою і тривалий час посідали панівне становище у світі в ті часи, коли ще не було ні росіян, ні Росіїі. Крім цього давньобулгарські літописи давали відповідь і на неприємне для росіян   питання про те, хто ж такий  Рюрик і чи він був насправді в історії давньої  Київської Русі та є засновником  російської царської династії Рюриковичів. 

&&& Древні правителі у Башту-Києві

 

Держава Велика Булгарія була утворена і досягла апогею свого розвитку під керівництвом історично відомого  кана (кагана, царя) Кубрата з правлячого болгарського роду Дуло -- одного з найстаріших родів в історії європейського та східноєвропейського історичного ареалу людства. Вона відома  із візантійських джерел як Magna  Bulgaria, у  склад якої у VII ст. входила і сучасна територія України.  Ця держава була одним із найбільш значних державно-політичних союзів, в якому  склалися умови для подальшого розвитку та формування українського етносу, як і споріднених з булгарами племен: тюрки, хозари, берендеї, печеніги, половці та інші. Кубрат правив цією державою з 632 по 665 рр. і об'єднав в ній народи, предки яких і сьогодні проживають на території колишнього Союзу незалежних держав (СНД), в Європі та Азії. Давні болгари були в сиву давнину одним із державотворчих етносів у Тюрському, Західному та Східному Тюрських каганатах, Аварському і Хозарському каганатах. Також у Великій Булгарії,  у Болгарії на Балканах – Першому Болгарському царстві, потім і в Київській Русі, а на кілька століть пізніше у Східно-Руських князівствах. і в Московській державі. Після розпаду держави Стара Велика Булгарія в VII-VIII століттях утворилися три самостійних болгарських держави, які пройшли всі етапи історичного розвитку і залишили свою гідну спадщину на сторінках світової історії. Це Волзька Булгарія, Чорна (Західна) Булгарія та Дунайська Болгарія, яка існує і зараз як Республіка Болгарія.

Кара-Булгар – Чорна (тобто Західна Булгарія) зі столицею м. Бащу, ще Башту наш Київ. Ця держава, Чорна Булгарія, проіснувала до 882 р, саме на її основі і виникає Київський каганат. Незадовго до цього з 862 р. Кара Булгар -- Чорна Булгарія стала називатися УРУСЬКИЙ каганат (слово «уруський» означає -- великий). Болгари Чорної Булгарії стали складовою частиною українського етносу: стародавні слов'янізовані булгари + слов'янське плем'я антів (анчійців) = українці. Список правителів Чорної Булгарії зі столицею в м. Башту (Київ), за давньобулгарськими літописами, веде свій початок від старшого сина кана Кубрата -- Бат Баяна:

1. Бат Баян -- 665—690 рр. -- старший син Кубрата;

2. Джураш -- 690—700 рр. -- син Бат Баяна;

3. Сулабі -- 700—727 рр. --син Джураша;

4. Айяр -- 727—759 рр. -- син Сулаби і двоюрідний брат правителя Дунайської Болгарії Кормісоша 1 (753--755рр), онук сина Аспаруха Авара (Айяр);

5. Тат Утяк -- 759--787рр. -- син Авара;

6. Караджар – 787--815рр. -- син Тат Утяка, двоюрідний брат володаря Дунайської Болгарії, Вінеха (767--768рр);

7. Угер (значить сонячний) Урус Айдар -- 815—855 рр. -- син царя (кана) Караджара;

8. Джілкі -- 855--862рр. -- син Угер Урус Айдара. Після повалення з престолу відправився в м.Караджар (одне зі значень слова КАРА -- чорний, звідси і назва древнього міста ЧЕРНІГОВА). Згодом був запрошений стати царем Волзької Болгарії;

9. Лачин (значить -- сокіл) –  у 862 р. скинув з престолу свого брата Джілкі і став одноосібним правителем Чорної Булгарії.  Саме цей Лачин і записаний Нестором літописцем як Рюрик, начебто запрошений на князівство у знаменитому його літописі «Повість минулих літ». (Чому він зробив це, зазначу пізніше.

10. Угер (Сонячний) -- син Лачина (в російських літописах -- Ігор Рюрикович), малолітнім сів на київський стіл і правив під керівництвом регента Салагбі – (прозваного віщим Олегом за вміння пророкувати майбутні події). Князь Ігор був убитий в 945 р. древлянами міста Іскоростень. Потім правила дружина князя княгиня Ольга -- померла в 969 р. (Княгиня Ольга – онука болгарського царя Бориса-Михаїла -- хрестителя болгар, а не проста псковитянка, як стверджують деякі російські історики).

 

У 80-х роках ХХ століття болгарський архімандрит Нестор (тезка літописця Нестора), знаходячись в Москві на спеціалізації, написав кандидатську дисертацію «Про болгарське походження великої княгині Ольги». Віщий Олег, який возив Ігоря до Болгарії, поміняв її ім'я Олена на своє -- Олег=Ольга. Ольга не приймала в подружнє ложе Ігоря до прийняття ним православ'я. На основі цієї дисертації написаний роман «Веліката княгиня Елена-Олга», 2009 р. Софія, автор -- Миладин Апостолов. Чоловік княгині Ольги Ігор став  головним героєм поеми «Слово о полку Игоревім». Автором поеми є чернігово-київський князь і поет Володимир Святославович. Із літопису: «Не лепо ли ны бяшет, братие...» -- звертання співця до князів, як рівних собі – братів, підтверджує те, що автор літопису був князем.

11. Святослав -- син Ігоря та Ольги – у 964 р. розгромив військо іудаїстського Хозарського каганату і звільнив Київську Русь від податі йому та поклав початок зникнення каганату як держави. Вірний своїй давній вірі в язичництво, Святослав був убитий печенігами (бурджанаками) в 972 р. на дніпровських порогах (сучасне м. Запоріжжя), як стверджують деякі історики тому, що вже значно християнізоване київське керівництво не надало йому своєчасної допомоги. Святослав прославився неабияким полководницьким талантом і своїми військовими походами. Всі вказані вище правителі, як і їхні послідовники, є нащадками Бат Баяна, а, отже, і царя Великої Булгарії Кубрата -- найдавнішого династичного болгарського роду ДУЛО (двійник, намісник бога на землі, значить -- вічний), а за волею літописця Нестора, вони начебто стали продовжувачами роду «Рюриковичів» (Інтернет, Фейсбук: «Казаки «Сарматизм». Булгары Торки, Кара Калпаки» ...Обращение болгар, проживающих в Украине к ее общественности и историкам»).

&&& Засновник династії київських князів

 

Дев'ятий, після Кубрата, правитель Києва (Башту), Лачин (862) (поіменований Рюриком у «Повісті минулих літ» Нестора літописця), був засновником великокнязівської династії Київської Русі, і державним символом у неї був тризуб. Та на початку ХП століття до своєї смерті (1125) київський князь Володимир Мономах, керуючись необхідністю зміцнити Київську Русь (Іскел), переорієнтовував булгар Іскела від Булгарлика (всесвітня болгарська община) та від волзьких булгар могутньої тоді Волзької Булгарії, аби вона не поглинула Іскел. З цією метою він і наказав Нестору замінити болгарські імена правителів на європейські. У якості такого правителя Нестор, цілком імовірно, узяв ім'я маркграфа Франкської імперії Рорика Ютландского, змінивши його ім'я на Рюрик.

Прихильник збереження в Київській Русі й тюрсько-булгарської мови, Володимир Мономах у той же час поставив собі за мету відірвати хоча б половину булгар своєї країни -- князівства, а саме – бородатих урусів-русів від світової булгарської спільноти, перш за все від Волзької Булгарії. Як писав Джангі, автор названого раніше давньобулгарського (1106--1109) літопису (стор.137 книги «Новий погляд на історію Полтавщини і України В.Н.Жук), у довірливій розмові з Мономахом він прямо запитав того, навіщо він це робить. На це князь Володимир Мономах відповів: «И в Искеле и в Ак-Булгаре (и в Киевской Руси и в Волжской Булгарии) господствует народ булгар, но искельские булгары пока слабее и тяготеют к Ак-Булгару. Если не разобщить искельских и ак-булгарских булгар, то Искел (Київська Русь) будет поглощен Ак-Булгаром». Володимира Мономаха в цьому бажанні стимулювала давня взаємна неприязнь між ним і болгарами, які називали його Булимер Карак (Володимир розбійник). То ж здається цілком логічним припустити, що він спонукав літописця Нестора (помер у 1115) в його «Повісті минулих літ» перейменувати ім'я Лачин на Рюрик, а його сину Угеру дати ім'я Ігор. Таким чином до літопису вони увійшли як Рюрик та Ігор Рюрикович. Ця правка імен не зразу, а через тривалий час і призвела до поняття «Рюриковичі», які в російській історії стали вважатися засновниками російської царської династії Рюриковичів.

«Давньобулгарські літописи розповідають про багато наших населених пунктів, значних міст, що існували, були нерідко засновані на кілька століть до того, як про них вперше згадують літописці Київської Русі... Дізнаємося ми з цих джерел і про багатьох правителів не лише Волзької Булгарії, але й Київської Русі, про їхній зовнішній вигляд, характери. Наприклад, за описом Джангі (Джанги Ибн Каган, губернатор провінції Саскин. Назва його літопису наведена раніше), «Володимир Мономах був достатньо високий, русоволосий, мав невелику бороду, зовні здавався привітним, але жорсткі складки в куточках його губ і важкий погляд говорили про його безпощадність і навіть жорстокість. Він володів тюрксько-булгарською, давньослов'янською і арабською мовами, якими вільно говорив із губернатором Саскину. Але не всі його сини знали слов'янську мову, а дехто спілкувався лише тюрксько-булгарською».

&&& Перейменування кагана Лачина в Рюрика

 

Що ще дає підстави стверджувати, що Рюрик вписаний в історію на кілька століть пізніше. Прочитаємо інформацію російського історика Сергія Цвєткова, яку він склав після ретельного дослідження хронологічних відомостей життя і діяльності Роріка Ютландського, маркграфа Франкської імперії. Ці відомості повністю збігаються з часовим аналізом літописної діяльності вигаданого літописцем Нестором Рюрика. Однак в біографії Роріка, можливого за співзвучністю імен прототипа Рюрика, не було вільних 10 років, у які він би встиг заснувати династію київських і російських князів. Читаємо, що з цього приводу пише Сергій Цвєтков: «Между тем наукой давно установлено, что единственное историческое лицо, чьё имя и хронологические рамки биографии полностью совпадают с именем и временем действия летописного Рюрика, -- это Рорик Ютландский, маркграф Франкской империи».

«В своё время имя Рорик (Рюрик) было признано учёными норманской школы славянизированной формой шведского имени Hroerekr(это так называемое восстановленное имя, то есть не упоминаемое в источниках, но якобы существовавшее в действительности). То пристальное внимание, с которым следили за деятельностью Рорика франкские хронисты, не даёт никакой возможности выделить в его биографии «хронологическое окно», когда он смог бы сплавать на Русь и тайком от всего света покняжить полтора десятка лет в Ладоге и Новгороде».

«Сам сюжет о призвании князя, вероятно, принадлежит к эпическому фонду Северной Европы. (На Руси у него нет фольклорных корней; все известные на сей день предания о Рюрике и его братьях, бытовавшие на древнерусском Севере, есть только эхо летописного рассказа)».

«Откуда же пошло это эхо? Очевидно из трудов средневекового германского историка Видукинда Корвейского (около 925--980) из его работы «Деяния саксов». В ней он рассказывает о приглашении бриттами в свою страну непобедимых саксов, которые только и могут не оставить бриттов без помощи и защиты. Бритты пишут саксам: «Обширную, бескрайнюю свою страну, изобилующую разными благами, бритты готовы вручить вашей власти». Саксы ответили согласием и прислали в страну бриттов свои войска, которые освободили страну от разбойников. «Хроника Видукинда» написана почти на сто лет раньше «Повести временных лет», но ясно, что если сравнить эти произведения с заменой слов «бритты» на слово «словены», а «саксы» на слово «русы», то получим летописный рассказ о призвании Рюрика». 

І нарешті останнє, про що говорить Сергій Цвєтков: «..анализ древнерусских источников убеждает в том, что в Киевской Руси Рюрик вообще не признавался основателем княжеской династии. ...Не вспоминает о Рюрике один из древнейших древнерусских памятников «Похвала князю Владимиру» (в составе «Слова о законе и благодати» митрополита Иллариона). Этот же источник называет основателем великокняжеской династии Игоря Старого, мужа Ольги и отца Святослава. Не вспоминает о Рюрике и автор «Слова о полку Ігореве». Даже само древнерусское летописание, поставившее Рюрика у истоков княжеской генеалогии, ни разу не называет княжий род Рюриковичами, а только Ярославичами, Мономашичами, Изяславичами, Ольговичами и т. д.  В конце концов мы видим, что вся княжеская эпоха обошлась без этого, будто бы исконного, родового прозвища русских (киевских. -- дополнено авт.) князей.

Дальнейшие исследования удостоверяют: Рюриковичи были вписаны в древнюю русскую историю задним числом. За пределами летописной традиции Рюрик появляется в качестве основателя династии («первым князем») на страницах «Задонщины», произведения второй половины XV века. Затем «князь Рюрик» из рода «римска царя Августа», правитель «Прусской земли», был включён в родословную великих князей митрополитом Спиридоном-Саввой, автором известного «Послания» (первая четверть XVI века). Правда, здесь Рюрик выступает не столько «отцом-основателем», сколько связующим генеалогическим звеном, посредством которого наследственная власть над миром от цезарей первого Рима передаётся «вселенским царям православия» Рима Третьего. «Октавиан Август, кесарь римский и обладатель всей Вселенной» -- утверждается в этой легенде -- «перед своей смертью разделил Вселенную между братьями и родственниками своими. Одного из братьев – Пруса – он посадил на берегах Вислы и Немана, в стране, что и доныне по имени его зовётся Пруссией, а от Пруса четырнадцатое колено – великий государь Рюрик. По всей видимости, своим новым статусом Рюрик был обязан московским книжникам конца XV—начала XVI века, которые таким образом «исторически» осмыслили два важнейших политических события того времени: родство дома Ивана Калиты с византийской династией Палеологов и включение Новгородских земель в «отчину и дедину» московских государей (при Иване Грозном), в связи с чем потребовалось обосновать их исторические права на обладание наследством Господина Великого Новгорода. Только тогда, и никак не ранее, династический термин «Рюриковичи» приобретает общерусское признание. Но какую же роль в таком случае отводит Рюрику «Повесть временных лет»? Уж там-то он вроде определённо выступает основателем династии. К счастью, на этот счет имеется прямое указание самого летописца, который сформулировал стоящую перед ним историческую задачу в следующих словах «... поведать «откуду есть пошла Русская земля, кто в Киеве нача «первее» княжити и откуду Русская земля стала есть». Поскольку, согласно самому же летописному повествованию, в Киеве «первее» начал княжить Игорь (Олег – это регент при малолетнем князе), то совершенно очевидно, что сказание о призвании Рюрика имеет отношение не к династической истории киевских князей, а к вопросу о том, «откуду есть пошла Русская земля», то есть к истории прихода «руси» к «словенам», в результате чего последние «прозвашася русью». («Вендский сокол», Сергей Цветков, журнал «Наука и жизнь» №12, 2011 г., (стр.69-75).

 

Син булгарського кана Лачина, Угер – «Ігор Рюрикович» (за літописом Нестора літописця), проголосив у 922 році Київський Бейлик незалежним від Чорної Болгарії Руським князівством з центром у Києві, яке потім стало називатися Київська Русь. З усього наведеного маємо, що засновником родоводу київських князів був булгарський каган Лачин, правитель Чорної (Західної) Булгарії та його син Угер (Сонячний), а столицею їх обох було місто Башту – наш Київ, у ті часи столиця Західної (Чорної) Булгарії. Вона існувала вже з 665 р., коли розпалася велика імперія булгар Стара Велика Булгарія на Волзьку Булгарію та Чорну Булгарію на території майбутньої України.

&&& Був Булгаристан – став Татарська АРСР

 

Нарешті, для скептиків щодо булгарського (а не хозарсько-іудаїстського) походження династій київських, а значно пізніше і російських князів наводимо відомості з історії держави Російської:

У 1552р., після взяття Казані військами Івана Четвертого -- Грозного, Волзька Булгарія увійшла до складу Російської імперії. Сам Іван Грозний і наступні російські царі додавали до основного титулу титул цар Болгарський (підтверджено написом на печатці батька Петра I -- Олексія Михайловича і документами часів Івана Грозного). У 1920 році радянська влада перейменувала волзьких булгар (до 1920 р.-- Булгарістан) в Татарську АРСР. Безпрецедентний випадок у світовій історії, коли цілий народ перейменований одним указом з булгар в "татар". Уже багато років пасіонарії «Татарстану» борються за повернення свого історичного імені -- булгари.

І останнє – доречно згадати про те, що в наші часи в 2012р. поблизу села Мала Перещепина біля могили кагана Кубрата відбувся всеболгарський форум в пам'ять про цього видатного діяча історії древньої Чорної Булгарії, засновника і нашої Полтави з назвою Балтавар. Чому цей форум відбувся біля села Мала Перещепина Полтавської області? Тому що у 1912 році там був знайдений скарб золотих і срібних речей вагою 75 кг, який, за висновком істориків, належав Кубрату і був захоронений там біля його могили сином Кубрата Катрагом серед глухих лісів і боліт, аби зберегти його від пограбувань хозарських іудаїстів, ласих до чужих скарбів. Зараз скарб знаходиться в музеї Єрмітаж у Санкт-Петербурзі.

Напівлегендарний Рюрик, як поіменував булгарського  царя Лачина Нестор-Літописець, а сина Лачина Ігор Рюрикович ( в дійсності Угер), і далі онук Лачина Святослав Ігорович і його праонук Володимир Святославич є спільними предками Київського князівського роду, а потім князівського, царського та королівського родів, що правили в Болгарському царстві, Галицько-Волинських землях, Грузинському царстві, Угорсько-Хорватському королівстві, Литві та герцогствах Австрія і Штирія, а з XIV ст. І в Московії.

Підготував Євген Терещенко, член Національної спілки журналістів України (посв. 8686) та ГС «Полтавське товариство сільського господарства», м. Полтава

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка