Даєш Зе-прорив у Парижі!

29 Ноября 2019 3 2.8

Представники старшого покоління пам’ятають аналогічні заклики радянської доби щодо реалізації політичних цілей та державних програм -- електрифікації, індустріалізації, освоєння Півночі, прокладання БАМу тощо. Як не крути, вони добряче стимулювали громадську активність, сприяючи оперативній реалізації поставлених завдань.

Зокрема, автор цих рядків після закінчення вузу, підхоплений «даєшним» вітром романтики, теж подався освоювати полярне сяйво та вічну мерзлоту. Аби ж то й нині виник порив-прорив у залагодженні наднебезпечної кримсько-донбаської трагедії! І така можливість відкривається на очікуваному нормандському саміті. У зв’язку з чим хотілося б звернутися до глави нашої держави.

Володимире Олександровичу! Ви маєте унікальний шанс по-спартанськи зі щитом, а не на щиті вийти зі складних перемовин, скориставшись повчальною звичкою Наполеона. На цікавість одного з іноземних послів про секрет незмінності військово-політичних успіхів він заявив: просто намагаюся влазити в шкуру супротивника й мислити, як той. Одразу стає зрозуміло, як діяти.

Мета виправдовує засоби

Повернути втрачене нам допоможе погляд на ситуацію і «з того боку». Найперше, що ж спонукало вашого майбутнього візаві вдатися до вкрай ризикованого кроку з невідворотними міжнародними санкціями -- втручання у внутрішньоукраїнські справи, попри загальновизнані угоди про територіальну цілісність європейських країн та незмінність кордонів?

Безумовно, не обійшлося без традиційного намагання утримати в сфері впливу найвагомішого «молодшого брата». Та, думається, все ж головне -- убезпечити себе з південного заходу. Адже розміщення на території України сучасних наступальних озброєнь нівелюватиме стратегічну систему оборони РФ, оскільки підлітний час ракет до Москви та інших великих міст, об’єктів стиснеться до кількох хвилин.

Відтак північно-східні сусіди НІЗАЩО не допустять наш вступ у НАТО, «заморозивши» кримсько-донбаську гризоту під будь-яким приводом: до Північно-Атлантичного блоку не може увійти країна з міждержавним територіальним конфліктом. Тим паче -- в «гарячій» фазі гібридної війни.

А вона, безперечно, триватиме доти, доки не владнається згадана підстава. Намагання ж економічно, політично, дипломатично дотиснути суперника навряд чи зарадить справі. Схоже, наші західні симпатики вже вкрай стомилися від найдовшого на континенті військового конфлікту та й заради кандидата в бідні родичі не вдадуться до радикальної конфронтації з ядерною державою.

Увійти чи вляпатися в історію?

Вихід -- операція «баш на баш»: Росія повертає Крим і полишає втручання у Донбасі в обмін на проголошення Україною постійного нейтралітету. Тим самим з потенційного вістря меча, спрямованого із Заходу на Схід, реінкарнуємося в майданчик всебічного співробітництва між ними. Що і безпечно, і вкрай вигідно: ніхто не ризикне зазіхати на обопільно вигідну «вільну економічну зону» між двома полярними світовими потугами. Більше того, попри антипатії та амбіції, змушений буде рахуватися з її незалежним статусом -- заради власних інтересів.

Згадаймо цинічну, але прагматичну примовку: ласкаве теля двох маток ссе. Що красномовно підтверджують неймовірні для нинішніх завальних  реалій темпи господарського росту України в понад десять відсотків річних на початку 2000-х за кучмівської політики «багатовекторності».

Згодьмося: тут Леонід Данилович принесе значно більше користі, ніж представником на млявих малопродуктивних мінських посиденьках. Зважтеся ж, пане президент, на непростий, резонансний, а то й лячний (цілком передбачувана реакція «національно свідомих»), однак ЖИТТЄВО НЕОБХІДНИЙ крок! Тим самим достойно увійдете в історію, а не вляпаєтеся в неї подібно збанкрутілому попереднику. Станьте насправді його вироком, як і обіцяли!

Досить уже переливати з пустого в порожнє довкола другорядних, похідних питань: розведення військ, виборів на непідконтрольних територіях, їхнього юридично-правового визначення тощо. Всі вони АВТОМАТИЧНО відпадуть після досягнення ГЕНЕРАЛЬНОЇ угоди, подібно симптомам знешкодженої причини захворювання людського організму. Радили ж прозорливі римляни – до кожної справи підходити ab ovo (з яйця), себто від самого початку, першооснови.

Українсько-російська «квадратура круга»

Звісно, у подібної «рокировки» знайдеться чимало опонентів на кшталт того, що її обговорення завершиться провалом через кардинально протилежні позиції сторін. Російське ж керівництво неодноразово заявляло про «незворотність входження Криму до складу Російської Федерації», а з бунтівним Донбасом самі напряму доходьте згоди. Що ні в першому, ні в другому випадках не влаштовує українську владу.

Ось і виходить така собі химерна конструкція – «квадратура круга», у яку буцімто приречено вписані «брати»-вороги. Хоча, пам’ятається, в однойменному оповіданні О. Генрі останні із сорокарічної міжродинної вендети кровні месники Сем Фолуел та Кол Гаркнесс, опинившись на ворожій обом дітям «заокругленої» природи території нью-йоркського панування прямих ліній, замирено потисли один одному руки. А чим ми гірші? «Ворожа територія» в образі все більш реальної примари повномасштабного зіткнення і невідворотного взаємознищення – вже на спільному порозі.    

Взагалі-то, як і батьків, сусідів не обирають, від них нікуди не подінемося, не відгородимося новоявленою «китайською стіною». Виходить, «воюймо до переможного кінця»? Але чийого? Хіба спроможний домогтися успіху, скажімо, боксер-легковик у поєдинку із супертяжем? Навіть за підтримки суддів та глядачів. Їхня ж солідарність жодним чином не перетне канати рингу: ніхто сторонній за нас кулаками махати не збирається, що доведено майже шістьма роками неоголошеної війни. Тож, зціпивши зуби, мусимо, подібно найнепримиреннішим європейським історичним антиподам -- німцям та французам, шукати ВЗАЄМОПРИЙНЯТНІ точки дотику.

Здача національних інтересів? Жодним чином! Це тверезе слідування класичному визначенню політики як мистецтва можливого. Альтернатива -- «гібридне» самовиснаження, розвал і розпад віками омріяної власної державності. Під бучні, ефектні, але малоефективні суперпатріотичні гасла, мітинги, майдани, набридлі новим «старшим братам» нескінченні волання про допомогу.

Дослухаймося ж мудрої поради Альберта Ейнштейна: «Мир не можна утримати силою. Його можна досягнути лише через порозуміння». Факт: коли розмовляють дипломати, замовкає зброя. Водночас країни-вороги та їхні громадяни втягуються у «народну дипломатію», активуючи першопрохідця сталого миру -- торгівлю та виробниче партнерство.

Свідомісна уніфікація чи полікультуралізм?

Щоправда, реінтеграція непідконтрольних територій -- лише половина справи. Можливо, навіть простіша, аніж навернення суспільної свідомості тамтешніх мешканців у лоно матері Вітчизни. Адже неважко спрогнозувати їхню реакцію на вкрай суперечливі «порошенківські» законодавчі ухвали про мову, віру, культуру. Мені, українцю з діда-прадіда, безумовному патріоту рідної землі, держави, геть соромно й прикро за продовження суєтних потуг -- замість виваженого, толерантного об’єднування довкола себе всієї поліетнічної, багатокомунікаційної та різноментальної спільноти безапеляційно прогинати її під себе.

Чого варта гірка іронія українізації навчання, підтверджена новим міністром освіти й науки Ганною Новосад: «З вересня 2020 року російськомовні школи переходять на українську мову... А школи з мовами нацменшин, які належать до мов Євросоюзу, -- з вересня 2023 року». Це ж треба! «Європейці», бач, шанованіші, аніж добра половина російськомовних співвітчизників, перехідний період до «одержавлення» яких втричі поступається багаторазово меншій частці угорців, поляків, румунів та інших етносів…

Ну навіщо «Слугам народу» за вкрай складної господарської кризи загострювати ще й гуманітарну сферу, покликану єднати, а не ділити співвітчизників? Вона ж бо на очах перевтілюється з вартового всенародної згуртованості у центрфорварда протиборства, вже ставши запальником південно-східного «вогнища». Невже цього замало?! До речі, де обіцяний аналіз правомірності відповідного законодавчого акту?

Їй-бо, якщо й надалі «йтимемо» зі своїм зашкарублим духовно-свідомісним уніфікаторством у полікультурне європейське співтовариство, де сповідується принцип єднання в різності, отримаємо загальновідому конфігурацію з трьох пальців. Що вже зробили бунтівливі регіони. Спробуй-но тепер їх «вживити» у тіло бідолашної неньки…

Розпочнімо ж реальне її відродження з нейтралізації дестабілізуючого зовнішнього впливу -- гарантування безпечності вразливої «очеревини» нелюбого, але незмінного сусіда. Тоді  поступово й розвіються «нездоланні перешкоди» відновленню держкордонів 2013-го «домайданного» року. Без згубного бойовиська та спалювання у топці війни прорви бюджетних коштів, вкрай потрібних ледь жевріючій «соціалці».

Бережіть же, Володю, наш спільний дім! Даруйте за фамільярність, але навіть мені, людині старшого віку, так кортить ще застати в ньому світанок миру й злагоди.

загрузка...
Loading...

Загрузка...
Загрузка...
Комментарии 3
Войдите, чтобы оставить комментарий
na-derevnyu-dedushke
30 Ноября 2019, na-derevnyu-dedushke

Позиция, на мой взгляд, спорная. Хотя хорошо, что высказывается, следовательно, подвергается критике.

Как может выглядеть признание обществом "преступности" "евромайдана"? Это исторически произошедший факт, не без влияния и искусственного конструирования произошедший. Пока и раз нет механизмов такого признания, нечего об этом и говорить. Потому что, в данном случае, только механизм признания здесь что-то может решать в последствиях.

Не надо забывать, что реакционный буржуазный национализм, разъедающий самоё себя, то есть тело собственной страны, как и всякий фашизм наступателен (т.е. существует за счёт захватнических планов), а в отсутствие сил и армии - постоянно находящийся в состоянии то разъедания собственного тела, то - мобилизации против сбирающихся чужаков, когда тело ослабевает. Так вот надо учитывать - что это явление - явление реальное, физически существующее. Не только в случае Украины. И мифическое "признание" "ошибочно" невозможно просто в силу существование этих сил. Уничтожение этих сил - дело революции, если не гражданских кровавых конфликтов. Но революция, как и коммунизм, запрещена. Но никакого общественного "признания" не будет. Консенсусного, взвешенного и т.д.

- 1 +
Валерий
30 Ноября 2019, Валерий

Здесь автор обмолвился про " ab ovo " , а что такое ab ovo в данном конкретном случае сообщить читателям не соизволил . Позвольте мне исправить этот досадный недосмотр .
Первопричина всех бед и неурядиц на Украине - преступный майдан и пока украинцы ,большинство украинцев , не осознают этого, не будет никаких положительных сдвигов в политике , как внутренней , так и внешней .В случае этого признания появится база
для переговоров между противоборствующими сторонами . Теперь про "погляд з того
боку ". Как же необходим этот самый "погляд " для украинской стороны , но чего нет , того нет , к сожалению .Даже автор , высказывающийся довольно здраво не может
( не желает ) посмотреть с той стороны . «незворотність входження Криму до складу Російської Федерації», - эти слова ввзяты автором в кавычки , т. е. он с этим не
согласен . А ведь непредвзятому взгляду понятно - граждане Крыма высказали своё мнение о современной Украине и отошли от её берегов .Короче , автор попал в классическую вилку : С одной стороны, нельзя не признаться, с другой стороны, нельзя не сознаться .

- 10 +
Nick Mitsch
30 Ноября 2019, Nick Mitsch

Уважаемый Юрий Скиба, к большому сожалению, "наш" президент не способен на всё то, что Вы предлагаете. Априори!
Крым не будет больше украинским. Все кто говорит об обратном - дешёвые демагоги (включая "нашего"). А на интересующий, всякого рода "патриотов", вопрос "чей Крым?" - ответ находится в законе "О бюджете" стран Украины и России. Крым сдали майданные "патриоты" в обмен на признание государственного переворота нашим дражайшим северным соседом.
Донбасс, вполне, может снова стать частью Украины, при условии, что сама Нэнька протянет до этого счастливого дня. Уж многовато прищуренных соседских глаз посматривают на её территории (закон о продаже земли - до кучи).
Вы обращаетесь к человеку, который за полгода не выполнил ничего из обещанного. Обманщику, треплу (возможно, тавтология) и, что самое главное, президенту, который понятия не имеет как выполнять свою работу (от одних только кадровых назначений иней по позвоночнику).
Будущее Украины... оно печально.

- 9 +
Loading...
Получить ссылку для клиента

Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка