Дух руїни. Причини і наслідки

30 Августа 2019 2 2.1

Україна – порубіжна країна між Європою та Азією в геополітичних рамках: Карпати – Чорне море – Дике Поле. На цім просторі не існувало політичного суспільства, а було тією чи іншою спільнотою – українською громадою.

Важливим елементом цієї структури була постійна періодична зміна геополітичної орієнтації жителями території України, і з цим пов’язані процеси роздроблення і шматування (належність до різних геополітичних утворень), а також періодично виникаючі руїни (економічні, політичні, соціальні та культурні).

Україна має п’ять чітких періодів різних геополітичних орієнтацій, кожен з яких закінчувався руїною. З 2014 р. ми переживаємо шосту зміну геополітичної орієнтації, що супроводжується шостою руїною. Таким чином, можна констатувати, що Україна характеризується як недодержава (це характеристика, яка дана представниками Росії).

Викликає подив, що Україна, незалежно від тих чи інших геополітичних зсувів, постійно відроджувалась.

Тому виникає запитання: через що і завдяки чому Україна відроджується після всіх своїх руїн?

Пропоную свою версію.

Ідея протекційності в Україні

Ідея протекційності -- це пошуки найзручнішої й найдогіднішої протекції якоїсь із сусідніх держав для скріплення власного автономного існування при збереженні прав та вольностей.

Ідея незалежницька виникала хіба спорадично і встоятися в українському суспільстві, хоч як це не прикро, не могла.

Ідея протекційності була цілком вимушена. Частина гетьманів та старшини вважали, що в Україні взагалі іншого шляху нема, отже вірили, що українські права може забезпечити чесна, віддана служба протекторові, дотримання постановлених домовленостей.

Ця ідея була головним каменем спотикання для розбудови незалежної української держави, але, з другого боку, вона давала змогу українській автономії певний час триматися, що й зумовило її живучість.

Але прихильність до ідеї протекційності неодмінно зумовлювала фатальні наслідки для української держави, що й стало причиною її падіння, хоч і дало змогу проіснувати 116 років (1648--1764), притому саме у формі протекційної автономії з більшим чи меншим ступенем підданства.

Складність позиції України була ще в тому, що вона жила, оточена державами-хижаками (Польща, Росія, Туреччина з Кримом).

Україна випробувала всі можливості та варіанти союзів та протекцій (з Польщею, Туреччиною, Кримом, Швецією, Молдавією, Росією, навіть з калмиками та донськими козаками), але не змогла втриматися при жодній із них; найдовше протрималась під Польщею та Росією і ними-таки й була задавлена. Отже, під польською протекцією Україна проіснувала фактично до 1704 р., тобто 56 років, під Росією -- 337 років (1654--1991).

Що цікаво, українська національна держава як політичний проект виник в історичних творах М. С. Грушевського. До нього розмов про українську державу не велося. Грушевський започаткував хронотопічну структуру України, породив теоретичне уявлення про Україну як територіально-історичну колективність.

Володимир Винниченко у своєму «Щоденнику» теж давав характеристику українській державі: «Читати українську історію треба з бромом – до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорадних історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечитувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки те й робила за весь час свого державного (чи вірніше півдержавного) існування, що одгризалася на всі боки від поляків, руських, татар, шведів. Уся історія – ряд безупинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голоду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, підкопування». Тобто українська історія є психотравматичною для будь-якого українця, що її читає та обмислює.

Саме руїни прирікають наш народ на тривалу неможливість реалізувати політичну організацію свого суспільства. Чому? Тому що українська стратегічна еліта в нетривалі періоди розвитку рідко встигала народитися, здебільшого вона була без стратегічного мислення, жадібна і злодійкувата.

 Однак  були і винятки. Русь започаткувала стратегічні традиції України, а українська еліта на чолі з Петром Сагайдачним, Петром Могилою та Богданом Хмельницьким її продовжили. Саме під час найбільш відомої Руїни (1657--1687) українська еліта змогла створити Києво-Могилянську академію і започаткувати стратегічне регіональне лідерство України всередині Російської імперії, що трималось аж до Полтавської битви (до трагічної поразки І. Мазепи – 1709).

Поява незалежної України в 1991 р., як ми бачимо,  не привела до жодного стратегічного проекту. Все, на що спромоглася вітчизняна еліта, це відродити старий проект Києво-Могилянської академії. Це не привело до створення української філософії, розуміння її місця у світі і бачення її  перспектив. Результатом дії української еліти стала європейська переорієнтація країни, що призвело до війни 2014 р.

Філософія України геніально виражена Остапом Вишнею у його новелі «Чухраїнці». Українська ментальність – «якось воно буде», а також «я так і знав». Тобто українці не рефлексують щодо майбутнього («якось-то воно буде»), а коли негативне майбутнє раптом і зовсім несподівано станеться, то виявляється, що ми вже готові до нього інтуїтивно («я так і знав»).

Українці мислять так: якщо ми нічого не можемо вдіяти зі своїм унікальним геополітичним положенням, з тим, що відбувається періодичне шматування України, що прирікає її на руїну, нам залишається перебувати у безупинній прострації (незворушність мудреця в давньогрецькій традиції) чи медитації (процес самозаглиблення з метою самовдосконалення, при якому людина залишається на самоті зі своєю свідомістю).

Існування України впродовж історії слабко прив’язане до території, оскільки вона змінювалася протягом часу існування надзвичайно динамічно.

Русь (Україна) виникає на торговому шляху із варяг у греки. Цей шлях поєднував скандинавські країни з Візантійською імперією і відтак був для Русі зовнішньою функцією. Цей шлях був актуальним з кінця 9-го – початку 10-го ст. і аж до 1204 р., коли хрестоносці руйнують Константинополь. У цьому сенсі Русь (Україна) виникає як функція навколо імперського торгового шляху, і цю травму свого народження вона зберігає до сьогодні. Русь (Україна) у своїй ідентичності має торгашеський елемент виникнення. При цьому пасіонарність варягів та хазарський вплив навряд чи були системоутворюючими.

Геополітика України між Європою, Туреччиною (Візантією) та Росією (що виникає пізніше Русі), з одного боку, гарантувала існування її простору впродовж тривалого історичного періоду, а з іншого -- породжувала катастрофічну динаміку зміни її території та імперської приналежності.

Історична доля України -- руйнуватися та відроджуватися в територіальному ареалі свого буття. Українці століттями практикувалися у цьому і досягли неабиякого успіху. Така стратегія може означати готовність підпорядковуватися іншим імперіям геополітично, жертвуючи, якщо потрібно, цілісністю території, зазнаючи інших культурних впливів аж до небезпеки повної втрати колективної ідентичності. Така українська ідентичність може втілюватись у стійкій тезі: «моя хата скраю» (тобто я нічого не знаю). «Моя хата скраю» тому, що концентровані громади, як правило, руйнуються геополітичними процесами. Долучення до концентрованої громади означає ризик для українців потрапити в руїну, де живими лишаються тільки ті, у кого «хата скраю».

Теза «моя хата скраю» означає визнання обов’язковості розділу території між сусідніми імперіями. До речі, ось чому виникло широке застосування парканів. Що є чітким проявом, з одного боку, перебування у своїй спільноті, а з другого – від’єднання від інших, хто спільно проживає на території. Тобто кожен ніби на публічній території, але відокремлений від інших.

Українець набагато легше здатен осягнути своє приватне, ніж загальне, тобто публічне. Тому в Україні господарське освоєння території домінує над політичним її освоєнням. Те, що за парканом, – це вже не моє, тому й маємо занедбаність території, без господарського ставлення до загального, намагання загальнодержавне використати в особистих інтересах. Тому і хабарництво, корупція, намагання жити поза законом. Господарське освоєння території здійснюють роди, громади, і роблять це добре. Політичне ж освоєння території здійснює еліта -- і повсякчас робить це погано, тому що вона є породженням цього ж самого народу.

Ще одна дуже важлива обставина, яка впливає на поведінку українців: Україна у стратегічній світовій політиці посідає найважливіше  місце (згадаймо праці Х. Маккіндера, присвячені геополітиці, та його ідею «про стратегічний Хартленд»* -- 1919 р.)

[*«Осью истории» (впоследствии Хартлендом) Х. Маккиндер обозначил массивную северо-восточную часть Евразии, общей площадью более 15 млн. км², первоначально почти повторявшую контуры водосборного бассейна Северного Ледовитого океана (кроме бассейнов Белого и юго-западной части Баренцева морей) и бессточного бассейна Центральной Евразии (в т. ч. бассейнов Каспийского и Аральского морей), а также приблизительно совпадающую с территорией Российской империи и Советского Союза. По южной части протянулись степные пространства, где веками существовали сильные и мобильные кочевые народы. Маккиндер придавал большую геополитическую значимость Хартленду из-за его огромных запасов природных ресурсов. Соответственно он называл Хартленд «великой природной крепостью» людей суши. В этой «осевой зоне» располагается «осевое государство» (имелась в виду территория Украины). Он сформулировал свою знаменитую максиму: «Кто контролирует Восточную Европу, тот командует Хартлендом; Кто контролирует Хартленд, тот командует Мировым островом (т. е. Евразией и Африкой); Кто контролирует Мировой остров, тот командует миром». (Википедия)]

Цей принцип Маккідера на початку 21-го ст. знову спрацював з появою однополярного світу на чолі із США, і тому у 2014 р. виникла ситуація, коли Україна стала не просто геополітичним центром світу, а головним призом світової політики. В 2014 р. питання стоїть так: кому дістанеться Україна (США чи Росії), той і буде мати шанс контролювати Світ. Саме таке протистояння за всі роки незалежності України вже вкотре за історію набуло характеру значного явища, яке називається «торгівля еліти геополітичною орієнтацією своєї країни».

Така торгівля геополітичною орієнтацією є найбільшою проблемою української колективної ідентичності.

Українська еліта впродовж незалежності України розкрадала народні багатства. Хтось вивозив награбоване до Росії у вигляді поповнення російських банківських рахунків, готівкових грошей, золота та коштовностей. Водночас інша частина української еліти брала кредити від західних структур, заганяючи країну у боргову кабалу. Вкрадені і вивезені в Росію гроші використовуються для оплати найманців і закупівлі зброї у сепаратистській війні на сході України. А західні кредити ідуть на забезпечення армії, яка воює з цими сепаратистами.

Тобто Україна фактично оплачує війну з обох боків -- і сепаратистів, і патріотів. Цей курйоз можна розглядати як плату, яку український народ має заплатити за свою нестратегічну, жадібну і злодійкувату еліту.

Періодичний занепад та відродження України створили унікальну структуру громадянського суспільства, народ та культура якого може виживати без держави чи всередині чужої держави і фактично без еліти. В Україні суспільство важливіше за державу, тому що держава повсякчас або чужа, або своя -- злодійкувата і корумпована. В Україні розум громади сильніший за розум еліти, бо та повсякчас займається лише збагаченням і захистом мови і культури.

Відтак справжня політика в Україні відбувається не в публічному просторі інститутів держави, а в публічному просторі громади. За такої ситуації «майдан» -- це спосіб перш за все роботи громади з історією та територією, від якої відмовляється еліта. «Майдан» -- явище громадянської компенсації української еліти, яка завжди в періоди незмінної геополітичної орієнтації не встигає оформитися та досягнути рівня колективної філософської думки і в такій якості працювати на українську громаду. «Майдан» займається радикальним (часто кривавим) вирішенням публічною громадою тих завдань історичного порядку, які зазвичай в інших країнах здійснює еліта, причому здебільшого малопублічно і поступово.

«Майдан» зазвичай є реакцією на дії української еліти, яка повсякчас не готова не тільки до зміни геополітичної орієнтації, але і до соціальних перетворень. Майдан-2004 і майдан-2013--2014 стали наслідком болючого і неприємного викривлення в українській історії, яке здійснювалося українською елітою в ході зміни геополітичної орієнтації.

Отже, роздільність публічної території, домінування господарського освоєння території над її політичним освоєнням, торгівля еліти геополітичною орієнтацією та майдан є основами топологічного шаблону ідентифікації українця.

Синтопія в будь-якій спільноті є зв'язаність простору (території країни, території світу та космічного простору). В Україні зв'язаність території не є винятково локальною, вона ще й із регіональними розривами (поділ країни на захід, південь, схід та центр). Глобальна зв'язаність слабко присутня.

Зв'язаність суспільства забезпечується різними структурами: сім'я (зв'язок поколінь, часів та традицій через виховання) та освіта.

Скандинавська назва Русі – Гардарика (країна міст) -- означає потужну ідентичність України, яка, на жаль, втрачена в контексті нинішньої української ідентичності, коли замість «сім'ї», «освіти», «громади» і «міста» була нав'язана домінуюча ідентичність «держави». Країна не є держава. Країна завжди, і сьогодні також, може розглядатися як мережа міст. Гардарика -- це означення України, її колективної ідентичності через мережу міст.

Водночас міста зберігають сутність чужих імперій, в яких вони існували і впливу яких зазнавали. І тому сутність народу зберігається саме в селах. Цей розрив між містом і селом є серйозною проблемою ідентичності України.

Здійснювати цей зв’язок в будь-якій спільноті зобов'язана еліта. Коли вона цього не робить, як говорилось вище, виникає майдан. Суть майдану у тому, що він робить компенсаторну щодо еліти роботу – здійснює синхронізацію України зі світом (майдан в актуальній дії перетворень країни привертає увагу світу і тим самим синхронізує Україну і світ і виробляє побудову моделі країни на площі в центрі Києва.). Майдан є концентроване у часі та просторі об’єднання країни, яка її революціонізує.

Майдан створив нові цінності, які ще належить осмислити українській еліті. В цьому сенсі майдан зумовлює перегляд сутності України. Не треба майдану надавати змісту чогось на зразок нерелігійної реформації. Це є помилкою. Майдан може лише тимчасово і локально відтворити зв'язаність, єдність країни. Але потім цю роботу на філософсько-рефлексивному та стратегічному рівні має продовжувати нова еліта, що постає з революції. Якщо нова еліта відмовляється це робити, майдан може знову повернутися і виконати свою роботу ще раз, але не декілька разів підряд.

Майдан не вічний. Майдан не всеохопний. Майдан це концентрат, але ніхто не може довго використовувати концентрати. Якщо майдан нечутливий до просування інноваційно спроможної еліти, він вмирає разом з країною. Якщо у якомусь вигляді еліта країни ще жива, то майдан може її стимулювати до виконання своїх функцій. А якщо еліта вся вже мертва і продовжує дбати лише про збагачення, то країна руйнується разом з майданом.

Якщо майдан є умовою оживлення країни, її еліти, то найбільш часто використовуваним ресурсом відновлення зв'язків часів, територій та часу і простору України є війна. Майдан збирає час і простір країни докупи, а війна розбирає все це на частини.

Війну не варто розглядати лише як руйнування країни. Якщо вже так сталося, що війни не уникнути, то війну можна використати як масштабний конструктор майбутнього. Війни України можуть стати її перевагою, якщо навчитися на війні не тільки воювати, але і перетворювати країну під час війни.

Посилення України, її єдності можливо лише завдяки наполегливій роботі всієї української спільноти, яка стимулює до цього еліту. Це надважке завдання для посилення ідентичності українського народу. З ним не впораються якісь окремі філософи, клуби чи творчі групи.

Вибори президента України і Верховної Ради цього року показали, що народ України не пішов на черговий майдан, розуміючи минулий досвід: еліта знову перехопить ініціативу, захопить владу і все піде по-старому. Тому українці обрали інший шлях позбавитися тої еліти, яка керувала країною 28 років. Вони ризикнули обрати зовсім інших, практично невідомих лідерів. І тепер наші сподівання: чи змінить нова влада ту порочну систему, яка існувала всі ці роки, чи зможе вона подолати ті порочні олігархічно-мафіозно-бандитські сили, які практично нікуди не ділися і чекають слушного моменту в діях нової влади, щоб перехопити владу у свої руки.

 Це дуже важко зробити. Недарма Зеленський у своїй першій промові закликав громадян усіх стати президентами.

На жаль, не усі хочуть бути президентами на своєму місці, вони як завжди будуть чекати: «А що з цього вийде?». Якщо щось вийде, будуть радіти, а якщо – ні, казатимуть: «Я ж казав, що з цього нічого не вийде». І знову заховаються у свій особистий «окоп» і будуть казати: «Якось воно буде».

Україна є не те, чим вона є. Україна є те, чим вона має стати, де уявлення про майбутнє стане важливішим за травматичну історію.

Не виключено, що це буде сьомий етап української руїни. І, мабуть, останній. Після цього настане час неповернення, остаточної руїни країни, яка не відбулася як самостійна держава.

Віктор ЗОСІМОВ


Читайте новости Украины и мира на страницах «2000» и в социальных сетях Facebook, Twitter, Livejournal, а также Telegram

загрузка...
Loading...

Загрузка...

Каминг-аут

Повторю фразу, ставшую уже банальной, – соцсети взорвало сообщение, появившееся на...

Киев в центре американской политики

Отставка Болтона – это шаг к изменению отношений с Москвой через изменение...

О классовых битвах 50-х

Печально известный национальный закон "о декоммунизации", несмотря на появление новых...

Не было бы Порошенко с Яценюком – Крым до сих пор был...

Недавний обмен заключенными между Украиной и РФ показал, что президент Зеленский...

Загрузка...

Может ли Украина стать «европейской Канадой»?

Скорее всего, эта фантастическая идея может вызвать ироничную улыбку у многих...

Выбор нового мезальянса

Суверенитет в современном мире могут себе позволить буквально несколько стран,...

Кто кому роет яму

Разыгрывание российской карты двумя внешне антагонистичными друг другу силами всякий...

Совсем новая «Большая семерка»

Российский лидер заинтересован в нормализации отношений с Западом, но не...

Комментарии 2
Войдите, чтобы оставить комментарий
engy

Зачем торопить события. Да, на Украине идёт процесс этногенеза. Если тема государственности возникла на рубеже XIX-XX, значит так тому и быть. Также примат своего личного присутствует и у других народов. Посмотрите на Кавказ. Там дотационные регионы, а дома огромные, подворья богатые. "Моя хата с краю", - это типичная обывательщина, присущая любому другому народу. Другой вопрос, есть ли у общества механизмы подъёма таких вот "хатаскрайников": профсоюзы, даже общественные организации. В лучшем случае, толпа побунтует и разойдётся. Так вот, этногенез. Сразу возникает вопрос. а где граница той общности, у которой вот происходит этот процесс. Да, я говорю о проблеме восточных и южных регионов Украины, которые себя не связывают, или не в полной мере, или с некоторыми отличиями от основного этноса Гетманщины, Западной Украины. Хотел написать ещё и Запорожья, но эта территория всё же уже осваивалась в рамках проекта конца XVIII века. Этот проект Новороссия. Это был проект совместного освоения новых земель южными и северными этническими группами Российской Империи. Тот набор мифологем, который сейчас используется в нынешнем виде на Украине, этих людей не устраивает. Наоборот, период Екатерины - это утрата вольностей крестьянства и т.д. Период строительства квазигосударства Украина в XX веке, что явно имело позитивный эффект, - это также во всём отрицательный период. Вот исходя из этого, на Украине сегодня действуют два вида коллаборантов. Это агенты России и агенты Европы. Какой на сегодня существует независимый украинский проект кроме того, что да, действительно, есть некое государство с признаками независимости.?

- -2 +
Валерий
30 Августа 2019, Валерий

Автор написал , густо замешанную на своих знаниях , размышлениях и даже , не побоюсь
сказать , измышлениях на тему украинского государства . Так вот - по автору - в настоящее время идёт шестая смена геополитической ориентации . Это благо или беда ? Все предыдущие смены заканчивались руиной , похоже , что и эту формацию постигнет тот же результат . Не будем рассматривать прежние ориентации , поговорим о событиях
наших дней . Если об Украине в составе российской империи можно иметь двойственное мнение , то уж о Советской Украине двух мнений быть не может - это пик развития Украины с любой точки зрения - экономика , государственность , уровень жизни , культура ,демография , одно из самых развитых государств мира . И вот после развала
СССР Украина получает независимость . Итог - на подходе руина . Неправильная стратегия развития , неправильная тактика , неправильный образ жизни . Автор плачется, что Украина жила в окружении государств - хищников . И невдомёк ему , что
в те исторические времена ВСЕ государства были хищниками и жили они по принципу
государство государству волк . Прислонившись к России , единоверному и единокровному государству Украина сделала самый верный выбор , который изо всех сил оплёвывают националисты . А вся статья производит двойственное впечатление :
где-то он высказывает разумные мысли , а где-то оказывается в одной лодке с пресловутым " профессором " В. Бебиком , который такой же профессор , как и "проффесор" В. Янукович .Здесь несколько раз упоминается Русь ( Украина ), хотя я уверен , что автор знает о некорректности применения слова Украина к тем давним временам . Далее рассуждения о теории Х. Маккиндера о " хартленде ", согласно которым Украина уже переходит в разряд геополитического центра мира , хотя я уверен , что Маккиндер даже не знал слово " Украина ". Мало В. Бебика , В. Зосимов начинает
рассказывать о майдане такие вещи под которыми с удовольствием подпишется и
П. Порошенко . По автору : " Майдан" способ работы общества с историей и территорией.
Автор оправдывает и даже воспевает майдан в высоких философских категориях , хотя в
действительности это наихудшее проявление не работы общества , а работы на свой
карман украинских олигархов ,что и доказал всей своей деятельностью в течение пяти
лет Порошенко . Майдан не благо, а современное проклятие украинского общества.
" Майдан это концентрированное во времени и пространстве объединение страны ,
которая её революционизирует ". Автор сам понял , что он написал ? Да к тому же , какое
объединение , если подучился развал , неужели пяти лет мало , чтобы понять историческую сущность майдана ? " Майдан собирает время и пространство страны воедино ". Нет , не зря я упомянул выше Порошенко , он двумя руками проголосует за
такую сентенцию . И верх безумия и абсурда : " Якщо вже так сталося, що війни не уникнути, то війну можна використати як масштабний конструктор майбутнього. Війни України можуть стати її перевагою, якщо навчитися на війні не тільки воювати, але і перетворювати країну під час війни." Наверное , пора уже задавать вопросы не только
автору , а и редакции . Господа , вы читали этот текст ? Если читали , то как вы допустили на страницы эту пропаганду войны , пропаганду благотворности войны ?
Если автора я ещё в некоторой степени могу оправдать тем , что он совершенно запутался в бесплодных попытках осмыслить прошлое , настоящее и будущее Украины ,
грубо говоря , взял ношу не по себе . Функции редакции и заключаются в разумном
осмыслении представленного материала , а вы допустили эти вопиющие и действительно
ужасные высказывания .

- 22 +
Loading...
Получить ссылку для клиента

Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка