Економічні підсумки-2019: наслідуємо «реформи» попередників?

14 Января 2020 1 2.5

У 2019 році в України з’явилися всі шанси на успішні реформи, які б сприяли створенню ефективної економічної моделі, ліквідації корупційних і «тіньових» схем та подоланню масової бідності серед українців. Втім, економічні результати минулого року не дають достатніх підстав для оптимізму. 

Найважливішою подією 2019-го в Україні, безумовно, стало повне перезавантаження президентської, парламентської та виконавчої влади. Новий Президент України Володимир Зеленський сьогодні має компліментарні для нього парламентську монобільшість та «уряд технократів», а головне – безпрецедентну підтримку українського суспільства.

Відтак, нова влада отримала повний карт-бланш на здійснення політичних та соціально-економічних реформ. Ці кардинальні зміни мали б у найближчій перспективі зробити українську економіку сильною та ефективною, вивести її з останніх місць у європейських та міжнародних рейтингах, побудувати справедливий, соціально-орієнтований й заможний економічний устрій, який би «працював» на благо кожного українця.

Втім, все це стало б можливим, якби уряд розробив системну й багатокомпонентну програму економічних реформ, де були б чітко зафіксовані стартові й кінцеві економічні параметри у наріжних галузях та інструменти для досягнення короткострокових та довгострокових цілей. Адже, недостатньо лише анонсувати зростання ВВП на 40 % та приріст прямих іноземних інвестицій до 50 млрд доларів протягом 5 найближчих років. Необхідно, насамперед, чітко визначити, за рахунок чого можливий такий «революційний» прорив. Цього, на жаль, «урядом технократів» зроблено не було: його дії наразі виглядають радше як хаотичне гасіння численних «пожеж» в економіці, аніж як осмислені й послідовні дії за алгоритмами економічних реформ.

Поодинокі досягнення є, але якою ціною!

Було б несправедливо стверджувати, що новий уряд за кілька місяців своєї діяльності нічого позитивного не досяг. Втім, навіть ці, здавалося б, важливі плюси затьмарюються надто високою «ціною питання».

По-перше, вдалося укласти принципову домовленість (Staff Level Agreement) з МВФ про нову трирічну програму співпраці на суму близько 5,5 млрд. дол. США.

На моє переконання, в перспективі Україна мала би взагалі відмовитися від кредитів МВФ, перейшовши на «самоокупність» та фінансову самостійність. Проте, у найближчі пару років позики від Фонду є критично-необхідними для України. Адже, у 2020 році наша держава повинна виплатити понад 9 млрд. дол. за зовнішніми і внутрішніми боргами. Відтак, навряд чи гроші Фонду зможуть бути використаними для «впровадження системних реформ», як анонсує премєр-міністр Олексій Гончарук.

 Адже, цілком ймовірно, що без нової позики від МВФ Україні довелося б оголошувати дефолт – з усіма руйнівними для соціально-економічної сфери наслідками.

По-друге, в останні  -- критичні -- дні перед Новим роком уряд все ж таки зміг домовитися про транзит російського газу до Європи через українську ГТС. Так, «Нафтогаз України» уклав із «Газпромом» новий 5-річний договір з можливістю пролонгації ще на 10 років. Йдеться про транзит 65 млрд. кубометрів газу у перший рік договору і про 40 млрд. куб. м щороку на наступні 4 роки.

Звісно, ця домовленість унаслідок надскладних переговорів стала можливою завдяки болючому компромісові: відмови від позовних вимог української сторони до «Газпрому» у Стокгольмському арбітражі -- на загальну суму близько 12,25 млрд. дол. Проте український уряд у цій непростій ситуації віддав перевагу «синиці в руці» (вочевидь, щорічним 3 млрд. дол. до українського держбюджету за транзит газу), аніж гіпотетичній сумі судових відшкодувань. Адже, «транзитні» кошти – геть не зайві для «дірявих» державних фінансів. Окрім цього, російська сторона вже компенсувала Україні 2,9 млрд. дол. за позаминулорічним рішенням Стокгольмського суду.

По-третє, у 2019-му сталося безпрецедентне зміцнення гривні – за рік її вартість по відношенню до долара США зросла аж на 19 % (найвищий темп ревальвації в світі!). Це уможливило суттєве вповільнення споживчої інфляції – з 9,8 % у грудні 2018-го до 4,1 % в останній місяць минулого року.

На жаль, дане «покращення» не було спричинене ні ефективними діями уряду, ані зростанням конкурентоспроможності української економіки. Причина ж небаченого до сих пір «посилення» гривні – більш, ніж банальна. Насправді, це стало наслідком припливу іноземного спекулятивного капіталу на ринок облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), що їх Мінфін продає під карколомні, навіть у порівнянні з іншими країнами «третього світу», відсотки. На превеликий жаль, ціна досягнення такої фінансової «стабільності» -- це стрімке зростання «піраміди» позик і ще більш жорстке затягування боргового зашморгу на шиї українського народу.

Бюджетний дефіцит, фіскалізація, падіння промисловості

Як це не прикро констатувати, проте негативні результати та тенденції у вітчизняній економіці-2019 суттєво переважали над економічними досягненнями. Заради об’єктивності слід сказати, що відповідальність за провали минулого року солідарно несуть як чинна законодавча й виконавча влада, так і попередній «уряд Гройсмана» разом із «постреволюційним» парламентом. Відтак, стисло розглянемо найбільші економічні «провали» минулого року.

Найперше, основні фінансові показники державного бюджету аж ніяк не можна назвати задовільними. Хоч остаточних цифр за 2019 рік урядом ще не оголошено, можна констатувати глибокий застій української економіки, а то й погіршення показників в окремо взятих галузях. Якщо у 2018 р. реальний ВВП виріс на 3,3 %, то минулого року, за різними прогнозами, його зростання складе від 2,7 до 3,6 %. Водночас дефіцит зовнішньої торгівлі (важливий індикатор негативних трендів в національній економіці) за 10 місяців минулого року вимірювався аж 10 млрд. дол. США, погіршившись порівняно з 2018-м на 3,3 %.

Це означає, що Україна не виробляє достатньої кількості промислової продукції й товарів широкого вжитку -- оскільки в нашій державі не створено сприятливих умов для успішного ведення бізнесу, а також – відсутні інвестиції в наукомістке виробництво. Натомість, витрачаючи валюту на придбання і ввезення імпортної продукції, ми обезкровлюємо власну економіку, живлячи при цьому добробут наших західних і східних партнерів.

Водночас, минулого року сталося карколомне падіння показників промисловості (передовсім, металургійної галузі, яка дає близько третини валютної виручки в державі). У листопаді 2019-го воно склало 7,5 % щодо аналогічних показників 2018 р. Наріжні «історичні» передумови такого «тренду» полягають у глибокій деіндустріалізації української економіки, починаючи з перших років нашої незалежності.

Безпосередніми ж причинами цього спаду слід назвати, насамперед: високу вартість кредитних ресурсів для підприємств реальної економіки та недоступність довготермінового банківського кредитування, брак іноземних інвестицій у галузь, зношеність основних фондів ще радянських за віком крупних промислових підприємств, занепад наукових розробок та їх впровадження у виробництво (Research&Development). До того ж до погіршення ситуації призвели «вимивання» кваліфікованих кадрів з країни внаслідок трудової міграції, відсутність притомної державної політики з  підтримки важкої промисловості, несприятлива цінова торговельна кон'юнктура на міжнародних ринках, глобальна світова рецесія в низці галузей та ін.

Водночас вітчизняну економіку у 2019 р. традиційно «врятували» досягнення аграріїв (було зібрано рекордний за останні роки врожай у 74,3 млн. т, експорт зернових і олійних культур перевищив на 13,5 % показники минулого року), зростання будівельної галузі та відчутні фінансові ін’єкції для вітчизняної економіки у форматі переказів українських заробітчан на минулорічну суму в 12,7 млрд. дол. США.

Все це означає, що уряд і досі не сформував чітких опцій щодо того, як вивести українську економіку з перманентного передкризового стану. А надто – не визначив ті реперні точки, на основі яких можна було би побудувати успішну й високо конкурентну економіку загального добробуту. До речі, саме цього, поміж іншим, очікували громадяни, обираючи нову владу.

Так само прикро, що під кінець року українців спіткав вкрай неприємний сюрприз -- недовиконання плану доходів держбюджету за 11 місяців 2019-го на суму в 56 млрд. грн. (2,3 млрд. дол.). І тут, здається, вже досягнуто економічного «дна» – йдеться про найгірший показник після кризи 2008--2009 рр.

У зв’язку з цим урядом було тимчасово припинено фінансування незахищених статей бюджету (а це, поміж іншого, – програми регіонального розвитку, будівництво доріг, заходи з енергоефективності, інші капітальні видатки).

Урядовці -- передовсім прем’єр-міністр – пояснюють цей провал значною ревальвацією гривні протягом 2019 р., а відтак – зменшенням надходжень від імпортного ПДВ і мита тощо.

Все це схоже на правду. Втім, чому чиновники воліють не згадувати, наприклад, про цілковите превалювання в Україні сировинної економіки, збільшення в структурі ВВП частки галузей із низькою доданою вартістю та низьким податковим коефіцієнтом, нереформованістю податкових і митних органів, вкрай високою часткою тіньової, зокрема, підакцизної економіки? Чому чиновники постійно «годують» українців напівправдою? І чи не йдеться тут про банальну нездатність уряду долати економічні виклики за умов низької інфляції, міцної гривні та інших «несподіваних» факторів?

У такому контексті, геть не дивно, що минулого року нинішній уряд так і не відмовився від боргової «політики» своїх попередників, а де в чому – і перевершив її «досягнення».

Йдеться не стільки про продовження кредитної співпраці з МВФ (яка на даному етапі є необхідною), як про масовий розпродаж державних боргових зобов’язань (ОВДП) «інвесторам»-нерезидентам на загальну суму у 115 млрд. грн., або 4,8 млрд. дол. (зростання в порівнянні з минулим роком – більш ніж у 18 разів!). Їх частка в структурі державного боргу вже становить 36,8 %.

Це породжує надто високі ризики для вітчизняної економіки (аж до стрімкого обвалу гривні) -- в разі швидкого відтоку спекулятивного капіталу з українського боргового ринку.

Водночас, реальна відсоткова ставка за однорічними гривневими ОВДП становить 8,2 % річних, їх доходність – одна з найвищих у світі. Для порівняння: річна ставка за аналогічними облігаціями в національній валюті в Пакистані становить 4,2 %, в Нігерії – 3,3 %, в Індонезії – 2,2 %, а у В’єтнамі – і взагалі 0,1%. Важко навіть усвідомити, що ці держави в економічному розвиткові випереджають нашу державу!

Загалом, за даними Мінфіну, в 2019 р. сукупні запозичення України склали 405 млрд. грн., а витрати на обслуговування і погашення державного боргу – 464,4 млрд. грн. Це означає, що уряд позичає аналогічну суму тій, яку має віддати в поточному році. За такої боргової «політики» жодного зменшення держборгу не відбувається!

Відтак, найбільшою чеснотою і найвищим досягненням українського уряду є не реформування і розвиток економіки, а банальне покриття старих боргів за рахунок нових. І кінця-краю цьому не видно навіть у віддаленій перспективі!

І все ж таки: чи є світло в кінці тунелю?

Справді, підстав для оптимізму за підсумками 2019 року – обмаль. Втім, економічну стагнацію й боргову залежність цілком можливо подолати, якщо почати застосовувати принаймні мінімальний набір економічних заходів та інструментів, означених нижче. Відтак, на старті необхідно:

створити за участю вітчизняних і міжнародних експертів довгострокову стратегію переходу української економіки від сировинної до інноваційної й високотехнологічної. В ній варто, зокрема, передбачити: зменшення рівня імпортозалежності; превалювання в структурі вітчизняного експорту товарів та послуг з високою доданою вартістю; щорічне залучення прямих іноземних інвестицій у розмірі 8-10 млрд. дол.; досягнення щорічного зростання ВВП на 7-8 %; встановлення мінімальної зарплати не нижче еквіваленту в 500 дол. США тощо. На жаль, нині український уряд в економічній сфері діє «навпомацки», застосовуючи хаотичні поодинокі заходи, що не породжують синергетичного ефекту. Так само необхідно прийняти комплексну програму щодо створення електронного уряду та цифрової держави за естонською моделлю;

на основі Національної економічної стратегії України, розробити комплексний урядовий План економічних дій на кшталт Плану Маршалу, або Плану Бальцеровича. Наприклад, доцільно було би скористатися рекомендаціями, що їх надав Україні автор чилійських економічних реформ Артур Лаферт, а саме: стриманість у витратах і спрямування частини доходів бюджету на погашення зовнішніх боргів без залучення нових позик; суттєве зменшення перерозподілу коштів через держбюджет; мінімум регуляції й обмежень для бізнесу (замість нинішнього урядового «тренду», що полягає у всезагальній «фіскалізації» -- навіть щодо малого бізнесу!); впровадження державних кредитів під низькі відсотки для підприємств, які переробляють сировину і створюють продукцію з високою доданою вартістю; скорочення масиву податків до 5-6 та їх зниження (втрати бюджету компенсуватимуться суттєвим зростанням ділової активності). Можливо, для виведення бізнесу з «тіні» варто скасувати єдиний соціальний внесок, або зробити його мінімальним, об’єднавши в одну суму з податком на доходи фізичних осіб та військовим збором;

впровадити головні принципи економічних реформ, сформульовані відомим грузинським економістом Кахою Бендукідзе, якими є інвестиції, приватизація, диверсифікація. Передовсім, необхідне «глобальне» перезавантаження Антимонопольного комітету, який має стати повністю незалежним від політичних та олігархічних груп впливу (можливо, слід, запозичити американську модель, де існують глибокі історичні традиції антитрастового регулювання). Водночас, потрібно розробити 5-річну програму приватизації левової частки із 3 500 держпідприємств, які нині є чи не найбільшим джерелом корупції і мертвим податковим тягарем для українських громадян. Насамперед, необхідно провести санацію збиткових держкомпаній, очистити їх від шлейфу боргів, комплексно підготувати їх до приватизаційних конкурсів та аукціонів.

На жаль, минулорічна ситуація на цьому терені була надто сумною: адже, річна програма приватизації була виконана всього на 3 %. Між тим приватизаційну реформу слід розглядати не стільки як джерело наповнення бюджету, а як важливий компонент «декомунізації» української економіки.
Олег Тітамир,
президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг»

загрузка...
Loading...

Загрузка...

Президент Ирана: «Примите самые искренние...

Исламская Республика Иран глубоко сожалеет об этой катастрофической ошибке

Владимир Зеленский: «Утро принесло правду»

Утром 11 января Президент Украины Владимир Зеленский через Facebook проинформировал...

Хуана сняли с забора и с поста спикера парламента

Самопровозглашённого "президента" Венесуэлы Хуана Гуайдо сняла с поста спикера его же...

Бог вас усіх благословить!

Хочу пожелать всем моим читателям в Украине всего самого наилучшего в Рождество и в...

Президент Украины подписал указ о предотвращении...

24 декабря Владимир Зеленский подписал Указ «О неотложных мерах по предотвращению...

Загрузка...

Дело майдана живёт и побеждает!

Будто верховой пожар в лесу-сухостое, стремительно катится опаляющий людские души вал...

Україна. Погляди у майбутнє

Сучасні історики і політики страждають українським...

Справедливое решение языковой проблемы -- залог...

На сайте еженедельника «2000» недавно опубликован обстоятельный и довольно острый...

Переломить трагический для страны ход событий

Доведенный до отчаянного положения народ может отвергнуть обанкротившуюся власть, но,...

Комментарии 1
Войдите, чтобы оставить комментарий
Валерий
14 Января 2020, Валерий

Начал за здравие , кончил за упокой . По мнению автора альфа и омега развития
( выживания ) , потому что никакого развития нет и в помине , это продолжение " декомунизации " экономики . Пока подобные люди дают стране советы , страна загнётся
и прекратит существование . А нынешние " технократы " только и знают брать у МВФ
в долг. А того и не знают , что сотрудничество с МВФ не привело к успеху ни одну страну.

- 8 +
Loading...
Получить ссылку для клиента

Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка