Наукова недолугість Міносвіти

04 Февраля 2020 4.9

Екс-міністр юстиції України Олена Лукаш в ефірі одного з українських ток-шоу запропонувала переглянути закон «Про державну мову» і закон «Про освіту».

Нею була підкреслена та обставина, що в зазначених законах національні меншини (у т. ч. й найпоширеніша в нашій країні «національна меншина»!) поділені на три категорії.

До першого «гатунку» зараховані «корінні народи України», які не мають своєї держави і позбавлені можливості жити у своєму мовному середовищі. Ця категорія охоплює українським законодавством лише три корінних народи Криму, а освіту на своїй мові з них мають можливість отримувати лише кримські татари. Інші ж (караїми та кримчаки) – дуже нечисленні. Т. ч. фактично зазначена категорія виписана під кримських татар, котрі мають можливість навчатися на рідній мові повний шкільний цикл. Безумовно, при цьому вони будуть вивчати українську — як це завжди мало місце і буде далі діятися в школах з навчанням на мові нацменшин.

У другій категорії опинилися нацменшини, мови яких є офійійними в країнах ЄС. В умовах України це охоплює практично всі недержавні мови, які викладаються в школах, за винятком російської (руської) та молдавської. Позиція держав-членів ЄС, невдоволених мовними нормами українського законодавства, призвела до деяких «пільг»: можливість одержання освіти у початковій школі рідною мовою, поступове скорочення частки рідної мови з 80 до 60% в 5-9 класах і можливість вивчення рідною мовою 40% матеріалів у старших класах.

До третьої категорії віднесені всі інші нацменшини, які вже з 5 класу вимушені вивчати 80% шкільної програми державною мовою. При цьому ряд уточнюючих положень вочевидь вказують на те, що з-поміж них деяка норма виписувалася і під руську (російську) мову.

А сааме: теза про «нацменшину, мова якої належить до української мовної сім'ї»!

Яка така «українська мовна сім'я»?

Українська мова, як відомо, належить до індоєвропейської лінгвістичної сім'ї. «Української» ж мовної сім'ї в науці не існує! Кирило Рижанов ТАК? у статті, присвяченій означеним законам [«Образовательная свобода. Если деньги есть». «2000», №03—04 (938). 24 – 30 января 2020 г., С. A1, B4] помітив цей явний міністерський ляп! Та й відкоригував зазначений фразеологізм виправленою цитатою: «українську мовну сім'ю» змінив на «українську мовну групу».

Це теж не зовсім правильно!

Українська мова входить до складу індоєвропейської сім'ї, слов'янської мовної групи, східно-слов'янської підгрупи, києво-руської інфрагрупи.

До останньої, окрім писемних формально-українських (полтавсько-черкаської, галицько-наддністрянської, кабінетно-мішаної між першими двома – «скрипниківської», пост-скрипниківської та буковинської), належать і руська (квазі-російська), і білоруська (у т. ч. старобілоруська її форма), і безписемні (гуцульска, бойківська, лемківська, волиняцька, три поліських) українських мови.

Чотири закарпатські «говірки» (нащадки гіпотетичного біло-хорватського діалекту) функціонують поза межами києво-руської інфрагрупи, але вони перебувають у рамках ще східнослов'янскої підгрупи, до якої також належить асимільований (до поч. 14 ст.) староновгородський («старо-берестяний», ільмено-словенський) діалект. Там же фігурують, можливо, і інші гіпотетичні племінні діалекти «провінційних» східних слов'ян. Кривицький, в'ятицький, радимицький, сіверянський, дреговицький, дулібський, древлянський, улицький, тиверський та ін.

Дещо про києво-руську інфрагрупу.

Якшо старобілоруська (і її нащадок -- білоруська) мова походить від ранньої києво-руської (мови «Правди Ярослава Мудрого»), носії якої на початку 11 ст. перенесли її до Полоцька, де вона поступово дисимілювалася в окремий діалект, то руська (квазі-російська) мова була єдиною для Києва і Володимира-на-Клязьмі аж до кінця 15 ст.

В 16 – сер. 17 і між Києвом та Володимиром (і Москвою) відбулася  невеличка мовна дисиміляція. Але після 1654 р. діалектний союз Києва і Волго-Окського межиріччя відновився. Мікродіалектні розбіжності зберігалися (але не посилювалися) і відобразились у двох формах квазі-російської (руської) літературної мови. Київської (прокоповицько-державинської) і володимирської (аввакумовсько-каламзінівської)!

Себто-українська (полтавсько-черкаська) мова – койне (суржик) києво-руської і старобілоруської мов. Означена койнізація відбулася у 15 – 16 ст. Без врахування пізніших впливів інших українських мов (наддністрянсько-галицької і [меншою мірою] східно-поліської, волиняцької, буковинської)!

Олександр АБАКУМОВ

загрузка...
Loading...

Загрузка...
Загрузка...

Економічні підсумки-2019: наслідуємо «реформи»...

У 2019 році в України з’явилися всі шанси на успішні реформи, які б сприяли створенню...

Дело майдана живёт и побеждает!

Будто верховой пожар в лесу-сухостое, стремительно катится опаляющий людские души вал...

Україна. Погляди у майбутнє

Сучасні історики і політики страждають українським...

Справедливое решение языковой проблемы -- залог...

На сайте еженедельника «2000» недавно опубликован обстоятельный и довольно острый...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Loading...
Получить ссылку для клиента

Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка