Про фронтовиків і дітей війни моєї родини

19 Мая 2020 5

К 75-летию победы над фашизмом

Памятная дата – уже позади. Но в редакцию продолжают идти письма детей, внуков тех, кто победил в той великой и страшной войне: это такое понятное желание -- почтить память своих родных, которых уже нет с нами. «2000» продолжит публикацию таких материалов – у памяти, благодарности и признательности нет срока, нет даты. Сегодня – рассказ о славном роде Зосимовых.

У Роберта Рождественського є такі рядки:

 «Помните через года,
Через века – помните!
О тех, кто уже не придёт никогда,
Заклинаю вас – помните!»

Я хочу розповісти про долю моїх рідних на прізвище Зосімови, про їхню долю, яка припала на суворі роки Великої Вітчизняної війни, -- життя простих селян села Закладне Романівського району Алтайського краю.

Засновником нашого роду ми вважаємо Зосімова Івана Івановича, 1850 р. народження (приблизно). Мені він доводиться прапрадідом. Він переселився до Сибіру десь у 1888--1890 рр. з України, як тоді вважалося, -- на вільні Алтайські чорноземи.

У той час до Алтаю переселилося дуже багато українців (згідно із земельною реформою Столипіна). Таким чином був утворений Романівський район (це вже при радянській владі), в якому проживали майже самі  українці. У цьому районі було засновано село Закладне, яке стало батьківщиною всіх моїх родичів – Зосімових. У селі, як і у всьому районі, люди розмовляли українською мовою. Навчання у школі теж велося українською. Видавалася районна газета українською мовою. Але це теж сталося при радянській владі.

Наше прізвище має походження від церковного імені «Зосима». На Русь це ім’я прийшло з Греції і стало широко вживаним серед духовенства.

Так, у реєстрі війська Запорозького значився отаман Зосима.

Моєму дідові Зосімову Миколі Андрійовичу довелося у 1916–1917 рр. брати участь у Першій світовій війні.

Після цього він перейшов до Червоної Армії, де прослужив близько трьох років.

За допомогою прадіда, родичів мій дід побудував собі хату в селі Закладне. У сім’ї до 1937 р. народилося семеро дітей.

22 червня 1941 р. по радіо та телефоном з району було повідомлено про початок війни. В лютому мій дід Зосімов М.А. був уже на фронті. Йому тоді було 44 роки.

Дивізія формувалася в Омську.

В той час відбувалися тяжкі бої на Ржевсько–Вяземськім виступі.

З архівних джерел відомо, що там загинуло 2 млн. 60 тис. наших солдат.

В кінці березня 1942 р. Ми отримали листа, а потім і похоронку з військкомату, що наш дід загинув 14 березня.

У родині Зосімових загинуло ще його два брати.

Практично в кожному дворі нашої невеличкої вулиці (12 хат) постійно було чути жіночий плач.

На честь всіх, хто загинув на фронті, в селі Закладне встановлена стела з переліком прізвищ всіх загиблих.

Мій батько, старший з дітей мого діда і бабусі, Зосімов Михайло Миколайович, 1918 р. народження, закінчив в селі Закладне 5 класів і після колективізації працював у колгоспі. Був одним з перших комсомольців у селі. Брав участь у ліквідації неписемності селян в інших селах.

До військової служби був непридатний за станом здоров’я (в дитинстві покалічив праву руку). Тому на фронт він не потратив, а всю війну працював: секретарем сільради, потім головою сільради та головою колгоспу -- у 23 роки.

Після війни навчався у вищій партійній школі, працював на партійній роботі, в органах МВС.

Він прожив 92 роки і помер у 2010 році.

 У мого батька був молодший брат, теж Михайло Миколайович (молодший).

Так сталося, що мого батька при народженні назвали Михайлом, а молодшого брата – 1925 р. народження – назвали Мишком. Зрештою обидва стали Михайлами Миколайовичами, але один – старший, а другий – молодший.

Молодший Михайло у 1942 р. закінчив з відзнакою десятирічку.

У червні його поставили на облік у військкоматі, а вже у серпні

отримав повідомлення, що він зарахований до Новосибірського інституту військових інженерів транспорту без вступних іспитів, бо був відмінником.  Пысля чотирьох місяців навчання в інституті його направили в Томське артилерійське училище.

Провчившись там півтора року, 18-річний лейтенант опинився на фронті.

На той час в Радянському Союзі була сформована Польська Армія. Рядовими в армії були поляки, а офіцерами – радянські. Але всі носили польську військову форму.

До кінця війни він був на фронті, командував взводом і батареєю важкої артилерії.

По закінченні війни  і до кінця 1945 р. його протримали у резерві, відправили на Далекий Схід, де і закінчив війну.

На Далекому Сході мій дядько Михайло прослужив до 1954 р. Коли в частині, де він служив, був оголошений конкурс на вступ у військову академію, він виграв цей конкурс і був зарахований в артилерійську академію. По закінченні академії був направлений для подальшої служби у місто Саратов на завод, який виготовляв балістичні ракети. Займав посаду військового представника, який відповідав за якість ракет, що там виготовлялися.

Закінчив службу у званні полковника.

Ненависть деструктивна

Древнекитайскому мыслителю Конфуцию, учение которого оказало глубокое влияние на...

Западная цивилизация и её последствия

Триумфальное развитие западной цивилизации неуклонно приближается к критическому...

Почему не состоялась операция «Немыслимое»

Есть исторические даты, которые мы отмечаем с воодушевлением, например, День Победы....

Украина в системе современной геополитики

Украина по своей сути, исходя из интересов глобальных игроков, обречена на зависимость...

Храм уединённого размышления

Наша распрекрасная действительность, тем паче в условиях  способствующей...

Стратегия по возвращению Крыма – реальность или...

В последнее время в СМИ появились публикации о том, что в Киеве разрабатывается...

Проблемы законодательной и исполнительной власти в...

На момент распада СССР Украина по уровню своего развития входила в десятку...

Бить мертвых, чтобы живые боялись

Легкое сумасшествие имеет свойство превращаться в полное безумие. Именно так выглядит...

Беспамятство

Острая дискуссия в СМИ, вызванная скандальным откровением премьера Дениса Шмыгаля о...

«Пчёлы против коронавируса? Фантазия!»

Столь категорично заявил позвонивший мне земляк по поводу высказанной в авторских...

Поки серця живі – пам’ятаймо!

Точиться чимало суперечок: чи була війна проти фашизму 1941–1945 років Великою?  

Закон о декомунизации придется менять

Мой дед – Григорий Крамаренко, во Вторую мировую войну воевал командиром батальона....

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка