В Тернополі навколо ділянок для учасників АТО – знову конфлікт

22 Сентября 2017 1.3

Пішла з життя сім’я тернопільських учасників АТО, днями померла в 42 роки, слідом за чоловіком, відома в Україні героїчна медсестра Ірина Сивопляса. А  їх живим побратимам чиновнички пропонують земельні ділянки лише метр на два…

Ми, керівники ГО «За Президента Украхни» Володимир Марус, Роман Цвях та Кирило Стремоусов давно й успішно кріпимо інститут Президенства в Україні, дужої й ефективної державної влади. Повторюю ще раз – для нас не є прийнятним, коли Президента обирають, а за місяць вже малюють йому мішені на лобі, вимагають повісити й розстріляти.

Якщо не навчимося поважати свої державні органи, державні символи, державний прапор, державну Конституцію й мову, які ж ми тоді в біса патріоти? Але набагато важливіше ставити на місце тих чиновничків на місцях, шо плюндрують і Президента, і державу, і пам’ять загиблих героїв АТО. Ми це робимо постійно й по кілька разів на день.

Кілька тижнів тому Роман Цвях, перебуваючи в Тернополі, що його там вже за ефективне вирішення проблем народу з повагою називють «Спецназівець з Херсона», буквально за годину повернув городи мешканцям Шевченківських Гаїв. А ті городи, нагадую, забрав у них все той же «добродій», сільський голова Богдан Брич, до якого Роман прийшов з одним із учасників АТО, бо і тому пропонували тільки метр на два…

Все було як зазвичай: «Вам Президент обіцяв землю – то і йдіть до свого Президента», «Ти в мене зараз звідси вилетиш», «Тебе зараз заберуть», ну і все таке інше. Скільки ж я таких вже перебачив на своєму віку, але й зараз ще не можу звикнути до тої пихи, до того нахабства, до того презирства й зневаги до «простої» людини, до тої як вони вважають корони.

Звичайно ж, ладу з ділянками для воїнів АТО і в цьому випадку буде наведено, бо ми, як порадив нам пан Брич, підемо і до свого Президента, і до свого Авакова, і до свого Луценка, і до свого Барни. Що особливо дивує – повезло ж і місту, і області з керівниками. Бо маючи і Барну, і Надала, і Башту, можна жити та й не тужити.

Але ж отакі дрібні «людишки» постійно ганьблять і свій народ, і свого законно обраного Президента, і свою країну, і свою історію, і своїх героів. Та наголошую ще раз – в тих «бариг» немає жодних шансів. До того ж народ тернопільшини, а то є славетні нащадки героїчних воїнів УПА, люди дуже гарячі, з дуже загостреним почуттям справедливості. То й скоро всім тим злидням вже точно «жаба цицьки дасть»

Ще колись після Афгану, коли ситуація з героями була дуже схожа на нинішню, склав таку пісню. Записати її в студії зараз не в змозі, бо глупа ніч, але прочитайте будь ласка хоча б слова.

Эх, наливай, товарищ капитан,

Ты что - то слишком рано постарел.

Не доконал тебя Афганистан,

Хотя не раз был ранен и горел.

Ты под огнем от страха не хрипел,

Тебя хирург неслабо обкорнал,

Но все ж в чинах не слишком преуспел.

Поскольку зря под пули нас не гнал.

Наш батальон тебя похоронил,

Когда меня от пули заслонил.

Но пощадил, не взял Афганистан –

Эх, наливай, товарищ капитан!

Ты прав, бутылок дОфига в углу,

А что еще за радость у калек?

Зато не сел, как Витька, на иглу,

И не порезал вены, как Олег.

Однако жизнь дала серьезный крен.

Хотя, ты знаешь, я не хулиган.

Но в голове засел один рефрен –

И я хочу обратно в свой Афган!

Там минометы бешено гудят,

Но в кабинетах гады не сидят,

Не оскорбляет каждый шарлатан –

Эх, наливай, товарищ капитан.

Конечно, там был вовсе не курорт.

Но все ж я точно знал, в кого стрелять.

Так что ж теперь иду за третий сорт,

А за столом – опять всё та же …лядь.

Так невзначай откажут тормоза.

Я и врагу б того не пожелал -

Чтоб каждый «чмошник» тыкал здесь в глаза,

Что он меня туда не посылал!

А что я мог? Я слушал и молчал,

Ох, я б их всех в Афгане повстречал,

Меня в горах боялся сам шайтан -

Эх, наливай, товарищ капитан!

Ты посмотри, вон сколько орденов,

Дай Бог другим иметь по одному.

Я до сих пор кричу от страшных снов,

И вот теперь не нужен никому.

Но вы мне только дайте автомат –

Уж лучше в бой, чем снова в кабинет.

И я собой прикрою тех ребят,

Чтоб жили все, которых с нами нет.

Мы этот фильм обречены смотреть,

Мы можем спиться или умереть.

Но не отпустит нас Афганистан –

Эх. наливай, товарищ капитан.

Слава Україні!

Володимир МАРУС

Редакция может не разделять мнение автора материалов. Публикации подаются в авторской редакции.


Загрузка...
Загрузка...

Урина как панацея для украинских пациентов

На всём юге Украины – а это Одесская, Николаевская, Херсонская и Запорожская...

Два скандала в один день

22 мая 2018 - Черная среда постсоветской Украины?

Приговор для «партии войны»

Чтобы совершать великие дела … не нужно быть выше людей, нужно быть вместе с ними...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка