Заповідна мораль і мудрість

12 Февраля 2019 3.5

Всі люди зіпсовані й нечесні переконані в тому, що чесність і порядність існують тільки з-за якоїсь недосвідченості та наївності людей і тільки тому, що ті вірять різним проповідникам і вчителям.

Роджер Бекон (1214–1294), англійський філософ

Перш за все, що таке мораль? Найбільш коротке і водночас недосяжне звичайному розумові за глибиною визначення цього поняття дали філософ Іммануїл Кант: «Мораль ― розум волі» і поет Генріх Гейне: «Мораль ― розум серця». Що розуміти під цими словами, які є філософською конструкцією захмарної висоти?

Однак все геніальне просте. Мораль (лат. mores ― звичаї, рос. ― нравы) ― філософська категорія, одна з форм суспільної свідомості (нарівні з наукою, правом, мистецтвом тощо). Філософський словник трактує мораль як норми, принципи, правила поведінки людей, а також як власне людську поведінку (мотиви поступків), почуття, судження, у яких віддзеркалюються ставлення людей одне до одного, до суспільства загалом і влади зокрема. Відтак здійснімо короткий екскурс у тлумачення цього поняття.

Здавна мораль виступала як регулятор поведінки, взаємовідносин людей. Керуючись моральними принципами, люди сприяли життєвості суспільства, його «духовному здоров’ю». Так само суспільство, підтримуючи й поширюючи ту чи іншу мораль, формує особистість у відповідності до своїх загальноприйнятих ідеалів. Відповідно мораль суспільства підтримувалася силою колективної думки і зазвичай ― переконаннями людей.

Як форма суспільної свідомості мораль є відображенням існуючих у країні суспільних відносин і в кінцевому підсумку визначається суспільним буттям, матеріальними умовами життя людей. У неї включається все цінне з моральних поглядів історичного минулого. Мораль виявляє цілісне розуміння сенсу життя, місця та ролі людини в суспільстві і т. д. Історичний досвід підтверджує, що у своєму розвитку вона ставала то більш, то менш гуманною (людяною). Хоча за канонами всіх релігій світу повинна була витримувати тренд руху до світла і добра, справедливості й порядності. Тобто до всіх чеснот, вироблених людськими цивілізаціями за всю їхню історію.

Мораль ― класове поняття, бо вона завжди відображала інтереси, триб життя певних людей, їхніх груп. Водночас це поняття історичне, бо мало свої особливості в кожній суспільно-економічній формації (мораль рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична тощо). Також воно дуже мінливе, бо зазнає певних трансформацій навіть зі зміною владних структур у країні. Однак існує загальнолюдська мораль, елементи якої передаються від покоління до покоління. Це і є мораль Добра і Правди, батьківська мораль дідів і прадідів, мораль Духу рідної землі. У цьому криється питання істинності моралі: наскільки вона відповідає широким верствам населення, наскільки закодована в корінному етносі чи, далебі, нації, народі. Тобто ― наскільки мораль прогресивна.

Окрім категорії моралі, існує ще поняття моральності як похідне від першого. Моральність у такому випадку виступає як характерна риса, властивість суспільства, колективу, людини тощо.

Оскільки все в земному бутті побудоване на протилежностях (діалектичний закон єдності й боротьби протилежностей), то як антиподи треба розуміти поняття: мораль ― а(не)мораль, моральність ― а(не)моральність. Наприклад, моральні ідеали християнського світогляду ― самовдосконалення людини, аскетизм, перенесення життєвих цінностей із реального світу в царину духу тощо, з одного боку, і середньовічні індульгенції, інквізиція, переслідування церквою свободи думки (спалення на вогні Джордано Бруно) тощо ― з другого.

І що дуже важливо! Моральним вираженням зазначеного закону діалектики є боротьба добра і зла, яку визнав основою світу ще в VІІ ст. до н. е. засновник давньоіранської релігіїзороастризму ― пророк Заратуштра (перси називали його Зардушт, греки ― Зороастр) у священній книзі давніх іранців (арійців) ― «Авеста» (як Біблія, Коран, Талмуд). Верховний бог у зороастризмі ― Ахурамазда. Батьківщиною зороастризму найчастіше вважають Хорезм (як Бактрія, Парфія, Согдіана, тобто Туран, Туранська низовина, куди, до слова, через хозарів, печенігів, половців, татар ведуть сліди наших, з оселедцями і в шароварах, козаків) ― історичну область і давню державу Середньої Азії у пониззях Амудар’ї (колишня Окс).

На лекціях (студенти, післядипломна освіта) я постійно наголошую: формальна логіка, життєва мудрість за еталон моралі ставлять суспільний, глибоко правдивий, духовно багатий приклад. Приклад батька в сім’ї, приклад керівника (для підлеглих на виробництві), а найбільше ― приклад влади для народу, президента для нації. Що ставиться зараз за взірець, моральну цінність суспільства? Купівля-продаж усіма, без сорому, людськими благами, міщанство і споживацьке ставлення до життя, власні честолюбні інтереси, з однієї сторони, чи високі духовні (біблійні) якості: мудрість (як тісне поєднання високого розуму і людської доброти), порядність, щирість, відвага та багато інших людських чеснот ― з другої? Тобто що важливіше ― матеріальне чи духовне багатство? Якщо так ставити питання, то мораль теперішнього українського суспільства треба міняти на 180 градусів. Або, можливо, шукати якийсь компроміс між матеріальними та духовними благами? Тобто ставити за важливе і те й друге.

На сьогодні суспільним імперативом стало матеріальне благополуччя (зокрема, в Україні ― на прикладі перш за все представників владних структур). Жадоба збагачення визначає поведінку людей, їхній стиль мислення, переконання. Ще більш важливим є прагнення посісти високе, знакове управлінське місце в системі влади, бо воно відкриває двері до збагачення і популярності (від того остання тільки здешевлюється). Ми на власні очі зараз маємо змогу переконатися у правдивості вчення класиків наукового соціалізму щодо злиття приватного капіталу з владою (хто сидить у Верховній Раді України? ― переважно мільйонери або їхні лобісти) та утворення державно-монополістичного капіталізму, що було характерним для Європи в ХІХ ст. Одним із стимулів «ідеологів» розвалу колишнього Союзу і було непомірне збагачення окремих (олігархів) за рахунок праці мільйонів людей у минулому.

Наведу декілька повчальних уроків із всесвітньої історії, яких явно не відають новоспечені «вожді» (а їм би треба це було знати). Бо, по правді, керувати країною повинен не олігархат. Подібна місія ― за мудрими, Богом обдарованими природним розумом і людськими чеснотами вихідцями з народу. Ще за часів Руської держави громадою керувало віче на чолі зі старцями-мудрецями, для яких колективні інтереси стояли вище особистих. Найбільшими цінностями для них були дві людські якості: гордість і щирість. Що таке благочестива гордість? Це ― брати менше (коли дають), ніж можна. А щирість (зокрема, прадавня українська) ― давати більше, ніж можеш (як у народі говорилося, останню сорочку з себе може зняти; від серця відірве). Тобто тут маємо справу із загальновідомим людським принципом єдності особистого і суспільного, індивідуального і колективного, що сягає корінням у сиву протослов’янську давнину.

Ранньосередньовічні автори майже одностайно відзначали слов’янську гостинність. Цікаво, чому з нашого лексикону зникає слово «слов’яни»? Так ось, Адам Бременський (ХІ ст.) і Сефрід (ХІІ ст.) сходилися в тому, що немає народу гостиннішого, ніж слов’яни. Сефрід навіть говорив про їхні «чисті та охайні хати». А Гельмольд (ХІІ ст.) писав: «Що стосується вдачі й гостинності, то не знайти людей більш чесних і добродушних. У запрошуванні гостя вони ніби змагаються між собою. Що б не набув слов’янин працею, він усе витратить на пригощання, і той вважається кращою людиною, хто щедріший». І додавав, що дбати про хворих, старих і немічних у слов’ян ― священний обов’язок. Думаю, що давні історичні (архівні) джерела не брешуть. У цьому не було потреби.

І що ви тут скажете? Чи не подібне райському блаженно святе суспільство існувало у наших пращурів-слов’ян у ХІ―ХІІ ст. І це пишуть європейські мандрівники, які ходили по тодішніх слов’янських селах і бачили все це на власні очі. А що дає нам нинішня офіційна історія про ті часи? Одних князів та королів знаємо. Начебто простих людей тоді не існувало. Саме вони й творили народні звичаї, які ставали традицією. У них ще тоді була висока мораль і правдиві життєві принципи. Це князі Володимир, Ярослав убивали в боротьбі за владу своїх рідних братів. Адже були, мабуть, варягами, а не слов’янами. І про це ― суцільне замовчування. Якщо говорити правду, то вже всю.

Тільки дивуєшся ― звідкіля появились у нинішньому суспільстві ненависть, агресивність, заздрість, непорядність та інші негативні людські вади. Їх же не було навіть у наших недавніх предків. Особисто знаю і пам’ятаю з дитинства своїх бабусь, простих людей з села. «Коронною» фразою моєї прабабці (Євдокії, або Ньоні, ― світла їй пам’ять, померла в 1967 р.), яку запам’ятав на все життя, було: «Чужого не хочу і свого не віддам». Так нас виховували!

Поганою нині є звичка чи історична традиція фахових науковців (істориків) звеличувати одних державців (ханів, каганів. президентів тощо). Ви собі ставите запитання ― яким чином вони ними стали (можливо, брудними, підступними шляхами)? Чи можна їх ще називати людьми, чи збереглась у них людяність, яка була у наших давніх батьків? Чи не принесене в Україну оце все погане десь із заходу (чи сходу), від тих таки германських племен (готів), аварів, хозарів, у далекому минулому (вони таки по краплині крові залишили у нашому генокоді)? Чи це все від сучасної модерної масової культури Європи та Америки?

І жив народ тоді не бідніше, мабуть, веселіше і щасливіше, за нас сьогоднішніх. Так, автор найдавнішої польської хроніки Галл Анонім (кін. ХІ ― поч. ХІІ ст.) пише: «Країна ця (тобто лісові та лісостепові українські терени. ― Авт.) хоч і дуже лісиста, однак повна золота й срібла. хліба й м’яса, риби й меду… Це край, де повітря цілюще, рілля родюча, ліси сповнені медом, а води ― рибою, де воїни безстрашні, селяни працьовиті, коні витривалі, воли добрі у плузі, корови дають багато молока, а вівці ― вовни». Це архівний матеріал, історична правда! Її не можна замовчувати.

Хто (як повчальний приклад) правив у прадавній (трипільських часів) Аратті ― у першому державному утворенні (у Причорномор’ї) на теренах Пра-України? Жерці, мудреці. Щоб тримати підлеглий народ в енергетичній напрузі, вони організовували дійства самоспалення на величезному багатті ― велелюдно, перед величезним натовпом. Щоб підняти Дух народу (перед складними випробуваннями), віддавши себе на самопожертву, підкресливши важливість того, заради чого вони віддають дорогоцінне життя.

Ще один урок з історії (для сьогоднішніх короткозорих можновладців). У тривалих війнах римлян (за імператора Траяна) з даками, що жили в межах нинішньої Румунії (пращури румун), був такий випадок. Щоб перемогти горсткою племені величезне військо римських легіонерів, вождь даків (можливо, Буребіста, Децебал; 40-ті роки до н. е. ― 90-ті роки н. е.) збирає все населення над високою прірвою і, несучи на руках, мов немовля, свого єдиного сина, продовжувача роду і наслідника, кидає його з обриву на вкопані біля підніжжя гострі мечі. Таким чином він віддавав у жертву богам своє найцінніше в житті ― рідного сина! Дух народу від такого поступку проводиря піднявся миттєво і несамовито. І як наслідок, у битві даки здобувають перемогу.

Дещо подібне (але в іншому ракурсі) знає й наша історія з часів Гайдамаччини (Коліївщина, 1768 р.). Уманський сотник Іван Гонта заради загальної справи (православної віри, енергетики повсталого народу) вбиває двох своїх синів, що стали (без відома батька?) католиками-єзуїтами (за поемою «Гайдамаки» Тараса Шевченка. ― «2000»)  Чи розумно, з нелюдським болем у серці, поступив батько (бо ж діти просилися, благали, що не винні, не вбивай…) ― може розсудити тільки Бог. А вбивство Тарасом Бульбою сина Андрія (за Миколою Гоголем)?!

І найважливіше, найактуальніше для сьогодення України ― наступний повчальний приклад. У середньовічному Великому князівстві Литовському князі Гедиміновичі (що ведуть свій родовід від римських імператорів, а від них ― нащадків Гедиміна, у свою чергу походять українські гетьмани, зокрема славнозвісний рід Вишневецьких ― перший з відомих козацьких ватажків Дмитро Вишневецький, у народі Байда) вважали за обов’язковий атрибут влади скромність, навіть аскетизм. Наочним підтвердженням сказаного є давнє містечко Тракай (де мені довелося побувати) ― князівська резиденція. На стінах залів палацу замість килимів висить вишукана зброя, на долівці ― запашне сіно. Ніякої панської розкоші! Навпаки ― зазвичай майже чернече, аскетичне, невибагливе до зручностей життя. Тоді як підлеглий народ за існуючими в державі правилами міг жити краще за князя.

Подібна скромність у всьому була властива і нашому руському князю Святославу. Одне тільки вирізняло його з простолюду ― ходив з чубом-оселедцем як елітною родовою ознакою і в білих, тканих з льону просторій сорочці й широких штанях.

У нинішньому світі все навпаки. Щоб добратися до влади, треба збити (праведними й неправедними шляхами) чималий капітал. Якщо б вищеописана система державної влади (Великого князівства Литовського) існувала в сьогоднішній Україні, то ніякий пройдисвіт туди б не потрапив (бо там немає «корита»). І не кожний з висуванців (у народні депутати, президенти) на таке скромне життя погодиться. До влади в такому випадку йшли б тільки порядні та розумні люди, для яких служіння своєму народу ― найбільша честь і сенс життя. Іншими словами: туди йдеш добросовісно працювати, або, образно кажучи, одіваєш на голову терновий вінок.

Відомий український учений-археолог М. О. Чмихов згідно з всесвітньо відомою індійською епічною поемою «Магабгаратою» запропонував схему періодизації нашої історії (слов’янського язичництва): Крита-юга (перша, золота доба), Трета-юга (друга, срібна доба), Двапара-юга (третя, мідна доба), Калі-юга (четверта, залізна доба) ― з якої випливає закономірна послідовність (міфологема) погіршення людської породи. Уже навіть у назвах періодів за металами видно тенденцію до поступового збіднення людських якостей і життя суспільства. «Із кожною югою, ― говориться в «Магабгараті», ― зменшується тривалість життя людей, послаблюється їхня мужність, розум, сила, духовна міцність».

Загальна тривалість юг ― дванадцять тисяч років. Зокрема, Крита-юга існує чотири тисячі років, Трета-юга ― три тисячі, Двапара-юга ― дві тисячі, Калі-юга ― тисячу років. На їхнє становлення і згасання припадає, відповідно, по стільки ж століть. Після Калі-юги знову починається Крита-юга і т. д. Так що, за принципом циклічності, треба чекати й нині нове Відродження!

Який нині у нас, в Україні, найбільший дефіцит? Мудрий керівник, мудрий депутат, загалом ― мудрість. Мудрість як інтегральна морально-етична категорія включає, як зазначалося, поняття розуму і добра. Мало бути розумною людиною треба бути ще добрим, гуманним, людяним громадянином своєї країни.

Відомий історик Орест Субтельний говорив, що керівництво України не показує приклади жертовності або справжньої відданості інтересам держави й народу… І додамо ― державної мудрості. Тому спостерігаємо дедалі глибше ускладнення життєвих проблем суспільства (зокрема, морально-етичних, а також соціальних, екологічних тощо), що супроводжується відвертим зниженням компетентності тих, хто перебуває біля керма влади (візьмемо існуючу в країні практику ― призначення по блату на керівні посади непрофесіоналів, випадкових людей).

У контексті сказаного процитую визначних вчених і вдамся до народної мудрості. «Перманентною властивістю розуму, говорив Іммануїл Кант, є добро». «Розум, позбавлений добра, за словами Володимира Вернадського, приречений на загибель». Що таке добро (як моральна категорія), доброта (як риса характеру)? Це згода волі з совістю, говорить древня китайська мудрість. А що таке совість? Це страх перед Богом і людьми. А воля індивідуума, сильного характеру (якого так благає знедолена Україна) ― то є сила Духу, Духу рідної землі. Для прикладу, згадаймо хоча б твердість характеру (самопожертву) японців у Другій світовій війні (Перл-Харбор на Гавайях).

Неспроста ще один класик німецької філософії Артур Шопенгауер свою «коронну» працю так і назвав «Світ як воля та уявлення». І тому питається: невже народ України-Руси, який живе з часів трипільської культури, якого будили від летаргічного сну Тарас Шевченко та Іван Франко, виводив «з-під Берестечка» Іван Богун, буде знищено руками світової глобалізації, західного споживацького міщанства?

Зазначені істини повинні знати (у черговий раз підкреслюю) і пам’ятати ті, хто хоче і вже взявся вершити долі простих людей. Спочатку навчися керувати сам собою, а потім вже іншими, говорить життєва мудрість. Недарма давні русичі свого князя Ярослава назвали Мудрим (за любов до книг). Водночас свій храм він возвеличив Софіївським на честь мудрості (грец. sophia ― мудрість). Яскравим втіленням народної мудрості в Україні, до слова, завжди були приказки, прислів’я тощо. Про розумного в народі говорили: скаже, як зав’яже. Тобто поняття мудрості на нашій землі має глибоке національне коріння.

У Cтародавньому Римі словом sapiens римляни позначали розумний, холодний розрахунок, без особливого тепла і доброти. Античні греки поняття мудрості розуміли ширше і глибше (з певним гумором). У них навіть богинь мудрості було три: Афіна, Афродіта і Гера.

Китайський мислитель, один з творців філософії і релігії даосизму Ян Чжу (близько 440―360 до н. е.), автор трактату «Ле-цзи», справедливо вважав, що кожний, хто прагне слави, повинен бути безкорисливим, альтруїстом. Для такого не існує особистого, він вже не належить собі, а тільки людям. Найбільше багатство цієї людини ― безсмертя в пам’яті народу, а стиль життя ― пекельна праця на користь суспільства.

Відправним поняттям даосизму є «дао» ― недоступне пізнанню начало, яке неможливо виразити словами (за Кантом ― трансцендентна «річ у собі»). У ньому воєдино втілені буття і небуття та розв’язуються всі протиріччя. Мудрий правитель, який сповідує істини дао, повинен ощасливити народ, навернувши його до чистоти (помислів), простоти (у діях, поступках) тощо.         

Дао означає шлях людей, опертих на високу мораль. Тобто це їхня моральна поведінка, загалом моральний суспільний і державний порядок.

Підсумовуючи сказане вище можна попередньо виснувати, що у нинішньому суспільстві (капіталістичному) потоптано найсвятіше ― мудру мораль! Виходить, що Чорнобиль не навчив, як треба жити, що ми тимчасові гості на Богом створеній землі. Що тоді робити? Потрібен «холодний душ», крута зміна моралі й нова мудрість!

Редакция может не разделять мнение автора материалов. Публикации подаются в авторской редакции.


Загрузка...

Малоизвестное про ОУН и УПА

Про ОУН, УПА, их цели и задачи, про героев «освободительной борьбы» последние годы...

Синдром Таруты: не догоню, так хоть согреюсь

На фоне громотрясных и зубодробительных событий недавнего времени как – то тихо и...

Где эта улица, где этот дом...

Зашумели-заиграли провода... Вы такого не видали никогда

В деле Гандзюк наконец появилась по-настоящему...

К великому сожалению, так называемое расследование убийства нашей Кати превратили в...

Ветряные мельницы мира .... И Украины...

ГОСУДАРСТВО ПОКУПАЕТ электричество зелёных по 15 евроцентов за 1 кВт. А в братской...

Загрузка...

Я хочу в «лихие девяностые»

Поздравляю нас, господа, мы к сожалению - снова в «лихих девяностых». Ибо у нас уже...

Они сражались за Родину, или Люди «второго сорта»

А может, не было войны, и мир её себе придумал? (Александр Розенбаум)

В Украине уже нет ни власти, ни государства, ни народа

Сегодня в нашей стране имеет место чисто мёртвая политика, которую к сожалению уже не...

Украина наконец закономерно пришла к выборам без...

Несколько лет назад политолог Александр Задорожный заявил: «С рейтингом власти...

Общественность заявляет, что отец Кати Гандзюк знает...

Заявление Заслуженного врача Украины Виктора Гандзюка показало как минимум несколько...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Лентаинформ
Загрузка...
Ошибка