23 листопада 2020 року о 12:00 у Національному музеї Голодомору-геноциду (Київ, Лаврська, 3) відбудеться передача щоденника Лавріна Нечипоренка – свідка Голодомору 1932-1933 років.
Цією акцією Музей розпочинає масовий збір свідчень, реліквій, світлин родин, яких не оминув Голодомор 1932-1933 років. Щоденник наразі посяде основне місце в експозиції Музею Голодомору разом з іншими нововіднайденими експонатами. Згодом вони стануть основою експозиції ІІ черги Музею, яку наразі будують. Відкриття заплановане на 2023 рік.
У 1960-х роках вчитель фізики з Боярки, що на Київщині, Лаврін Нечипоренко у простому шкільному зошиті написав свої спогади про пережитий у дитинстві Голодомор-геноцид на рідній Житомирщині. Свій твір він назвав «33-й рік». Очевидно, що в Радянському союзі він не міг ніде опублікувати свої спогади. Разом з колегою, вчителем із сусідньої школи Іваном Коваленком вони вирішили видати щоденник самвидавом. Ця справа була ризикована, адже загрожувала видавцям репресіями та термінами в радянських концтаборах. Певний час щоденник зберігався в Івана Коваленка. Він мав завершити його редагування і набрати його на друкарській машинці.
Із 1968 року КҐБ розпочало стеження за Іваном Коваленком, а у 1972-му його арештували «за виготовлення і поширення антирадянських матеріалів». Коваленко відсидів у радянських концтаборах майже 6 років. Усі рукописи з будинку Коваленка були конфісковані, разом із тим був конфіскований і щоденник Нечипоренка. Щоденник дивом зберігся серед конфіскованих речей в архіві КҐБ.
У 1996 році всі рукописи Служба БУ повернула Івану Коваленку, а разом із ними – щоденник Лавріна Нечипоренка. Донині щоденник свідка Голодомору зберігається в родині Івана Коваленка.
23 листопада о 12:00 – журналісти зможуть стати свідками, як родина Івана Коваленка передасть оригінал щоденнику «33-й рік» родині Лавріна Нечипоренка, які передадуть щоденник на вічне зберігання до Музею Голодомору - геноциду.
Участь у заході візьмуть:
Олеся Стасюк – генеральна директорка Національного музею Голодомору-геноциду;
Андрій Ковальов – ініціатор акції, історик, політолог, краєзнавець, релігієзнавець;
Андрій Когут – директор Галузевого державного архіву СБУ;
Леся Нечипоренко – онука свідка Голодомору 1932-1933 років та автора щоденника Лавріна Нечипоренка;
Олександр Нечипоренко – син, свідка Голодомору 1932-1933 років та автора щоденника Лавріна Нечипоренка;
Марія Кириленко – донька свідка Голодомору 1932-1933 років Івана Коваленка.
Читайте новости Украины и мира на страницах «2000» и в социальных сетях Facebook, Twitter, Livejournal, а также Telegram
Теги: музей Голодомору, щоденник
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.
24 листопада о 13:00 у Національному музеї Голодомору-геноциду презентують міжнародний...
Председатель Ассоциации дружбы Украина-Куба Виктор Пасак направил в посольство Кубы в...
Президент Владимир Зеленский анонсировал создание в Украине рынка справедливых...
Глава Кабинета министров Денис Шмыгаль рассказал о создании фондового рынка в...
В 2020 году Служба безопасности Украины ликвидировала 15 нарколабораторий, изъяла из...
Основатели "Новой почты" Вячеслав Климов и Владимир Поперешнюк приобрели курьерский...
Отделения Ощадбанка получили более 1000 заявок от бытовых потребителей на подключение...
Комментарии 2
Историческое открытие.
В 60-ых за антисоветскую агитацию человек попадал даже не в концлагерь - а в концлагеря (судя из текста исторической заметки).
Есть люди, которые верят, что концлагеря - это только про нацистскую Германию. Таким вот эту заметку газеты 2000 шлите - 60-70-ые - концлагерь на концлагере стоял, на сим держава и держалась.
Позорная заметка. Конъюнктурщики политические.
Очередная историческая подтасовка. Настоящим свидетелем голодомора, как сознательно организуемого действия, мог бы быть только член руководящих тогда органов власти, как соучастник его организации. Все прочие могут быть свидетелями лишь голода того времени.