Джерело зцілення і віри

Крізь вишневий цвіт видніється храм Ікони Божої Матері «Живоносне Джерело» та купальня і ставочок, куди збігає джерельна вода

Потрапити у цю благодатну місцину судилося, коли весна була вповні. Вповні квітування, вповні пташиного співу, пробудження, росту — коли дощ пахне вишнево-яблуневим цвітом, а шовкова травичка під ногами аж шепоче, коли все живе на цій землі сповнене сонячної радості й надії. І у стократ величніше звучить ця прекрасна мелодія весни тут — біля святого джерела, яке ось уже майже століття дарує людям зцілення і є символом великої Віри. Власне, і перше, й друге абсолютно невід'ємні одне від одного.

Величний архітектурний ансамбль Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря Української Православної Церкви, що зведений на мальовничому пагорбі неподалік села Липки Гощанського району на Рівненщині, здаля здається таким витончено легким, мовби невагомо здіймається в небо. Краса довкола просто неймовірна — звивисте пасмо річечки, озеро у зеленому віночку, чепурне село у квітучих садах, і простір навкруг. На монастирське подвір'я зайшла вільно, мимоволі зауважуючи особливу тишу і спокій, яку лише увиразнював шепіт життєдайного весняного дощу... Добре, подумалося, що пощастило побувати в обителі на самоті, в буденний день, коли думки і враження не губляться поміж велелюддя і гамору, коли можна не поспішаючи торкнутися душею святині...

За зціленням до кринички із святою водою люди поспішають з усіх усюд

— Ось це і є Живоносне Джерело Божої Матері, до якого уже багато літ поспіль звідусіль поспішають люди з молитвою і вірою у зцілення, — відчиняючи храмові двері, веде спокійну розповідь отець Серафим — ієромонах Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря. — З року в рік і кількість наших прихожан, і кількість паломників, котрі приїжджають до святині, зростає. Будь-якої пори віряни можуть приїхати сюди, вклонитися святині, випити цілющої води та окунутися у ній. Купальня, яка силами братії монастиря та з допомогою людей облаштована біля джерела, завжди відчинена.

Саме звідси, зі схилу пагорба, де крізь віття молодих берізок, довколишня краса — мов на долоні, і де нині з любов'ю і вірою зведено прихисток для святого животоку та найбільший монастирський храм на його честь — Живоносного Джерела Божої Матері, й починалася історія-легенда цього святого місця. Частина її оповита сивиною часу, а частина жива-живісінька не лише в переказах, а й у спогадах очевидців.

— Перша писемна згадка про село Липки датована 1577 роком, проте, згідно з легендами, населений пункт тут виник на кілька століть раніше і вже в часи монголо-татарської навали був людним і мав свій храм. Iменувався ж він Селищем, — розповідає монах Сергій зі Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря. — Щодо подальшого існує дві версії. Одна легенда мовить про те, що під час нашестя чужинців місцеві люди обороняли церкву, коли ж дзвонар виліз на дзвіницю, храм пішов під землю. Відповідно до іншої — татари спалили церкву разом із багатьма місцевими людьми. Ті ж, котрі врятувалися, подалися в інші землі і заснували населений пункт з такою ж назвою. Кажуть, що Селище у Рокитнівському районі — це воно і є. Місцеві жителі розповідали, що поки тут знову не був зведений храм, люди на цьому місці чули церковні дзвони. А ще — ніби одна дівчинка одного разу побачила поміж різнотрав'я червону стрічечку, потягнула її, а там — верхівка купола... Як би там не було, але спільні всі легенди в одному — на місці храму одразу з'явилося джерело...

Уже в часи досить недавньої історії, коли на цій території вже було людним село Липки, довколишні землі, в тому числі й ті, де з-під пагорба струменіло кришталеве джерело, належали місцевому пану. А в 1866 році, після розкріпачення, останній власник цих земель поляк Рафаїл Микулич Радецький подарував 15 десятин селянській родині Наумчуків. I саме ту частину, зазначає монах Сергій, де було джерело. По якімсь часі Андрій Наумчук передав цей наділ з криницею своєму синові Миколі, котрий одружився на місцевій дівчині Парасці. Родину цю по-місцевому називали Гойці, то й криниця стала йменуватися як Гойцева. Родина її шанувала. «Потік джерельної води — то сльози останніх захисників Селища...» — саме так від покоління до покоління переповідають місцеві люди, говорив про джерело Микола Наумчук. А в 1887 році у цій побожній і працьовитій родині народився первісток — син Iван...

Мощі Божих угодників — одна зі святинь обителі

— Дитина росла дуже хворобливою, зрештою лікарі не залишили батькам навіть надії на одужання, — веде далі монах Сергій. — Та однієї ночі хлопчику наснився сон — він побачив жінку, вона сказала йому піти до криниці, напитися води і здійснити біля джерела водосвятний молебень. Хлопчик розказав про свій сон батькам, вони ж і з надією і вірою зробили все так, як порадила жінка. I сталося диво — дитина одужала. Ангеліна Невірковець, племінниця Iвана по його меншому брату, розповідала мені зі слів рідних, що хлопчик ріс надзвичайно побожним — з ровесниками йому було нецікаво, все ходив у поле і з маленьких камінчиків будував церкву... Коли ж підріс, втікав до Почаєва. Батьки спершу й не пускали, а потім змирилися. Вперше переступивши поріг Почаївської лаври, Iван побачив ікону і впізнав у ній Жінку, котра йому наснилася, — і зрозумів, що зцілила його Божа Матір. Відтоді юнак вирішив повністю присвятити своє життя служінню Богу і, взявши благословення, прийняв чернечий постриг, під час якого його нарекли Яковом. Згодом він здобуває і сан священика та вирішує збудувати біля животворного джерела поруч села Липки скит Почаївської Лаври. Батьки виділили для цього гектар землі, і вже у 1921 році тут постав прекрасний і величний храм. Настоятелем Свято-Успенського скиту був ієромонах Яків.

Але подальша доля святині виявилася трагічною — вже у 1939 році радянська влада закрила скит, на невеликий проміжок часу він відновився у роки війни, але вже у 1950 році був закритий повторно. Отець Яків тоді повернувся у Почаївську Лавру, де через шість років помер у сані архімандрита. Не бачив він уже, якого глуму зазнав зведений його зусиллями храм біля рідного села — церкву на початку шістдесятих було зрівняно із землею.

— Була спроба і джерело знищити, але, хоч і змушували до цього місцевих людей, ні в кого не піднялася рука на святиню, — каже монах Сергій. — Бульдозерист, котрого відправили засипати джерело, під'їхав сюди, поклав ключі на сидіння і пішов пішки до села... Ніхто більше й не наважувався зачіпати криничку. Більше того — люди всіляко оберігали і шанували святиню. Зокрема, десь у 1978—80 роках сільський голова на прізвище Драган облаштував накриття над джерелом, впорядкував територію біля нього. Ризикував при цьому, бо ж був представником влади. Але ж мав велику вдячність у серці: животворне джерело зцілило його сина — хлопчика таємно водила сюди бабуся, котра була глибоко віруючою людиною.

У 1990 році, на радість вірянам, розпочалося відродження обителі на цьому благословенному місці, у що до останніх днів свого життя вірив архімандрит Яків, заповідаючи у листах до рідних берегти і шанувати святе джерело. Важко було, не вистачало ресурсів для будівництва, тож аби прискорити годину молитви і богослужіння, жителька села Хотин Березнівського району Ганна Гуріна пожертвувала для будівництва храму свій будинок. Це було 12 листопада 1991 року, а вже за кілька місяців, 18 січня 1992 року, завдяки глибокій вірі, надії і копіткій праці громади у новозбудованій церкві було здійснено перше богослужіння. 27 лютого архієпископ Рівненський і Острозький Iриней освятив святий престол храму на честь преподобного Iова Почаївського і відправив Божественну літургію, а цей день став офіційною датою відкриття Свято-Успенського Липківського чоловічого монастиря.

Попри похилий вік, схимонах Iоанн ще виконує послушаніє по господарству

Тепер цей перший невеличкий храм — у самому центрі монастирської обителі. Поруч — житловий корпус із келіями для монастирської братії, трапезна, де на другому поверсі облаштовано церкву Царствених Мучеників, інші будівлі, але найперше впадає в око велич і ніжна блакить головного храму монастиря — Iкони Божої Матері «Живоносне Джерело», який зусиллями братії монастиря і небайдужих вірян постав тут у 2000 році. З великою вірою і любов'ю до Господа облаштовані і купальні на святому джерелі, і вся територія обителі — у квітах, у ніжній зелені молодого саду. Нині, у щоденній молитві і праці, тут звершують свій чернечий подвиг 16 насельників. Відрікшись від усього мирського, дбають про належну шану для святого місця, моляться за наші душі.

Світла ж дорога до легендарного джерела з кожним днем стає все більш осяяною Вірою і людською вдячністю — через цілющу кришталеву воду Божа Матір допомагає одужати всім, хто вірить у її животворну силу.

Будівництво монастиря триває і далі. Братія обителі просить посильної допомоги вірян. Кожен бажаючий може перерахувати пожертву на рахунок: р/р 260003013511, МФО 333368, код 21098546, Гощанське відділення Ощадбанку.