Марися Нікітюк: «Читання рятує від депресії, шизофренії, самогубства і правого популізму»

№46 (883) 16 — 22 ноября 2018 г. 14 Ноября 2018 0

Марися Нікітюк розповіла «2000» про свою мрію щодо скачування книжок прямо в мозок, про те, що їй байдуже, де та з якого носія читати, про схильність до творів «темного» напрямку, про любов до книжок Гійота, Харарі, Сіммонса, Маркеса й Достоєвського

Хто вона: режисерка, сценаристка, письменниця. Лауреатка Міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка за роман «Безодня» (2016), лауреатка Національної премії кінокритиків «Кіноколо» за фільм «Коли падають дерева» (2018), учасниця Берлінського міжнародного кінофестивалю.

— Чому й для чого ти читаєш книги?

— По-перше, мені дуже цікаво дізнаватися нове. Мене увесь час щось штовхає у спину розширювати межі відомого світу. Коли я натрапляю на крутий магазин книжок, як от нещодавно в Сан-Франциско на легендарний магазин «Вогні міста», чи на крутий сайт сучасної літератури, мене розбиває азарт і я скуповую все, що мене цікавить. Звісно, часто не вистачає часу читати, тому я мрію, що книжки можна буде в майбутньому закачувати безпосередньо в мозок. Хоча щось мені підказує, що це буде небезпечно для психіки.

Ще я читаю, бо я сценарист і режисер, а книжки — один із способів розширення знань про навколишній світ, про людей, архетипи, поведінкові патерни, космос тощо. Це треба як для написання сценаріїв, так і для зйомок, роботи з акторами. До того ж у сучасному світі взагалі життєво необхідно читати. Бо лише поглиблення свого розуміння про те, що нафіг відбувається в цьому ненормальному світі, допоможе врятуватися від депресії, шизофренії, самогубства і правого популізму.

— Де ти зазвичай читаєш?

— Де прийдеться. Вдома, в літаку, в метро, в парку, в кав'ярні.

— Надаєш перевагу паперовим книжкам чи електронним?

— Без різниці. Паперові чимось симпатичніше, є певна матеріалізована форма невагомої інформації, коли її важкість чи легкість відчувається на власних руках, або на спині, коли в рюкзаку носиш книжку. Але часто найсучаснішого немає в паперовому форматі, та навіть українською перекладу немає. Тож читаю в електронному: з кіндела, з планшета, з ноутбука, та хоч з телефона. Різницю давно не відчуваю.

— Що входить до кола твого читання?

— Науково-популярна література: про будову Всесвіту, про будову людського мозку, про будову соціуму, про дослідження гормонів тощо. Улюблені автори — Вілейанур Рамачандран, Френк Вільчек, Юваль Ной Харарі. І, звісно, художня література, хоча останнім часом менше.

— Яка книга найбільше вплинула на тебе в юнацтві?

— Думаю, на мене впливала велика кількість книг певного темного спрямування. Слідом за «проклятими поетами» мене захоплювала французька проза кінця XIX — початку XX століття: Жорж Батай, Жан Жене, Луї Арагон, зрештою, непримиримий соціопат Селін — запакована метафорами ненависть так і скапує з його сторінок. Поряд із французами на мене в юнацтві справила велике враження література «Розстріляного відродження», особливо «Санаторійна зона» Миколи Хвильового та «Доктор Серафікус» В. Домонтовича.

— Що ти читаєш зараз?

— Наразі читаю дві книжки — я завжди паралельно дві-три освоюю. Перша — це «Красота физики» Вільчека. Неймовірна книжка. Коли я її читаю, мені стає боляче за безсенсово проведені шкільні роки життя. Людина, яку я не знаю і ніколи не бачила, дуже просто пояснює, звідки й куди ведуть нас найпростіші математичні формули і безтолково зазубрені фізичні закони. В книзі розповідається про всі найвизначніші фізичні відкриття в історичному континуумі з роз'ясненням їх значення для людства. Якби в мене в школі були такі викладачі або такі підручники, можливо, я би стала науковцем.

Друга книга — «Таємниче життя дерев» Петера Воллебена. Неймовірно цікаве дослідження про дерева, про те, як вони спілкуються між собою, як насправді підтримують одне одного і формують живий природній ліс, як ми сім'ю.

— Як виглядає твоя бібліотека?

— Половина книжок на дисках і на жорсткому диску комп'ютера. Інша половина — це стоси в залі, на кухні, частина завжди в спальні на тумбі поряд із ліжком. Здебільшого це художня та наукова література: всі вищезазначені автори, а також багато футурології, наприклад, Мічіо Каку. Японське сучасне мистецтво та театрознавча література — це данина моїм минулим професіям і захопленням.

Майже вся українська література лишилася у бібліотеці моїх батьків. Це і В. Домонтович, і Микола Хвильовий, і Микола Куліш, і Коцюбинський, і Жадан, і Таня Малярчук, і Тарас Прохасько.

— Топ-5 головних книг твого життя?

— «Могила для 500 000 солдат» П'єра Гійота, французького бога літератури. Це настільки красивий твір, наскільки ж і нелюдяний. Французька війна в Алжирі стає приводом для опису феномену війни як безконечного потоку жахів і насильства. Це не роман із сюжетом, це терра інкогніта, де тебе постійно бомбардують метафорами жаху.

«Хомо Деус» ізраїльського вченого Юваля Ноя Харарі. «Хомо Сапіенс» і «Хомо Деус» — це поки що найпотужніше, що я читала про природу людей. Так я ще ніколи не розчаровувалася в людстві. Але, зрештою, корисно подивитися на феномен «людини розумної» без рожевих окулярів гуманістичних міфів.

«Гіперіон» американського письменника Дена Сіммонса. Я не великий фанат сай-фаю, але ця тетралогія мене скорила. Я досі не можу зрозуміти, як можна було створити такий глибокий і розгалужений світ гіпотетичного далекого майбутнього, оснастити його правдоподібними фізичними законами, термінологією і лишитися на території високої літератури. Ну і, звісно, основний конфлікт людей і створених ними штучних інтелектів вже є і буде знаковим для осмислення у ХХІ столітті.

«Сто років самотності» Габріеля Гарсіа Маркеса. Це була любов з перших сторінок. З цього роману зі мною лишилася сумна краса нашого безсенсового вічно повторюваного світу.

«Брати Карамазови» Федора Достоєвського.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Топ-5 хитов 2018-го — о чем рассказали музыкальные...

Над составлением итогового списка основательно потрудились полсотни критиков

Военное разложение

Что еще читать в такое тревожное время, как не книги о причинах войны и ее трагических...

Ад, который построил Ларс

С 6 декабря в украинском прокате — «Дом, который построил Джек», один из самых...

Тень от украинской «Мечты»

Деятельность Министерства культуры в последние годы чаще всего становилась предметом...

Альбионские гадюки

С 22-го по 28 ноября в столичном кинотеатре «Киев» прошел 18-й по счету фестиваль...

Загрузка...

Жадан в кусках

С 8 ноября в прокате самый долгожданный украинский фильм года

Любовь с барьерами

Поговорим о любви. Книжные обозрения «2000» обращаются к этой теме редко, да и в...

Владимир Гришко: мирного неба над головой и всегда с...

Известный украинский тенор на концерте ко дню рождения «Интера» вспомнит...

«Ныне героев нет, а есть только убойный скот и мясники...

Трудно найти человека, который если и не читал «Похождения бравого солдата...

Украинское кино для глобального зрителя

В сентябре в Украинском киноклубе Колумбийского университета стартовал...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка