Людина, яка бачила, як заморозили генерала Карбишева

04 Февраля 2005 0

Людина, яка бачила, як заморозили генерала Карбишева

Іван Іванишин,с. Дуба Рожнятівського р-ну

Івано-Франківської обл.

Коли в «2000» (блок «Аспекти» за 18—24 червня 2004 р.) з'явилася стаття Івана Безсмертного «Как меня убивали» (спогади учасника словацького підпілля, в'язня № 40312 фашистського концтабору Маутхаузен Георгія Маркіна), я згадав, що в селі Князівському Рожнятівського району на Івано-Франківщині мешкає в'язень цього ж концтабору Михайло Михайлів. Невдовзі відвідав його. Ознайомившись з публікацією з «2000», він промовив: «Не пригадую Георгія Маркіна, нас же там було десятки тисяч, всіх годі запам'ятати. Але таке пекло довелося пережити й мені, мене теж фашисти вбивали, я дивом залишився живий».

Отож я вирішив розповісти в популярному тижневику життєву історію М.Михайліва.

Йому не було чотирнадцяти, коли він став остарбайтером. Працював у так званого бауера — сільського господаря. У неділю, коли випадав перепочинок від повсякденної підневільної праці, зустрічався із співвітчизниками-українцями. Потай від стороннього вуха слухали по радіоприймачу (котромусь з умільців вдалося полагодити зіпсований) повідомлення з Москви про бойові дії на Східному фронті. Так сталося, що серед них виявився зрадник — і кількох осіб, в тому числі Михайла, заарештувало гестапо. Півроку пробув у катівні, де зазнав жорстоких тортур та знущань. Але юнак мовчав. У грудні 1944-го його відправили у концтабір Маутхаузен, який знаходився в Австрії. В'язнів везли у кількох вагонах. На одній із залізничних станцій зупинились.

— Сказали, що колію союзники розбомбили, — згадує М.Михайлів. — Добу тримали під посиленим конвоєм у місцевому пересильному пункті, відтак загнали у вагони зовсім іншого ешелону, який теж прямував у Австрію. Тоді я дізнався, що тим же потягом везли у концтабір Маутхаузен радянського генерала артилерії Дмитра Карбишева. Особисто його не бачив, але товариші по вагону казали, що їхав він в осібному купейному вагоні зі свитою радянських полонених офіцерів. Приміщення там утеплювали, а їжу подавали на підносах...

Михайла поселили у 24-му бараку, потім перевели у 17-й. Сусідній — 16й — був для смертників: їх розстрілювали і спалювали в крематорії. Якось Михайло проштрафився, і його під конвоєм вели у шістнадцятий, але від смерті врятував наглядач, теж родом із Західної України, десь з-під Тернополя. Він дав конвоїрам кілька пачок сигарет, аби приреченого відпустили.

Одні в'язні трудилися в підземеллі, де виготовляли ракети ФАУ-1 і ФАУ-2, інші — в каменоломному кар'єрі. «Мені випало, як писав Іван Франко, «лупати сю скалу», — продовжує Михайло Юрійович. — Це була справжня каторга. Хто вибивався з сил — розстрілювали й засипали скельною породою».

Особливо йому запам'яталася ніч з 16 на 17 лютого 1945 р.: «Ми почули крики наглядачів, які наказували в'язням шістнадцятого барака не виходити з нього. Здогадалися одразу: готується чергова каральна акція. Однак автоматні черги тоді так і не пролунали. Коли нас вранці вивели на роботу, ми побачили десятки трупів під стіною. Всі вони були скуті... кригою. Згодом дізналися, що фашисти провели так званий «бадеакціон» (в перекладі з концтабірного сленгу — «акція купання»): приречених у сильний мороз поливали крижаною водою, поки вони заживо не замерзали... Серед понад двохсот в'язнів, яких тієї ночі «купали», був і генерал Карбишев. Їх усіх у тому льодяному саркофазі віднесли в крематорій і спалили».

Наприкінці квітня 1945-го Маутхаузен постійно бомбардували. Чимало в'язнів під конвоєм відправили бозна-куди, решту залишили, щоб вони слугувало живою мішенню, і дуже багато їх загинуло від авіабомб. Від нальотів авіації — і союзників, і радянської — ховалися де могли, здебільшого в каменоломні. Не одного бідолаху привалило важелезними гранітними брилами...

Концтабір Маутхаузен визволили американські війська 5 травня 1945р. Серед дивом вцілілих був і 16-літній Михайло Михайлів. «Пригадую, яка це була радість, — каже Михайло Юрійович. — Люди не плакали, бо, здається, у ледь живих скелетів вже й сліз не було, а мовчки обнімали визволителів. Більшість в'язнів відразу відправляли в лазарет».

Після війни М.Михайліва мобілізували до лав Червоної армії (перед тим він пройшов прискіпливу перевірку на надійність у СМЕРШі). В Інженерно-технічних військах прослужив п'ять років і об'їздив, як сам каже, мало не весь Союз. Потім повернувся на Прикарпаття, одружився. Працював на підприємствах нафтової промисловості, шахтарем у Червонограді, звідки, власне, й пішов на заслужений відпочинок. Виростив доньку.

Дізнавшись, що його внучка вийшла заміж за німця і нині проживає в Німеччині, запитую у Михайла Юрійовича, чи не хотів би він побувати у тих місцях, де колись знаходився концтабір. У відповідь почув: «Не хочу, бо мені стає страшно від однієї назви «Маутхаузен». Він мені ще й досі сниться у кошмарних снах...» Натомість бажає одного: аби хтось переклав з німецької і видав книгу Ганса Маршалека «Історія концентраційного табору Маутхаузен». Там описано, як заморозили генерала Карбишева. Михайлу її надіслали офіційні власті Австрії, а заодно і документ, який підтверджує його перебування в цьому таборі з грудня 1944 по травень 1945р. Як безцінний раритет зберігає він копію запису в табірній книзі прийому в'язнів Маутхаузена, де під №113217 значиться М.Михайлів.

«Книга Ганса Маршалека потрібна не мертвим, а живим, — вважає Михайло Юрійович і додає: — Хай люди знають, що таке фашизм, і ніколи більше не дозволяють йому відродитися».

Гибель в воздухе

Недавно произошел морозящий душу случай гибели 38 щенков на борту самолета МАУ. Этот...

Развивающие игрушки – какие они бывают

Каждый родитель хочет, чтобы его ребенок развивался всесторонне и получал все...

Утилизаторы

Когда слышишь слово «утилизаторы», невольно перед глазами появляются зловещие...

Культурно-національні багатства України: угорці

Нав'язування певним людям в бідній країні чужої їм мови навряд чи додасть їм...

У столиці Галичини ксенофобії немає...

Якось мені трапилося на очі одне дуже цікаве друковане видання: журнал...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка