Миленька, ріднесенька редакціє!

10 Сентября 2004

Тамара ПАВЛОВА, 29008, Хмельницький, вул. Молода Гвардія, 2/1, тел. (0382) 76-42-79

Миленька, ріднесенька редакціє!

Ходити зовсім не можу — ревматоїдний поліартрит з'їв хребет, суглоби, кістки, м'язи. Якби я могла на чомусь їздити на базар, в аптеку, в поліклініку. Не була на могилі матері вже більше року. Колись дивилась американський фільм про те, як старий інвалід, не маючи ні автомобіля, ні прав, вирішив поїхати в інший штат, щоб побачитися з братом, на старій газонокосарці. Отака зворушлива історія про те, як дідок їхав майже через всю Америку, які люди йому зустрічались на шляху — добрі й жорстокі, жадібні й щедрі, дурні й розумні.

Я б також змогла їздити на такому апараті. А прочитавши у вашій газеті від 20.07.04 про житомирського самоучку Якова Артемчука, вирішила звернутись через вас до нього. Якщо у нього золоті руки, то, може, й серце таке саме. Може, змайстрував би щось таке, щоб їхало, я б могла тоді щодня їздити у центр міста просити милостиню, а то держава за те, що хвора і самотня, докидає до пенсії аж 9,96. А кожну хворобу треба вгамувати медпрепаратами, та за що ж їх купувати? Щоб укріпити кістки, треба міокальцекс-спрей, а він коштує усю пенсію — 220 грн. Я написала послам деяких заможних держав, щоб прислали газонокосарку, але нічого поки не чути.

Ті, що крадуть, тягнуть хабарі, завозять контрабанду, злиднів не знають, а от що робити таким, як я? Ви скажете: читати газету «2000», то не так буде хотітися їсти, і не такий гострий буде біль у всьому тілі. Я так і роблю. Відкриваю газету, і час перестає існувати, а я вже не я, а молода дівчина, яка їде піднімати цілину, чи молодий український патріот з дивізії «Галичина», який прикував себе ланцюгами до скелі в Карпатах, щоб стріляти до останнього патрона, а останній — собі. А то вже з Карпат переношуся під Лондон у Блетчлі-парк, і вже серед кріптоаналітиків поспіхом шукаю варіант розкодування німецької «Енігми», щоб врятувати морський конвой від німецьких підводних човнів. А то вже сиджу на лаві підсудних у Нюрнберзі і чекаю вироку, згадуючи своє минуле життя і боячись подумати про майбутнє. А коли на ґанку стає темно і я не бачу читати, то повертаюсь у своє сіре, безрадісне сьогодення. Якось написала листа в обладміністрацію, звернулась до чиновників так: шановні пани бандити. Думала, вони образяться, але ні, прислали відповідь, і навіть отримала по пошті 100 грн.

Дорогесенька редакціє, ви ж все знаєте, все можете, допоможіть мені жити на цьому світі. Он у розділі «Вести из Ужгорода» написано, що в США в штаті Каліфорнія є благочинна організація «Колеса для человечества». От якби й до них звернутись, та я не знаю мови і не знаю адреси. Благаю, допоможіть. Буду вам вдячна до останнього свого подиху.

P. S. Ще хочу сказати про вибори. Байдужий до всього, безсовісний народ обирає таку ж безсовісну владу, і та влада безсовісно править тим народом. Оце такий державний устрій в Україні.

Тихі та непримітні білоруси

Небажаним і небезпечним було б втягування білоруських національно-культурних...

Гибель в воздухе

Недавно произошел морозящий душу случай гибели 38 щенков на борту самолета МАУ. Этот...

Развивающие игрушки – какие они бывают

Каждый родитель хочет, чтобы его ребенок развивался всесторонне и получал все...

Утилизаторы

Когда слышишь слово «утилизаторы», невольно перед глазами появляются зловещие...

Культурно-національні багатства України: угорці

Нав'язування певним людям в бідній країні чужої їм мови навряд чи додасть їм...

У столиці Галичини ксенофобії немає...

Якось мені трапилося на очі одне дуже цікаве друковане видання: журнал...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка