Поет, якого друзі звуть «непохитний»

11 Мая 2007 0

Дошла до наших долгожданных дней
Твоя строка. Вовеки не истлеть ей.
И ты — несокрушимый иудей —
Стоишь на стыке двух тысячелетий.

(Леонид Вышеславский —
Юрию Каплану)

Бог нам за каждое слово воздаст полною мерою —
Верую!

(Юрий Каплан «Молитва
Председателя Земного Шара»)

Є таке незвичне і красиве звання, запроваджене колись Сергієм Єсеніним на підтвердження планетарної сили поетичного Слова. Першим «Председателем Земного Шара» став Велемир Хлєбніков, другим — Григорій Петніков, третім — патріарх російської поезії в Україні Леонід Вишеславський. Він і визначив своїм наступником «достойного з достойних» — поета Юрія Каплана.

Того Юрія Каплана, який завжди знав, що:

... в тупиках безысходных
На панели театра абсурда
Нет поэтов народных.
Инородны они.
Безрассудны.

Саме за незламну поетичну і громадянську «инородность и безрассудство» від виходу в світ 1969 року першої збірки поезій «Обжигающий ветер», яку щиро привітали Максим Рильський і Микола Ушаков, майже на двадцять років Юрія Каплана було скарано забороною на друк.

Той глухий мур безмовності Поета і сповідника болючих істин, вірного друга правдивих і праведних лише 1990 року прорветься збіркою «Общая тетрадь», сповненою вистражданими у довгому мовчанні рядками.

«Його поезію, — писав про Каплана видатний український поет та археолог Борис Мозолевський, — завжди відзначала джерельна чесність і безкомпромісність, точність поетичного образу, навіть на дотик відчутна енергія рядка, в якому слова, стикаючись одне з одним, висікають такий електричний розряд, що тьмариться в очах, і при всьому цьому — пластична урівноваженість строфіки та бездоганна культура віршування, яка йде тільки від іскри Божої, помноженої на пекельний труд та вимогливість до себе».

Це той Мозолевський, який ще 1963 р. застерігав:

Не покупайте, я не продаюсь! —
Одна любовь горит во мне нетленно.
Я этим хлебом завтра подавлюсь,
Когда он будет куплен за измену
Всему, всему, с чем я связал судьбу,
Не усыпленный тварью языкатою.
Свободен я! И я видал в гробу
И вас, и ваш ЦК, и вашу партию.

Поета і археолога порятувала від каторги знайдена ним скіфська пектораль. Та, на превеликий жаль, і в незалежній Україні твори його майже не видаються. Нових видань Бориса Мозолевського, Миколи Вінграновського, Володимира Підпалого нині домагається голова Всеукраїнської творчої спілки — Конгресу літераторів України — Юрій Каплан.

Нині Юрію Каплану виповнюється 70. До цієї дати, що вважається досягненням віку біблійної мудрості, він прийшов, як і личить справжньому чоловікові, із багажем нелегких життєвих випробувань, із досвідом істинної дружби й любові, мук і радостей творчості, які дарував йому талант.

Нещодавно пішла з життя його кохана дружина Ніна, найкращий друг, порадник, красива і ніжна, лагідна і добра жінка. Пліч-о-пліч вони йшли крізь весни і заметілі нелегкого життя Поета.

Сутолокой земной
Стертые имена.
Только твой голос — мной
и называет меня.
Путаюсь в мелочах
Вровень с судьбою?
Только в твоих зрачках
И остаюсь — собой.

Тонко темпероване, вигострене відчуття високої культури і справжньої громадянської позиції спонукало Ю. Каплана видати до трагічних дат нашої історії вже у власному видавництві три поетичні антології: «Эхо Бабьего Яра» (1991), «На хресті голодомору» (1993), «Пропуск в зону. Чернобыль» (1996).

У час рівнорозлитості егоцентризму, коли ті, «кто видели, но молчали, будто вовсе не замечали» (Ю. Каплан), вкотре змінюють прапори, присягаючи черговим «батькам» у синівській вірності з «патриотичною» правицею на серці, істинно дбаючи лише про власне благо, російськомовний поет Юрій Каплан в поетичних рядках карбує біль власної душі й видає сотні творів українських і російських поетів, попри повну байдужість упакованих у політичні та державні крісла «письменницьких патріотів».

Промовистим свідченням поетично-громадянського горіння Ю. Каплана стала видана ним у 2003—2004 рр. антологія «Киев. Русская поэзия: ХХ век», в якій представлені вірші 263 поетів минулого сторіччя, чиє життя та творчість пов'язані з Києвом — любов'ю, натхненням, долею. Напевне, кожен, хто незакомплексовано бачить власне буття та історію своєї землі, хто знає ціну високого слова і високої культури, згоден з Леонідом Череватенком, для якого «світлою радістю стала ця книга — вельми вдала спроба узагальнити і осмислити досвід безумного, трагічного, а проте в багатьох аспектах визначального століття».

У блискучій вступній статті до антології Юрій Каплан стверджує, що в поетичному слові тих, хто народився чи жив у Києві, і тих, чиї поезії надихані Києвом, неодмінно присутня «духовна енергетика, золота патина історії, неповторна аура легендарного міста».

Маю надію, що новітні наші войовничі «патріоти», особливо з літературного грона, котрі з підлітковим радикалізмом намагаються розсікти і розкидати в різні бокі в часі й просторі україномовну і російськомовну літературу України аж до відмови останній на право вільного слововиявлення, все ж прочитають і передмову, й саму антологію, аби не лише відчути насолоду від російськомовної поезії М. Зерова, М. Рильського, Є. Маланюка, П. Филиповича, С. Бердяєва, Б. Мозолевського та ін., а й щоб упевнитись: за наявності незаперечного впливу російської поезії на українську мав місце і зворотній вплив, про який пише Юрій Каплан. Адже саме Україна, Київ стали витоками потужних літературних течій (символізму, «бурлючого» футуризму), які визначили шлях усієї поезії в Російській імперії у ХХ ст., і колискою релігійної філософії екзистенціалізму (Бердяєв, Шестов), що завоювала у ті часи філософську думку Європи та світу.

Тут напрошуються паралелі й з ідеями художнього авангарду, які також розходились по світу з Києва, напевне тому, як пише Юрій Каплан, що на той час, починаючи з весни 1918 р., страх перед революційним терором і наступаючим голодом зібрав у місті вершки творчої інтелігенції України і Росії. Як згадувала Тефі, «лучшие столичные газеты, лучшие столичные имена. Здесь «Летучая мышь». Здесь Собинов... Здесь жизнь бьет ключом... Открываются все новые «уголки» и «кружки».

Вірний лицар слова, Юрій Каплан дарує нам нову збірку поетичних творів — антологію «Біблійні мотиви у російській ліриці ХХ ст.» (2005) з пророчими словами О. Мандельштама від 37-го:

Что делать нам с убитостью равнин,

С протяжным голосом их чуда?..

... И не ползет ли медленно по ним

Тот, о котором мы во сне кричим —

Народов будущих Иуда,

з обнадійливими рядками Б. Чичибабіна:

Еще могут сто раз на позор и на гибель обречь нас,

Но чтоб крохотный светик в потемках сердец не потух.

Нам дает свой венок — ничего не поделаешь — вечность,

И все дальше ведет — ничего не поделаешь — Дух.

Така вона, Поезія, — терпка і земна, цілюща і духовна. І вільна. Дитя вільного Духу і Мати вільного Слова. Саме такими є поетичні збірки Юрія Каплана: «Беглый звук» (1992), «Неровный стык тысячелетий» (1995), «Апрельский снегопад» (1997, выдано в Німеччині російською та німецькою мовами), «Поля тяготения» (1998), «Ночной сторож» (2002), «Времени рваный ритм» (2002), «Створки моллюска» (2003, також видана у ФРН), «Петитом птиц» (2004).

Вірші Юрія Каплана перекладаються і друкуються у світі, стійка поетична слава супроводжує його, однак він не може не сповідувати сакраментальне «гражданином быть обязан». Громадянська позиція поета втілилась і у створенні нової творчої спілки — Конгресу літераторів України, яка покликана захищати право кожного, «хто живе в Україні, а, живучи, любить її, а, люблячи, хоче працювати для добра її та її людності» (М. Грушевський), хто прагне висловити свою надію, віру, любов і тривогу за долю землі, яка віддавна і назавжди стала рідною, — своїм власним словом: українським, російським, кримськотатарським, ромським і т. д.

Бо всі вони однаково причетні до болю і радості країни, до її бентежного минулого, до нестійкого сьогодення з печерними апологетами національного розбрату, і всіх їх живить мрія про майбуття істинної культури, яка не визнає ні мовних, ні часових, ні географічних кордонів.

На цю хвилю настроєний і новий, вже п'ятий випуск альманаху поезії «Юріїв День», виданий нещодавно Конгресом літераторів України під редакцією його голови.

В день філософського повноліття побажаємо вірному лицарю Поезії Юрію Каплану многая літа в житті й творчості, без якої неможливе повноцінне існування людства, котрому милостивий Бог від початку подарував Слово.

Як епілог — рядки з листа найвидатнішого славіста у світі, професора Кельнського університету, німця з козацьким прізвищем доктора Вольфганга Казака, адресованого Юрію Каплану: «...Мне близка музыка Вашей поэзии, общее ее звучание и в то же время повышенное внимание к точности штрихов и нюансов.

Ваше творчество проникнуто светлым, добрым духом, в нем ощущается свободомыслие и доверие к жизни.

Вы продолжаете великие поэтические традиции. Но у Вас свой неповторимый стиль...

Вы пишете на русском языке, но поэзия Ваша — это мощная поддержка тем здоровым силам общества, которые строят новую Украину.

Я верю в будущее страны, у которой есть такие поэты».


Загрузка...
Загрузка...
Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Лентаинформ
Загрузка...
Ошибка