У столиці Галичини ксенофобії немає...

Нам пишут

Якось мені трапилося на очі одне дуже цікаве друковане видання: журнал «Твій_Львів» (видавець — відділ промоції міста, Львівська міська рада; редактори: Оксана Цісіньска, Світлана Норець; підписано до друку 13.08.2019, наклад — 3000 примірників).

На сторінці 35 під фото мера Львова Андрія Садового (у журналі багато його портретів і прославлянь його чеснот і заслуг — очільник міста, судячи зі всього, особливою скромністю не вирізняється!) читаємо такий собі віршик.

Десять москалів

Десять москалів

Йшли через Полісся,

Наїлися грибів —

І їх лишилось вісім...

Вісім москалів

Розмовляли в Львові.

Все ж таки це Львів —

І їх лишилось двоє...

Двоє москалів

Степом прямували,

Стріли козаків —

І москалів не стало.

Щоправда, авторами цього витвору не є «креативники» з міського відділу промоції, він взятий ними з джерела в інтернеті: m.anekdotua.com.

Звичайно, хтось скаже, що це, мовляв, такий собі галицький жарт, і не треба звертати на нього увагу. До речі, на сторінці 30 того самого журналу кепкують з приводу «байки ворожої пропаганди», нібито у Львові «заборонена російська (мова)».

Однак багато хто з етнічних росіян — мешканців Львова та гостей міста сприймають отой «жартівний віршик» і саме використання слова москаль як образу — так само, як, напевно, будь-який свідомий українець буде обурений російськими анекдотами про хохлів, хоча вони, зазначимо, у більшості випадків не виходять за межі доброї іронії.

Вважаю, що якраз «жарти» на національну тематику в наш час найнебезпечніші: вони сприяють тому, що слова кацап, москаль, жид починають помаленьку сприйматися як мовна норма, не викликаючи спротиву громадськості.

Ясна річ, в Україні немає жодної русофобії, антисемітизму чи, борони боже, фашизму! Проте друкований орган адміністрації міста, яке вважається найбільш європейським в Україні та претендує на статус її культурної та туристичної столиці, дозволяє собі ображати 17% (за даними перепису 2001 р.) населення. Виникає питання: як керівництво держави на чолі з російськомовним президентом збирається — з таким ставленням до громадян своєї країни, з такою національно-мовною політикою — повертати до лона України Крим та Донбас? І чи не варто, врешті-решт, шановному президентові пригадати про свої конституційні повноваження бути гарантом і захисником конституційних прав усіх громадян країни, які за Основним Законом є рівними незалежно від національності?

Проте у нас закони діють якось вибірково: за законом про заборону комуністичної та нацистської символіки чомусь карають виключно за комуністичну символіку, а стаття КК про розпалювання міжнаціональної ворожнечі чомусь не діє, якщо об'єктом образ стають етнічні росіяни. Хоча й за прояви антисемітизму, та й за напади на циган, здається, до сих пір ніхто відповідальності також не поніс...

А рядки віршика, в яких говориться про те, як з восьми москалів у Львові залишилося тільки двоє (бо вони «розмовляли в Львові»), звучать досить зловісно. Позаяк у 2001 р. порівняно з 1989-м чисельність росіян у Львові скоротилася вдвічі, а питома вага тих росіян, для яких російська мова перестала бути рідною, виросла в чотири рази. Сьогодні росіян, напевно, ще менше. І це значною мірою наслідок свідомої лінії місцевої влади на закриття та знищення російськомовного шкільного навчання й російської культури, що проводиться у Львові практично з 1990 р.

Василь ІВАНЧЕНКО