За крок від самого себе

28 Мая 2004 0

Функция вселенной состоит в том, чтобы быть машиной по производству Богов...

Анрі Бергсон

(Лауреат Нобелівської премії)

Приводом для моєї зустрічі з Віктором Васильовичем стала його книга, на яку я випадково натрапив у всесвітній електронній мережі, «О мальчике, который умел летать, или Путь к свободе» («2000» від 31.01.2004 року). А ще — несподіване та важко пояснюване бажання поспілкуватися з людиною, яка зуміла відчути талановитість людської душі, пояснила її і донесла власне розуміння до інших. З людиною, яка безперестанку повторює, що усі довкола талановиті і від генія чи мудреця кожного з нас відділяє лише один крок. З людиною, яка знає, від чого залежить успіх і не потребує за цей секрет грошей, тому що таїнство — в кожному з нас. «Усе — в усьому», — казали древні греки, і важко знайти більш повну та гармонійну істину.

Втрачене дитинство

— Вікторе Васильовичу, кожен із нас живе, чітко усвідомлюючи своє місце в суспільстві, сприймаючи людей талановитих як визначних, обдарованих особистостей, що ніби стоять над іншими. «Талановитими не стають, талановитими народжуються», — казав хтось із класиків. Ваша точка зору на питання творчості відрізняється від класичної. Так чим же насправді є талант? — Питання природи таланту досліджувалося ще Арістотелем дві з половиною тисячі років тому. У своєму трактаті «Про душу» він визначає душу рослинну, тваринну та... поетичну, що притаманні живим організмам залежно від рівня їх розвитку. Природне покликання рослинної душі — бути істотою, тваринної — підтримувати власне життя та життя подібних у стані комфорту. Тварина живе за рахунок рослинного або іншого тваринного життя, але ніколи без крайньої необхідності не зробить нічого, що порушувало б гармонію природи. Природне покликання поетичної душі — творити. Поетична, творча душа людини— суть, плід спільної роботи механізмів: почуття, мислення та уяви. Значно розширив рамки теорії творчості французький філософ Анрі Бергсон, який у 1927 році за роботу «Творча еволюція» навіть отримав Нобелівську премію. Фактично він довів, що природа — це і є творчість. І лише здатність творити — вдосконалюватись, відроджуючись у новій якості — лежить в основі життя. В цьому легко впевнитись, споглядаючи багатогранність та різноманітність природи. У мене зустрічне запитання до вас: а як тоді оцінювати продуктивність життя людини, яка є мислячою часткою природи творчої?

—???

— Свого часу Спіноза сказав: «В людині природа мислить саму себе». Відразу постають питання: «А як вона мислить? Для чого?» Відповідаємо: мислить творчо, аби зберігати власну гармонію. Інше питання, чи виправдовуємо ми своє призначення. Якби частіше людина замислювалася над збереженням гармонії природи, екологічних проблем та природних катаклізмів не було б. Талант — це один із можливих станів людини, що лежить в межах норми, визначеної природою. Людина талановита бачить завдання, піднімає їх і вирішує оригінальним способом. Homo creator — людина діяльна, людина, що здатна творити. Якраз здатність до творчості й відрізняє людину від тварини.

— Якщо талант — це норма, чому тоді так рідко трапляються талановиті люди? Ще рідше — генії?

— Левова частка цієї метаморфози — викривленість нашої системи виховання. З перших днів життя ми власноруч гальмуємо в дитині механізм творчості. Простий приклад: традиція замотувати дитину у пелюшки. На початку життя хаотичні рухи дитини — це єдине, що живить її енергією. Енергія витрачається, відновлюється та накопичується. Відповідно — зростає і енергопотенціал дитини, який в майбутньому буде використаний для творчості. Обмежуючи дитину в русі, ми не залишаємо їй виходу, і вона сама знаходить його. Вона кричить, мочиться, прагнучи пояснити батькам, що потребує рухів навіть більше, ніж їжі, але все марно. Дитина підросла, і батьки опустили руки, замість того щоб сприяти її розвитку. Статистично встановлено, що тато з мамою працюють з дитиною в середньому 17хвилин на добу. Це повторюється із покоління в покоління. Чи може розкритися механізм творчості в душі у такої дитини? Так. Але це і буде та одиниця на мільйон, яка прорветься через тенета нерозуміння її природної сутності батьками та вихователями. А дитину потрібно лише зацікавити і направити в єдино вигідному для неї напрямку. Тільки ті діти в майбутньому досягають успіху, які не втратили себе і втримали те, що закладено в них природою.

— Тоді хто ж такі вундеркінди?

— Це — також норма. Якщо людина в сімдесят років починає писати геніальні вірші, хіба ми кажемо, що це — вундеркінд? Чому тоді нас так вражає здатність дітей гостро відчувати гармонію? Здібності вундеркіндів проявляються в середньому у вісім років. Трохи поясню. У кожної людини є мислення, почуття і уява. Ці властивості, об'єднуючись, дають нам можливість перетворювати невідоме на відоме. Почуття ідуть першими. У вісім—дев'ять місяців вони вже працюють. В три роки дитина стає чомучкою — запрацювало мислення. Це час активного пізнання світу. Наступний віковий бар'єр — п'ять років. На перший план виходить уява. Тобто в п'ять років механізм творчості вже фактично працює. Але він працює не на творчість як процес, а на відкриття для себе. І лише у вісім років, коли знову почуття виходять на перший план, але вже в іншій якості, з'являється творчість продуктивна. Якщо в цей період якесь із почуттів «зашкалює» (так зване явище гетерохронного розвитку механізму творчості), ми отримуємо вундеркінда. Почуття естетичне — народжує естета.

Дитина тягнеться до малювання, до написання віршів, до музики і таке інше. Якщо це почуття мислення — дитина занурюється у книги. Почуття моральні в свою чергу формують «борця за правду». Але дитина нічого нового у цей період не відкриває. Вона лише наслідує і копіює зовнішні форми творів геніїв. Дорослі бачать здібності дитини, вішають ярлик «вундеркінд» і прагнуть утримати те, чого не розуміють, і не знають, як це зробити. Парадокс. В тринадцять років, коли на перший план знову виходить мислення, яке ще й накладається на період активного росту і формування життєвих цінностей, дитина починає розуміти: те, що вона робить, значно вище і об'ємніше за те, що роблять її ровесники і навіть дорослі. Тут і виникає конфлікт, тому що дитина порівнює себе з геніями і талантами, що творили до неї, і вже готова створити щось своє, а дорослі порівнюють її з ровесниками.

Вундеркінда створює соціум, фокусуючи на ньому увагу, але він його і знищує, міряючи власними стандартами. У тому і полягає трагедія. Далі вундеркінду дають багато авансів, але він вже не здатен їх реалізувати. «Виживає» лише той, хто залишився поза увагою. Це — втрачене дитинство, виснажені життєві сили, яких вистачає лише для життя рослинного, і повна безперспективність. Але як явище вундеркінд не є чимось надзвичайним. Згадайте Надю Рушеву, Ніку Турбіну, Робертіно Лоретті... Про останнього говорять, буцімто відбулася ломка голосу. Так. Але й Шаляпін пережив цю ломку, і ті уламки, що залишилися, підкорили світ. Навколо десятки тисяч подібних історій.

— Чи можна вберегти обдаровану дитину?

— Так. Головне не заважати їй. Вільний простір для творчості. Дитина сама знайде свій шлях.

Незабутні миттєвості життя

— За станом розвитку в людини механізму творчості ви виділяєте: виконавця-споживача-талант-генія-творця-мудреця. Наскільки дане розмежування виправдане і відповідає дійсності?

— Працюючи над книгою, ми розраховували на масового читача і в першу чергу на студентів 1—2 курсів. А вони не люблять засиджуватися над читанням та сприймати надрозумні істини. В історії світових культур зафіксовані типи людей, яким дали назву, але так і не розкрили їх суті. В науковій літературі я використовую дещо іншу класифікацію. Людина, яка втратила здатність до творчості, — звичайний виконавець (раб). Якщо механізм творчості починає працювати, але з певними обмеженнями, — це ерудит. Його кредо — набрати максимальну кількість знань. Ця людина компенсує нестачу здатності до творчості кількістю фактів. «Багато знань розуму не навчають», — казав Гераклід. Але це чи не найцінніший пласт охоронців культури, історії, мови, взагалі знання. Він буквально наступає на п'яти дилетанту. Це також споживач, але його цікавить не те, що є, а те, чого немає. Він відчуває завдання поза собою, проблеми, але розв'язувати їх не може. Такий собі пан — «не знаю як, але не так». Адже механізм творчості теж так як треба не працює. І тим не менше 87 відсотків винаходів на рахунку саме дилетантів. Лише талант бачить задачі, розуміє їх і розв'язує оригінальним способом. Знову ж таки навколо себе.

Геній же охоплює людство в цілому, і навіть найскладніші його проблеми у формі болю вирішує просто. Над генієм стоїть мудрець. Це — вищий рівень, ідеал, коли природа мислить в людині саму себе. Його душа максимально гармонійна стосовно природи і відчуває найменші її викривлення. Свого часу Достоєвський навіть писав про це царю і пропонував створити в Росії спеціальний інститут мудреців-радників. Сам Федір Михайлович, до речі, як і Толстой, як і Гоголь, постійно відвідував Оптинських мудреців. Чому? Адже він — геній? Відповідь проста: для того щоб відновити гармонію душі. Геній впливає на людину, змінюючи її, а мудрець посередництвом порад вказує генію шлях до відновлення потенціалу за рахунок його ж власних сил. Так що талант — далеко не досконалість.

— Вікторе Васильовичу, за яких же умов вмикається механізм творчості?

— Творчість — це процес народження нового, що об'єктивно здійснюється у природі або людині. У природі — зародження, зростання, визрівання; у людській роботі — створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій. Але створення нового неможливе без витрати енергії. Тільки розумна її витрата приводить до швидкого відновлення та нагромадження. Енергія — пальне людини. Її недостатньо — людина постійно хворіє, стурбована тим, щоб якось жити, навіть існувати, як рослина. Її духовний світ малий і сірий тому, що механізм почуттів не працює. Багато енергії — людина не хворіє зовсім і живе в цікавому для неї і різнобарвному світі. Вона, як ніхто інший, знаходить завдання і готова завжди крокувати назустріч невідомому, таємничому, вона здатна в очевидному для всіх вбачати неймовірне. Через умову достатнього енергопотенціалу і зустрічі з завданням і вмикається механізм творчості. І це відбувається поза межами людської свідомості.

Творчість — це стан натхнення, спалах енергетичного потенціалу, який розриває межу невідомого, виокремлює його частину і перетворює на відоме. Вона — незабутні миттєвості життя. В свою чергу відновлення та нагромадження енергії здійснюється засобами психомоторики та критичності, але це вже інша тема для розмови.

— Вікторе Васильовичу, ви захоплювалися спортом, свого часу працювали з олімпійською збірною і навіть брали участь у підготовці Анатолія Карпова до вирішальних поєдинків. Чи застосовували під час цієї роботи свої знання?

— Звичайно. Саме на цьому і базувалася моя робота як психолога — допомогти відновити стан механізму творчості і налагодити його продуктивну роботу. Перше і основне завдання, що стояло переді мною, — відрегулювати механізми витрати, відновлення та нагромадження енергії спортсменів. Друга — підвищити швидкість мислення спортсменів. Третя — розвинути почуття як джерело енергії. Це ж стосувалося і Анатолія Карпова. До речі, він і зараз блискуче виграє саме короткі поєдинки. Значить, працює над собою.


Загрузка...
Загрузка...
Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка