Роман Шухевич в українській історії

№20 (366) 18 - 24 мая 2007 г. 11 Мая 2007 0

14 жовтня 1947 року у «Святковому наказі Головного командира Української повстанської армії» Роман Шухевич з гордістю зазначав: «Безстрашні командири й бійці УПА виписали на її прапорах ряд бойових чинів, що золотими буквами залишаться в історії української зброї. Караюча рука бійця УПА досягла навіть найчільніших представників окупантів, як-от... командуючого 1-им українським фронтом Ватутіна... Я гордий з того, що мені довелось очолювати цю славну армію героїв, якій рівної не знає історія України...»

Навколо імені Романа Шухевича розмови точаться давно. Вони, як засвідчують факти, посилились у ювілейний рік героя цього нарису. Знайшлися й ті, хто почав клопотати про вшанування колишнього капітана гітлерівського вермахту, а згодом гауптштурмфюрера військ СС, кавалера нацистських орденів, у свій час командувача Української повстанської армії (УПА), на державному рівні, удостоївши його звання Героя України. Підставою для цього, як, зокрема, наголошують історики Д. Веденєв та Ю. Шаповал, є те, що йдеться про людину, яку достеменно можна назвати професіоналом, людину, яка сім років очолювала антикомуністичний рух опору на західноукраїнських землях, успішно протистояла потужній радянській спецслужбі.

Згадані автори подають штрихи до портрета Шухевича. Коротко зупинимось на них і ми. Народився Роман у родині судді. Навчався у п'ятикласній гімназії. Згодом переїхав до Львова, де продовжив освіту в гімназії № 14. У 1928—1932 рр. навчався у Львівському політехнічному інституті, після закінчення якого отримав диплом інженера-будівельника. Однак будувати йому не довелося. Ще під час навчання у гімназії Шухевич залучається до діяльності Організації українських націоналістів (ОУН), де доля звела його зі Степаном Бандерою. Тоді ж стає на шлях тероризму. Першою «великою справою» юного Романа стало вбивство шкільного куратора Собінського, провина якого, на думку націоналістів, полягала у тому, що він «здійснював політику полонізації українських гімназій і семінарій». Згодом за активної участі Шухевича проходить бойова акція ОУН у місті Городок (1930 р.), а 21 жовтня 1933 року у Львові він виступає організатором терористичного акту у радянському консульстві, під час якого гинуть його співробітники Олексій Майлов та Іван Джугай. Цікава деталь: напередодні цих подій для проведення «атенату» (теракту) Бандера шукає добровольця. Під іменем «Ксавери Брудаса» ним виявив згоду стати Шухевич. З цього часу в націоналістичних колах Роман вважається «одним з найвизначніших членів Організації». Зміцнюється й службове становище «Ксавери Брудаса». Він стає бойовим референтом крайової екзекутиви. Нова посада зобов'язує до посилення терористичної діяльності, насамперед щодо поляків.

Шухевича не раз заарештовували, зокрема у 1934 р. як співучасника вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Його, а також Бандеру, Григорія Мацейка (кілера), ще кількох радикальних націоналістів засуджують до смертної кари, яку згодом влада замінює на довічне ув'язнення. Від перебування у тюрмі Романа рятує дядько, адвокат Степан Шухевич, що мав зв'язки у польському уряді. Вийшовши на свободу у 1938 р., він перебирається до Закарпатської України, а згодом до Німеччини. Бандеру та інших співучасників злочину визволяють німці. У листопаді 1939 року, — згадував есесівський диверсант Отто Скорцені, — з польських тюрем ми звільнили молодих українських націоналістів. Був серед них і Степан Бандера...»

Багато хто з істориків говорить про Шухевича періоду 1939—1941 рр. лише як про «чільника з організації підпільної мережі на західноукраїнських землях» та «командира Українського легіону, що з початком війни увійшов до Львова». Нагадаємо читачам: у останньому випадку йдеться про горезвісний карально-диверсійний батальйон «Нахтігаль» («Соловей»), який з оунівців сформували гітлерівці.

Шухевич Роман Йосипович, 1907 року народження (7 липня. — Авт.), народився у м. Радехові Львівської області, українець, із сім'ї службовців, має вищу освіту.

Закінчив Львівський політехнічний інститут... Перебуває на нелегальному становищі.

В оунівському підпіллі відомий під псевдонімами «Тур», «Шуб», «Жар, «Степан», «Чернець», «Хмара», «Мамай», «Гриць», «Чумак», «Шух», «Щука», «Василь», «Білий», «Тарас Чупринка». Цифровий псевдонім — 171.

(Із довідки Міністерства державної безпеки УРСР, листопад 1949 року).Архівні документи та очевидці стверджують: у передвоєнні роки, з метою армійського і карального вишколу, до нацистської Німеччини відбули 800 «найбільш свідомих українців», серед них і Роман Шухевич. Опікувався ними абвер — орган військової розвідки, контррозвідки та диверсій гітлерівської армії. На Нюрнберзькому процесі 1946 р. один з його керівників генерал Ервін Штольце свідчив: «Після закінчення війни з Польщею Німеччина посилено готувалась до агресії проти Радянського Союзу. З цією метою по лінії абверу здійснювалися кроки з активізації підривної діяльності, так як заходи, що вживались за участю Андрія Мельника (керівник ОУН, абверівський агент, псевдо «Консул-1». — Авт.) та іншої агентури, вбачалися недостатніми. Для цього було завербовано відомого українського націоналіста Степана Бандеру (псевдо «Сірий». — Авт.). Хто вербував Бандеру, я не пам'ятаю, але на зв'язку він перебував у мене... Виконуючи наказ щодо розгортання диверсійно-підривної роботи на території СРСР, я особисто зв'язався з українськими націоналістами.., зокрема було дано вказівки їхнім керівникам, нашим агентам Мельнику і Бандері, щодо підриву прифронтового тилу радянських військ шляхом організації провокаційних виступів, переконання міжнародної спільноти про начебто деморалізацію радянського тилу в цілому».

Як останнє відбувалося на практиці — окрема розповідь. Шухевич же, одягнувши мундир гітлерівського офіцера, за особистим розпорядженням шефа абверу адмірала Канаріса на рідну землю ступив у ранзі заступника командира «Нахтігалю». Командирами цього формування були кати українського люду німці Герцнер і Оберлендер. Другий подібний підрозділ — «Роланд» очолили абверівський гауптман Новак і оунівець Євген Побігущий.

Про страхітливі злочини націоналістів у окупованому Львові сказано свого часу багато. Згадаємо лише один — знищення інтелігенції. Окупанти та їхні оунівські опричники виявляли її представників зокрема за телефонним довідником. Коли дружина академіка Цешинського звернулась до «князя церкви» митрополита Андрія Шептицького з проханням врятувати життя її чоловікові, той цинічно відповів, що «у мирські справи» він не втручається.

Кривавий шлях «Нахтігалю» зі Львова проліг на Золочів, потім на Тернопіль — Сатанів — Вінницю. На совісті оунівських яничарів одна із багатьох трагедій Волині — залите кров'ю тисяч його жителів село Кортеліси. Наприкінці 1941 р. «Нахтігаль» та «Роланд» переформовано у «Шутцман-шафтс батальйон № 201», який з каральною місією прибуває до Білорусії. Очолюють його «національно свідомі українці» Побігущий та Шухевич. Тоді ж Шухевич, як і інші оунівці, одягає есесівську уніформу. Головне завдання батальйону, що перебував у складі 15-го поліцейського полку, — боротьба з партизанським рухом. За активної участі оунівців окупантами здійснюються «умиротворчі» операції «Болотна лихоманка» (Вітебська обл.), «Трикутник» (Брестська), «Котобус» (Мінська, Вітебська, Вілейська обл.) тощо. У їх ході села Борки, Заболоття, Борисовка та багато інших було зметено з лиця землі. Надзвичайно жорстока доля чекала і мешканців Хатині, біль якого стала відома усьому світові. Спільна робота службових органів СД проходила добре і без непорозумінь зазначав, зокрема, у звіті за вересень 1942 р. командир 9-ї роти цього полку гауптман Каспер, говорячи про проведену разом з націоналістами операцію зі знищення села Бориславка Брестської області.

«Ваша святійша екселенція, — писав у свою чергу на адресу митрополита Шептицького майбутній командувач УПА, — справи у нас йдуть добре, німці нашою роботою задоволені». Останнє було більше ніж правдою. «Подвиги» націоналістичних карателів вищий керівник СС та поліції на окупованій території СРСР, він же уповноважений рейхсфюрера СС Гіммлера по «боротьбі з бандитськими формуваннями» обергрупенфюрер СС, нацистський кат Еріх фон ден Бах-Зелевські поцінував надзвичайно високо. Не випадково командир шутцманського батальйону штурмбанфюрер СС, він же майбутній чільник дивізії СС «Галичина» Євген Побігущий та Роман Шухевич удостоюються гітлерівських нагород — Залізних Хрестів.

Тактичні розходження між гітлерівцями і ОУН щодо ролі та місця останньої у війні підштовхнули Шухевича «подати у відставку» і перейти, як дехто стверджує, на нелегальне становище. Дивною була та «нелегалка». Коли окупанти заарештували його дружину, то, за даними Ю. Шаповала і Д. Веденєва, «ризикуючи життям», люблячий чоловік зустрічається з високопоставленим функціонером абверу полковником Альфредом Бізанцем і... «гестапо звільняє Наталію з в'язниці». За даними ж радянської держбезпеки, сталося це «завдячуючи згоді Березинської-Шухевич Наталії Романівни на таємну співпрацю з контррозвідувальними органами СД» — нацистської служби безпеки. У свою чергу, як свідчать німецькі трофейні документи, співпрацюючи з керівником «абверкоманди 202» підполковником Зелінгером, Роман Шухевич зобов'язався надати цьому підрозділу абверу на Східному фронті допомогу у формуванні та переміщенні через лінію фронту до тилу радянських військ «дрібних диверсійно-терористичних груп УПА».

Того ж року, після загибелі Дмитра Клячківського («Савур»), Шухевич обіймає посаду головнокомандувача УПА, одержавши звання генерал-хорунжого. Призначення відбулося за погодженням з рейхсфюрером СС Гіммлером.

Чим же прославилась у 1943—1945 рр. під керівництвом Романа Шухевича Українська повстанська армія? Документи та очевидці переконливо доводять: насамперед геноцидом поляків та інших етнічних груп (євреїв, циган тощо), які проживали на теренах західноукраїнських земель, протистоянням радянським партизанам і не менш жорстоким спротивом Червоній Армії, що визволяла Україну від німецько-фашистських орд. Так, лише з 21 по 27 квітня 1944 р. її частини та підрозділи провели 24 масштабні бойові операції проти куренів УПА, що дислокувалися у Кременецьких лісах. Бої точилися по 8—11 годин. Кількість загиблих упістів сягнула понад 2 тисячі осіб. Значних втрат зазнали і радянські війська.

За умов наступу Червоної Армії чи не вперше командувач УПА задекларував і ставлення до свого народу. Навесні 1944 р., на зборах ОУН у селі Сороки поблизу Львова він заявив: «Про українські маси говорити пізно. Ми їх погано виховали, мало вбивали, вішали. Тепер треба думати про те, як зберегти організацію і захопити владу». Теза ОУН — «наша влада має бути страшною» — набувала все більш зримих обрисів. Тоді ж, для «розвитку в Україні національно-визвольного руху», нацисти передають союзникам, в особі керівників ОУН і УПА, 50 млн. радянських рублів, 5 з яких опинилися в руках Шухевича. Враховуючи досвід спілкування з націоналістами, для німців це не стало несподіванкою. Згадуваний Ервін Штольце свідчив, що, одержавши у 1940 р. від абверу «для фінансування підпілля та розгортання підривної діяльності велику суму грошей, Бандера намагався їх привласнити, перевівши частину до одного з швейцарських банків. Гроші нами звідки було забрано... Подібний факт мав місце і з Андрієм Мельником».

Восени 1944 р., після перемов у Тернополі з нацистами члена Центрального проводу ОУН І. Гриньохи («Герасимовський», «Данилів»), він же абверівський капітан, капелан «Нахтігалю», а згодом 200-го батальйону шутцманів, одночасно довірена особа представника СС Паппе, із резервів групи армій вермахту «Південь» упісти одержали понад 700 мінометів, 10 тис. кулеметів, 26 тис. автоматів, 50 тис. гвинтівок, 100 тис. гранат, декілька мільйонів патронів, велику кількість іншого спорядження. Все це озброєння мало конкретні мету і спрямування — організація спротиву Радянській Армії.

За словами Отто Скорцені, «розпочавши безжалісну війну проти радянських військ, лише з травня по вересень 1945 р. УПА провела понад 80 боїв, втративши 5 тисяч убитими і пораненими, у той час як Радянська Армія відповідно понад 7, 4 і 9 тисяч». Не бажаючи того, гітлерівський диверсант розвіяв декілька міфів навколо УПА, зокрема про її «вперте» протистояння нацистам. Так, за чотири роки окупації сумарні втрати ОУН і УПА, з одного боку, та їх «запеклих» ворогів, з іншого, становили трохи більше 5 тисяч осіб. Чи не половина з них загинули внаслідок нещасних випадків. Ще один міф — про відсутність у лавах УПА гітлерівських солдатів і офіцерів. Той же Скорцені стверджує: «у 1946—1948 роках, у період розквіту руху Бандери, він командував понад 80 тисячами вояків, серед них було 10—12 тисяч німців». Більшість німецьких офіцерів очолювали «сотні», тобто роти УПА. У першу чергу це стосувалося її навчальних підрозділів.

На ІІІ (лютневій 1943 р.) конференції ОУН було вирішено: «використовуючи фронтовий хаос, провести поголовну чистку ворожих українському націоналізму елементів», у тому числі й у власному середовищі. Виконуючи директиву ОУН — Бандери, Шухевич віддав наказ: «поспішити з ліквідацією поляків, знищити їх під корінь, чисто польські села спалювати, у змішаних селах вбивати лише поляків... До жидів ставитись так, як і до поляків і циган: знищувати нещадно і нікого не жаліти... Берегти лікарів, фармацевтів, хіміків, медсестер, утримувати їх під охороною в польових шпиталях і слідкувати за їх руками... Після закінчення роботи без оголошення ліквідовувати». Розпочалася нечувана різанина.

Для поляків та інших «чужаків» шкодували набоїв. Їх душили ремінними путами (удавками), відрізали носи, виколювали очі, жінкам відрізали груди, розрізали животи, відрубували руки і ноги. У одному із сіл Тернопільської області стовбури дерев шухевичці «прикрасили» тілами замордованих польських дітей, назвавши це жахливе видовище «дорогою до самостійної України». 13 липня 1943 р. «шлях до незалежності» у селі Суха Лоза вони вказали 50 дитячими трупами, прив'язавши їх на штахетник. У серпні того ж року у селі Теребейки поляків-чоловіків, як дрова, розпилювали пилками. Подібним чином сотня «Ігоря» вчинила зі 140 циганами, серед яких було 43 малолітніх дитини. «Вишуканою забавою» бандерівсько-шухевицьких головорізів стало губити малюків, тримаючи їх за ніжки, ударом голови об стовбур дерева, стіну чи камінь...

Кількість убитих лише поляків у цій кривавій вакханалії, за різними свідченнями, сягнула від 120 до 200 тисяч осіб. Чимало загинуло у ній і українців.

У 1944 році, перебуваючи у «німецьких катівнях», Бандера надіслав Шухевичу надтаємне послання. «Під впливом большевицької дійсності, — писав керманич ОУН, — менш стійкі елементи (з націоналістичних рядів. — Авт.), безумовно, в абсолютній більшості перейдуть на сторону рад. Вони вдвічі небезпечніші для нашої подальшої роботи і їхній можливий перехід... підірве престиж ОУН і УПА, а їхня боротьба, на яку вони активно підуть разом з большевиками проти ОУН, виключить будь-яку можливість нашої підпільної роботи... А тому необхідно негайно і якнайбільш таємно, в ім'я великої національної справи, ліквідувати вищезгадані елементи двома шляхами...»

Перший з них Степан Бандера вбачав у направленні ненадійних підрозділів у бій — на неминучу смерть, другий — у знищенні «зрадників» за участю служби безпеки ОУН. Конкретизуючи поради головного провідника, Шухевич наказав: «...домагатися, щоб ні одне село не визнавало радянської влади. ОУН має діяти так, щоб усі, хто визнає радянську владу, були знищені. Не залякувати, а фізично знищувати!»

Кількість жертв УПА серед мирних жителів, коли нею «командував» Роман Шухевич, становила: на Львівщині — близько 39 тис. осіб; Волині — 25 700; Рівненщині — 37 тис.; Івано-Франківщині — біля 30 тис. Враховуючи втрати від дій націоналістів Червоної Армії, радянських партизанів і підпільників, співробітників правоохоронних органів, а також жертв Бабиного Яру, Хатині, Кортеліс і не лише їх, загальне число загиблих від рук ОУН і УПА сягає страхітливих цифр — понад 300 тис. людських життів.

За оцінками іноземних дослідників — француза А. Герена, американця К. Симпсона, італійця Д. Боофа та інших, своєю жорстокістю і цинізмом злочини ОУН і УПА проти людства не поступаються нацистським, а у багатьох випадках їх переважають. На цьому тлі щонайменше подив викликає «патріотична» позиція окремих співвітчизників. Згадаймо фільм «Нескорений» (режисер Олесь Янчук), автори якого обстоюють думку, що Роман Шухевич — безпосередній учасник і організатор цих звірств — є «вірним сином України». «Я горжусь тим, — заявив свого часу депутат з Рівненщини В. Шкуратюк, — що серед 1500 карателів у Бабиному Яру було 1200 поліцаїв з ОУН і лише 300 німців». Це і подібне, здавалось би, виходить за межі людського сприйняття...

Не можна не згадати про ще одну категорію жертв часів Шухевича — з числа його однопартійців та упістів. Про страхітливий спецорган ОУН — службу безпеки (СБ) сучасному читачу відомо небагато. Про неї у деталях міг би розповісти останній командувач УПА Василь Кук. Але він мовчить. Закритою для дослідників поки що залишається і його кримінальна справа, де, без сумніву, можна знайти чимало такого, про що багато хто хотів би не згадувати. Зрештою, добре вже те, що Кук визнав: «...в Організації українських націоналістів терор вважався необхідною умовою боротьби проти радянської влади... В силу... загальних настанов й панівних тоді у націоналістичному підпіллі поглядів, здійснення терактів і вбивств було звичайною справою».

В слідчій та каральній діяльності, як і в період середньовіччя, СБ широко застосовувала тортури дибою, вогнем, відрубування кінцівок, спалення живцем, повільне придушення «цуркою» (гаротою). За словами члена Центрального проводу ОУН Коваля, якби його допитували методами СБ, він би ладен був визнати себе «абісинським негусом» (ефіопським імператором).

Принагідно зазначимо, що початок внутрішньопартійної різанини було покладено ще у 1941 р., коли бандерівці почали фізично знищувати своїх політичних опонентів, зокрема із числа мельниківців та бульбівців.

Причини ж згадуваного явища загальновідомі. З одного боку, прагнення керівництва ОУН(б) і УПА зміцнити своє політичне становище, виявити та ліквідувати у власному середовищі негласних помічників радянських спецслужб, з іншого — в умовах кардинальних змін в Україні воєнно-політичної й економічної ситуації, бажання будь-якою ціною утримати чисельність і єдність націоналістичних лав, навіть через тваринний жах. Масштабна робота у цьому напрямі розпочалася наприкінці 1944 р., коли на нараді поблизу села Обгув Рівненської області за участю чільників ОУН (В. Кука («Леміш»), П. Олійника («Еней») та ін. було висунуто завдання «чистки» непевних командних кадрів ОУН і УПА. Згодом репресій зазнали й рядові. Тоді ж командувач УПА Шухевич віддав наказ про знищення вояків «лісової армії» — росіян, а референт СБ проводу на північно-західних українських землях Б. Козак («Смок») ревниво організовував ліквідацію «таємної агентури НКВС — НКДБ» — упівців з числа уродженців східних областей України.

Відтоді, набуваючи все більших розмірів і жорстокості («вакханалій»), внутрішній терор («чистки», «рубки» тощо) у середовищі ОУН і УПА став здійснюватися регулярно. Протягом 1943—1950 рр. таких акцій було проведено понад десять. Головним виконавцем «чисток» стала служба безпеки ОУН, їй допомогала жандармерія УПА. «Меченосців», особливо перших (СБ очолював М. Арсенич («Михайло»), жахались не лише рядові оунівці й упісти, а й старшини та провідники. Дії СБ викликали невдоволення Шухевича тільки у тій частині, що підпорядковувалася вона не йому особисто, а проводу ОУН.

Протягом січня — вересня 1945 р. лише на Волині есбісти знищили, за їх термінологією, 889 «нестійких елементів», «внутрішніків» та «нурків». Взимку—навесні 1946 р. у ході «чисток» це число потроїлось. У окремих районних проводах ОУН воно сягало 200—300 осіб. Не була забута й УПА. Так, унаслідок проведених «заходів» кількість жертв серед особового складу її південної групи становила близько 6 тисяч. Життя позбавляли не тільки вояків, а й членів їхніх родин. Загальна ж кількість убитих та замордованих СБ сягнула щонайменше 20 тис. осіб. За спогадами одного із її функціонерів «Різунчика», під час слідства у справі «нурків» і їхніх родичів есбісти застосовували «найбільш звірючі способи знищення: повішення, повільне придушення, спалення живцем на вогнищі, вбивство ріжучими предметами тощо». Інший учасник подій М. Подворняк свідчив: «Найбільш запам'яталася нам бандерівська С. Б. (Служба Безпеки). Цих двох літер наші люди боялися не менше, як НКВД і Гестапо, бо хто попав до їхніх рук, живим уже не виходив. Свою жорстокість вони пояснювали тим, що тепер війна, революція, яка вимагає жорстокої руки і твердої влади. Але це не було оправданим, бо садисти завжди є садистами в часі війни і в часі спокою... Не було тоді в людей жодного милосердя, не було найменшої іскорки сумління, бо з людей стали звірі. Здавалося, що диявол зо своєю темною силою вийшов з безодні й опанував людськими серцями».

Оцінюючи ситуацію, що склалася в ОУН у цей період, один з її ідеологів Зенон Книш констатував: «...Історичне прокляття українського народу — міжусобиці, розруха й братоненависть — найяскравіше ще раз себе заманіфестувало. Тремтить рука писати ці рядки, і стискається серце при згадці про величезну кількість юнаків, що знайшли смерть не на полі слави й боротьби за неньку Україну, а в тісних темницях бандерівської енкаведевщини. Ось так народився диявол в українській політичній діяльності. Повитухою була йому дефензива, кумом — амбіційна гордість і бунтівна неслухняність. Скільки він бід натворив на Україні, скільки сліз і крові пролив — не описати на воловій шкурі. Все це занотовано на скрижалях мартирології українського народу й предстане колись перед судом історії».

Як стверджує Книш, бандерівська СБ у своєму партійному засліпленні й ненависті «замордувала зрадницьким шляхом тисячі українців».

З кінця 1945 р. есбісти розпочали криваві акції проти учорашніх союзників — німців. Їх знищували з іще більш витонченою жорстокістю, ніж своїх. Причини були двоякі: з одного боку, верхівка ОУН і УПА побоювалась, що потрапивши у полон, вони розкриють справжнє обличчя УПА, з іншого — годі тоді було б говорити про «українську повстанську армію», а тим більш заперечувати допомогу їй з боку окупантів.

Операція з «демократизації» власного війська відбувалася за підвищеної втаємниченості, без будь-яких письмових інструкцій. За дорученням Романа Шухевича її проводили спеціальні боївки СБ і жандармерії УПА. «Справу очищення», щонайменше проти декількох тисяч осіб, успішно завершили у 1947 р.

З осені 1944 р. командувач УПА переходить до глибокого підпілля. У згадуваній довідці НКДБ зазначалося: «Шухевич відомий як досвідчений оунівський конспіратор. Навіть наближені до нього особи, з якими він переховується, не знають його прізвища, псевдонімів та службового становища. У літній період він, зазвичай, шукає схову у лісних масивах.., зимою — у населених пунктах чи містах, під відповідним легальним прикриттям. Місця криївок для нього... підбирають довірені особи — оунівки-нелегалки Дідик Галина (псевдо «Анна»), Буцяк Стефанія («Марта»), Ільків Ольга («Роксоляна») і Гусяк Дар'я («Дарка»). Вони ж виконують його особисті доручення з організації та налагоджування зв'язку з членами Центрального проводу ОУН».

Тривалий час в одному ліжбищі Шухевич не затримувався, щонайбільше місяць, а потім як загнаний звір втікав до інших місць Львівської, Дрогобицької та Тернопільської областей, де, зважаючи на пору року, персональний «архітектор» есбіст К. Ратич заздалегідь готував для нього черговий бункер, схрон чи криївку. Всього їх нараховувалося кілька десятків. Не випадково в оперативних документах радянських спецслужб Шухевич проходив під псевдонімом «Вовк». Залежно від району перебування «командувача» посилювався чи, навпаки, затухав терор спецбоївок ОУН і УПА.

У повоєнні роки на теренах західних областей оунівці провели 14 424 розбійних напади та 4904 терористичних акти, замордували 2662 осіб партійного активу, 582 голів сільських рад, 267 голів колгоспів, 466 колгоспників, 12 839 учителів, лікарів, інших громадян, усього понад 30 тис. чоловік. Головна провина цих людей полягала в тому, що вони не сповідували або не сприймали націоналістичного радикалізму.

Опираючись на реалії перших воєнних років, оцінюючи дії бандерівців та передбачаючи подальший розвиток подій, один із лідерів націоналістичного руху в Україні Тарас Бульба-Боровець у 1943 р. писав: «Чи правдивий революціонер-державник може підпорядковуватись Проводові партії, яка починає будову держави від вирізування національних меншин і безглуздого палення їх осель... При ваших методах вистрілювання українців.., душення путом найкращих людей... ви не змобілізуєте армії (УПА. — Авт.). Що спільного з українською народною революцією мають бандерівські безправ'я, побої, грабежі та вбивства, яких ми є щоденними свідками? Чи існувала коли на Україні така революційна організація, якої власний народ жахався гірше від найлютішого ворога, а її членів називав не інакше, як «путарями» та «сокирниками»? Що спільного мають з визволенням України бандерівські спроби тепер підпорядкувати українські народні маси своїй партійній диктатурі та фашистській ідеології, яка є гидка українському народові, проти якої воює цілий світ?»

Романа Шухевича було вбито 5 березня 1950 р. під час операції у селі Білогорощі Брюховицького району Львівської області. Він вкотре переховувався в одному з багатьох спеціально обладнаних сховищ. Тоді ж вдалося захопити й чимало цінних документів, зокрема надтаємну інструкцію «Оса-1» з легалізації оунівців, вказівки щодо організації боротьби з органами держбезпеки, свідчення тісної співпраці ОУН і УПА із західними спецслужбами тощо. На основі даних, які одержано від зв'язкових Шухевича, виявили 105 конспіративних квартир. Про місце поховання колишнього командувача УПА ходять різні чутки, однак віднайти його не вдалося і донині.

Ким же був у нашій історії Роман Шухевич? Аналізуючи життєвий шлях як особистості, визначаючи психологічний портрет, можна з упевненістю стверджувати: ця людина, в основі суспільної поведінки якої, без сумніву, лежала схильність до самопожертви, — психопатичний екстреміст. Однак жага волі й свободи дій у Шухевича трансформувалися у тягу до насильства, насамперед фізичного. Прояви гуманізму, жалю, поваги тощо сприймалися ним як сентименти, що не мали права на існування. Світогляд насильницьких дій як особистісних, так і колективних за участю ОУН і УПА Шухевич виправдовував «великою ідеєю незалежної України». Він, по всьому, не боявся смерті, але, як свідчать факти, уникав її усіма доступними засобами, пояснюючи це міркуваннями ідейного та практичного змісту.

За умов складних суспільних, політичних та економічних потрясінь, воєнного та повоєнного періодів, такі люди, як Роман Шухевич, були найнебезпечнішими, насамперед через екстремістські нахили та відсутність моральних принципів. Тоталітарний режим, а саме таким вбачається рух радикального бандерівського спрямування, широко використовував Шухевича як індивіда у вирішенні завдань, що постали перед націоналістичними силами.

Прикметно й інше. Роман Шухевич був лише складовою репресивно-карального націоналістичного механізму, який започаткував Степан Бандера разом з його однодумцями. Він був не політиком, а лише ретельним виконавцем примусово-карального спрямування. Гасла «Наша бандерівська влада має бути страшною», «Хай крові по коліна, аби вільна Україна» стали девізом його буття.

То як ми маємо пам'ятати Шухевича? Безперечно, як одного з тих, хто у «бажанні» очистити суспільство від «бруду», в тому числі й політичного, для досягнення примарної мети не зупинявся ні перед чим, ігноруючи Божі й суспільні закони. Водночас його життя й результати діяльності підштовхують до певних роздумів, попереджають про можливість появи за нинішніх умов чогось подібного, від чого втратять усі без винятку, а насамперед українська демократія та державність.

9 травня, у святий для українського народу День Перемоги, Президент України поставив ім'я Миколи Федоровича Ватутіна, визволителя України від коричневої чуми, у один ряд із його вбивцею — Романом Шухевичем. На превеликий жаль, це ще одне підтвердження загальновідомого афоризму — історія повторюється: спочатку як трагедія, а потім у вигляді фарсу.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Черный день в истории

22-го июня 1941 года рано утром немецкие самолеты без объявления войны вторглись в...

Трудные уроки зафронтовой работы

В конце августа 1941 г. руководство Особой группы НКВД СССР приступило к формированию...

Учителя нашего народа

В 1862 г. в Харькове Христина Журавлева организовала первую в империи воскресную женскую...

Конвоир «невидимого» фронта

Наш рассказ о человеке, который прошел путь от обыкновенного солдата конвойного полка...

Вернадский: реальная личность и портрет с банкноты

Вернадский полагал, что биосфера эволюционирует в ноосферу. Этот переход он связывал с...

Уберечь душу свою от забвения

Если мы позволим памяти о холокосте угаснуть, а связанные с ним исторические события...

Гуманитарный экстаз им. Вятровича

В стремлении подчеркнуть значимость видных деятелей УНР-УПА «слуги» и...

Два взгляда на историю Украины

Когда искажают историю войны, начинается новая война

Украинские корни израильской государственности

Вплоть до конца 1970-х все президенты Израиля были уроженцами Российской империи

Памятник рукотворный академика Веркина

Первую годовщину освобождения Харькова в криогенной лаборатории отметили, подняв...

Все глядят в Наполеоны

Величие вождей французской революции и Наполеона в том, что они нанесли смертельный...

Вірмени України

Вірменські майстри брали участь у спорудженні Софії Київської

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка