Неугодне дзеркало

11 Сентября 2020 0

У числі газети «2000» за 28 серпня цього року вийшла стаття «А судьи кто?!» за підписом академіка Національної академії медичних наук України, члена-кореспондента Національної академії наук України І. Трахтенберга і доктора медичних наук, професора І. Тарабана. Автори статті висловили своє обурення висновками, які Науковий комітет Національної ради України з питань розвитку науки і технологій зробив щодо наукової діяльності Національної академії медичних наук за останні два роки.

На їхню думку, жодної критики наукова діяльність медичної академії не заслуговує, а Науковий комітет в статті змальовується як «чиновники від науки», не здатні оцінити творчість і науковий пошук, якась непотрібна і незрозуміла «бюджетна надбудова», заснована в період «Порошенківського президентства», діяльність якої «цілком звелася до функції контролю за витрачанням науковими установами фінансових бюджетних асигнувань, інспекторського нагляду» і яка хоче академічну науку знищити.

Що ж, давайте розберемося детальніше. Почати доведеться з того, хто ж такі ці «судді». Якби автори статті хоч трохи вивчили це питання, то виявили б, що члени Наукового комітету — активні науковці, які працюють у академічних інститутах та університетах України, і всі мають значний досвід наукової роботи та викладання за кордоном. Їх обирали не чиновники, а члени Ідентифікаційного комітету — найвідоміші науковці з різних країн світу. Члени Наукового комітету не займають високих адміністративних посад, і ніхто з них не отримує за свою громадську роботу в комітеті жодної платні чи якихось матеріальних переваг, а скоріше навпаки — їм самим і навіть членам їхніх сімей забороняється брати участь у конкурсах Національного фонду досліджень. Якось не схоже на хлібні місця «чиновників від науки», чи не так?

А що ж робить, власне, Науковий комітет? Влаштовує інспекторські перевірки вченим чи контролює розподіл бюджетних коштів, як можна собі уявити, читаючи гнівні інвективи авторів? Насправді нічого подібного, в чому легко переконатися, ознайомившись з обов'язками комітету — аж ніяк не чиновницькими — в статтях 20—21 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Не будемо цитувати сухі рядки закону, а згадаємо лише дві з численних дорадчих функцій Наукового комітету. Всі проекти урядових нормативно-правових актів, що стосуються наукової сфери, надходять до комітету, і ми кожен такий документ вивчаємо, обговорюємо і надаємо обґрунтовані зауваження та рекомендації, часто дискутуючи з розробниками актів і захищаючи інтереси наукової громади. Це дуже великий обсяг роботи, який залишається невидимим для широкого загалу, і для такої роботи чиновники не підходять, а потрібні саме люди з науковим досвідом, які зможуть дивитися на проекти постанов, наказів і т. д. з точки зору науковців.

Науковий комітет як частина Національної ради України з питань розвитку науки і технологій моніторить діяльність головних розпорядників коштів, що виділяються з держбюджету на наукову та науково-технічну діяльність, і повинен готувати проекти висновків про стан використання коштів та отримані результати. При цьому мета — дати об'єктивні і неупереджені рекомендації, які б підштовхували розпорядників до прогресивних реформ та підвищення якості їхньої наукової діяльності. А коли йдеться про наукову звітність, членам комітету, що самі є науковцями, важко замилити очі переможними реляціями — що, природно, не дуже подобається авторам таких звітів.

В липні цього року Науковий комітет вдруге проводив такий моніторинг (попередній відбувся у 2018 році), і Національна академія медичних наук була одним з дев'ятнадцяти головних розпорядників коштів, діяльність яких ми оцінювали. У висновку комітету від 3 липня, з яким будь-хто може ознайомитися на урядовому порталі kmu.gov.ua, всупереч твердженням авторів статті ніде не говориться ні про ліквідацію медичної академії, ні про перетворення її на громадську організацію.

Давайте спробуємо розібратися, що ж насправді критикував комітет в діяльності медичної академії, і наскільки справедливо. Пройдемося по найбільш суттєвим зауваженням Наукового комітету. «Основна діяльність НАМНУ і надалі в основному сконцентрована на наданні медичних послуг». Легко перевірити, що бюджетні кошти, які виділяються академії на здійснення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, складають трохи більше 11% її загального бюджету у цьому році. Наукові працівники складають менше третини загального штату працівників академії, а науковий ступінь мають 17% цих науковців.

При такому рівні фінансування наука виконує скоріше декоративну роль, і ніякі мантри про те, що наука і практика неподільні, цього не змінять. І це насправді претензія зовсім не до науковців, це питання до держави — до організаційної структури академії, до завдань, які перед нею ставляться.

Закордонні аналоги академії, наприклад National Institute of Health (США), дуже чітко сфокусовані саме на науковій діяльності, зокрема на передових клінічних дослідженнях. НАМНУ ж скоріше спеціалізується на наданні медичних послуг високого рівня, а наукова діяльність, як буде проілюстровано нижче, існує лише у вигляді окремих острівців. Ці острівці — установи або наукові групи — справді продукують цілком достойні наукові результати, але вони існують у морі тих, хто де-факто не може претендувати на серйозні наукові здобутки, а реально займається лікарською діяльністю. Тож коли Науковий комітет звертає на це увагу, можливо, варто замислитися, чи дійсно така схема є оптимальною.

Часи, коли наука робилася на коліні, давно минули. Сучасна наука глобальна і безжально конкурентна — або змагаєшся нарівні з усіма, або сходиш із дистанції. Лікар може бути прекрасним практиком, чудово лікувати, не маючи бажання чи змоги генерувати наукові результати високого (а інший нікому не цікавий!) рівня. І це цілком нормально. Мислення практикуючого медика клінічне, зосереджене на конкретному хворому. Професійний же науковець мислить популяційно, в термінах великих груп і статистики. Приклади успішного альянсу клінічної та наукової роботи є, але аж ніяк не масові. Справжнє ставлення багатьох чесних лікарів до роботи над науковими публікаціями, дисертаціями, коли вони висловлюються відверто, звучить приблизно так: «Ми любимо лікувати людей, а від цих кореляцій, регресій, дисперсій і статистичних критеріїв нас нудить. Писати наукові статті ми вимушені заради звітності, бо формально нас фінансують як науковців».

Тож, може, варто задуматися і про зворотну сторону тези «відділити наукову діяльність в інститутах від клінічної неможливо» — чи не це є однією із причин поширення в такій «науковій» діяльності фальсифікацій, плагіату, імітацій? Чи це нормально, коли певні «засновники наукових шкіл» мають майже 100 дисертантів, велика частина яких — керівники закладів, головні лікарі, що не мають навіть стосунку до спеціальності, за якою захищають дисертації? Можливо, варто подумати, як зробити так, щоб достойний лікар мав достойний статус і реалізовував свій творчий потенціал без того, щоб прикидатись великим науковцем?

«Хоча показники публікаційної активності академії суттєво покращились порівняно із 2017 роком, загалом вона залишається низькою». Виміряти наукову продукцію взагалі-то складно, але, на щастя, медицина — наука інтернаціональна, і тому можна очікувати, що важливі наукові досягнення українських медиків так чи інакше мають знаходити свій шлях до глобальної аудиторії. Тобто — публікуватися в авторитетних міжнародних журналах — таких, що індексуються у міжнародних наукометричних базах. Для медиків такою профільною базою завжди вважалася PubMed, яка наразі повністю міститься у базі Web of Science. Зауважимо, що ми оцінювали лише наукову складову, а не лікувальну, методичну, педагогічну і т. д., як би не хотілося авторам звіту додати їх до свого публікаційного доробку, щоб він виглядав солідніше.

Хоч публікаціями у виданнях, що індексуються у базі Web of Science, не вичерпується увесь спектр наукової продукції, але кількість публікацій у базі Web of Science, по-перше, корелює із загальною науковою продукцією, а по-друге — є мірою глобальної помітності наукових результатів, і саме тому ми використовували цей показник як один з індикаторів, яким можна вимірювати наукову продукцію. До речі, президент Національної академії медичних наук В. Цимбалюк, презентуючи звіт академії для Наукового комітету, з цим погоджувався.

Звичайно, в реальному житті далеко не кожен науковий результат має міжнародний калібр, але все одно якісна наукова робота приводить до регулярної появи таких результатів — тобто, умовно кажучи, це нормально, якщо в Web of Science потрапляє кожна третя чи четверта стаття науковця.

Але ж звітні дані медичної академії свідчать, що на одного наукового працівника в середньому припадає трохи менше однієї статті на рік, і лише приблизно кожна десята з цих статей потрапляє у Web of Science! Чи можна назвати такий рівень публікаційної активності високим? Адже йдеться — підкреслимо — про штатних науковців, які отримують зарплату саме за дослідницьку діяльність. Для порівняння: у Національній академії наук, яка працює у тих самих вітчизняних умовах низького фінансування науки, цей показник у понад 3 рази вищий.

«Загалом низька та вкрай нерівномірна між установами ефективність використання бюджетних коштів, що спрямовуються на фундаментальні та прикладні наукові дослідження». Науковий комітет дуже детально вивчав звіт Національної академії медичних наук, аналізуючи, зокрема, дані окремих її установ, і нас вразив дуже великий розрив між публікаційною активністю інститутів академії.

Для прикладу порівняємо декілька установ НАМН України з майже однаковою кількістю наукових працівників: якщо Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова в 2018 р. має 34 публікації у Web of Science, з яких 20 у так званих виданнях першого квартиля (найпрестижніших виданнях, що очолюють першу чверть рейтингу впливовості), а у 2019 р. — 32 статті, з яких 26 у виданнях перших двох квартилів, то в Національному інституті фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського (до речі, це саме той заклад, що декілька років тому відзначився «науковою» статтею про лікувальний ефект ікон) та в Інституті громадського здоров'я ім. О. М. Марзєєва статті у виданнях, що індексуються у Web of Science, за ці ж роки або зовсім відсутні, або трапляються поодинокі, причому у виданнях з нижчої половини рейтингу. Останнє стосується й Інституту медицини праці імені Ю. І. Кундієва та багатьох інших.

Фактично в НАМНУ є три установи, що разом продукують понад 40% усіх статей академії, індексованих у провідних міжнародних наукометричних базах Web of Science та Scopus, і таким чином забезпечують левову частку помітності наукових результатів академії на світовому рівні. Це — Інститут геронтології ім. Д. Ф. Чеботарьова, Національний науковий центр радіаційної медицини та Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка. Така вражаюча нерівномірність свідчить про те, що як би декому не хотілося перекласти власні проблеми на специфіку медичної галузі і низьке фінансування, реальність дещо інша: одні науковці/установи можуть і вміють — всупереч усім негараздам — робити наукові дослідження на пристойному рівні, а інші — наукову діяльність лише імітують і шукають виправдання.

Побічно хочемо розвіяти ще один широко розповсюджений міф про те, що за публікацію у виданнях, що входять до Web of Science, треба платити скажені тисячі доларів, а тому вітчизняні науковці просто не можуть собі цього дозволити. У базі даних Web of Science більше чотирьох тисяч медичних журналів на будь-який смак — від супервисокорейтингового The Lancet та солідних Pain, Academic Medicine до цілком пристойного World Neurosurgery. Більшість із цих журналів не беруть плати з авторів, за винятком тих випадків, коли публікація стає доступною для всіх без передплати на журнал. Така схема публікації, відома як Open Access, справді коштує авторам досить великих грошей, але для України часто діє 100%-на знижка. Чудовий приклад — той самий мегакрутий The Lancet, де публікація може обійтися у 5 тис. доларів, а для українських авторів це безкоштовно!

Було б добре, щоб суддями академії були самі її члени. Вони як науковці мали б реагувати на нагальні питання сьогодення на кшталт контроверсійного «Протоколу діагностики та лікування хвороби, викликаної SARS-CоV-2», на просування вітчизняних фітопрепаратів для «лікування» COVID-19, що не мають жодного наукового обґрунтування їхньої ефективності. Або задатися питанням, чому в Україні не існує жодної лабораторії третього класу біологічної безпеки, де можна було б досліджувати особливо небезпечні патогени. Які практичні кроки зроблено чи бодай проголошено за період пандемії для появи такої лабораторії? Хто, як не Академія медичних наук, має виходити з такими ініціативами?

Насамкінець ще одна ремарка. Напевне, Науковий комітет вирішив би утриматися від реакції на статтю І. Трахтенберга та І. Тарабана — врешті-решт, кожен має право на власну думку, — якби не одна неприємна деталь. Автори статті не просто закликають до ліквідації неугодного їм Наукового комітету, а вдаються до маніпуляцій. Починаючи з преамбули, автори статті наполегливо намагаються створити враження, що їхню думку підтримують керівники Національної академії наук (включно з нині покійним Б. Є. Патоном), ба навіть керівники держави. Враховуючи, що наближаються Загальні збори Національної академії наук України, де буде обрано нового президента НАНУ, нам би хотілося звернутися до кандидатів на цей пост — тим більше що до думок деяких із них автори апелюють у своєму тексті — і закликати їх прямо висловити свою позицію з цього питання.

Науковий комітет вже третій рік бореться якраз за те, до чого закликає четвертий висновок авторів статті: «домогтися від владних структур визнання пріоритету науки в країні не на словах, а на ділі».

Ми самі є науковцями, але добре знаємо, як працює наукова система у світі, бо маємо досвід роботи в розвинених країнах, тому чудово бачимо зсередини всю фальш і мішуру, які, на жаль, продовжують роз'їдати нашу науку й освіту. Є таке німецьке слово — Betriebsblindheit, що позначає прикре явище: тому, хто працює у закритій системі, навіть висококласному професіоналові, складно побачити її з іншої перспективи. Науковий комітет пропонує вам чесне дзеркало замість галереї парадних портретів. Розбивши неугодне дзеркало, не зробиш бажане дійсним.

Олексій КОЛЕЖУК

Про вчених і тільки про вчених

Через 5—7 років ми вже не зможемо забезпечити науковими фахівцями навіть нашу вищу...

Ученый — центральная фигура в науке

Научное творчество базируется на свободе научной мысли

О науке и не только

Глубокого анализа причин провальной бюджетной политики ожидало от НК научное...

Новый виток милитаризации космоса

Демонстрация Китаем собственных достижений в области создания многоразовых...

А судьи кто?!

Удивляет неумение авторов «загальних висновків» учитывать специфические...

Эйфория приватного космоса

Амбиции главы ГКАУ, рассчитывающего за короткое время озолотить космическую отрасль...

Стартует 25-я антарктическая: неоднозначный юбилей

На днях из Киева в путешествие по сверхдальнему маршруту отправится 25-я украинская...

Глобальные земные проблемы

Большой комплекс многогранных научных и прикладных проблем был всесторонне...

Суть медреформы — убить науку?

Министерство здравоохранения должно быть заинтересовано не в разрушении...

Надеюсь на взаимопонимание

Нравственность — важнейший элемент любого производственного и общественного...

Министерство образования, науки и профнепригодности

Конкурс WorldSkills International становится так же популярен, как Олимпийские игры

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка