Одна бджола меду не наносить

№6(972) 11 – 17 февраля 13 Февраля 2021

Шановні друзі!

Звертаюсь до тих, хто мав можливість ознайомитись із моїми роздумами про долю української медичної та взагалі науки. Я вдячний редакції «2000» за надану можливість спілкуватися з вами.

Напевно, у вас виникло питання, яка головна мета моїх публікацій, що спонукало мене знайти час для них. Безумовно, у всіх статтях я тією чи іншою мірою намагався аналізувати стан нашої науки, але робив це не для того, щоб виявити ті чи інші недоліки, бо таких виступів у масмедіа досить багато, і вони навіть більш конкретні, критичні та фундаментальні, ніж мої. Біда ж у тому, що ми мало говоримо про те, що робити, які конкретні кроки необхідні вже сьогодні, тобто з урахуванням стану країни, нашої економіки, коли, здавалось би, не до того, щоб приділяти увагу науці, особливо фундаментальній, її гуманітарним напрямкам.

У попередній своїй публікації я акцентував увагу на необхідності структурної реорганізації існуючих адмінструктур та на ролі самих вчених у вирішенні цих питань. Але не окремих вчених, а їх об'єднань, бо тільки об'єднана професійна спільнота може виступати рушійною силою розвитку науки як суспільного явища. Особливість її — це поєднання творчих особистостей, тобто вчених, з можливостями їхніх професійних об'єднань. Такі професійні об'єднання не мають великих економічних можливостей, але вони разом з тим не обтяжені адміністративними та фінансовими межами, бо не залежать від останніх. Саме такі об'єднання можуть впливати на адміністративні наукові утворення та на структуру в цілому.

При демократичній організації таких професійних об'єднань в них якраз і можна створити умови для реалізації творчих та організаційних можливостей молоді. Ми всі розуміємо, що саме молодь, особливо у науці, це наше майбутнє, але тільки досвід відкриває дорогу молоді. Так, досвід — це дуже важливо, і його не можна втрачати. Водночас досвід завжди консервативний. Це діалектика. Саме тому на досвіді будуються адміністративні рішення та утворення, а науковці, що об'єднані у професійні спілки, дають можливість перспективи розвитку існуючим структурам та системі у цілому.

На перший погляд, це зрозуміло, але головним є питання не про доцільність створення та роль професійних громадських об'єднань науковців. Головне полягає у тому, як це зробити. Адже ми звикли до того, що більшість питань організаційного характеру ініціюється та реалізується існуючою системою: державою, її інституціями, тобто іде згори, але саме тому дії такої системи консервативні по суті. Безумовно, що у справі створення громадських, у т. ч. наукових утворень, ініціатива та дії повинні йти від самої громадськості, тобто від кожного вченого. І саме тут виникають складнощі. Вченим притаманно завжди аналізувати ситуацію, внаслідок чого з'являються перспективні ідеї, пропозиції.

А далі? На сьогодні більшість таких думок виходять в інтернет, в масмедіа. Це щось дає, так. Суспільство знайомиться з новими ідеями, їх носіями. Однак здебільшого на цьому все й закінчується, бо немає зворотного зв'язку, немає продовження, особливо спроб реалізації ідей та задумів.

Іноді мені здається, що саме інтернет-простір і губить ці думки, бо вони у ньому зникають безвісти: той, хто висловив ту чи іншу думку, задоволений, той, хто почув, — нібито долучився до неї. Але подальшого руху, особливо практичного, а тим більш організаційного, немає.

Тобто хоча на першому етапі формування громадської думки та відповідних дій інтернет-простір спрацьовує, далі він ці думки поглинає.

Саме тому, гадаю, науковій спільноті треба перейти від аналізу, роздумів про долю української науки до реальних практичних організаційних дій. Створення таких громадських наукових об'єднань, у свою чергу, сприятиме творчій активності кожного і розвиткові науки у цілому.

Отже, по-перше, треба чітко усвідомити усім нам (державі, суспільству, бізнесу, науковому середовищу, кожній творчій особистості), що це вкрай необхідно, бо такі дії — головний напрямок та спосіб не тільки збереження, а й розвитку української науки. Це треба усвідомити кожному з нас, вчених, бо поодинці ми не втримаємося у всіх перипетіях нашого сьогодення, внаслідок чого не матимемо подальшої наукової долі: наші лідери не зможуть реалізувати свої ідеї, не будуть мати можливість передати естафету знань та любові до науки молоді, яка втратить можливість реалізувати у науці свої творчі можливості. Держава та суспільство — втратять перспективу розвитку, бо останній у всьому світі базується саме на наукових досягненнях.

Ситуація потребує конкретних та реальних кроків. Так, самі науковці повинні запропонувати можливі рішення, проявити ініціативу на рівні як особистому, так і своїх наукових (первинних) творчих колективів, а також тих, що склалися в інтернет-просторі.

По-друге, у нас уже є досить багато професійних наукових товариств, асоціацій, які можуть проаналізувати проблему, аби зрозуміти: окремі невеликі професійні об'єднання, що є важливими в процесі організації професійної спільноти своїй галузі, не є достатні для реалізації інтересів усієї наукової спільноти, особливо у відносинах з державою. Тому вкрай важливо об'єднатися, щоб створити загальну організацію, яка б презентувала інтереси усіх учених і науки перед державою.

Нарешті, якщо розглянути питання з боку держави, то треба констатувати, що створення громадської організації науковців України необхідне самій державі і суспільству. Бо така організація не тільки буде представляти інтереси науковців, а й може їх об'єднувати, організовувати і сприяти більш ефективній праці науковців та наукових колективів.

Вважаю, що при цьому держава може зняти з себе ряд питань з організації науки, для вирішення яких на сьогодні створюються всілякі адміністративні структури, котрі потребують організаційних та фінансових витрат.

Між тим зверху, адміністративно, практично неможливо забезпечити процеси наукової творчості, реалізацію можливостей кожного науковця і наукових колективів. Наприклад, держава створила Науковий комітет Національної ради з питань розвитку науки і технологій. Однак ця напівгромадська організація відразу втратила зв'язок із науковим простором та науковою спільнотою і зрештою перетворилася на нове адмінутворення. Можливості впливу останнього на наукове товариство практично відсутні.

Впевнений, що неможливо наукову творчість організовувати та підтримувати лише за рахунок адмінресурсу.

Хоча адміністративна система у науці спрямована на найбільш її ефективну організацію, але все ж кожна така структура завжди є щонайменше консервативною, бо спрямована на ефективне використання вже існуючих структур.

Водночас у процесі наукової роботи завжди виникають нові ідеї, котрі потребують нових рішень. Саме тому повинна бути організація самих вчених, особливо коли виникають проблеми, що є загальними для науки в цілому, а не окремих колективів. Які також вирішуються із залученням науковців, але свого колективу (наприклад, вчені ради, на яких вирішуються локальні проблеми).

Переконаний, що адміністративне управління наукою у поєднанні із широким залученням практично кожного з науковців може дати найкращі результати, підвищити ефективність науково-дослідних робіт.

Такий принцип організації для науки особливо важливий, тому що це така сфера, яка не може бути організована лише на засадах самої виробничої дисципліни. Бо разом із загальною організацією науково-дослідних робіт треба забезпечити творчу діяльність кожного науковця.

Вся адмінсистема науки (НАНУ та інші академії, науково-дослідні інститути, заклади вищої освіти) повинні бути зацікавлені в ефективній співпраці з науковими товариствами, котрі візьмуть на себе значну частину їхніх проблем.

Не треба забувати і про бізнес: що він робить для науки, чи вона йому потрібна? Об'єктивно — конче потрібна, бо саме від її стану залежить освітньо-професійний рівень населення. А це основа для розвитку бізнесу. Чи не пора бізнесові звертати увагу не тільки на культуру, а й на науку. Це в тому разі, якщо він претендує на серйозну роль у світовому розподілі праці та ринків.

А що стосується медичної науки, то зацікавленість тут має бути ще більшою. Адже від рівня розвитку медичної науки залежить не лише технологічний рівень медичної практики, який більше спирається на використання світових сучасних технологій. Від стану медичної науки залежить професійний рівень науковців, вищої школи, рівень підготовки лікарів. Досвід пандемії підтвердив необхідність для людства високого рівня медицини.

Українські вчені, що працюють у медицині, зробили ряд кроків, спрямованих на створення єдиної громадської організації — Асоціації медичної науки України.

Пропонуємо усім співпрацю у цьому напрямкові.

Анатолий ГОЖЕНКО

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Запрет цифрового коммунизма

Ученик Виктора Глушкова Владимир Ивличев разработал консолидированный...

Выносной мозжечок украинского правительства

Нацсовет по развитию науки и технологий предоставляет иностранным структурам рычаги...

«Дело Лилии живет и процветает»

Новый вариант Порядка присуждения научных степеней ограничивает право граждан на...

Как повысить эффективность украинской науки

НАН Украины следует выйти за двери своих учреждений, перестать фокусироваться только...

Хакери проти соціології

У цьому знущанні над вітчизняною наукою не обійшлося без доморощених штрейкбрехерів і...

Интегрировать интеллектуальный потенциал страны

Нынешняя ситуация должна переориентировать нас на базовые ценности

Про вчених і тільки про вчених

Через 5—7 років ми вже не зможемо забезпечити науковими фахівцями навіть нашу вищу...

Ученый — центральная фигура в науке

Научное творчество базируется на свободе научной мысли

О науке и не только

Глубокого анализа причин провальной бюджетной политики ожидало от НК научное...

Новый виток милитаризации космоса

Демонстрация Китаем собственных достижений в области создания многоразовых...

Неугодне дзеркало

Тому, хто працює у закритій системі, навіть висококласному професіоналові, складно...

А судьи кто?!

Удивляет неумение авторов «загальних висновків» учитывать специфические...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка