Бинго-бинго?

№3(969) 21–27 января 19 Января 2021

На вопросы «2000» отвечает Василий Вирастюк — украинский спортсмен, заслуженный мастер спорта Украины, обладатель титула «Самый сильный человек мира 2004 года», неоднократный чемпион мира в силовом многоборье, актер.

— Василий, ты когда-нибудь страдал от своих габаритов? Ведь ты и родился богатырем — рост 68 см, вес 5 кг.

— Це так, це дуже нестандартно. Ну, звісно, страждав. Я постійно відчуваю свої чималенькі габарити. Особливо в поїзді. Раніше оті старі вагони, мені здається, були ширшими чи, може, я був вужчим. Тепер взагалі неможливо спати на тих полицях — я й повернутись не можу. І другий момент — літаки: мені в ногах мало місця. Що стосується ременя безпеки, то стюардеси завжди пропонують мені додаткових 30 см ременя, але мені вони не потрібні — з поясом у мене все нормально. І по-третє — автомобілі. Намагаюся вибирати автомобілі по своїх гарабитах.

— Ты родом из Ивано-Франковска, живешь в Киеве. Ты себя считаешь киевлянином?

— Так, я можу вважати себе киянином, оскільки вже не почуваюся комфортно в Івано-Франківську, вже не розумію темпу життя місцевих жителів. Там не те що ніхто нікуди не поспішає, а складається враження, нібито нічого нікому не потрібно. На жаль, я уже став якимось єдиним цілим з цим нашим великим містом під назвою Київ, і тому мені дискомфортно в малих містах. Хоча розумію: я там народився, виріс, там проживає моя мама, але вже на другий день тамтешнього перебування мене звідти тягне.

— У тебя квартира в центре Киева, на Печерске — тебе ее подарили. За что и кто?

— За спортивні досягнення. А конкретно — завдяки Георгію Миколайовичу Кирпі. Коли він керував Міністерством транспорту, очолював «Укрзалізницю». Федерація, в якій я виступав, досить активно співпрацювала з «Укрзалізницею», тобто вони були нашими постійними партнерами протягом кількох років. І от настав такий момент, коли я багато чого досягнув у спорті — повигравав звання, були командні чемпіонати й індивідуальний чемпіонат, який я виграв 2004 року. І якось при особистій зустрічі з Георгієм Миколайовичем я кажу: «Георгій Миколайович, а я, між іншим, ваш сусід». Це було у Бортничах, де він проживав. Він запитує: «А що в тебе за будинок, де?» А я кажу: «Та в мене не будинок, я там квартиру наймаю». Його дуже здивувало, що в мене немає власної квартири, що я живу у найманій, і він пообіцяв вирішити це питання і свого слова дотримав.

Мені подзвонили буквально перед Новим роком. Я думав: можливо, це буде одно-, в кращому випадку двокімнатна квартира десь там в якомусь районі, і я був би задоволений тим на той час. Сім'я у мене тоді була невеличка — моя перша дружина Світлана і маленький син Адам. А тут подзвонили і кажуть, що ми можемо поїхати подивитись квартиру, яку для нас вже придбали. Я, чесно, був шокований. Але я просто став німим, коли побачив чотирикімнатну квартиру на 120 кв. м. А ще мені сказали: «Ви не переживайте, всі меблі, які стоять у квартирі, вони залишаються».

Так що це «бінго-бінго». Я одразу подзвонив батькам, подзвонив братові. Ми дотепер проживаємо в цій квартирі, і я не можу сказати, що нам тісно, хоча в мене вже троє дітей.

— В 2006-м твоя первая жена погибла под снежной лавиной. Вы с ней поехали по разным трассам: она по более сложной, ты — по более легкой. Ты себя корил, что не поехал с ней?

— Ні, я себе не звинувачував у тому. Навпаки, був впевнений, що мені пощастило. Сказати, що я себе чимось корив і карав, не можу, тому що я її відмовляв до останнього, я не хотів, щоб вона туди їхала. По-перше, в нас не було часу їздити кататися, ми повинні були просто піднятися на гору і зробити кілька красивих фото, а далі у нас була розпланована програма, тобто хамам під нашу компанію, потім турецький ресторан. Ті фотографії і зараз є в мене на дисках, фотографії, які ми зробили за 15—20 хвилин до того, як вона загинула.

— Ты выиграл все что можно. Не выиграл только «Арнольд классик». Никогда не хотелось дожать и это?

— Хотілось, але завадили травми. П'ять разів був учасником «Арнольд класік», три рази посідав друге місце, і завжди трішечки чогось не вистачало. Взагалі для мене «Арнольд» був складним турніром, тому що там було мало динаміки, а був тільки прояв фізичної сили. Тобто такі вправи, де потрібна максимальна сила, де, природно, мали перевагу ті спортсмени, які розпочинали пауерліфтинг. Були класичні вправи, такі як станова тяга, де я завжди програвав, і це мене відкидало з перших позицій, потім мені доводилося наздоганяти. Тричі друге місце. В планах було підготуватися, але, на жаль... Завжди чомусь приїжджав травмований.

Одного разу приїхав з травмованою правою п'ятою. Іншим разом — взагалі виступав з порваним біцепсом. У мене відірвався біцепс під час другої вправи. Попереду був ще другий день і ще чотири вправи. І я з порваним біцепсом відзмагався. Мабуть, в тому році я був найкраще готовий, тому що навіть з травмою, попри біль я все одно завоював друге місце, а перше традиційно — Жидрунас Савицкас.

Мене лікарі знімали зі змагань. На що я крутив пальцем коло скроні: «Ви що, смієтесь?! Я чотири місяці потратив підготовки, щоб зараз знятися після другої вправи? Я буду боротися далі». І вже після турніру, у Києві, зробив операцію.

— Когда ты увидел Арнольда Шварценеггера первый раз вживую, какие у тебя были ощущения?

— Це людина якась... ось гортаєш журнали і, мабуть, не розумієш, що це така сама людина. Як деколи на мене реагують люди, коли бачать десь у супермаркеті: «А що ж ви тут робите?!» А я відповідаю: «А ви думали, що я зараз прилечу на «голубом вертолете» і взагалі не я ходжу по супермаркетах? Я так само, як і ви, ходжу на базар, в магазин, і все нормально».

Отже, коли я Арнольда побачив вперше, це були надзвичайні емоції. Втім, і наступні п'ять разів (ми бачились шість разів загалом) мої емоції були не меншими. Тому що Арнольд — він такий комунікабельний, з гарним почуттям гумору. І на деяких видах спорту він нагороджує переможців, призерів. Там він, зрозуміло, поводиться по-іншому. Там його оточують охоронці, він з усіма привітний — і рукою помахає, і дасть можливість сфотографуватись з відстані, але в коло зайти можуть не всі. Чітка команда для охорони всіх тримати на відстані трьох, чотирьох, шести метрів. Можу сказати по секрету: якщо не буде карантину, а ми вже розмовляли з Віталієм Володимировичем (Кличком. — Є. К.) з цього питання, то можливий приїзд Шварценеггера. Це буде орієнтовно вересень-жовтень.

— А к чему это будет приурочено?Нам нужен эксклюзив!

— Секрет. Наша федерація готує величезне дійство, готує фестиваль силових видів спорту.

— Какой самый курьезный случай ты можешь вспомнить во время соревнований или во время подготовки к соревнованиям?

— Курйозних дуже мало. Були просто печальні. Такі, як розрив біцепса. Або під час виконання вправи... Якщо ти пам'ятаєш, є така вправа — називається таєрфліп, коли кантують колесо. Воно зазвичай лежить на землі, колесо важить 400 кг. Завдання атлета підняти його, перекантувати, і так вісім разів поспіль. Був у мене такий виступ у Швеції на турнірі Гран-прі.

Там колесо було заявлено 500 кіл. Його треба було перекантувати всього три рази. 500 — це дуже важко. Якщо 400 кг — це досить динамічна вправа, і ти не встигаєш втомитися — просто працює дихалка і витривалість. То тут конкретно треба було попрацювати фізично. І от я піднімаю колесо, щоб поміняти хват, поки воно рухається. А в цей момент у мене палець застряг у протекторі: я міняю хват і відчуваю — гай-гай моїй руці! Я колесо спираю на груди і бачу, що у мене один палець дивиться не туди, тобто я його вивихнув. Я тут же, не кидаючи колеса, 500 кіл висить у мене на грудях, вправляю палець і закінчую вправу. Чи був больовий шок? Спочатку, в стані ейфорії, болю не відчув. Біль став відчувати через дві вправи, коли палець трохи розпух, і це мені заважало мати сильний хват.

— Все знают, что спортсмены ради достижения результатов принимают специальные препараты, не обходится и без допингов. Какой самый плохой, который ты принимал?

— Будь-який препарат, який я назву, не дозволить пройти допінг-контроль. До речі, якщо ти підеш здаси аналізи, ти теж можеш його не пройти. Ми в житті використовуємо таку кількість препаратів і всіляких добавок, що люди навіть не знають, що вони фактично в списку заборонених препаратів.

— Когда твоему сыну Адаму было уже три года, в 2007 г. ты познакомился со своей второй супругой Инной. Долго ли проходил период притирки между ними, как долго привыкал Адам?

— Інна прийняла Адама досить швидко. А момент притирання — залежно від періоду дорослішання Адама — триває досі. У нас навіть сьогодні зранку була серйозна чоловіча розмова з Адамом, бо зараз найскладніший момент притирання. Йому сімнадцять з половиною років. Це період формування його як чоловіка. Якимись своїми вчинками він хоче показати, що він вже чоловік, мужчина, але він нічим це не підкріплює. В нього ще немає справжньої відповідальності, він не завжди дотримує слова. Все це дуже важко і складно.

— В 2008-м ты завершил свою активную карьеру. Ты многого достиг к этому времени, но пострадало здоровье. Какие травмы и операции ты перенес как оплату своей активной спортивной жизни?

— На даний момент у мене два ендопротези суглобів — лівої і правої ноги. Один я прооперував чотири роки тому, а другий буквально під час карантину — скористався тим, що був вільний час. Але я не можу сказати, що це наслідок виключно моєї діяльності. Так, у відділенні, де я оперувався, із сорока пацієнтів тільки я був професійний спортсмен. Ну можна сказати, що це наслідок? Можна, але не факт. Причин може бути декілька. Може бути дисплазія недообстежена, може — просто дитиною не займались.

— Тебя когда-нибудь привлекали в какие-то группировки — чтобы ты поучаствовал в их «деятельности»?

— Ніколи. Принагідно нагадаю, що бригадні бійці — то були або боксери, або борці. Я займався легкою атлетикою в ті часи, коли все це було досить актуальним. Втім, тоді можна було легко вскочити в якусь халепу. Але в мене для цього не було часу — я займався спортом, був дуже захоплений легкою атлетикою. Я завжди хотів бути олімпійцем, стояти на олімпійському п'єдесталі, і решта мене просто не цікавила.

— И что, не интересовали дополнительные заработки?

— На той момент, якщо ти був членом національної збірної, ти, по-перше, отримував зарплатню. По-друге, ми всі були влаштовані в якісь спортивні товариства, де також отримували зарплатню — як молоді спеціалісти, тренери. Оскільки я закінчив технікум фізичного виховання, то міг працювати за цією спеціальністю. Окрім того, були збори — із повним забезпеченням. Якщо ти вдома, то ти отримував гроші на харчування, і це теж була немала сума. Виходило, що ми з братом (а Роман взагалі був у перших номерах збірної) отримували разів у чотири більше, ніж заробляли наші батьки.

— Как ты относишься к людям с нетрадиционной ориентацией?

— Якщо вони це не декларують і це не заважає моєму побутові, не впливає на дітей і молоде покоління, то я вважаю, що це їхня особиста справа, з ким і як...

— Если бы, гипотетически, твой ребенок пришел к тебе и сказал: «Папа, я ...»

— Не знаю, мені важко уявити, тому що я, слава богу, не в такій ситуації. Судячи з того, чим цікавляться мої хлопці, у них нормальні нахили.

— Ты когда-нибудь страдал звездной болезнью? У тебя когда-то была машина с номерами «Богатырь»...

— В мене і зараз є ці номери, просто на іншому авто. Три роки тому я придбав раритетний автомобіль і повісив ці номери — на Chevrolet Caprice Classic 1992 року. Такий класичний автомобіль, такі використовували раніше як таксі і поліційні автомобілі. І от знайшов у дуже гарному стані, повністю відреставрований.

А перед тим у мене були ці номери на Mercedes-Benz Viano — сімейний, великий екстралонг. Ти вважаєш, що це можна назвати атрибутом зірковості?

Я, навпаки, стараюсь з'являтися в багатолюдних місцях, знаєш... щоб бути не дуже помітним. Насправді моменти впізнаваності деколи тебе доганяють і дістають, я зазвичай досить стримано себе поводжу і реагую адекватно, але уваги буває забагато. Тому я намагаюся ходити в ті місця, де я уже був і де мене знає персонал, у всіх продавців є фотографії зі мною, тобто зайвий раз мене не смикають.

Чи була зіркова хвороба як така? Якби була, то як мінімум ти б знайшов у якихось повідомленнях, що, мовляв, такий собі дебіл на білому кадилаку з номерами «Богатир» бикував і їхав по пішохідній зоні, по тротуару на Хрещатику чи ще щось подібне. Тобто такі речі, які витворяв, наприклад, Мілевський.

— После окончания своей спортивной карьеры ты сразу понимал, чем хочешь заниматься?

— Ні, не відразу. Мабуть, років два тривала страшна ломка. Я не знав, куди, що, де взяти емоції. Я 25 років був у спорті, і знайти емоції, які дає спорт, у повсякденному житті фактично неможливо. Тому трапляється багато таких випадків, коли спортсмени, закінчивши професійну діяльність, поринають або в наркотики, або в алкоголь. Це призводить до сумних наслідків, але деякий час тримає їх на плаву.

Життя спортсмена — це життя від дуже гарних емоцій до дуже поганих, до розчарувань. І ця крива змушує спортсменів шукати себе, і не всі себе знаходять.

Можу сказати, що мені пощастило. Так, мене поламало, але я зібрався, взяв себе в руки, і ми з хлопцями почали розвивати федерацію. Паралельно я став зніматися у кіно. На даний момент я почесний президент Федерації стронгмену України. Ми проводимо багато заходів. 2019-го провели 30 заходів і навіть у 2020-му — з кінця квітня до початку жовтня — провели 15 заходів.

— Пока ты был в поисках себя, нового дела, нервные срывы случались?

— Ні, не було. Але я себе зловив на думці, що був час, коли дня не минало, щоб перед вечерею не випити 100—150 грамів горілки чи віскі, бо мені, мовляв, нудно. Чи йдеш додому — пару пляшок пива купив. Тоді й набрав зайвої ваги. Та, власне, в цей період і в зал особливо не ходив: ти не розумієш, для чого це. І поки ти прийшов до якогось розуміння, минуло півтора—два роки твого життя.

В той період, щоб нівелювати зайві емоції і переживання, я придбав мотоцикл, почав їздити. Це класно — не те що автомобіль! На гірських лижах катався — більш активно, більш агресивно (незважаючи на свою вагу), ніж досі. Ось такими речами просто замінив нестачу того яскравого життя, яке було в мене під час професійной кар'єри.

— Какие наркотики пробовал?

— Важких не пробував. Максимум — це щось покурив, і то мені дуже було зле, і я сказав, що більше не буду цього пробувати.

— В 2010 г. ты с супругой Инной попал в аварию, Инна пострадала больше, теперь у нее инвалидность...

— Так само, як і в мене, я також на даний момент інвалід другої групи.

— В 2017 г. твоего сына сбили на пешеходном переходе. Ты нашел тогда, кто совершил наезд?

— Так, ми знайшли. Але, на жаль, було мало доказів для того, щоб рухати справу далі. Та якби навіть ми щось довели, то це тягло б за собою — згідно із законом — лише адміністративну відповідальність, штраф в мінімальному розмірі.

— А у тебя не получилось с виновником поговорить?

— Це була жінка. То ж в даному випадку мати чоловічу розмову — на це я не можу піти. А все інше зрозуміло: якщо вона сама не визнала і не покаялась, то про що з нею говорити!

— В 2019 г. на операционном столе умер твой брат Роман.

— Насправді він помер вже потім, на 11-й день після операції.

— В 2012 г. ты потерял отца. Осталась одна мама. Какие у тебя с ней отношения?

— Досить хороші, теплі. Між іншим, після Нового року ми всі разом сідаємо в наш сімейний мінівен, я зверху ставлю кофру для речей, і ми їдемо на Драгобрат — вже чотири чи п'ять років Василя ми святкуємо на Драгобраті.

— Есть ли у тебя конфликты с известными людьми?

— Ну ти ж знаєш, що є. З Іво Васильовичем Бобулом. Як на мене, то тут проблема у відсутності почуття гумору у Іво Васильовича. Багато хто говорив мені: якби ти про нього три роки тому не згадав, то ми б про нього геть забули. До речі, я був готовий тоді з ним зустрітися, пояснити свою позицію і потиснути руку. Але людина дуже складна і без почуття гумору. Я, буває, потравлюю його дотепер.

— Стебаться любишь?

— Трохи.

— В интервью УП ты сказал, что «изменения могут происходить только через кровь». Не считаешь ли ты ошибочным это высказывание? Ты сказал, что не с той стороны была пролита кровь.

— Я мав на увазі керівництво держави на той момент. Я говорив це в контексті майдану, що не з того боку пролилася кров. Загинули люди, які абсолютно не винні в ситуації, що склалася. Вони прагнули хорошого, вони пішли туди з гарними емоціями і загинули. Можу нагадати Чаушеску: коли його з дружиною зловили, відбувся 20-хвилинний суд, після чого їх і розстріляли з «калаша».

— Майдан 14-го — это была ошибка для страны, и необходимо было дождаться выборов?

— Назвати це помилкою — я так не скажу. Це була необхідність змін у країні, тому що були допущені помилки. Думаю, що ми і зараз перебуваємо в якомусь революційному стані, але щось людей стримує від протестів.

Розчарування, звісно, є. Розчарування тим, що відбувається в країні. Всі сподівалися після 2014 р., що прийде нова влада і на хвилі, на піднесенні все поміняється, всі будуть чесними. Згадай, як після майдану з'являлися в тих самих соцмережах такі заклики: «Давайте домовимося — із сьогоднішнього дня я не беру хабарів», «Я кажу тільки правду». На жаль, це не спрацювало.

Думаю, що чітко повинні працювати законодавство, суди, поліція. І тільки в такому випадку це приведе до бажаних результатів. Як тільки сяде перший корупціонер, це відразу стонізує людей.

Коли люди кажуть, що влада нічого не хоче робити, я з цим також не можу погоджуватися: а звідки ж прийшла влада? Вона ж не прилетіла з космосу, вона також прийшла з людей, з народу. Ми і є така ж влада. Раніше чи пізніше хтось із нас також потрапить у цю корупційну схему. На жаль, треба мінятися нам усім і змінювати систему загалом.

— Ты не ощущаешь, что период правления Петра Порошенко после 2014 г. погрузил страну в еще большую коррупцию, чем была при Януковиче?

— Я не можу сказати, тому що я не займаюся корупцією як такою. Я не бізнесмен, і ці речі мені невідомі. Можу сказати, що нас, слава богу, приймають всі, до кого ми хотіли б потрапити. Адже наша організація є аполітичною, ми не декларуємо своїх політичних вподобань, ніколи не агітуємо за конкретну політичну силу. Ми можемо говорити персонально про тих людей, з якими працюємо, але не агітуємо за партію. Тому ми можемо зайти в гості і до Садового, і так само нормально розмовляємо з паном Філатовим у Дніпрі, з Юрієм Вілкулом. Чому? Тому що ми їм не пропонуємо корупційних схем, ми пропонуємо їм реальну роботу. Ми кажемо: «Ми федерація, ми розвиваємо спорт і хотіли б у вашому місті зробити ось таке, без корупційної схеми». І ми йдем цим шляхом.

— Ти в 2013 г. окончил МАУП по специальности «Менеджмент и управление бизнесом». Для чего ты получал это образование?

— Це, гадаю, більше стереотип на зразок: «Чувак, ти що, будеш без вищої освіти?» Хоча, можливо, вона мені знадобиться потім, ця вища освіта. Ну хто знає, куди мене занесе через рік, через п'ять—десять років! Це на даний момент я не розглядаю роботу в керівництві міста, області чи, можливо, у Миністерстві спорту. До речі, керівник Міністерства молоді і спорту Вадим Гутцайт нам абсолютно імпонує, ми знаходимо спільну мову. Ми були знайомі і раніше, знали його як спортсмена, потім він був директором олімпійської бази в Кончі-Заспі.

— Мы знаем, что ты развлекаешься перетягиванием трамваев, машин.

— Ні, зараз уже ні. Куди я, прооперований, ці всі навантаження мені протипоказані. Караоке — так. Кіно мені дуже подобається.

— Сколько стоит у Василия Вирастюка съемочный день?

— Залежно від проекту. Я не актор російських серіалів. Я чув про гонорари російських акторів в пік, коли знімали серіали, — сума доходила навіть до десяти тисяч доларів за знімальний день. Звісно, ми набагато скромніші. Цим займається мій агент — в мене, як і у кожного актора, є свій агент. Сума там буває плюс-мінус 20 тисяч гривень за робочу зміну (робоча зміна — це 12 годин).

— Новый год у тебя принято встречать в семье или ты его встречаешь с друзьями?

— Останнім часом на Новий рік приїжджає моя мама, ми запрошуємо тещу з тестем, ще є у нас старші, віку моїх батьків, друзі, і так ми зустрічаємо Новий рік разом. Потім шостого числа, на Святвечір, ідемо в гості — накриває стіл теща. Ну ось такі традиції. Коли в нас була повноцінна сім'я, коли був ще живий тато, коли Роман був з нами, то ми намагалися з'їжджатися на Різдво до Франківська, до батьків.

— Ты можешь сказать, что ты счастливый человек?

— Так. Безперечно.

Блиц

— Киев или Ивано-Франковск?

— Киев.

— Борщ или секс?

— Залежно від ситуації. Я думаю — секс, з'їсти ми завжди встигнемо.

— По-быстрому или с прелюдией?

— По-быстрому.

— Свинина или телятина?

— Телятина.

— Бокс или ???

— Бокс.

— Актер или певец?

— Актор.

— Стронгмен или бодибилдер?

— Стронгмен.

— 250 пожал?

— Не пожав. Завадив карантин і хвороба.

— Байк или джип?

— Байк.

— С девушкой дружить можно?

— А с пацаном нельзя... (Смех.) Яка дружба між чоловіком і жінкою! Я вважаю, що це все казки. І коли кажуть: «Ось ця жіночка — мій друг». Та, блин, ти в перспективі все одно хочеш її, якщо так говориш.

— Побыть дома или встретиться с друзьями?

— Полюбляю бути вдома, а якщо наодинці — ідеально.

— В челюсть или в бровь?

— Напевно, в живіт. Тому що в лице побоюсь бити кулаком. Мені ще тренер казав: «Не бий ніколи людину в голову, бо можеш проламати».

— Умный или красивый?

— Розумний.

— Какое море омывает Беларусь — Черное или Балтийское?

— Ніяке.

— Кто самый сильный в Украине?

— Паша Корніяка, як не дивно. У нас перший номер в Україні виграв у найпершого у світі.

— Самый известный стронгмен в Украине?

— На даний момент Олексій Новіков.

— Вірастюк.

— Я ніколи так не скажу. Оце і є момент незірковості.

Паша Корніяка виграв «Богатиря року», найсильніша людина світу. Льоша Новіков стає другим. В нього є ліцензія на чемпіонат світу, і він їде на World's Strongest Man і виграє. Тому найсильніша людина в світі — друга в Україні.

Евгений КРЮЧКОВ

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Гораздо больше, чем подольский драйв

За 30 років незалежності у нас не вибудовано держави — немає ні концепції держави, ні...

Перепрошивка

Если хочешь иметь то, о чем мечтаешь, ты должен делать то, чего никогда в жизни не делал...

Выбор Збигнева Бжезинского

Збигнев Бжезинский: «Всеобщий, хотя, может быть, и не всегда благотворный процесс...

Его век

3 февраля 2021 г. нашему замечательному земляку Григорию Кузьмичу Ионину исполнилось 100...

Бегом по жизни

Любить себя нужно. Однозначно. Но у меня ко мне очень много вопросов и масса претензий

Руслан Салютин: "Трансплантация лица из категории...

Министерство здравоохранения не управляет системой здравоохранения, и это проблема...

Он тоже шагнул в бессмертие

10 января перестало биться сердце И.А. Еременко.

Елена Бондаренко: «Я ковид-диссидент и считаю, что...

На вопросы «2000» отвечает Елена Бондаренко – известный украинский...

Сергей Станкевич: «Желаю родному для меня народу...

До конца текущего десятилетия первой экономикой мира станет Китай. А на третью позицию...

«Фанатик, карьерист, бандит…»

Кто-то из молодых должен поработать «коллективным Прометеем». В противном случае...

Разные категории счастья

«Моя задача — научить своих детей быть людьми и научиться любить не только себя,...

Саша Боровик: «Без создания новых экономических...

«В Украине много добрых и хороших людей. И это удивительно, что все вместе они не...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка