Флагман

12 Сентября 2020 0

Я глибоко зворушений публікацією «Джерело пам'яті» у тижневику «2000» від 7 серпня, де йдеться про те, як громадськість Барського району Вінницької області, зокрема села Балки, вшанувала пам'ять свого видатного земляка — корифея українського телебачення, заслуженого журналіста України Анатолія Станіславовича Ставничого.

На його честь на фасаді школи, яка виплекала такого випускника, встановлено меморіальну дошку. Я не випадково вживаю слово виплекала, бо Анатолій Ставничий не лише добрими словами у книзі «Вознесенська вежа», а й усім власним життєвим досвідом переконав нас у тому, що Балківська школа була і є колискою духовності.

Я — як колишній генеральний директор Дніпропетровської телерадіокомпанії — часто спілкуюся зі своїми колегами, і від нашого загалу щиро дякую редакції «2000» за таку публікацію, яка в наш нелегкий час просто не має ціни.

На жаль, ми з вами є свідками того, про що з великим болем писав геніальний Борис Олійник: «На наших очах у нас крадуть цілі покоління, з генетики яких повсякденно і цілеспрямовано випікаються опорні вузли національного характеру — доброта, співучасть у чужому горі, обожнювання матері, повага до роду-племені, до старості. Нас просто денаціоналізують і роботизують».

Адже не секрет: на шпальтах газет і телеекранах все більше місця відбирає кримінальна хроніка; інформаційним простором заволоділи вербальні патріоти, які не корисними справами, а гучними словами намагаються довести свою нібито любов до країни; масмедіа ледь встигають відстежувати «коловорот вождів різного калібру» (за влучним висловом гумористів).

Треба мати відвагу, щоб стояти на сторожі людських цінностей, нести читачам добро, вселяти співвітчизникам надію на краще майбутнє.

З вашого дозволу, колеги, я хотів би додати один штрих, який відрізняє Анатолія Станіславовича від більшості генеральних директорів ОДТРК, оскільки стаття «Джерело пам'яті» знайомить читачів лише з першою частиною книги — розповіддю про його малу батьківщину, яка, звичайно, красномовно ілюструє витоки таланту Ставничого.

Анатолій Ставничий — один із тих спеціалістів, кому випала доля розвивати національне телебачення з чистого аркуша. Книга його спогадів зберігає для нащадків досвід народження й удосконалення телевізійного мовлення у Запоріжжі — в місті, яке є одним з піонерів домашнього екрану в нашій країні. За 40 років керівництва творчим колективом Анатолій Станіславович виховав десятки талановитих учнів. Методи його творчості і менеджменту стануть у пригоді студентам факультетів журналістики обласних вузів.

Але є в книзі і щось таке, чого навряд чи навчає університетська теорія: як долати численні непередбачувані труднощі. З цієї нагоди наведу слова легендарного президента Держтелерадіо України М. Ф. Охмакевича, якому належить історична роль розбудовника телевізійної мережі на усьому українському просторі: «Слабкі духом на посаді генерального директора обласної телерадіокомпанії довго не затримуються».

Тепер мало хто згадує, що першим в Україні телецентрам — це середина ХХ сторіччя — в базових, як тоді класифікувалося, містах Києві, Харкові, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську відводилася роль простих ретрансляторів всесоюзного мовлення: матеріально-технічна база була у початковому стані. Одразу скажу: більшість телестудій нашої країни протягом довгих сорока років залишалися в такому статусі, маючи не більше години власного мовлення в ефірі республіканського каналу.

Громадськість Запоріжжя вирішила, що негоже міцному індустріальному і культурному центрові задовольнятися таким становищем. Знайшлися палкі ентузіасти серед представників влади, журналістів, інженерів-зв'язківців, які взялися за створення власного обласного телебачення.

Як тільки-но головний редактор Ставничий обійняв посаду заступника голови телерадіокомітету, він без вагань взявся за справу, на яку не наважувалися його попередники, — за будівництво розрахованого на перспективу просторого триповерхового апаратно-студійного комплексу. Аналогів такої студії за специфікою ТБ у країні тоді ще не було. Тут його соратниками стали заступник директора з техніки Лев Цатенко і молодий архітектор-новатор Сергій Прудкий.

То був занадто сміливий крок, адже на прикладі п'яти першопрохідців (причому базових міст!) Анатолій Ставничий уже бачив, на які немислимі незгоди (його вислів) наражає романтиків таке ганебне явище, як фінансування закладів культури за залишковим принципом.

Зведення цієї неординарної споруди відняло понад 10 років і коштувало Ставничому та його співробітникам надлюдських зусиль. Жоден з очільників решти обласних ДТРК не наважився повторити подвиг Ставничого: колеги задовольнялися невеликими пристосованими приміщеннями, що їх надавала влада, і досить скромним обсягом мовлення.

Цілодобовий канал «Запоріжжя» згодом став одним із флагманів республіканського телебачення, його колектив уславився як запорізька школа професійної майстерності. Телевізійна студія — справжній шедевр архітектурного мистецтва — стала прикрасою міста. Люди охрестили її храмом культури.

Цей храм — воістину пам'ятник надзвичайно обдарованій людині — журналістові, зодчому, менеджеру, лідерові творчої спільноти — Анатолію Станіславовичу Ставничому.

Станіслав ПОВОД
заслужений журналіст України

Орел, ушедший в небо

Авиацией он «заболел», впервые в жизни увидев самолет в пионерлагере...

Интервью из «красной зоны»

Власть должна понимать, что она состоит из украинцев, а не из представителей какой-то...

Патріарх

У цьому, 2020 році, 15 вересня виповнилося 100 років з дня народження мого Батька —...

Неповторимый киевлянин

Писать о покинувшем нас светлом Друге мне легко и оправданно, и в то же время —...

Есть ли будущее у высокотехнологичных отраслей в...

Если Украина создаст конкурентоспособные ракетно-космические комплексы,...

Сова Минервы еще не вылетала, но крот истории уже роет...

История движется и помимо воли людей, помимо, прежде всего, воли сильных мира сего с их...

Карпатский Робин Гуд

Романтичных и благородных опришков сменили наемные мародеры и рейдеры, а о...

Иван Кожедуб: ас из асов

8 июня исполняется 100 лет со дня рождения маршала авиации, трижды Героя Советского...

Дела громче слов

Госэкоинспекция долгое время оставалась без руководства. А с учетом ужасающей...

Законность, профессионализм и честь

Сегодня в редакции «2000» не совсем обычный гость. Он – мастер спорта по вольной...

Илья Мечников: Нобелевский лауреат и борец с...

Сегодня, когда умы и чувства всего, без преувеличения, человечества, заняты проблемами...

Ярослава Руденко: «Карантин – це час зупинитися і...

Викликаний пандемією карантин вніс корективи до графіків багатьох зірок. Хтось із них...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка