Гораздо больше, чем подольский драйв

№8(974) 25 февраля – 3 марта 25 Февраля 2021 1

С людьми из шоу-бизнеса привычно говорить о предмете творчества, о байках, трендах, курьезных случаях, тенденциях и конкуренции, о популярности и любви публики...

Виктор Бронюк не подходит ни под одно клише — ломает все рамки и представления. Подобно тому, как ломает все музыкально-стилевые шаблоны его ТіК («Тверезість і культура»), когда за «простенькой» и «простецкой» формой — бездна юмора, драйва и мудрости.

Не вечный революционер в историческом контексте

— Виктор, по прошествии семи лет как ты оцениваешь революцию 2014 г.? Это было правильное действие или нужно было дождаться выборов?

— По-перше, оцінювати якісь речі ми зараз ще не можемо — в контексті розвитку історії минуло надто мало часу. Ми навіть не володіємо всією об'єктивною інформацією. Може, мине не один десяток років, щоб ми могли неупереджено подивитися на ці події. Однак та ситуація, яка склалася у країні, не могла по-іншому закінчитися, вона все одно мала вибухнути.

— Могли же люди дождаться срока и пойти спокойно на выборы.

— Річ у тім, що українці довго терплять. Якщо подивимось на історію України, то помітимо певну циклічність — періоди приблизно по десять років. Коли терпець уривається — все, пішов вибух. Процес був запущений, його зупинити вже не можна було. На той момент свою роль відігравало багато факторів, які мало хто хотів враховувати. Так, було бажання Росії втрутитися в ситуацію. Ми це всіляко відхиляли, але були прямі докази того: громадська організація «Донецька Народна Республіка» була зареєстрована в 2010 р.; медалі за взяття Криму були випущені ще в січні чи в лютому. Власне, від тогочасного керівництва України вже мало що залежало.

«Процес пішов», і його не можна було зупинити. Люди визріли для цього, люди готові були боротися. Коли сталося побиття студентів, я казав, що тут не український слід, тут треба дивитися, кому це вигідно ззовні. Державі, Януковичу і його команді воно точно не було вигідно.

Розповім одну історію. У мене є знайомий, який, перебуваючи в «местах не столь отдаленных», якраз у момент розстрілу на майдані провернув оборудку, називається «операція Чаушеску». Йому, зеку, передали мобільний телефон, і він зателефонував в оточення Януковича і сказав, що в країні організована «операція Чаушеску»: мовляв, виїхали 150 снайперів, і де б не з'явилося державне керівництво, воно буде розстріляне. Про це Кравчук згадував, Клюєв і Азаров у московських ефірах.

На сьогодні ця людина є. Коли про це згадують десь у ЗМІ, мало хто йме тому віри, бо виходить, що пранкер обіграв чинного президента. Такого ніде не було.

— Я, конечно, думаю, что причиной бегства было все-таки нечто другое. Виктор, повторю свой вопрос: это было правильно — революция 2014 года?

— В історичному контексті не можна оперувати категоріями «правильно» чи «неправильно». У будь-якій революції щось було причиною, щось стало наслідком. Але вона все одно відбулася б. Я внутрішньо, може, противник революцій, особливо з огляду на те, що революцію, як відомо, роблять романтики, а користуються наслідками негідники. Так само було й у нас. Багато людей зі світлими бажаннями, якимись прагненнями до чітких, якісних змін у державі робили цю революцію. Але мало хто хотів змінюватись. Однак прагнеш змін — почни із себе. Тому революція відбулася, а ми знову не зробили із цього висновків.

— Ты мягко ушел от ответа. Я так понимаю, что ты против революции?

— Я був учасником революції, я був серед тих людей. Ти неправильно сказав, що я проти революції. Я за революцію, але в моєму сенсі — я за якісні зміни. Я не вічний революціонер.

Хоча якщо в контексті розвитку та існування держави, то революції в європейських країнах тривали 100 років, 200 років — як де. Україна дуже молода країна, вона не може так швидко реорганізуватися, виховати самосвідомість громадян. Ми не можемо вимагати від людей, які живуть з «совком» у голові, щоб вони ментально йшли у Європу, бо вони не розуміють, куди йти. За 30 років незалежності у нас не вибудовано держави — немає ні концепції держави, ні національного виховання, ні концепції розвитку. Як можна щось будувати, коли ти не знаєш, що будувати!

Кожна чергова влада приходить з гаслом «Ми будемо жити краще!». І живуть. Вони нікого навіть не обманюють — вони стали жити краще. Але коли буде чітко викристалізуваний напрямок, і учень біля дошки, і вчитель, який пояснює йому матеріал, і президент країни, і водій таксі — всі будуть розуміти, куди ми йдемо, то рано чи пізно ми туди прийдемо. Але для цього треба організуватися і вибрати напрямок. Тоді з цього буде толк. Хтось має цей процес очолити.

— Если говорить о событиях 2014 года, в которых ты принимал участие как гражданин, то не считаешь ли ты, что твоими эмоциями, твоим порывом воспользовались и сделали не то, к чему ты стремился?

— Я про це довго думав. Ми багато гастролювали, спілкувалися з різними людьми, в т. ч. з тими, які були при владі, очолювали якісь відомства, а також з бізнесменами, яких хапали за горло «ти маєш щомісяця занести...»

Враження від цих зустрічей вилилися в пісню, яка називається «Люби ти Україну». Написав її влітку 2013-го — по дорозі на фестиваль в Ізмаїл. Вирішили зняти кліп. І коли говорили про створення кліпу, то Рома Варкулич, наш друг, який багато нам відеоробіт зняв, сказав, що не хоче це знімати, бо нема України. Я й запропонував: «Давай правду покажемо — все як є. У нас буде символічний образ совісті нації — покажемо його в особі козака, схожого на Шевченка. Він з'явиться нізвідки і буде дивитися на те, що зараз відбувається на його рідній ненці, за яку він вболівав і яку він дуже любить. І покажемо Україну — не пафосну, а з її вадами, з її реальністю». За два тижні до початку революції гідності ми запустили кліп...

Потім багато хто питав: звідки, мовляв, ти знав? А я ж до ворожки не ходив — воно до того йшлося.

Згодом справді багато хто скористався тим поривом. Минуло сім років, і я картаю себе за те, що в якийсь момент дозволив політикам дисбалансувати себе — аж так, що я трохи відійшов убік, бо не хотів брати участі в тому бруді. А потрібно було довести все до кінця, а не їхати в Київ займатися гуманітарними напрямками. От і виходить, що романтики свою роботу зробили. Після них повилазили негідники...

Носитель ответственности

— Знаю, что ты знаком с Петром Порошенко. Когда и как ты с ним познакомился?

— Познайомився ще студентом Вінницького державного педагогічного університету — по-моєму, у 1998-му. Чоловік, який балотувався в народні депутати, приїхав в університет, і ми як актив тоді з ним познайомилися.

— Как ты можешь охарактеризовать период его правления?

— В той період, коли він був при владі, ми кілька разів зустрічалися, мали можливість особисто поспілкуватися. Питань було багато, але було багато позитивних зрушень, які я бачив на власні очі. Так, коли почалася війна і ми перші волонтерські вантажі возили на схід, то ми приїжджали в армію деморалізовану, яка не мала ні військової форми, ні засобів захисту, ні засобів гігієни. Ми купували їм автомобілі: продавали свої дорогі авто і купували їм вантажівки... А коли я приїхав туди через кілька років, то побачив одягнених, мотивованих бійців, почала з'являтися нова техніка, нормальні бойові керівники. Позитивні зміни в цьому сенсі були очевидні.

Ми багато подорожуємо країною і бачимо, що почали робитися дороги, села стали оживати, почали ремонтуватися будинки культури, школи. А раніше там дерева на дахах повиростали. Тобто зміни почали відбуватися. Нас стали у світі впізнавати.

Правда, було й таке. Ми з сім'єю позаминулого року подорожували по Середземномор'ю, і в якомусь італійському містечку, почувши, що ми спілкуємося українською, італієць звернувся до нас англійською: «Ви з України? Ви, українці, божевільні: зупинили голими руками Путіна, а зараз країну віддали некомпетентній людині, яка навіть в армії не служила».

Я розумію, що їм з-за кордону видніше, що вони там думають, що все бачать. В якомусь сенсі, може, так і є. Але сьогодні говорити, чи все правильно робив Порошенко, чи все неправильно, важко — на жаль, ми не володіємо на 100% інформацією.

— Я не про все. Все допускают ошибки. Но если брать какие-то основополагающие вещи: к примеру, Петра Порошенко больше всего обвиняют в коррупции, связанной с проведением самих боевых действий.

— Хоч один факт доведений?

— Достаточно вспомнить Свинарчуков, танковые заводы. Петр Порошенко был для народа ошибочным выбором или нет?

— На той момент іншої політичної постаті практично не було. Україна — з купою проблем внутрішніх, зовнішніх — стояла на порозі війни. І не кожен готовий був взяти на себе відповідальність за країну. Я вважаю, що як дипломат, як людина з великим управлінським досвідом Порошенко багато чого зробив, щоб Україну сприймали на міжнародному рівні, що нарешті з'явилась Українська православна церква.

— После 2014—2015 гг. власть еще более активно стала продвигать процесс украинизации. Развитие украинского языка — это хорошо. Но создавалось впечатление, что язык и религия использовались лишь в качестве дестабилизирующего фактора, когда пытаются рассорить своих же граждан.

— Не треба все вішати на владу. Влада — це ті люди, які туди послані народом. Там не може сам по собі з'явитися Порошенко чи Зеленський. І відповідальність лежить на тих, хто у нас є носієм влади згідно з Конституцією. Тому якщо носієм влади є народ, то і носієм відповідальності за процеси, які відбуваються у державі, є також народ.

— Т. е. виноват сам народ, потому что выбрал эту власть?

— Та так і є! Чому ми про це не можемо говорити? Виберем невідомо кого, а потом розказуємо: бач, які вони «феномени»! А ми не «феномени», якщо ми їх вибрали?! Я казав, що в Україні треба ввести кримінальну відповідальність за голосування. Чи зробити як у Данії — голосувати мають право тільки платники податків: я плачу податки і маю право голосувати за того, кому я довіряю, що він мене поведе, щоб я міг платити податки. А у нас за 200 грн. можна продати голос, за кіло гречки: а що, мовляв, від мене залежить? Секундочку! Залежить. Тому що коли це роблять багато людей, то з'являється ґрунт для маніпуляцій. Друзі, крайнього нема, ви відмотуйте назад і шукайте, де почався цей процес, де та за що ви продалися.

— Люди наивны. В общем-то, все мы в чем-то наивны.

— Люди завжди були наївними. Не знаю як ти, а я наївний. Нас з дитинства вчили любити казки. Нас з дитинства привчають до халяви. Мало хто вчить відповідальності. Пригадай казку про Колобка. Мені було жаль того Колобка, бо його з'їла Лисичка. А він же сволота яка був, він же Бабу з Дідом обманув. І всіх звірів у лісі обманув. Або інша історія. Я сильно переживав, коли Іванушка-дурачок став царевичем. Дали йому півцарства, жінку. Але всі замовчували, що царевичем він став, а дурником так і лишився.

Осмотреться с высоты птичьего полета

— Виктор, ты занимаешься шоубизом и при этом у тебя аж два образования.

— Якщо точно, то три, бо минулого року я закінчив льотну школу. Тобто можна сказати, що я без п'яти хвилин ліцензований льотчик — мала авіація, PPL (Private Pilot License).

— Это для души или сменить профессию?

— Може, цигарки буду возити колись. (Смеется.)

— Как долго нужно учиться на летчика?

— Три місяці теоретичний курс, і потім 45 годин мусиш налітати протягом двох років, за умови, що пройдеш медичну сертифікацію. Льотна комісія, до речі, набагато суворіша, ніж у військкоматі.

— А сколько ты уже налетал часов?

— Наприкінці минулого літа закінчив теоретичний курс і практично не починав льотну підготовку, тому що був зав'язаний у виборчому процесі.

— А почему ты решил этим заняться?

— Просто захотів. Бачиш, карантин — це така штука, що сидіти вдома і тупіти в депресняку — то не вихід. Тому ми в сімейному колі вирішили розвиватися, бо будь-яка зупинка — це деградація. Так я і став курсантом Західноукраїнської школи авіації. Дружина вступила у Вінницький державний педуніверситет — здобуває третю вже освіту — психолога.

— Так ты потом планируешь себе купить небольшой вертолет или самолет?

— Насправді це велика проблема. У нас із часів Радянського Союзу таке уявлення, що авіація це щось велике і недосяжне. Звичайно, це не дуже дешеве, але й не надто дороге задоволення. Нормальний літак, на якому в гарний сонячний день можна відірватись від землі і подивитись на все з висоти пташиного польоту, коштує не дорожче середньої іномарки.

— Небольшой бэушный самолет — 30—50 тысяч долларов.

— Існує і проблема реєстрації: літаки також ганяють, як євробляхи. У нас не зовсім вдале законодавство для автомобілістів. Про авіацію взагалі мовчу. Втім, літак можна оформляти на кількох власників, наприклад, членів одного аероклубу, і в техпаспорті може бути вказано кілька власників одночасно.

Вартість обслуговування/ремонту розподіляється між власниками у відповідності до того, хто скільки налітав. Це світова практика.

— Так когда самолет?

— Не знаю. Поки що нема потреби — простіше орендувати літак в аероклубах.

— Сколько это стоит?

— За кордоном 300 чи 400 доларів мотор-година. Не рахуючи палива. Поки літак стоїть, ти платиш за парковку, але не платиш за експлуатацію. У нас поки це не так розвинуто. Втім, якщо ти член аероклубу, то година польоту обходиться від 100 до 200 доларів. Мені бачиться за можливе, щоб далі розвиватися, вивчити англійську, здати на ліцензію — щоб можна було літати за кордоном.

Джек-пот в съемной квартире

— Прежде чем стать артистом, ты занимался политологией, политикой, промоушеном. С кем из звезд того времени ты сталкивался и кто тебе показался наиболее неадекватным?

— Знаєш, є понти, а є виробнича необхідність. Ми вже 15 років у шоу-бізнесі, але у нас в райдері немає дурних забаганок, тобто немає обов'язкового побутового райдера. Пригадую, ми робили колись одній зірці концерт, то нам парили мізки тим, що мають бути білі троянди 40 сантиметрів, а не 30—35. А колись вимагали гарбузової каші, якої не було у меню. То я вранці — на базар за гарбузом до бабці, знайшли і пшоно і все зробили, щоб відбувся гарний концерт.

Маючи такий досвід, коли ми почали працювати як артисти, то ніколи не висували жодних забаганок.

— Кашу из гарбуза ты не заказываешь?

— Я взагалі не люблю каші з гарбуза. Мені подобається з гарбуза фреш. З певного сорту гарбуза, і за умови, що він не був запилений і не ріс поблизу огірка чи кабачка. Такий фреш наповлює організм здоров'ям.

— Тебя достало заниматься организацией концертов? И вообще почему ты вышел на сцену?

— Кожен з нас у дитинстві про щось мріє. Так само, як я мріяв колись літати, так я мріяв співати. Маю дві освіти вчителя — образотворчого мистецтва, художньої праці, художнього дизайну та друга освіта — історія і правознавство. Коли я пішов працювати чиновником у Вінницьку обладміністрацію, а потім у Вінницьку міськраду, то, перекладаючи папери з одного краю стола на інший, зловив себе на думці, що я трохи не те роблю, про що думав у юності. Я хотів співати, хотів, щоб у мене була група... щоб я виходив на сцену. Можна усе життя прожити у мріях, а хочеш чогось досягти — треба діяти. Мене мало вдовольняли перспективи гарної пенсії.

Мене взялися відмовляти: «Ти ж знайомий із Гройсманом, в тебе хороші перспективи. Яка музика?! Ти ж джек-пот зірвав, не кожному таке в житті трапляється — тепле місце, на голову не капає, пенсія хороша буде». Я кажу: «Чекайте, мені треба дожити до тієї пенсії». Написав заяву і пішов у шоубізнес.

— Сколько времени ты шел к своей популярности?

— Коли я працював у департаменті культури Вінницької міськради, гурт вже існував, була вже записана демоверсія альбому, пішла в ефір пісня «Олені», далі — «Вчителька». Це була класна фішка — чиновник і творчість. Однак через півроку я звільнився: настав момент, коли я відчув, що після цілого дня рутинної чиновницької роботи почуваюся на репетиції абсолютно вичерпаним.

А щодо популярності, то, по-перше, у мене не було такої мети — відчути популярність.

— И все-таки: твоя популярность взлетела после песни «Олені». После этой песни ты проснулся и — нарасхват? Что произошло? Был ли конкретный перелом?

— Я до цього прийшов у зрілому віці, тобто у мене не було такої собі молодіжної ейфорії. Я до того моменту встиг трохи пізнати, що таке жити без гривні в кишені, у найманій квартирі... У мене була можливість щось оцінити, порівняти і подумати, чого я хочу в житті. Моменти першої вдачі мене мотивували, заряджали рішучістю сказати тим, хто невтомно повторював: «Пацани, у вас нічого не вийде, ви знаєте, скільки на це треба грошей! Поміняйте репертуар, поміняйте соліста»... А тоді, напевно, настав момент, коли я відчув: все вийшло, все спрацювало.

— А сколько прошло времени, вот песня «Олені» вышла и..?

— Пісня вийшла у вересні 2007 року. А кліп — десь під Новий рік. Через гарних людей, які в нас повірили, — Рому Варкулича, Віталія Телезина — кліп поставили в ефір на музичному каналі М1, і він там за декілька днів вийшов в топ хіт-парадів і тримався там впродовж місяців. Нам, правда, багато хто казав: «Ну я знаю, що ви забашляли». А насправді на той час взагалі не було капіталу, на момент створення групи у нас з Олегом Збаращуком, з продюсером, з кумом тепер моїм, не було навіть грошей по гарній молодіжній традиції піти і напитися — відзначити подію. Зате були гарні люди, була віра, було бажання працювати. Ми зробили цю роботу.

— А тебе не высказывал никто, что ты зашел в рынок в формате такого драйва?

— Глобальних претензій не було. Навпаки, казали: «О, пацани грають просту музику». Потім дехто зізнавався: «А ми от спробували просто награти... а воно не так просто».

А у нас студійні були музиканти. Ми намагались акумулювати якийсь наш оригінальний колорит, зібрати якісь речі і енергетику, які віками накопичувались. Це і сформувало стиль, напрямок, в якому ми працюємо, — це такий подільський драйв, весільний панк-рок з елементами філософської еротики. Головне, щоб ця еротика не перейшла в порнографію.

— Ты говоришь, что вы создавали образ. Твой образ вначале был похож на стебный: дикая, прикольная прическа, и ты весь такой свой рубаха-парень с этой прической. Это было придумано или ты таким был?

— У нас взагалі нічого не було придумано. Ми які є, такі і залишаємося. Справжні, органічні. «ТіК» ніколи не був продюсерським проектом. Коли увійти у якийсь образ, то це працюватиме до певного часу. Далі в артиста рано чи пізно настане та мить, коли він починає ділитися — на своє особисте «я» і друге «я». І часто ці дві чи три особи в ньому не вживаються — і все переходить в депресію. Тому в нас все було по-справжньому, все було органічно.

Начать с себя

— Ты изменился. У тебя даже прическа стала «депутатская». С чем связаны эти метаморфозы?

— Я став трохи старший. Політика і шоу-бизнес в Україні настільки перемішалися, що політики взагалі витіснили шоу-бізнес, і люди дивляться на ВР, як колись дивилися «Квартал 95». Ті беруть співають, ті кліп з вилами знімають.

Жарти жартами, але я справді прийшов колись у шоу-бізнес з команди політтехнологів. Мені багато разів пропонували йти у ВР. Але я не готовий був морально — напевно, мав дорости до того моменту... Ми завжди критикуємо тих, хто іде у владу. Я нещодавно прочитав промову на 12-й міжнародній конференції YES Шимона Переса, дев'ятого президента Держави Ізраїль. Зокрема, він сказав: «Ваше молоде покоління — чудове. Але що мене злить в них — вони зневажають політиків. Вони кажуть: політика корумпована, вона не для нас. Я відповідаю: ви чесні, ви хочете чесної політики — то ідіть і робіть чесну політику». Тому я останнім часом трохи переключився, став серйознішим.

— И творчество стало более лиричным...

— Можливо, стало більше лірики і якоїсь «патріотики». Але інколи подумаєш: о, класна лірика вийшла. А слухачі пишуть: «Веселі пісні у вас, круті». Пишеш веселі пісні, а у відгуках: «От лірика мені заходить круто». Я до того веду, що ще не народився той, хто догодив би українцям.

Нашому колективові 15 років. Ми відіграли купу концертів. Але для мене особисто нічого не змінилося. Я як любив свою роботу, так і люблю. І з великим задоволення приїжджаю і в маленькі містечка, і у великі міста. Я завжди намагаюся якісно виконувати свою роботу. Якщо я даю можливість людині посміхнутися, поплакати, спіймати якусь емоцію, я відверто радію, що на сьогоднішній день свою роботу виконав.

А як громадянин я тобі скажу стосовно того, що ми обговорювали раніше: мені запам'ятались слова Джона Кеннеді — «Не питай, що твоя країна може зробити для тебе, запитай, що ти можеш зробити для своєї країни!»

Цифровой мопед для ОТО

— Кілька років тому ми з друзями заснували ІТ-компанію «Дах». Ми «влізли» в систему житлово-комунального господарства: розробили мобільну функціональну систему, яка дозволяє по-сучасному підходити до вирішення всіх питань. Система в тестовому режимі працює вже понад рік, працює як продукт мобільний, доступний для користувачів. Хочемо чи не хочемо, але наше життя входить у цифрову площину, тобто в смартфони. Це зручно. Ми можемо організувати голосування, проводити збори, відстежувати поточні рахунки, здійснювати платежі. Система має досить потужний бухгалтерський модуль. Це своєрідне 1С для ОСББ. А з 1 січня система сама подає звіти у податкову. Це зручно і може використовуватися для ОСББ, житлових об'єднань громадян (таун-хауси, квартальні комітети, ОТГ).

— Ты сам придумал или кто-то натолкнул на эту идею?

— Нас троє друзів працює. Ми спробували все це запустити через високі кабінети, але зрозуміли, що марно, і запустили проект просто в життя — дали людям можливість користуватися.

— Проект уже год работает. А какая первая модель?

— Попередня модель — «ОСББ.ua» — не масштабувалась і не була зручна в користуванні. Фактично це було щось таке не зовсім велосипед, але й не мопед. На сьогодні вже маємо автомобіль, який працює, і він вже монетизується. Люди готові платити гроші за користування.

— Это будет абонплата или комиссия?

— Є і комісія, якщо ми говоримо про платежі, і абонплата за користування. Тобто соціальний блок безкоштовний для всіх користувачів. А бухгалтерський облік, ведення фінобліку тощо — безумовно, платні.

— Какова плата для ОСББ?

— Диференційована. ОСББ теж різні. Думаю, 8—10 копійок за квадратний метр на місяць.

— Т. е. вы привязываетесь к метражу?

— Фактично так. Керівництво ОСББ додатково отримує багато бонусів у вигляді ведення фінансової звітності, подання звітів у податкову тощо.

— Система как-то интегрирована с 1С?

— Наші розробники раніше працювали в команді, яка розробляла модуль для 1С. І вони фактично зараз зробили своєрідну 1С для ЖКГ. Задоволені всі, хто хоче вести облік прозоро.

— Сколько денег было потрачено на проект?

— Я не готовий дати детальний фінансовий звіт, але сумарно десь з півмільйона доларів за три роки.

— Есть понимание, когда проект должен выйти на окупаемость?

— Ми не припиняємо розробку. І гроші, які сплачуються користувачами, пускаємо далі в розробку, тому що від користувачів постійно надходять побажання, і ці побажання реалізовуються. Чим більше буде побажань, тим довше я не зможу сказати, скільки треба буде грошей.

Ми зайшли на досить маленький сегмент ринку. Але ми готові надавати найякісніші послуги в цьому сегменті.

Обратная сторона медали

— Команда Зеленского предлагала тебе возглавить их штаб и заниматься продвижением партии «Слуга народа» в Винницкой области. Ты отказался. Потом появились песня и клип «Циклоны». Что тебя подтолкнуло к этому шагу?

— Ми багато років працювали з самим Володимиром і з командою «Кварталу», і було цілком закономірно, коли вони запропонували мені очолити кампанію у Вінницькій області. Покликали на розмову. Ми зо дві години спілкувалися в осередку їхньої політичної команди. На жодне з моїх запитань відповіді я не отримав. Тобто я не зміг з'ясувати, які у мене повноваження як у керівника обласної організації і яка їхня політика з добору депутатів обласної ради.

— Это было еще до того, как Зеленский стал президентом?

— Це було трохи менше ніж за півроку до виборів.

— Т. е. он принял решение не за месяц или два до выборов, как он заявлял в свое время?

— Звичайно. Хоча, по правді, ще в листопаді вони не вірили, особисто він не вірив, що зможе перемогти. Вони хотіли відтягнути цю президентську кампанію, напрацювати команду і далі зайти вже у парламентську кампанію, завести свою фракцію — можливо, з претензією на прем'єра чи щось інше. Почали працювати — а треба відзначити, що вони молодці: і в медійному, і навіть в технологічному сенсі працювали дуже правильно, дуже грамотно все зробили.

Інша річ — знову ж таки наш мудрий нарід, який на це повівся.

Я не зрозумів своєї участі у цій справі, а втягуватися у процес, де взагалі нічого не зрозуміло, якось не хотілося. Я готовий був допомогти в рамках нашої старої дружби. Моя функція звелася до того, що я виступав з гарантією для команди «Кварталу 95», що я рекомендую нормальних адекватних людей, я за них несу відповідальність.

— Это близкие тебе люди или ты так людям доверяешь?

— Це гарні мої знайомі, люди, з якими я пересікався, працював у політичних проектах. Мені ще раз пропонували задуматися, особливо з огляду на те, що свіжа соціологія свідчила, що Зеленський може стати президентом. Я позицію свою не змінив.

— А что ты хотел, чтобы они тебе предложили?

— Просто не було ясності. Дуже швидко все організовувалося. Чітких вимог не було. Бачення не було, побажань якихось, рекомендацій, не було чіткого керівництва.

Та головне навіть не це. Власне, мені сказали, що по Вінницькій області все вирішено: людина з Партії регіонів домовилася з командою Зеленського, що вони будуть формувати на теренах Вінницької області спільну команду. Я кажу: «Це необачне рішення і необачно об'єднуватися з тими, про кого ви відверто заявляли, що їх категорично треба замінити на молоду політичну команду, на нові обличчя, не заплямовані, з прозорою репутацією». Мене запевнили, що так воно і буде. А невдовзі один з керівників представив людину, дуже близьку до колишніх «регіоналів». Пазл склеївся. Мені стало неприємно — можна ж було по-нормальному сказати, мовляв, чувак, ми вирішили так і так.

Я не образився. Я вирішив відповісти в їхній манері — можливо, стєбанув. Але вони (не сам Володимир, не перші там особи) чомусь відреагували у такій манері: «Мы их в подворотне нашли, мы их отмыли, по телеку показали, а они сейчас фигвамы ходят рисуют».

А я, власне, хотів показати абсурдність ситуації: адже його переконали піти цим шляхом певні люди.

— Ты знаешь, кто убеждал и убедил?

— Сьогодні багато хто говорить на цю тему. Я там не був присутній і не бачив, хто на вухо нашіптував. А піснею я хотів застерегти людей: народ, що ви робите, ми ж із року у рік наступаємо на ті самі граблі! Якщо ви цього не розумієте, то нате вам через сатиру. Ні фіга. «Яке ти мав право, як ти міг на святе руку підняти?!»

Наші люди, на жаль, не вміють критично мислити, аналізувати. Отож не треба сьогодні шукати винуватих. Щоб керувати державою, треба мати бодай мінімальний управлінський досвід, мати розуміння процесу.

Приміром, якби я сьогодні погодився очолити якесь відомство, то замість того, щоб вести його вперед, я певний час топтався б на місці, бо треба розібратися в ситуації. І чим довше я розбиратимуся, тим довше залишатимуся позаду, а поки дійду до того моменту, що треба буде рвонути, то вже це буде зайвим — всі побігли, а я залишився.

Треба бути самокритичним і відповідальним. А у нас у країні тотальна безкарність, і вона породжує вседозволеність. Тому ніхто не несе відповідальність за результати певних процесів. Побув, вгробив галузь, вгробив якусь державну організацію — ну, не вийшло у пацана. Зараз проскакує у ЗМІ: може, мовляв, повернути Гройсмана чи Яценюка, хтось згадує Азарова. Інакше кажучи — ми не при ділах. От так воно зараз виглядає. А хто буде нести відповідальність?

— Если сравнивать Порошенко и Зеленского, то касательно Порошенко основной проблемой называли коррупцию. Зеленский не дал ни одного повода, который бы позволил его лично обвинить в коррупционных деяниях (оставим за рамками властную команду). Так комфортнее жить при Зеленском или при Порошенко?

— Не буду оригінальним, коли скажу, що при Порошенкові комфортніше було і Зеленському.

Життя — воно як на долоні, просто вийди на базар. Одразу видно, скільки людей, що купують, як помінялася викладка, які ціни...

— Если выйти на базар и поговорить с людьми, то все скажут, что жить лучше было при Януковиче.

— Старше покоління скаже, що при Брєжневі було жити ще краще.

— А тебе не хотелось вернуть времена Януковича?

— А сенс?

— Чтобы как минимум курс доллара был прежний, территория вся на месте, более спокойно было в стране, никто не думал, что в Украине может быть война и т. п.

— А ти не думав, що взагалі могло статися ще гірше?

— Может быть. Хорошо, а учитывая то, что мы знаем уже сейчас?

— Якби той розум, що при старості, та в молоді роки, то можна було б гори звернути. Але питання в тому, що життєвий досвід така річ, що набувається. Як каже українська приказка: «Знав би де впав, соломки підстелив би». Певно, якщо б була така можливість, щось варто було б змінити, але хто б мені повірив!..

— Короче, обратно ты бы не возвращался?

— Я — ні.

Микромажоритарка

— На прошедших осенью местных выборах ты возглавил список «Партії вінничан». Это вынужденное действие, связанное с карантином, и ты не понимаешь, чем будешь заниматься завтра? Почему ты решил опять пойти в политику?

— 15 років я практично не займався цією роботою (крім невеличких консультацій по якихось проектах). І оскільки так трапилось, що роботи не було по основній діяльності, я й вирішив з командою однодумців зробити такий політичний стартап. Оскільки умовою минулорічних місцевих виборів було те, що люди мають балотуватися від політичних партій, ми вирішили створити таку платформу і дати людям можливість заявити про себе і через локальну «Партію вінничан» спробувати пройти до міської і обласної рад. Сама по собі ідея класна, реальна, але ми трохи запізно стали її реалізовувати.

Місцеві вибори — це фактично мікромажоритарка: ти закриваєш списки людьми, які чітко працюють кожен в межах свого кола, а всі разом вони в геометричній прогресії формують якісне наповнення всієї організації, яка заводить своїх представників у ті чи інші ешелони влади.

Ми не досягли якихось значних результатів. Навіть не встигли подати своїх людей у члени дільничних комісій. І навіть за таких умов деякі депутати зайшли в міські, районні ради області. Ми здобули досвід, вивчили, як працює система, зібрали гарне ядро адекватних людей. Думаю, ми будемо далі розвивати цей напрямок.

— Прежде чем идти на выборы, ты разговаривал с Гройсманом?

— Ми спілкувалися. Була пропозиція від нього, щоб я ішов з його політичною силою. У нас до сьогоднішнього дня нормальні, дружні стосунки.

— Ты принимал участие в работе предвыборного штаба, когда Гройсман победил на выборах в мэры.

— Так, це правда. Свого часу ми виграли вибори міського голови — в 2006 р. І то була його ініціатива, пропозиція, щоб я пішов працювати в департамент культури: «Давай підем, щось спробуємо змінити». Це мені цікаво було. Я багато років працюю радником міського голови на громадських засадах. Уже п'ять років поспіль підтримуємо творчу молодь. Беремо участь у громадському житті міста (і не тільки міста). Моя така позиція: якщо ти націлений на якийсь результат, ти все одно мусиш вести розмову і спілкуватися з учасниками процесу. Це добре, якщо є у політичному середовищі здорова конкуренція.

А у нас у країні політична верхівка тривалий час не оновлювалася, тому й виник запит на молодих людей... Феномен Зеленського в тому, що суспільство вже вимагало змін. Які ті зміни, то вже інша річ. Багато хто не має управлінського досвіду, взагалі не розуміє сам процес. Більше того, люди йшли у парламент, навіть не розуміючи ні функцій ВР, ні загалом своїх повноважень.

— Если продолжится эта лихорадка в мире, связанная с коронавирусом или еще с чем-то, на что ты переключишь свое внимание, чем будешь заниматься, как будешь зарабатывать?

— Я думав, що може так скластися, що взагалі грошей не треба буде. Тоді треба брати 20 га землі, купувати китайського трактора і йти працювати. Жарти жартами, але не хочеться до того повертатися. Однак сьогодні світ живе в умовах кризи. Нам нічого не залишається, як вчитися жити з цими викликами. З вірусами, з пандеміями. Поміж моїх знайомих багато хто помер. І це не жарти. Це проблема. Якщо врахувати, скільки за останні роки українці пережили потрясінь, то, думаю, все одно люди якось реорганізуються. От під час локдауну в магазинах людей поменшало...

— Проблема в том, что людям придется все меньше и меньше покупать, т. к. уменьшатся доходы, сбережения.

— Тут я з тобою погоджуюся. Але наш нарід такий, що все одно — як би там не було — не відмовляє собі на Різдво у гарному шматочку ковбаси, баночці ікри... Та насправді люди не стали жити краще. «Що маємо — не бережемо, а втративши — плачемо». Ми завжди прагнемо чогось більшого. Але при цьому самі нічого не хочемо робити, не хочемо нести жодної відповідальності. Ось це погано. І коли приходять чергові вибори, треба оцінювати все холодним розумом, а сам не можеш — запитай у розумної, грамотної людини, послухай, задумайся, який робити вибір, кого приводити до влади для того, щоб наступні п'ять років ти не бідкався, за що тобі жити, за що тобі їсти і при цьому сплачувати комунальні.

— А вопрос был простой: чем будешь заниматься? Думал ли заниматься чем-то еще?

— Для мене то взагалі не проблема. П'ятнадцять років тому ставив мету заробляти гроші виключно музикою... Хотілося. Дуже хотілося. Але це було щось велике, захмарне. Втім, кажуть, той самий Марк Цукерберг чи Біл Гейтс не мали спершу мети заробляти на тому всьому. Тому дасть Бог день, дасть Бог здоров'я. Заробимо гроші. Без роботи я точно не сидітиму.

Блиц

— Олени или медведи?

— Олені.

— Борщ или сало?

— Борщ.

— Артист или политик?

— Артист.

— Для жизни если не Украина, то?

— Болгарія. Подобається.

— Полежать дома перед телеком или сходить в кино?

— Вдома.

— Коллектив или семья?

— Сім'я.

— Короткий или длинный?

— Довгий.

— Мороженое или пирожное?

— Морозиво.

— Рубашка или футболка?

— Футболка.

Евгений КРЮЧКОВ

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Победный май Жанны Тихоновой

В воскресенье, 9 мая, в 20:30 телезрители «Интера» увидят большой праздничный...

Александр Чистяков: «Жилые дома нельзя строить...

Киев не резиновый, говорят его жители. Действительно, тот хаос и сумбур, который...

Международная исследовательская инициатива

К юбилею писателя Виктора Некрасова, автора первой правдивой книги о войне

«Образ Украины я носил в своем сердце»

Константин Паустовский: «Мне хочется хотя бы маленькой, но светлой памяти о себе....

Тайны жизни и смерти узника тюрьмы Шпандау

В этом году исполняется 80 лет со дня сенсационного и загадочного  перелета Рудольфа...

Георгий Береговой – герой неба и Космоса

Береговой – единственный из космонавтов, кто отправился в космос, уже будучи Героем...

Уметь смеяться оттого, что тебе плохо

Признание людей — самый важный критерий

Потенциал самоорганизации

Проще реагировать на некие маркеры «свой — чужой», чем находить разумное зерно...

Как понизить градус конфликта

Порядок, который действовал на момент покупки китайским инвестором акций, абсолютно...

Чужими здесь не остаются

Пенсии у ветеранов-актеров от двух до семи тысяч. Т. о. тот, у кого пенсия выше, содержит...

Эра мужской кухни

Якщо ми зрозуміємо, чого нам не вистачає, і відповідно визначимо, що нам потрібно їсти,...

Комментарии 1
Войдите, чтобы оставить комментарий
Чужой

не дочитал до конца (времени щас нет, да если честно и читать перехотелось). Но понял единственно главный посыл - я ватник. Может и не тупой ватник, но ватник или совок. Я желаю успехов экономике, чтобы дымели трубы, пахались поля, работали заводы. По-ихнему это я тяну страну в пропасть. А вот эти мандауны - великие, прогрессивные, современные. Они всё знают, знают как жить, как развиваться, как строить. Ониже лучше нас, они умнее нас и только они желают добра Государству и его народу. Это всё что я понял с рассказов Бронюка.
Віктор - кращє співай про оленів!

- 2 +
Авторские колонки

Блоги

Ошибка