Життя і здоров'я людини — не майданчик для експериментів

№31-32 (916) 9 – 15 августа 2019 г. 07 Августа 2019 0

Валерій Запорожан, Академік НАМНУ

Цікаве і глибоке за змістом інтерв'ю академіка І.М.Трахтенберга в №22(908) тижневика «2000» викликало у мене бажання продовжити розпочату розмову про стан охорони здоров'я у країні. «Хаос і плутанина», як правильно зазначив академік, до яких призвела так звана медична реформа пані Уляни Супрун, не може залишити байдужим жодного професіонала, який давав клятву Гіппократа.

Вважаю, що настав час об'єднатися медичній громадськості в обговоренні болючих проблем нашої галузі, поки ще не пізно щось виправити.

Конституція України гарантує кожному українцю право на життя і здоров'я. «Людина, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю» — записано в Основному Законі.

Приєднавшись до Європейської хартії прав і свобод людини, Україна тим самим визнала, що життя і здоров'я людини є фундаментальною цінністю, а їх забезпечення — головним обов'язком держави. Проте, на жаль, маємо констатувати, що задекларовані принципи поки що так і залишаються прожектами. Вони не стали реальними підвалинами громадянського суспільства та механізмами державного управління.

Забезпечення права людини на життя і здоров'я частіше залишається красивою вивіскою української влади, ніж реальністю. Політика нинішньої влади веде до геноциду українського народу. Вимирання нації загрожує знищенням держави. І в цьому не остання роль належить Міністерству охорони здоров'я, яке за чинного керівництва, власне, перетворилося на «Міністерство хвороб», а ще в структуру непередбачуваних прожектів, зміст яких у суспільстві викликає розгубленість, подив і роздратування.

Чи потрібна реформа медичної галузі в Україні? Ще й як потрібна! Але я впевнений, що будь-яку модернізацію треба починати з кінця. Тільки тоді, коли ти розумієш, чого хочеш досягти, чим те, що задумано, покращить те, що є сьогодні, можна створити нову систему. Так, реформа — це система і стратегія. Вона не робиться кавалерійським наскоком. Я згоден з академіком — всі проблеми медичної галузі в державі пов'язані з небажанням або невмінням відповідальних за це осіб мислити перспективно, з урахуванням традицій, принципів, умов життя людей у нашій країні.

Замість намагання реформувати все якомога швидше потрібна суттєва зміна підходів до організації, управління, фінансування галузі з корінними змінами в законодавстві. А поспіх і формальний підхід можуть призвести до непоправного, адже соціальну систему створюють роками. А таких спонтанних перетворень, які видаються за реформу, в нашій галузі вже зроблено більш ніж досить.

За останні роки кількість лікувальних закладів скоротилася майже на третину і продовжує скорочуватися. Практично знищені сільська медицина та служба швидкої допомоги.

Мені зрозуміла стурбованість академіка Трахтенберга з приводу ліквідації санітарно-епідемічної служби. В результаті — страшні епідемії, яких країна не знала багато років. Хто має відповідати за неготовність лікувальних закладів до спалаху захворюваності, за відсутність відповідних вакцин, за численні смерті дітей?

Зараз окреслилася тенденція замінити фахівців-медиків на осіб нелікарських професій тільки тому, що така практика існує в США. Це все є результатом чинної медичної реформи, і її наслідки ми бачимо щодня.

Неприпустимо, що основним постулатом медичної реформи в країні є оптимізація витрат. Щороку МОЗ повертає до бюджету мільйони невикористаних коштів, за що отримує премії. Це що, економія ціною людських життів? Це не нормально для європейської країни. Реформуючи медичну галузь, ніхто і не подумав про пацієнта. Інакше не вводили б у нашій країні, де людина ледве зводить кінці з кінцями, платне медичне обслуговування, що, до слова, суперечить Конституції України.

В останні роки виникла нова проблема — відтік медичних кадрів до Європи. За деякими даними, за передостанній рік з країни виїхали близько 70 тисяч медиків — це вдвічі більше, ніж у позаминулому році.

Лікувальним закладам бракує до 30% персоналу. Від'їжджають перш за все молоді, амбіційні, найбільш кваліфіковані фахівці. Саме таких цінують в європейських країнах. Там, але не у нас.

Не секрет, що соціальне становище лікаря в нашій країні завжди було проблемним. Реформатори обіцяли поліпшення, але поки воно не настало, фахівці виїжджають у пошуках адекватної винагороди за свою працю. Виштовхують людей з країни не тільки низька заробітна платня і соціальна незахищеність, а й незадовільні умови праці та неможливість професійно розвиватися.

Оснащеність наших лікувальних закладів залишає бажати кращого. Для фахівців велике нещастя знати та уміти лікувати, але не мати чим це робити. Крім того, лікарю важливо знати, що його роботу цінують, а його самого поважають як особистість. Це не завжди так. Тому багато хто розчаровується. Кращі їдуть в інші країни, ідуть в різні бізнес-структури, найчастіше немедичного профілю. Це очікувана ситуація, і вона мала б бути перш за все передбачена при реформуванні галузі. Але цього не сталося.

Багатогранну проблему міграції медичних кадрів можна розв'язати тільки на державному рівні. І чим швидше, тим краще. Адже може настати точка неповернення. І тоді запізно буде шукати винних.

Вважається, що медична реформа розпочалась, але головна її проблема в тому, що передбачувані зміни в галузі не скоординовані ні з системою підготовки кадрів, ні з медичною наукою. Наука посідає базове місце у вирішенні практичних завдань охорони здоров'я, однак через постійне недофінансування та стару радянську структуру перебуває у повному занепаді й застої. Про фундаментальні дослідження в галузі біології та генетики залишається тільки згадувати, та й прикладні страждають через відсутність необхідного інструментарію, технологій, навіть реактивів. Сучасна наука досить дорога. Не можна робити реформу виключно в одній галузі, не зачіпаючи суміжні.

Здавалося б, достатньо запровадити в практику досягнення світової медичної науки, прогресивні медичні технології, закупити сучасне обладнання, і медична галузь підніметься з колін, а люди матимуть належне медичне обслуговування. Але сучасні медичні технології є наукомісткими і передбачають наявність високопрофесійного медичного персоналу, без якого не працює жодне сучасне обладнання і не реалізується жодна медична технологія.

Мені як людині, яка все життя пропрацювала у вищому медичному навчальному закладі, абсолютно зрозуміло, що мова має йти про відповідні сучасні підходи до вищої медичної освіти в цілому та до підготовки викладачів вишів — зокрема. Викладач вищого медичного закладу має бути сучасним вченим, не тільки обізнаним у медичних поняттях, а й бути спроможним зрозуміти нові явища та закономірності. А це потребує підняття на належний рівень університетської науки.

Ми увесь час підкреслюємо, що йдемо до Європи. Треба вивчати та імплементувати європейський досвід підготовки медичних кадрів, тому що лікар є головною дієвою особою, від якості роботи якої залежить стан медицини в країні.

За останні роки не тільки світова, а й вітчизняна медицина отримала нові механізми й технології, впровадження яких дозволяє підняти підготовку лікаря на якісно новий, інноваційний рівень. Акцент зроблено на формуванні у студентів широкого кола компетенцій, міцно фіксованих практичних навичок, уміння швидко приймати рішення та бездоганно виконувати необхідні маніпуляції та втручання, особливо при невідкладних станах. В Європі це називають компетентнісним підходом. А він передбачає наявність у кожному медичному університеті університетської клініки та симуляційних центрів.

Ще в далекому 1900 р. Одеський медуніверситет було побудовано за європейськими стандартами — в комплексі з університетськими клініками. Але в 1956 р. рішенням радянської влади вони були передані до комунальної власності. І тільки в 2014 р. нам вдалося їх повернути, і студенти отримали необхідну клінічну базу для навчання. Сьогодні МОЗ, а точніше в. о. міністра Супрун, іде шляхом радянських «реформаторів» і хоче знову знищити університетські клініки, відібравши в них ліцензії.

Тому я не згоден з думкою академіка, що МОЗ не звертає уваги на радянський досвід. Звертає, але запозичує з нього те, що було давно відкинуте в Україні як непридатне. Університетська клініка виконує триєдине завдання: забезпечує додипломну та післядипломну підготовку майбутніх лікарів і медперсоналу, розробку й впровадження в лікувальну практику нових медичних технологій і надання високоспеціалізованої допомоги населенню. Навчання та лікувально-діагностична робота здійснюються з використанням найсучаснішого медичного обладнання та інноваційних медичних технологій.

Але це лише частина справи. В усьому світі студента не допускають до спілкування з пацієнтом, доки він не отримає залік з практичних навичок. Саме це студент має відпрацювати у навчально-інноваційному центрі. Використання широкого арсеналу тренажерів і робототехніки, комп'ютерне моделювання клінічних ситуацій в динаміці їхнього розвитку, інші симуляційні методики — все це відкрило нові можливості для практичної підготовки майбутнього лікаря. Без впровадження інноваційних методів підготовка якісно нового лікаря залишається красивою фразою, не більше того.

Одеський національний медичний університет ще в 1996 р. першим в Україні перейшов на англомовне навчання. Кожний викладач володіє англійською мовою і завдяки цьому інтегрований у світове наукове товариство. Щороку близько 200 викладачів і студентів проходять стажування, відвідують конгреси у провідних клінічних і наукових центрах Європи та США.

Завдяки електронній бібліотеці студенти мають необмежений доступ до on-line ресурсів бібліотек провідних університетів світу. Вони навчаються в симуляційних класах, які повністю імітують справжнього пацієнта. Тренажер сам оцінює дії студента, доводить його навички до автоматизму і лише після цього виставляє залік. Т. ч. нам вдалося усунути суто теоретичну підготовку та викладацьку суб'єктивність.

Правоту нашого курсу підтверджують наші послідовники — медичні виші країни, які також відкривають університетські клініки та симуляційні центри. Здавалося б, позитивний досвід є, і МОЗ мав би його використати як основу для реформування медичної освіти в Україні. А насправді бачимо інше. МОЗ розпочав чергову революцію в медичній освіті. І як завжди замість продуманих і системних змін передбачаються точкові заходи, які не обіцяють якісних зрушень.

Розроблена МОЗ Стратегія розвитку медичної освіти має декларативний характер. Як кажуть, «за все добре, проти всього поганого». Не передбачені реальні послідовні шляхи її виконання. Чомусь її впровадження розпочалося з кінця. А саме: із впровадження міжнародних тестів для студентів, які аж ніяк не коригують із навчальними програмами українських вишів. Це ж зрозуміло — спочатку навчити, а вже потім контролювати! Зрозуміло, але не реформаторам МОЗ.

Нічому не навчило і провальне моніторингове тестування минулого року, коли тільки 3% студентів медичних вишів склали ці тести. Такі непослідовні кроки керівництва МОЗ лише збільшать дефіцит медичних кадрів в Україні. Це ж не секрет, що студенти з першого курсу старанно вивчають польську й англійську мови і вже налаштовуються на роботу в інших країнах.

Хотів би наголосити: медична освіта в Україні потребує сталого розвитку, а не надуманих реформ. Для цього перш за все потрібне стабільне фінансування, яке щороку зменшується і вже становить по Україні лише 25% потрібних коштів. Більшу частину університети заробляють самі.

Нам потрібно створити ефективну модель медичної освіти, яка не буде змінюватися з приходом кожного нового міністра.

Ще від самого початку свого ректорства я зрозумів, як залучити до університету іноземних студентів, налагодити фінансування, створити й повернути університетські клініки, як залучити до викладання студентам провідних вчених світу. І тому зараз я не можу збагнути, чому реформа підготовлена й імплементується без участі вчених! Хто — на думку авторів реформи — буде готувати лікарів світового рівня, якщо науки в Україні не залишиться? Замість системності, координації та поширення позитивного досвіду на всю Україну нам намагаються довести, що тільки одна людина в цій країні знає, як правильно. А щоб у це всі повірили, в. о. міністра намагається прибрати всі авторитети, аби навіть слова супроти неї нікому було сказати.

МОЗ уперто знищує провідні медичні виші та науково-дослідні заклади країни, втручається всупереч закону «Про вищу освіту» у внутрішні справи вишів, незаконно звільняє ректорів, призначає на керівні посади наближених осіб, блокує заробітну платню та стипендії. Я вже не кажу про низький фаховий рівень самих керівників МОЗ, які, наприклад, щиро не розуміють, нащо університету та університетським клінікам сучасне медичне обладнання — воно ж, мовляв, багато коштує! Ну не розуміють вони, що фахівців завтрашнього дня неможливо готувати з використанням обладнання та технологій дня вчорашнього. Недарма ще Платон писав: «Система не може бути кращою, ніж люди, які її створили».

Недолугість реформаторських дій міністерства пояснюється руйнуванням системи управління галуззю.

Я кілька років був головою вченої ради МОЗ. Це був стратегічний орган, до складу якого входили провідні вчені країни. Саме вчена рада була орієнтиром і флагманом розвитку медичної галузі. І саме цей орган був першим знищений в. о. міністра Супрун. Така ж доля спіткала колегію МОЗ, яка виконувала найважливіші функції оперативного управління практичною охороною здоров'я. Далі пішли в небуття головні спеціалісти за напрямами, які були незамінним містком між МОЗ та практичною охороною здоров'я. Т. ч. в. о. міністра вдалося повністю обеззброїти систему управління і кинути напризволяще найважливішу галузь країни — охорону здоров'я.

Так звана медична реформа разом із реформою медичної освіти є скоріше непрофесійними вигадками, ніж реальною стратегією і дороговказом. Тим більше, що незаконність визначення Супрун політичних пріоритетів і стратегічних напрямків роботи Міністерства охорони здоров'я України доведена судами та Кабінетом Міністрів.

Здоров'я і життя людини — не майданчик для експериментів. Результату можна досягти при комплексному, послідовному підході, уважному вивченні больових точок системи.

Якщо ми хочемо зберегти країну й головне її багатство — український народ, треба зробити, щоб життя і здоров'я людей стало пріоритетом у розбудові держави. Цій меті мають бути підпорядковані всі галузі економіки — від фінансування, яке потрібно збільшити в рази, до виробництва власних ліків і необхідного медичного обладнання.

Амосов писав: «Хороша охорона здоров'я може бути тільки у багатому суспільстві. Витрати на неї становлять 5—8% ВВП. Який ВВП — така і медицина. Неможливо виробляти товарів на душу в чотири рази менше, ніж американці, та ще третину з цього витрачати на зброю, а лікуватися за їхніми стандартами». Ці слова актуальні й сьогодні.

Ми з колегами підтримуємо думку академіка Трахтенберга про те, що час бити в набат і об'єднуватися. Ми згодні, що треба обговорити так звані «реформи Супрун» на Всеукраїнському медичному форумі. Правда, вже є досвід проведення парламентських слухань з питань медицини (рекомендації яких, втім, так і залишилися тільки на папері). А час плине, багато що змінюється, і я сподіваюся, що разом ми переможемо.

Валерій Запорожан,
Академік НАМНУ, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений винахідник України, лауреат премії ім. Р. Кавецького НАНУ, ректор Одеського національного медичного університету (1994—2018 р.)

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

загрузка...

Загрузка...

Ключ к успеху — в эстафете поколений

Все познается в сравнении: чем больше времени отделяет нас от «эпохи Кучмы», тем...

Исаак Трахтенберг: «Чтобы реформировать...

Академик Николай Амосов прозорливо заметил: «Если мы не решим в ходе реформирования...

Минздрав: эпидемии гриппа в Украине нет

В министерстве убеждены, что превышение эпидемического порога не означает начало...

Пред ликом светлым города родного

На протяжении всей своей истории Киев не единожды подвергался нашествиям варваров. Не...

К дискуссии по статье И.М. Трахтенберга и И.А. Тарабана

О месте, значении медицинской науки в преобразовании медицины в нашей стране

В продолжение открытого разговора

Еще к мнению коллег о медреформе и не только

Загрузка...

«Ласковый убийца» отступает

В Украине 2 миллиона человек (5% населения страны) заражены вирусом гепатита С

От гепатита С Украину избавят эффективные препараты и...

Непатентованные версии препаратов содержат те же действующие вещества, что и...

Глобальная эпидемия кори: в лидерах Украина и ДРК

Августовские предварительные отчеты Всемирной организации здравоохранения...

Заболев, я к врачу обращаться не стану?

В Украине впервые издали справочник, позволяющий узнать, сколько украинцы тратят на...

В жару утонуть проще простого

Коммунальные службы определили лучшие пляжи для купания

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка