Камо грядеши, Україно?

№13(979) 1 – 7 апреля 02 Апреля 2021

Наближення 30-ї річниці проголошення незалежності Украни, відзначати яку доведеться — це вже є очевидним — в умовах, коли вітчизняна економіка, витіснена внаслідок здійснюваних на неоліберальних засадах ринкових трансформацій на периферію глобального капіталізму, і соціальна сфера українського суспільства продовжують перебувати у глибокому критичному стані.

При цьому переважна більшість співвітчизників неспроможна забезпечувати задоволення життєво необхідних потреб і створювати елементарні умови для гідного життя своїх сімей, коли перед людством постають нові глобальні виклики і проблеми, а в суспільстві із зростаючою гостротою постає питання: що чекає нас у найближчій перспективі? Куди йде Україна у ХХІ сторіччі?

Пошуку відповіді на це запитання присвячена щойно оприлюднена Інститутом соціології НАНУ наукова доповідь під такою назвою. Автори її — відомі фахівці в галузі економічної соціології Т. О. Петрушина, А. Г. Арсеєнко, В. О. Буткалюк. Доповідь підготовлена на основі узагальнення великого масиву вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, даних офіційної статистики та висновків соціологічного виміру соціальних змін у нашому суспільстві.

Принципово важливо, що аналіз здійснений з урахуванням умов економічної глобалізації, сутність якої, причини, способи та наслідки її були охарактеризовані ще К. Марксом і Ф. Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії» в середині ХІХ ст., знаходять підтвердження і в сучасних умовах.

Осмислення теоретико-концептуальних аспектів глобалізації як об'єктивного (а водночас і суб'єктивного) природно-історичного процесу, що призвів до становлення глобального капіталізму, а після Другої світової війни і особливо після зруйнування світової соціалістичної системи — до засилля «американського диктату у формі агресивної, імперіалістичної капіталізації всієї світової спільноти», що дістало назву «глобалізації по-американськи». Це дозволяє глибше сприймати та об'єктивніше оцінювати сьогоднішню ситуацію.

Положення доповіді підтверджуються численними фактами і цифрами, що роблять наочнішою і більш вражаючою картину української трагедії — перетворення однієї з найрозвиненіших держав Європи і світу — Української Радянської Соціалістичної Республіки — на деіндустріалізовану, найвідсталішу, тотально корумповану, найбіднішу, вимираючу країну континенту, яка втрачає державний суверенітет, фактично управляється ззовні — Сполученими Штатами Америки, Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським Союзом, НАТО.

Наскрізною тезою доповіді є те, що «переведення соціалістичної економіки України, як і інших радянських республік, на капіталістичні рейки господарювання відбувалося в межах вашингтонського консенсусу, який був розроблений для латиноамериканських країн, що розвиваються, і зазнав там повної поразки».

За минулу майже третину віку не знайшла підтвердження жодна з обіцянок, на які не скупилися прибічники капіталістичної реставрації. Ринкова омана народу, який запевняли в тому, що приватизація державної власності і перехід до так званого саморегульованого ринку, зменшення ролі держави приведуть до «появи ефективного власника і ефективної економіки, процвітання України, повернення її в лоно світової цивілізації», і породжений нею ринковий романтизм значної частини населення створили, справедливо зазначають автори, «гримучу суміш», яка вщент підірвала фундамент радянського народного господарства, проте не стала і не могла стати основою для «творчого руйнування» старої і побудови нової економіки.

Ситуація ускладнювалася тим, що ми входили в ринок, за висловом президента України Леоніда Кучми (1994—2003 рр.), стрімголов, взагалі без жодної підготовки, не маючи цілісної стратегії і тактики трансформації, копіюючи чужі закони і спираючись на неперевірені міфи.

До того ж влада в країні всі ці роки перебувала і перебуває в руках так званої політичної еліти, переважна частина якої є типовою «какократією», що в перекладі з грецької означає «дурне правління», «влада найгірших» або «влада негідних». Цим були створені, починаючи з президентства колишнього компартійного ідеолога Л. Кравчука, умови для тотального розграбування олігархічно-мафіозними кланами власності, створеної кількома поколіннями радянських людей.

Апогею руйнівні процеси досягли з приходом до влади «слуг народу». Приватизація великих промислових підприємств, що мають стратегічне значення, і перетворення сільськогосподарських земель на предмет купівлі-продажу загрожують позбавити Україну останньої надії на розвиток як самостійної, незалежної держави, перетворити на «невдалу державу», усунути її з геополітичної і геоекономічної карти світу.

Великий інтерес являють собою розділи доповіді, в яких аналізуються наслідки деіндустріалізації та примітивізації економіки України, втрати нею глобальної конкурентоспроможності та інноваційності, повернення до давно пройденої аграрно-індустріальної стадії, суттєвого ослаблення бази інноваційної модернізації — різкого зменшення частки обробної промисловості, наукоємних підприємств (машинобудування — приблизно в 4 рази) і зростання питомої ваги сировинних галузей; суттєвого скорочення кількості великих і середніх підприємств і зайнятих в економіці працівників (у промисловості — в 2,6 раза); зосередження 80% реального економічного потенціалу країни в руках 20 сімей-кланів.

Крім скорочення чисельності зайнятих у вітчизняній економіці, відпливу значної кількості (за різними експертними оцінками — від 4 до 10 млн.) кваліфікованих робітників, фахівців, вчених, зростання безробіття, в наше життя увійшли ще й такі поняття, як феномен працюючі бідні і нестандартна зайнятість.

Ці процеси відбуваються на тлі загальної технологічної відсталості вітчизняної економіки, 95% продукції якої належить до третього і четвертого технологічних укладів, і лише близько 5% — до вищих (4% —до п'ятого і 0,1% — до шостого), які вже переважають в економіці передових країн. За останні, принаймні, десять років такі показники рівня інноваційного розвитку України відчутно не змінилися.

Викликає занепокоєння і те, що винахідництво і раціоналізаторство втратили характер масового руху, притаманний їм у радянський період.

Не можна спокійно, без обурення сприймати розділи доповіді, в яких розглядаються соціальні проблеми, — доходи і добробут населення, соціально-економічна нерівність.

На підтвердження — кілька прикладів.

Рівень зарплат у сучасній Україні є найнижчим серед усіх європейських країн. Останнє місце посідає Україна і за купівельною спроможністю на душу населення. Споживчий кошик українського громадянина за своєю структурою і вартістю є абсолютно незрівнянним із споживчим кошиком громадян європейських держав.

Не виправдана і не обґрунтована з економічної точки зору злочинна в морально-етичному аспекті політика багатократного (більш як у десять разів) підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, крок за кроком здійснювана з 2014 р. на вимогу МВФ, яка стала непосильним тягарем для більшості сімей. Заборгованість населення за ці послуги сягає 2,5 млрд.дол.

Так звані «реформи» — пенсійні, медична, освітня та інші, також здійснювані на догоду західним «доброзичливцям» і з порушенням української Конституції, ще більше погіршують становище громадян.

За соціальною нерівністю Україна утримує пальму першості. Ще 2012 р. вона посіла перше місце в світі за кількістю доларових мільярдерів на 100 млрд. дол. ВВП.

За даними академічного Інституту демографії і соціальних досліджень імені М. В. Птухи, різниця між статками найбагатших та найбідніших 10% населення в Украні становить 40 і більше разів. У світовій практиці вважається, що перевищення цього показника у 10 разів є гранично критичним і призводить до антагонізаціі соціальної структури. «В Україні цей показник в кілька разів більший, що може призвести до соціальних потрясінь із непередбачуваними наслідками», — попереджають автори доповіді.

А коли читаєш сюжети про деградацію і кадровий розгром української науки, яка в останні роки фінансується державою на рівні 0,18% ВВП — у 10 разів менше передбаченого законодавством рівня, а державні витрати на одного вченого в Україні є втричі нижчими, ніж у Росіії, у 18 разів — ніж у Бразилії, у 34 рази — ніж у Південній Кореї, у 70 разів нижчі, ніж у США, то мимоволі виникає питання: як сподіваються нинішні можновладці вивести країну з катастрофічного стану за такого ставлення до науки?

Посилаються на відсутність коштів у держбюджеті. Але ж чому при цьому виплачуються мільйонні чи кількасоттисячні зарплати високопоставленим чиновникам та іноземним радникам у державних структурах? Чому підвищуються посадові оклади та інші виплати чиновникам державного апарату, який неприпустимо розрісся? І починається це зверху — з Верховної Ради, Офісу президента, Кабінету Міністрів.

З подивом нещодавно довідався, що в парламентському комітеті, до предмету відання якого віднесені питання державного будівництва і місцевого самоврядування, серед 27 народних депутатів — членів комітету, крім голови, першого заступника, чотирьох заступників, секретаря комітету, ще 11 депутатів очолюють підкомітети: 17 керівників на 27 парламентаріїв! Ні в які канони адміністрування така структура не вписується. Зроблено це з однією метою — підвищити і без того досить пристойну зарплату народним обранцям. Між іншим, одне з підвищень пояснювалося, за словами деяких депутатів, тим, що «в бюджеті Верховної Ради залишалися невитрачені кошти»! А вченим в цей час оплату праці зменшили — «через відсутність коштів».

Аргументів на підтвердження небезпечного погіршення ситуації в усіх основних сферах життєдіяльності нашого суспільства і зубожіння переважної більшості українського народу можна було б навести безліч. Про це свідчить не тільки аналіз статистичних і соціологічних даних, а й те, що автори влучно назвали фактами візуальної соціології. «Неупереджений спостерігач, — зазначається у доповіді, — має бачити не тільки розмаїття торговельних і розважальних центрів, котеджних містечок і модерних будівель офісних центрів, міріади наддорогих іноземних машин і яхт, яскраві привабливі вивіски ресторанів, кафе, туристичних агентств тощо, а й руїни колишніх промислових і сільськогосподарських підприємств, необроблені лани, вирубані й занедбані ліси, розбиті дороги, знищені порожні санаторїї і будинки відпочинку, катастрофічний стан закладів тепло-, газо-, водо- й енергопостачання та інженерних мереж та інші нескінченні приклади результатів маркетизації вітчизняної економіки».

Додамо до цих спостережень дані про захмарні зарплати топ-керівників та іноземних «радників» в установах і державних компаніях України, які не просто зашкалюють порівняно із зарплатами більшості населення, а є кричущим прикладом людської деградації і аморальності влади; фотографії жителів столиці, які риються у відходах, шукаючи собі хоч якусь їжу; бабусь, які на вуличних базарах рахують останні гривні, що залишились від мізерної пенсії, щоб купити подешевше продукти харчування і дожити до наступної подачки від держави; додати тисячі хворих, які не можуть потрапити до лікарні, тим паче зробити операцію, яка потребує десятків, а то й сотень тисяч гривень.

Соціологічні дослідження уже протягом багатьох років свідчать, що більшість населення України (семеро з десяти опитаних) оцінює економічну систему, яка склалася в суспільстві, несправедливою, такою, що діє в інтересах лише багатих верств. У 2019 р. справедливим наше суспільство сприймали всього 11% жителів, несправедливим — 52%, у т. ч. абсолютно несправедливим — кожний п'ятий (21%). Нерівність доходів несправедливою вважають 89%, розподіл багатства — 87%, систему формування заробітної плати найманих працівників — 83% респондентів.

Все більшу підтримку дістає думка багатьох вчених, що подальше впровадження в Україні неоліберальної ідеології та практики господарювання позбавляє її будь-яких надій на зміни на краще. Автори доповіді посилаються на слова Бориса Євгеновича Патона про те, що, попри фактично нульову динаміку інноваційності вітчизняної економіки за роки її капіталістичної трансформації, Україна має значний потенціал для розвитку високотехнологічних галузей виробництва та сфери послуг. У жодному разі не можна обмежуватися роллю «аграрної супердержави», до якої нас готують деякі «експерти».

Системний аналіз майже 30-річної капіталістичної трансформації переконливо свідчить, що тотальне заглиблення України на глобальне економічне дно, що відбувається в результаті деградації усіх складових елементів самого інституту української держави як системи, за умов втягування світової екоміки в економічну кризу, що може перевершити масштаби Великої депресії 1929—1933 рр., «є наслідком того, що зрощені з державою олігархічні клани встановлюють свої, вигідні для них «правила гри». Водночас переважна більшість людей чекають на зміни. Вони втомилися від малозабезпеченості, злиднів та безвиході. Вони зневірилися й відчувають себе ошуканими та зрадженими владою, що прикриває свої антинародні діяння популістською риторикою. Кожному другому (48%) українському громадянину... бракує впевненості у власному майбутньому. Більшість українців постійно вважають, що події в країні загалом розвиваються в неправильному напрямі».

Відзначаючи, що у зв'язку з цим закономірно виникає питання: «Куди йдеш, Україно?» — автори уточнюють: вірніше було б ставити його так: — «Куди тебе ведуть, Україно?» І це цілком справедливо. Бо найбільшу тривогу викликає те, що Україна під егідою нібито доброзичливих закордонних радників за роки здійснення «радикальних ринкових реформ» не досягла позитивних зрушень в жодному напрямку. Навпаки, вони призвели до численних негативних соціальних змін і змусили мільйони наших знедолених співвітчизників шукати засобів до виживання на чужині.

Системна хронічна криза веде до втрати українською державою здатності до самовідтворення і до депопуляції країни. За роки «реформ» Україна втратила більш ніж кожного п'ятого жителя (за часів Великої Вітчизняної війни загинув кожний шостий українець)... Українське суспільство має усвідомити, куди його ведуть можновладці, і знайти вихід з катастрофічної ситуації на шляху побудови альтернативної моделі соціально-економічного устрою для здійснення гасел всесвітнього руху антиглобалістів «Люди вище прибутків!» та «Інший світ можливий!»

Цей висновок автори доповіді підкріплюють низкою наукових рекомендацій з метою подолання негативного впливу неоліберальної глобалізації, що призвела до довгострокової соціально-економічної кризи в Україні.

Стисло вони передбачають, зокрема:

— розробку і здійснення стратегічного плану перспективного альтернативного економічного розвитку України;

— розробку і реалізацію на мобілізаційних засадах програми неоіндустріалізацї України, здійснення переходу на інноваційний шлях розвитку, забезпечення державної підтримки аграрного виробництва і значне поліпшення на цьому економічному ґрунті добробуту населення, звуження соціально-економічної нерівності та соціальної несправедливості;

— активізацію участі України у солідарних заходах світового співтовариства, спрямованих на перехід від існуючої неоліберальної моделі розвитку до більш справедливого і гуманного світоустрою, а також на розв'язання глобальних проблем (всеосяжний захист навколишнього середовища, боротьба з пандемію тощо);

— припинення фінансового знекровлення освіти та науки, деградації інтелектуального потенціалу України, підвищення духовного і культурного рівня громадян, виховання в них високої соціальної відповідальності;

— критичне переосмислення реформ в соціальній сфері, встановлення науково обґрунтованих соціальних стандартів, створення такої системи соціального захисту, яка б відповідала принципам соціальної справедливості;

— забезпечення суворої відповідальності за причетність до фактів корупції і казнокрадства; зміцнення законності і правопорядку;

— об'єднання зусиль у пошуку шляхів до мінімізації негативів у процесі інтеграцї України в глобальний економічний простір;

— започаткування практики соціальних замовлень органами державного управління на соціологічний супровід найважливіших програм соціально-економічного розвитку.

Рекомендації — реалістичні, здійсненні навіть в межах буржуазно- демократичного устрою. Але їх реалізація вимагає кардинальної зміни ставлення влади до науки, пропозицій вчених. Чи здатні і готові до цього нинішні можновладці? Досвід минулих 30 років не дає підстав для преконливої позитивної відповіді.

Ситуація потребує не просто заміни чинної антинародної та антинаціональної влади. Реальне забезпечення соціальної справедливості можливе лише за умови встановлення справжнього народовладдя, зміни соціальної системи. В умовах жорсткого націонал-олігархічного режиму досягти цього непросто. Брутально порушуючи Конституцію, декларовані в ній права і свободи людини, цей режим вдається до будь-яких неправових, у т. ч. терористичних, заходів, щоб придушити системну опозицію, не допустити її появи в українському парламенті. Триваючий майже сім років процес заборони Компартїї України, яка на порушення Конституції не допускається до участі у будь-яких виборах, — найяскравіше тому підтвердження. Постійні суперечки між різними політичними силами у Верховній Раді, ЗМІ, створюючи видимість демократії, свободи слова, насправді приховують головне — боротьба ведеться за доступ до влади, до державної годівниці, а не за розв'язання нагальних проблем, що стоять перед Україною, а тим паче не про зміну суспільно-політичного ладу, повернення до суспільства соціальної справедливості.

Це вимагає згуртування та радикальної активізації прогресивних сил, які реально обстоюють інтереси людей праці, їхній консолідації, посилення роботи в масах, мобілізації їх на свідому боротьбу за порятунок України.

Грунтовна, об'єктивна доповідь соціологів сприятиме цьому. На жаль, вона видана мізерним накладом — усього 300 примірників. Важливо використати усі можливості для доведення її змісту до широкої громадськості.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Недальновидная «трехходовка»

Передача имущественного комплекса «Мотор Сич» государственному госоргану со...

«Метод Смелянского»

«Укрпочта» получила возможность дополнительно зарабатывать на видах услуг, не...

«Непрестижные» сварщики, «ненужные» медсестры

Государственная служба статистики опубликовала любопытнейшую отчетность под...

Сотрудничество со временем

Время не допускает вольностей, если они переходят грань естественных вещей

Сети смерти

Суицидальная попытка представляет собой крик о помощи в невыносимой ситуации, а не по...

Сыщик в законе

Журналистские расследования мало чем отличаются от деятельности частных детективов

Шедевры, копии, подделки

Право управлять и властвовать не гарантировано бессрочно

Не с Европой единой нам жить суждено

Немалый потенциал в экономике, политике и иных сферах Украина способна обрести, если...

Вызовы для нового патриарха

Дипломатические чиновники — вновь в идеологическом «мейнстриме»

Смертельные весенние ручьи

Борьба с гололедицей и посыпание дорог составами, содержащими соль, привели к тому, что...

Свобода глазами киевлян

опрос взрослого населения Киева относительно восприятия свобод в повседневной жизни

Если ты попался в сети. Социальные

Зависимость от соцсетей является психическим расстройством и требует...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка