Не проспать бы бесплатную воду

№37 (874) 14 — 20 сентября 2018 г. 12 Сентября 2018 0

Луганщина, Буковина, Ровенщина — таков сегодня «маршрут» нашей постоянной рубрики. Предлагаем читателям «2000» наиболее интересные публикации СМИ этих регионов.

Высыхающая планета Брянка

Луганская «Реальная газета» (до военного конфликта на востоке выходила в бумажной версии, но с весны 2014-го полностью перешла в формат интернет-издания) — одно из немногих отечественных СМИ, имеющих авторскую сеть на неподконтрольных территориях. Именно благодаря таким изданиям мы можем получать объективные сведения о том, как живут наши граждане, не по своей воле оказавшиеся за линией размежевания.

Предлагаем читателям выдержки из репортажа о том, как сегодня живется в Брянке — шахтерском городе, где обычная вода стала для почти 50 тыс. жителей настоящим чудом.

«Элементарная для многих вещь — тепло в доме — для жителей Брянки — это проблема. Вернее, отсутствие тепла. Ведь в домах многих горожан из подвалов вырезали коммуникации. Зимой спасаются газовыми печками.

«Включим конфорку, и всю ночь горит. И нагоняем тепла 15—17 градусов. Конечно, опасно. А что? Ничего не сделаешь», — признаются местные жители.

Всю новейшую историю экономика Брянки была завязана на шахтах и заводе по производству бурового оборудования для все тех же шахт. Сегодня местные жители лишены элементарных удобств, отопления, но что страшнее — вынуждены покупать даже питьевую воду. Коммуникации уничтожены, и люди не видят выхода.

«С водой отвратительно. Раньше 12 ночи вода не идет. И то ведро воды набирается минут за 20», — рассказывает местная жительница.

Слабый напор воды вынуждает пенсионерку проводить ночи у крана, слушая, как тонкая струйка медленно наполняет емкости. Жителям верхних этажей многоэтажек воды почти не достается.

Во время частых отключений люди воду покупают.

«Рубль литр. Машина подходит два раза в неделю, и мы берем, когда два баллона, когда три», — говорят жители Брянки.

Брянка — шахтерский город, и колодцев здесь не роют. Единственная альтернатива покупной воде — чистый природный источник за городом. Но и он недоступен для пенсионеров — находится слишком далеко.

Отсутствие воды — это отсутствие элементарных удобств, к которым мы привыкли. Наполнить ванну, вымыть овощи от пыли в сезон консервации, воспользоваться смывом в унитазе — все это становится проблемой. Риски инфекций в жару возрастают, а жизнь брянковчан, их существование, сводится к постоянному пополнению запасов. Будто происходящее — не современное положение индустриального города, а сюжет фантастического фильма о высыхающей планете».

Кабинетные «забеги» чемпиона

В далекой от горячих точек Буковине проблемы иного рода. Когда один из самых известных жителей райцентра Кицмань, чемпион мира и Европы по легкой атлетике в беге на 1 500 м, участник трех Олимпиад Иван Гешко решил передать победный опыт молодым спортсменам, руководители региона похлопали его по плечу и вроде бы дали добро. И лишь потом чемпиону стало ясно: тягаться в кабинетных играх с власть имущими гораздо сложнее, чем бороться с соперниками на беговой дорожке.

Вот как описывает ситуацию журналист портала «Факти-Чернівці-Інфо» Георгий Мазурашу.

«У 2007 р. спортивний клуб «Гешко» взяв в оренду приміщення, де облаштував місце для проживання спортсменів. Приміщення потребувало капітальних вкладень, які, відповідно до угоди, треба було погоджувати з райрадою. Тодішні керівники сказали Івану, що то ж формальність — займайтесь, мовляв, ремонтом, потім погодимо. Гешко довірився, зробив ремонт швидкими темпами — договір підписували восени, а вже зимою там жили спортсмени.

Але далі пішли «дива». Ті чималі вкладення (станом на тепер це понад 2 млн. грн.) не погодили, тобто, можна сказати, не визнали. Хоча всі покращення там видно неозброєним оком.

Мінялись владні команди, кожні «нові» казали, що, мовляв, вони ж «не такі, як попередники», не будуть «кидати» Івана, але далі все затягувалось знову і результат був нульовим.

Останнім часом там спортсмени не живуть, але райвідділ освіти (в чиєму оперативному управлінні перебуває приміщення) справно виписує далі рахунки за оренду. Хоча якби погодили (визнали) ті капітальні вкладення, як домовлялись, то їх би вистачило «в рахунок оренди» надовго. При тому, що спочатку взагалі йшла мова про те, що перший орендний термін клуб буде платити, а далі приміщення передадуть у позичку, бо ж це соціальний проект, ще дякувати клубу треба за таку роботу...

А не так давно кіцманська влада завела ситуацію вже в повний абсурд: райвідділ освіти подав у суд на СК «Гешко», щоб клуб заплатив оренду за період, під час якого вже не користувався тим приміщенням.

«Не раз мали розмови з головою обласної ради Іваном Мунтяном, головою обласної державної адміністрації Олександром Фищуком, головою Кіцманської райради Петром Лумеєм. На словах кажуть, що допоможуть, а насправді ніяких зрушень на краще немає, — розповідає Гешко. — Навпаки, тепер через суд хочуть відібрати у нас це приміщення. І як це називається? Ми кажемо про інвестиції, допомогу соціальним проектам, «спільними зусиллями» з владою? Ось вам ілюстрація до цієї теми».

Яким же бачить вихід з цієї ситуації чемпіон: «Все це можна вирішити легко, лише треба хотіти цього керівництву. Зібрати комісію з депутатів, керівників, відповідальних працівників, зафіксувати факт проведених там ремонтних робіт, покращень (є і відповідна проектно-кошторисна документація, яку давно надали районній владі), через сесію погодити необхідність проведення як вже виконаних робіт, так і подальших, які клуб збирався проводити, прийняти рішення про надання приміщення у користування клубу з чітким цільовим призначенням. І рухатись далі до реалізації проекту спортінтернату в Кіцмані, про що ми домовились з місцевою владою ще у 2007 році».

Красти — це добре!

Журналист Николай Несенюк известен в основном как директор департамента по работе со СМИ киевского «Динамо». И немногие знают, что параллельно он является издателем и постоянным автором популярной на Ровенщине газеты «Рівне вечірнє», на страницах которой регулярно выступает не только на спортивные, но и на общественно-политические темы.

В свежем номере газеты меня привлекло эссе Николая Несенюка «Красти — це добре!». Думается, эта эмоциональная публикация будет небезынтересной и для читателей нашего еженедельника.

«Усім нам із дитинства кажуть, що красти не можна. Але якось непереконливо. Щось заважає пройнятися цим назавжди. Що саме? Думаю, що я про це здогадувався вже дуже давно. Ще із дитячих років, коли почув поміж дорослих страшне слово «обехеес». Цього «обехеесу» чомусь боялися практично усі — від продавчині гастроному тьоті Жені до таксиста дяді Миті.

Дитиною я був допитливою, тому швидко дізнався, що «обехеес» — це скорочена російська назва «відділу боротьби із розкраданням соціалістичної власності». Досі я знав, що міліція ловить та саджає до тюрми злодіїв за крадіжки. Але якраз міліції жоден із дорослих не боявся, бо ніхто із них не крав із чужих кишень, помешкань чи сараїв, хоча робити це у ті часи було нескладно — жодних тобі ґрат на вікнах, жодних металевих дверей, замки, що відкривалися цвяхом... У тому й був секрет: дорослі дяді і тьоті не крали — вони розкрадали. А розкрадання «соціалістичної власності» тоді ніхто не засуджував. Навпаки, вміння щось вкрасти на роботі вважалося потрібним — інакше не проживеш!

Навіть мої найкращі у світі батьки теж трохи розкрадали. Мама приносила із лікарні, де працювала медсестрою, «зекономлений» спирт. Тато, який працював водієм автобуса, приносив «зекономлені» талони на бензин. І так робили всі! Тому що ненавиділи тодішню владу і вважали за честь щось у тої влади вкрасти. Точніше, не вкрасти — це називалося «принести з роботи». Було ясно, що коли медсестра та водій приносять ампулами та літрами, то їхні начальники — каністрами, а вищі — вантажівками, ще вищі — вагонами!

Що змінилося із того часу? Абсолютно нічого! Люди так само ненавидять владу. Ну не себе ж вони мають ненавидіти, правда? А тому вкрасти у влади і тепер вважається за честь. Щоправда, тепер це називається «схемами». А борці з розкраданням тепер звуться борцями з корупцією. Із тим же результатом. Різниця лише в тому, що колись про це говорили пошепки, не писали про це в газетах і не показували по телевізору. Тепер же навпаки — розкрадачі державного майна відкрито хизуються краденим, а ті, хто з ними ніби бореться, самі насправді хочуть бути на тих місцях, де можна вкрасти.

Який висновок? Жити як люди ми будемо не тоді, коли оберемо до влади найщиріших українців. І не тоді, коли виженемо з нашої землі клятих москалів. Тому що по-людськи жити можуть жити лише ті, хто не краде. Скажете, хіба це життя? Ну то й живіть так надалі й ні на кого не нарікайте! Ні на владу, ні на москалів!».

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

«Хай армії Порошенко допомагає! У нього грошей повно!»

В сегодняшнем обзоре региональных СМИ листаем издания Ровенской, Черкасской и...

«Зрада» на Буковине: в День соборности в ДК вывесили...

Представители местной власти с этой сцены говорили о независимости и территориальной...

Эхо из Мьянмы докатилось до Украины

На Театральной площади Черновцов в рамках фестиваля «Мастерская города»...

В ДТП на Ровенщине погибли журналист и четыре...

Четверо погибли на месте, пятый участник аварии умер в реанимации

Жителям Луганщины пообещали дать воду

Подключение водоканалов-должников в энергоснабжению должно произойти уже сегодня, 20...

Загрузка...

Заграничное турне в тюрьму на три года

Украина стала объектом посягательства. Расследованием будет заниматься СБУ

Плати алименты, чтобы не лишиться ребенка

Закон «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины по созданию...

Скрипит, трещит, но пока держится

По неофициальным данным, теневой рыбный рынок оценивается

Оловянный щит родины

Взаимовыгодному сотрудничеству с отечественной наукой, госконцерн...

Осенью украинская армия получит канадские...

«Министерство международных дел Канады не разглашает никаких подробностей о...

Теперь военных не отравят

На днях в Минобороны состоялась передача уникального мобильного лабораторного...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка