От девятого до девятого

07 Марта 2003

От девятого до девятого

Світлана ГАРАЖА, «Комуніст» від 28.02.2003.

50 лет назад коммунисты хоронили Сталина — сегодня хотят вернуть его режим

9 марта, в день 50-летнего юбилея похорон Сталина, его наследники в лице руководителей и активистов КПУ собираются своеобразно поностальгировать по этому поводу, взяв участие в акциях протеста оппозиции. Но к коммунистам неприменим вопрос: «Протест против чего или кого?» — более уместно было бы поинтересоваться: «Ради чего?»

Если открыть газету «Коммунист» от 28 февраля с. г., то можно сделать вывод, что протестовать коммунисты собрались не только против «правящего режима», но и за возвращение былых времен, когда страной руководила сильная рука Великого Горца — настолько ярко в одной из статей показано, что после него наш народ уже никогда не чувствовал себя столь свободно, уверенно и счастливо.

При этом печатный орган Компартии попытался под попытку «восстановления великого имени великого человека» подвести некую цитатную базу, ссылаясь на высказывания известных и не очень людей о Сталине и сталинизме. Что из этого получилось и насколько аргументированным выглядит подобный подход — вы можете прочитать сами (печатается с сокращениями; комментарии «2000» выделены полужирным курсивом).

Історична пам'ять

чинить опір

Наша історія і, зокрема, історія Великої Вітчизняної війни показує, що Сталін робив для радянського народу все, що міг, і робив стільки, скільки може зробити геніальна людина за розумом і працьовитістю.

50 років тому помер Й. В. Сталін. Відтоді не раз здавалося, що на пам'яті про цю людину остаточно поставлено крапку, що справи його життя перекреслила жирна чорна риска. Але щоразу крапка виявлялася не остаточною, а жирна риска не могла перекрити своєю чорнотою всю сукупність дій та думок Сталіна. Це означало, що знову й знову вступала в свої права і зробила свій вічний відбір Пам'ять Історії. Вона чинить опір однозначності оцінок.

Про неправоту Сталіна сказано з надлишком. Нижче наведені оцінки іншого плану, висловлені, опубліковані чи такі, що стали широко відомими найостаннішими роками. ...

Володимир ВЕРНАДСЬКИЙ (1863 —1945), засновник і перший президент Академії наук України. Зі щоденників, опублікованих через чотири десятиліття після смерті вченого. Запис від 5серпня 1941 року. Були фатальні дні початку війни. «Зараз історично ясно, що незважаючи на багато гріхів і непотрібні — ті, що їх розкладають, — жорстокості, у середньому вони вивели Росію на новий шлях. Якщо — як я упевнений — є всі підстави думати, що боротьба з Гітлером закінчиться перемогою, — історично Ленін і Сталін стояли на правильному шляху»...

Приведем другое высказывание Вернадского, сделанное им в 1917 году, когда ученый был одним из руководителей партии кадетов и товарищем (заместителем) министра народного просвещения во Временном правительстве: «В большевизме есть идейная сторона, но она так чужда сознательно действенным силам, что в конце концов чувствуется ими только как дикая разрушающая сила». Позже Вернадский отмечал, что «отнюдь не является сторонником социалистического или коммунистического строя и считает, что реально выявится нечто новое».

Олександр КЕРЕНСЬКИЙ (1881 —1970), глава Тимчасового уряду, скинутий у 1917 році Жовтневою революцією. Білоемігрант. У повоєнні роки констатував: «Добром у політиці нічого не досягнеш. Я занадто пізно це зрозумів... Росія знаходилась у сплячці. Сталін пробудив її... Бідний змучений народ! І безстрашно великий! Іще не раз випаде йому на долю рятувати світ від катастроф. І пошли йому тоді Боже таких же сильних керівників».

Поистине — диалектический подход: Керенский, который во времена СССР удостаивался самых уничижительных характеристик со стороны коммунистических идеологов, сейчас выступает их союзником — и только потому, что сказал нечто, ложащееся в канву их мировоззрения. А с другой стороны, назвать Александра Федоровича большим авторитетом весьма и весьма трудно — он принадлежал к той категории людей, которые в историю не вошли, а «вляпались» — возможно, без большого личного желания...

Роже ГАРОДІ, колишній член керівництва Французької компартії, нині незалежний філософ, в одному з інтерв'ю 1998 року відзначив: «Якби Сталін не зробив те неймовірне зусилля, котре справді з людської точки зору коштувало дуже дорого, ми б зараз жили в епоху Освенціма».

«Усилие Сталина» называется очень просто — жестокое использование почти неограниченного человеческого ресурса. Но с точки зрения француза, не «ковавшего победу» в сорокаградусный мороз и не ходившего в атаку с голыми руками, главным остается результат — его родина оказалась освобожденной. Поэтому Сталин для Запада был больше чем просто молодец: не жалея своих, он тем самым спасал чужих...

Крилату фразу про те, що «Сталін прийняв Росію із сохою, а залишив її оснащеною атомною зброєю», Уїнстон ЧЕРЧІЛЛЬ виголосив, підкреслимо цей момент, виступаючи в 1959 році в палаті Великобританії з нагоди 80-річчя від дня народження Й. В. Сталіна (тобто вже після «закритої доповіді» М. Хрущова з викриттям «культу особи» на XX з'їзді КПРС у 1956 році). Цей виступ Черчілля часто цитується останніми роками. Ось кілька рядків із нього: «Сталін був людиною надзвичайної енергії, ерудиції й непохитної сили волі, різким, жорстоким, нещадним як у ділі, так і в бесіді, якому навіть я, вихований тут, у британському парламенті, не міг нічого протиставити... Статті і промови він писав лише сам, і в його творах завжди звучала велетенська сила. Ця сила була такою великою в Сталіні, що він здавався неповторним серед керівників держав усіх часів і народів... Коли він входив до зали на Ялтинській конференції, всі ми, як за командою, вставали і, дивна річ, чомусь руки тримали по швах... Він був надзвичайно складною особистістю... Ні! Хоч що б говорили про нього, таких історія, народ не забувають!»

Приняв Россию с сохой, Сталин ее с сохой же и оставил, пусть даже, образно говоря, и оснащенной атомным двигателем. Сколь цинична идея такого прогресса, который достигается путем нищеты собственного народа! Но такова была суть коммунистических режимов во всех странах, где они утвердились...

Український письменник Григорій КОЛІСНИК у 2000 році на сторінках «Голосу України» розмірковував про те, навіщо знищували, спалювали твори Сталіна: «Навіщо? Зараз, через кілька десятиліть, відповідаю собі: щоб твори Сталіна не могли говорити самі за себе. Щоб не могли спростовувати і пояснювати. Щоб не могли просити пощади для свого творця. Останнім часом я перечитував деякі твори Й. Сталіна. Можна до їх творця ставитися так, можна інакше. Не можна не віддати належне — твори його лаконічні, чіткі, легкі в сприйнятті». І далі Г. КОЛІСНИК пише про те, що Сталіну за його життя присвячували свої твори «найталановитіші, найкращі» майстри культури, котрі, безумовно, знали про всі сторони життя країни: «Невже можна повірити в те, що стільки мудрих і талановитих людей турбувалося лише про власну шкуру, про звання і лауреатства?»

«Собственная шкура» для многих стоит того, чтобы о ней беспокоиться — такова человеческая природа.

Восени минулого року «Известия» повідомляли про концерт у нью-йоркському Лінкольн-центрі всесвітньо відомого диригента з Петербурга Валерія ГЕРГІЄВА. Концерт відкривався двома творами Сергія ПРОКОФ'ЄВА — «Жовтневою кантатою», написаною до 20-річчя революції, та «Здравницею» Сталіну. «Публіка ошелешено дивилася на портрет товариша Сталіна в концертному буклеті і так само ошелешено аплодувала», — пише газета. «Були пікети перед залом і страшенне роздратування преси, — розповів В. Гергієв. — Критики вважали, що не можна пропагувати музику тоталітаризму і що Прокоф'єв не повинен був її писати. А я вважаю, що Прокоф'єв сам знав, як йому працювати».

Прокофьев действительно знал, как ему работать — лучше написать одну здравицу Сталину, чтобы потом иметь возможность спокойно создать ряд действительно выдающихся произведений. А что касается Гергиева, то подобные вещи в его исполнении выглядят не чем иным, как использованием элементов эстетического эпатажа для повышения собственного рейтинга — идеологическая подоплека здесь ни при чем.

З виступу 1998 року Юрія БОНДАРЄВА, видатного радянського письменника, фронтовика: «Я не сталініст, але я — сталінець! Слівце «сталініст» запустили в ужиток люди, які ненавидять Сталіна. Я — сталінець, бо глибоко переконаний, і мене ніхто не переконає, що Сталін — це та постать в історії людства, якій немає рівних. Ніхто з йому подібних, наділених високим чолом, волею, вождизмом, не зміг зробити за два-три десятиліття того, що зробив Сталін. Він створив унікальне, вище за своїм розвитком суспільство. По суті XX століття — це була сталінська доба, доба комунізму. І нічого з цим не вдієш».

Бондарев — известный сталинист (но не «сталинец») и его слова действительно являются следствием его убеждений.

Відомо, що в музеї МХАТу запротокольовано 15 відвідувань Й. Сталіним вистави «Дні Турбіних» за п'єсою Михайла БУЛГАКОВА. Дружина письменника Олена Сергіївна відзначала: «У Булгакова був свій, домашній культ Сталіна».

Цитата неполная и без уточнения, что «домашний культ Сталина» у Булгакова носил негативную окраску. Отношения писателя к Сталину и системе лучше всего иллюстрируют его письма к вождю (от 1928 и 1930 гг.) — нет смысла их пересказывать, их просто необходимо читать...

Народний артист СРСР Михайло ГЛУЗСЬКИЙ у 1997 році: «У проклятий нині сталінський час люди жили вірою в Сталіна. Нехай мене розтопчуть за це, але так було, так було».

А никто и не спорит — действительно жили: так же, как немцы — верой в Гитлера, итальянцы — в Муссолини и т. п...

Авторитетний літературознавець, професор Михайло ЛОБАНОВ, котрий піддавався, до речі, жорсткій критиці в партійних виданнях радянського часу, обурено писав у 1999 році: «Своєю примітивною сталінофобією, дешевою фейлетонністю, безпардонною брехнею у «викритті Пахана» Солженіцин відкрив шлях жовтій графоманії рибакових-волкогонових-радзинських, що метушаться бісами навколо геніальної історичної особистості. Але ж тепер навіть сліпому видно, які сили зла в зовнішньому світі й усередині країни вирвалися назовні з руйнуванням нашої великої держави».

Интересно — не будь Сталина и его режима, сформировались бы те самые «силы зла»? Любые ограничения приводят к накоплению негатива, который становится неуправляемым, когда выходит наружу.

Ричард КОСОЛАПОВ у статті, опублікованій у «Правде» в 2000 році, відзначив: «Хрущов влаштував навколо пам'яті Сталіна несусвітній шабаш, Брежнєв придумав для Хрущова псевдонім «волюнтаризм»... І лише Сталін перетворив ім'я попередника на святиню».

Не имеющий авторитета Сталин, добиваясь власти, вынужден был опираться на авторитет Ленина. Хрущев в свою очередь свой авторитет строил на ниспровержении авторитета Сталина. Оба случая — обычные психологические и пропагандистские приемы, но не более того.

Олесь БЕРДНИК, письменник, автор ідеї Української Духовної Республіки, писав у 1995 році: «Парадоксально, але факт, що в сталінській імперії кристалізувалося це космічне явище — ЛЮДИНА НОВОГО ТИПУ... Понад усілякі деформації народжувалася еволюційна стратегія НОВОГО СВІТУ, що відбилася в романтиці юних поколінь, у прагненні до космосу, у реальному братерстві народів».

Уважаемый фантаст является человеком с очень сложным и в некоторой степени эклектическим мировоззрением. Например, в романе «Чаша Амриты» Бердник высказывает взгляды, прямо противоположные вышеприведенным.

Історик, публіцист, член Президії ЦК КПРФ Юрій БЄЛОВ у статті «Сталін та Хрущов», опублікованій у «Советской России» в 1996 році, стверджував: «Народ усе пам'ятав — голодний 1933 рік, тривожний — 1937 рік, гіркий — 1941 рік, але віри у Сталіна не втрачав. Це правда історії, котру не обійдеш і не об'їдеш. Він злився з народом, ставши символом його віри в перемогу. Сталін був народним вождем... Хрущов ударив сокирою по історичній пам'яті. Душа старшого покоління надломилася. Діти засумнівалися в батьках. На Заході зробили відповідні висновки... По ще не зажилих ранах народної пам'яті почали бити із хтивістю садистів. Сталін і Хрущов — велич і посередність».

Интересно, а какое из этих определений соотносит с собой Петр Симоненко?

Камо грядеши, Україно?

Положення доповіді підтверджуються численними фактами і цифрами, що роблять...

Недальновидная «трехходовка»

Передача имущественного комплекса «Мотор Сич» государственному госоргану со...

«Метод Смелянского»

«Укрпочта» получила возможность дополнительно зарабатывать на видах услуг, не...

«Непрестижные» сварщики, «ненужные» медсестры

Государственная служба статистики опубликовала любопытнейшую отчетность под...

Сотрудничество со временем

Время не допускает вольностей, если они переходят грань естественных вещей

Сети смерти

Суицидальная попытка представляет собой крик о помощи в невыносимой ситуации, а не по...

Сыщик в законе

Журналистские расследования мало чем отличаются от деятельности частных детективов

Шедевры, копии, подделки

Право управлять и властвовать не гарантировано бессрочно

Не с Европой единой нам жить суждено

Немалый потенциал в экономике, политике и иных сферах Украина способна обрести, если...

Вызовы для нового патриарха

Дипломатические чиновники — вновь в идеологическом «мейнстриме»

Смертельные весенние ручьи

Борьба с гололедицей и посыпание дорог составами, содержащими соль, привели к тому, что...

Свобода глазами киевлян

опрос взрослого населения Киева относительно восприятия свобод в повседневной жизни

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка