Словаки — братерський народ

№36(920) 6 – 12 сентября 2019 г. 04 Сентября 2019 5

Словацький національний костюм

Культурно-національні багатства України

Словацька громада в Україні зовсім невеличка: лише 6,4 тис. осіб згідно з даними останнього перепису 2001 р. Практично всі вони живуть у західних районах Закарпатської обл.; маленькі групи словаків також виявлені переписом у Києві, на Рівненщині й Львівщині.

Проте в нас є інформаційний привід згадати про братерський словацький народ: якраз цими днями відзначається 75-а річниця Словацького національного повстання проти гітлерівської Німеччини та місцевого профашистського клерикально-націоналістичного режиму на чолі з Йозефом Тісо.

Головні святкові заходи відбулися 29 серпня — в день, який у Словаччині є офіційним державним святом, хоча, зазначимо, фактично повстання розпочалося не 29 серпня, а ще кількома днями раніше, коли словацькі партизани звільнили міста Мартин і Ружомберок.

Цього року масштаб святкування більший, ніж був останніми роками, навіть у грошовому виразі: відомо, що на урочисті заходи уряд виділив у шість разів більше коштів, ніж на святкування 70-ї річниці. Центром святкувань, в яких взяли участь керівники Словацької Республіки, у т. ч. її президент Зузана Чапутова, традиційно стало місто Банська-Бистриця, колишня столиця повстанців.

Пам’ятник Словацькому повстанню 1944 р. в Банська-Бистриця

В наш час Словацьке повстання, як і більшість важливих епізодів Другої світової війни на Східному фронті, викликає чимало суперечок. Перш за все, як і щодо Варшавського повстання, Радянський Союз звинувачують у тому, що він нібито не прийшов на допомогу повстанцям та, навіть більше, навмисно сприяв їх поразці.

Це звучить дуже сумнівно, адже, на відміну від Варшавського, у підготовці Словацького повстання ключову роль відігравали комуністи (одним з їх очільників був Густав Гусак, майбутній президент ЧССР) — вони становили половину членів Словацької національної ради та в разі перемоги взяли б владу в свої руки. В Кремлі не могли не пригадати й Словацьку Радянську Республіку 1919 р., розраховуючи на відповідну пам'ять і традиції в масах словацьких трудящих.

Словаччина була слабкою ланкою у німецькій обороні на Східному фронті, і стратегічна мета повстання полягала в тому, щоби прорвати цю ланку, відкривши радянським військам справжні ворота на той бік Карпат, у Чехію та Угорщину.

Біда в тому, що саме повстання з певних обставин розпочалося передчасно.

Наприкінці літа 1944 р. Червона армія завершувала великі наступальні операції у Польщі та Румунії (власне, 29 серпня 1944-го були завершені Львівсько-Сандомирська і Яссько-Кишинівська операції) — і це вже обмежило здатність прийти на допомогу словакам. Тільки люди, які зовсім не розуміються на військовій справі, можуть думати, ніби війська здатні наступати безперервно місяцями, без резервів і налагодження на зайнятій території тилу з усіма необхідними комунікаціями для підвозу боєприпасів та інших матеріальних засобів.

І спроба прийти на підмогу — Східно-Карпатська операція — була досить невдалою: лише після місяця запеклих боїв у горах, з проривом угорської лінії «Арпад» і вимушеними лобовими ударами, з трагічними помилками при штурмі перевалу Дукля, де катастрофічних втрат зазнав Чехословацький корпус, вдалося вийти до цього стратегічного пункту та звільнити Закарпаття. Але до того моменту повстання вже було придушене фашистами...

Деякі автори взагалі доходять до ствердження, нібито режим Тісо був зовсім не фашистським і не таким уже й поганим, що він в цілому відповідав національним прагненням словацького народу, тоді як повстання мало за суттю своєю, навпаки, антинаціональний характер: воно задекларувало відновлення Чехословацької держави, тобто було запереченням незалежності Словаччини. Повстання, мовляв, принесло лише нікому не потрібні жертви та руйнування (за такою дивною логікою не треба було взагалі боротися проти фашизму — тоді б і зайвих жертв не було!).

Але ми не станемо втягуватися в дискусії, підкреслимо лише такий важливий, як на наш погляд, момент: Словацьке повстання було інтернаціональним. До нього приєдналися чимало іноземців-антифашистів, які за різними обставинами опинилися на словацькій землі: югослави, поляки, угорці, навіть американці. Серед них були, наприклад, 50 болгар — студентів і сільськогосподарських робітників, які жили у країні. Взяли участь у виступі й 400 французів, кожний четвертий з яких загинув.

Під час підготовки та проведення повстання на території Словаччини діяли партизанські загони з України, а також командири — спеціалісти з партизанської боротьби, скеровані на той бік Карпат Українським штабом партизанського руху. Зокрема, Герой Радянського Союзу В'ячеслав Квітинський, який до того командував партизанським загоном у Рівненській і Дрогобицькій областях, а у Словаччині очолив партизанську бригаду. Олексій Єгоров, колишній викладач партизанської школи при Центральному штабі партизанського руху і заступник командира з'єднання у О. Ф. Федорова, також командував у Словаччині загоном, який згодом виріс у бригаду.

Добре відомий факт: одного разу на Волині словацька військова частина без жодного пострілу пропустила через своє розташування з'єднання С. Ковпака — адже словаки, втягнуті до нацистської військової машини, взагалі не рвалися до бою. Проте під час переговорів словацький полковник відмовився перейти на бік партизанів, мотивуючи це тим, що на батьківщині репресій зазнає сім'я.

Хоча чимало було й випадків переходу словаків на бік Червоної армії або радянських партизан. Поручик Ян На'лепка у своєму полку створив антифашистську організацію, що встановила зв'язок з партизанами. У травні 1943 р. він з групою своїх бійців приєднався до з'єднання О. Сабурова. Загинув в бою за звільнення міста Овруча Житомирської обл. Посмертно Ян Налепка був удостоєний звань Героя Радянського Союзу та Героя Словацького національного повстання. Йому встановлені пам'ятники в Овручі й на батьківщині — у місті Спішська Нова Весь.

Це чудові приклади бойового братерства словаків та українців — двох слов'янських народів, що споконвіку живуть опліч.

Карпати — спільний дім для багатьох народів

Отож, словаки (самоназва «сло'ваці»; у словацькій мові наголос фіксований — на першому складі) займають в Україні дуже обмежену територію: 90% їх мешкають у Закарпатській обл., але й там переважна більшість сконцентровані в Ужгороді (2,5 тис., або 2,2% населення міста) та Ужгородському районі. А також у ще одному районі, який має кордон із Словаччиною, — у Перечинському (зокрема, у селі Тур'ї Ремети). Проживають словаки також у Свалявському та Мукачівському районах.

Словаки становлять 0,5% населення області — але все ж за чисельністю займають у ній шосте місце, поступаючись українцям, угорцям, румунам, росіянам і циганам. Найбільший відсоток громадян, для яких словацька є рідною мовою, перепис зафіксував у селах Сторожниця й Антоловці Ужгородського району — 18,8 і 9,4% відповідно.

Взагалі-то приблизно по 40% словаків назвали рідною мовою словацьку та українську, для 11% рідною є угорська (треба пам'ятати, що протягом багатьох століть словаки зазнавали мадяризації з боку угорської влади), а ось російська мова як рідна серед словаків Закарпаття поширена мало — лише 5%.

У порівнянні з радянськими часами виросла популярність як української, так і словацької мови, зате носіїв угорської стало набагато менше — у 1970-му і 1989 р. аж кожний четвертий закарпатський словак вважав рідною мову Шандора Петефі.

Великий приплив словацьких переселенців до Підкарпатської Русі мав місце у XVII—XIX ст. — серед них були хлібороби й виноградарі, ремісники. Цікаво, що словацькі села характеризувалися господарською спеціалізацією. Так, мешканці згаданої Сторожниці займалися овочівництвом, село Антоловці славилося обробкою деревини, а села Середнє й Глибоке біля Ужгороду — виноградарством.

Коли після завершення Першої світової війни Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, чисельність чехів і словаків на цій території різко збільшилася за рахунок переїзду сюди державних службовців і всіляких спеціалістів. Якщо за переписом 1921 р. на Закарпатті мешкали 7700 чехів і словаків (1,6% усього населення краю), то в 1930 р. — вже 35 тис. (4,5%).

Особливо зазначимо, що тодішня чехословацька статистика не розділяла чехів і словаків — у міжвоєнній Чехословаччині конституцією була закріплена офіційна доктрина чехословакізму, заперечувалося саме існування окремої словацької нації. Ці утиски з боку чеської пануючої буржуазії й призвели до зростання словацького націоналізму. Цей рух очолила правоклерикальна Глинківська Словацька народна партія, лідером якої у 1938 р. після смерті її засновника Андрея Глінки став священик Йозеф Тісо.

Коли Закарпаття стало частиною Української РСР, договір між Радянським Союзом та Чехословаччиною від 1945 р. передбачав можливість репатріації чехів і словаків. Тим правом багато хто скористався, і з деяких сіл (Новий Кленовець, Оноковці тощо) словаки виїхали у повному складі. Чисельність їх в області суттєво скоротилася, хоча ще 1959 р. в Ужгороді словаки становили 12% населення.

Надалі кількість представників цього народу в Україні неухильно зменшувалася внаслідок процесів асиміляції: у 1959 р. — 14 тис. чол., 1970 — 10,2, 1979 — 8,7, 1989 — 8 (а усього в СРСР — 9,4 тис.), у 2001 р., нагадаємо, — лише 6,4 тис. чол.

У 1990-і роки спостерігалося деяке пожвавлення культурно-національного життя словаків. Так, у Сторожницькій середній школі відкрився клас із словацькою мовою навчання. В Ужгороді працює словацька школа №21. Підготовку вчителів словацької мови та літератури з 1996 р. здійснює кафедра словацької філології в Ужгородському університеті. 1992 р. засноване культурно-освітнє товариство «Матіца словенска», яке організувало видання газети Podkarpatsky Slovak. Є відомими словацькі фольклорні колективи, різноманітні фестивалі словацької культури.

Закарпаття з глибини віків є багатонаціональним краєм — і ми постійно будемо торкатися цього факту, досліджуючи в нашій серії статей етнічні процеси та явища в Україні. Вже саме географічне розташування Закарпаття сприяло перемішуванню тут різноманітних народів — до того ж важливим фактором стало перебування краю у складі багатоетнічної Австро-Угорської імперії з її міграційними процесами.

Мало хто знає, що, наприклад, у Рахівському районі Закарпатської обл. існує «італійське село» — Ділове. В ньому зустрічаються люди з типово італійськими прізвищами на кшталт Корадіні чи Монті. Наприкінці XIX ст. тут будувалася залізниця, на зведення якої запросили з іншого кінця імперії італійців — визнаних спеціалістів з будівництва шляхів сполучення у горах, в умовах складного рельєфу. І дехто з тих тисяч будівельників після завершення робіт залишився жити серед гуцулів.

Культурна взаємодія споріднених народів

Зі Словаччиною Україна має найкоротший свій державний кордон — усього 98 км. А по той бік кордону знаходиться історично українська етнічна територія — Прешовський край, або Пряшівщина.

За даними перепису 2011 р., у цій області Словаччини русини й українці становлять 4% населення (разом більше 30 тис. осіб з повною перевагою власне русинів — традиційно карпатські русини відмовляються вважати себе українцями, тримаючись своєї особливої ідентичності, хоча за часів ЧССР проводилася політика їх «українізації», і тоді велика частина русинів віддали перевагу тому, щоб перетворитися на словаків). Серед національних меншин вони поступаються тільки циганам. До речі, вищезгадана Словацька Радянська Республіка була проголошена 16 червня 1919 р. власне у місті Прешові (укр. Пряшів).

А до того була спільна боротьба словаків і русинів проти мадяризації, участь в антифеодальних повстаннях і рухах (1648—1654, 1697, 1703, 1830). У цих місцях, зі словацького та польського боків Бескидів, діяв легендарний народний месник — «збойник» Юрай Яношик, герой народних сказань, «брат» нашого Олекси Довбуша.

У словацькій мові прийнято виділяти три групи говорів: західно-, середньо- та східнословацькі. Літературна словацька мова була створена у середині XIX ст. на основі середньословацьких говорів. А серед східнословацьких говорів є близькі до діалектів польської та української мов (точніше — до лемківського діалекту).

Культурна взаємодія українців і словаків яскраво проявилася у такій сфері, як народне зодчество. У Пряшівщині та суміжних з нею районах Карпат збереглося близько 50 старовинних дерев'яних церков, серед яких вісім церков та одна дзвіниця були включені до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Цікаво, що ці храми, зведені в одному чи принаймні близькому архітектурному стилі, належать до різних конфесій: дві католицькі церкви, по три лютеранські та греко-католицькі (серед віруючих словаків 75% становлять католики, решта здебільшого лютерани, є уніати і православні; згідно з переписом, у Прешовському краї нині проживають 14% греко-католиків та 3,5% православних). Між іншим, дзвіниця св. Миколая у Кожуховце була зображена на словацькій монеті номіналом 10 гелерів чеканки 1993—2003 рр.

А 2013 р. Список ЮНЕСКО поповнила позиція, яка офіційно називається так: «Дерев'яні церкви Карпатського регіону у Польщі та Україні». Серед 16 храмів вісім розташовані у Західній Україні: чотири у Львівській і по два — в Івано-Франківській та Закарпатській обл. Схожість архітектурних форм у суміжних районах трьох слов'янських країн добре відображає близькість їх матеріальної і духовної культури.

У словаків і українців є й схожі риси народного життя. Так, у словаків також прийнята сусідська взаємодопомога у селах — те, що в Україні зветься «толокою».

І добре було б, щоб на Закарпатті усі народи жили, як такі сердечні сусіди!

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

загрузка...
Loading...

Загрузка...

От защиты Праги до защиты Киева

Полвека назад, через 4 дня после вступления советских танков в Чехословакию, в...

Загрузка...

Децентрализация: ЗЕ-эпиграф к magnum opus Порошенко

Новая власть унаследовала от предшественников внушительный багаж реформаторских...

Еще одна кредитная история

Тактика недобросовестных кредиторов с введением потребителя в заблуждение станет...

Новых легковушек стало больше

В сентябре текущего года в Украине было продано 7,2 тыс. новых легковых автомобилей. По...

Дело Пукача: шантаж, угрозы и допущения

Еще в 2004 г. Юрий Кравченко порекомендовал Алексею Пукачу перейти на нелегальное...

ПРАВИЛА ВЫБОРА ФИНАНСОВОЙ КОМПАНИИ ДЛЯ ЗАЙМА ОНЛАЙН В...

Для получения краткосрочной ссуды на выгодных условиях не стоит полагаться на...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Loading...
Получить ссылку для клиента

Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка