Больше, чем «кит»

№10(810) 10 -- 16 марта 2017 г. 07 Марта 2017 1 4.8

«Мир сломан, ад стал раем» 
«Найди то, что полюбишь. И пусть это убьет тебя».
«Ищи мой труп на дне своего океана».
Это все — «Синий кит», переписка участников группы в соцсети.

260 аккаунтов

Дьявольская игра в соцсети «ВКонтакте», подталкивающая участников к суициду, еще год назад в РФ вызвала истерию: в группе давали задание наносить себе увечья, снимать это на видео, выкладывать в интернет, а затем выполнить новое задание, чаще всего — броситься с крыши.

И хоть сообщество вскоре попало в реестр запрещенных ресурсов, было заблокировано по требованию Роскомнадзора, «кита», по-видимому, это не слишком озадачило.

Он всплыл на другом аккаунте, т. е. просто создали очередную страничку. По крайней мере и сейчас любой желающий может читать «свежую» суицидальную философию «Синего кита» в интернете.

В Украине «китом» обеспокоились относительно недавно, и то лишь после нескольких летальных случаев в Донецке и Ивано-Франковске: там подростки доиграли «до конца». В Киеве, к счастью, полиции удалось помешать намерению 15-летней школьницы, участвовавшей в «группе смерти», выполнить задание — прыгнуть с крыши многоэтажки.

По данным департамента киберполиции Нацполиции Украины, обнаружено свыше 260 аккаунтов, где указаны данные украинских городов, которые являются участниками сообществ, подобных «Синему киту»: блокируется одна группа, создается следующая, и участники вступают в нее.

«...Уже выявлено более 13 тысяч украинских пользователей в этих группах», — рассказывал на брифинге для отечественных медиа глава департамента Сергей Демедюк.

«Мы столкнулись с хорошо подготовленной организацией, с оперативной сменой серверов, а также с серверами, которые размещены за пределами Украины», — заявлял на совещании в КГГА руководитель аппарата горадминистрации Владимир Бондаренко.

После этого в школах начали проводить инструктажи для педагогов, а родителям стали настоятельно рекомендовать проверять аккаунты их чад.

Но почему дети, прежде даже не знавшие о существовании «Синего кита», как и подобных групп, теперь целенаправленно ищут в сетях именно это?

Как остановить? Запретами? Уговорами?

Какие стимулы надо найти для подростков, принимающих в качестве аксиомы тему войны, крови и ощущения безысходности, что пропитывает сознание всего общества?

Еженедельник «2000» собрал в редакции за «круглым столом» педагогов и психологов, представителей общественности и власти, дабы попытаться ответить на вопрос «Что делать?» применительно к опасным группам в соцсетях.

Участниками «круглого стола» стали директор Института последипломного педагогического образования Киевского университета им. Гринченко, кандидат педагогических наук, доцент Михаил ВОЙЦЕХОВСКИЙ, доцент кафедры общей, возрастной и педагогической психологии Института человека Киевского университета им. Гринченко, кандидат психологических наук Татьяна ЦЮМАН, руководитель подразделения общественной организации «Рада батьків міста Києва» в Днепровском районе Оксана МЕРИНОВА, старший научный сотрудник научно-исследовательской лаборатории экспериментальной педагогики и педагогических инноваций Института последипломного педагогического образования Киевского университета им. Гринченко Елена МЕРЗЛЯКОВА, психологи научно-методического центра практической психологии и социальной работы Елена ХОМЕНКО и Светлана ОЛЕКСЕНКО, доцент кафедры теории и истории педагогики педагогического института Киевского университета им. Гринченко Маргарита КОЗЫРЬ, практический психолог киевской гимназии «Потенціал» Владимир ХМЕЛЬКО и директор методического центра практической психологии и социальной работы Оболонского района Ольга ХМЕЛЕВАЯ-ТОКАРЕВА.

Опрос магистрантов

«Следствием какой общественной проблемы стало увлечение подростков группой «Синий кит»?», «Что заставляет играть в эту игру?», «Каким образом общество может решить проблему?» — эти и другие вопросы не так давно задавала магистрантам пединститута Маргарита Козырь.

На наш «круглый стол» она принесла пачку листов с ответами, написанными ее студентами-заочниками.

Вот, к примеру, как они отвечали на вопрос «Слыхали ли вы о «Синем ките»?»:

«Так, я бачила кілька сюжетів у новинах, а також багато згадок й коментарів у Фейсбуці. СК ( «Синій кит») — це віртуальний квест, що шукає підлітків з певними проблемами... Зараз в Україні поліція намагається відслідковувати ці групи в соцмережах, але, на жаль, не завжди це виходить вчасно».

«...Серед моїх знайомих питання стало дуже тривожним, адже у кожного є підлітки серед родичів, друзів, знайомих. Суспільство переживає, щоб поширення інформації про «Синій кит» не вплинуло негативно на тих, хто тільки про цю гру дізнався».

«...Гра йде етапами. Кожен етап призводить до самокаліцтва. На останньому етапі дитина повинна покінчити з життям саме о 4.20 ранку, вистрибнувши з вікна. Якщо вона цього не зробить, загрожують смертю родичам дитини».

Еще несколько цитат — из ответов на вопрос «Кто виноват, что дети живут в виртуальном мире?»:

«Винні дорослі. Адже вони мало спілкуються з дітьми, завжди зайняті або сидять у своїх гаджетах, то ж і підсаджують на гаджети підлітків».

«Діти поринають у віртуальний світ через відчай у певних життєвих ситуаціях, але це може бути й азарт, наслідки якого вони ще не усвідомлюють».

«Хто винен? Суспільство, бо поширює не ті цінності. Чого варте тільки наше ТБ!»

— Считаю, что все, так или иначе связанное с подобными «Синему киту» группами, — результат того, что наше общество вообще теряет поколение детей, — говорила на «круглом столе» Маргарита Козырь.

«Из-за того, что мы перестали интересоваться друг другом, а родители не вникают во внутренний мир детей, ребенок погружается в виртуальное пространство, ему там хорошо, он придумывает себе свой мирок, абстрагируется, — продолжала Маргарита Валентиновна. — Но оттуда уже трудно выбраться. Не только потому, что там подросток видит себя совершенно по-другому. Но и потому, что путь назад ему отрезают администраторы группы...

Ребенок боится, что его ай-пи адрес вычислят, поэтому возникнет угроза жизни для близких. Так дети попадают в сети... И несформированная личность принимает решение «стать ангелом». Тогда, дескать, я найду «вечное».

Да, «Синий кит» встревожил общество, когда уже произошло несколько несчастных случаев. Но есть и другие, на первый взгляд, «невинные» группы...

Дети моей подруги учатся в школе на Оболони. И вот туда приходит рассылка некоего клуба «Винкс», адресованная деткам 5—6 классов: «Если ты хочешь стать феей Винкс, то должна ночью сделать то-то и то-то...» А далее — подробная инструкция: пойди на кухню незаметно, чтобы никто не увидал твоего превращения в фею... Включи газ, но только не зажигай спичку, затем отправляйся спать. Но ни в коем случае никому об этом не говори! Иначе ты не станешь феей.

Детям интересно. Естественно, они не предполагают последствий удушья. Ведь преподносится это всего-навсего как игра!.. Зайдите в интернет, и вы найдете массу советов — «как стать феей».

Разговаривала со своей восьмилетней дочерью об игре в «Винкс»... И поняла: действительно нужно давать альтернативу, заинтересовывать своим внутренним миром, рассказывать, что у вас тоже в детстве было не все так радужно, но вы искали выход — читали книги, смотрели интересные фильмы.

А может, просто помогло то, что мама первая подходила и без нравоучений просто спрашивала: «Как твои дела?» Или ребенок первым говорил: «Мама, я так тебя люблю и очень хочу что-то рассказать...» Не надо бояться родителям и детям общаться по любым вопросам... Потому что если два «абонента» будут «вне зоны доступа», то никогда не произойдет доверительного контакта».

Без паники

— В стране есть немало общественных организаций, объединяющих родительские комитеты. Как они могут влиять на остальных родителей, не входящих в совет? Что вообще должны делать в ситуации угрозы групп СК?

Оксана Меринова: — Как глава отдельного подразделения общественной организации «Рада батьків Києва» считаю: в данном случае никто ни на кого не может и не должен влиять. Поэтому моя функция — стараться донести информацию, сделать какое-то предупреждение. Очень немаловажна работа со специалистами в данном вопросе. В каждом районе Киева есть отдельное объединение родителей, которое собирается, обсуждает проблемы, ситуации в школах.

А в каждой школе есть представители родительского комитета, и они доносят информацию до остальных родителей. Тема нашего «круглого стола» обсуждается «Радою батьків» уже в течение месяца. В школах проводят собрания, где выступают психологи, рассказывают о проблеме, стараются сделать так, чтобы не произошло паники.

На самом деле тема страшная. Когда только появилась информация о том, что в интернете возникают суицидальные группы, конечно, очень взволновались родители.

Но чтобы не допустить паники, мы и стали постоянно общаться, проводить совместные совещания при департаменте образования

г. Киева, выступать в СМИ...

Совсем недавно на базе Киевского городского дома учителя собирался клуб «Відповідальне батьківство» как раз по этой теме. Были представители киберполиции. Конечно, все ищут панацею — что делать?

Вероятно, на нашем «круглом столе» специалисты больше скажут, но я как мама понимаю: единственного правильного ответа нет и не будет. Хотя я абсолютно точно знаю: самое главное — родители должны уделять внимание своему ребенку. И подросток должен быть занят чем-то полезным, чтобы ему самому не хотелось стать неправильным.

И еще немаловажно, чтобы школа обращала особое внимание на тех детей, которые с большой вероятностью могут интересоваться группами наподобие «Синего кита». Как правило, это дети из семей проблемных категорий.

Татьяна Цюман: — Хто на сьогоднішній день володіє статистичними даними про те, що кількість підліткових суїцидів збільшилася? Дослідження причин вказують на взаємозв'язок з якимись віртуальними групами?

Шановні дорослі, ви знаєте ці групи? Хтось заходив? Десь бачив це? Бо інакше вся ця істерія нагадує ОБС (одна баба сказала).

Нещодавно представник прес-служби київської поліції сказав: «Тенденції збільшення дитячих самогубств у Києві немає». І навела приклад: у позаминулому році було 4, в минулому — 5, у цьому — одне самогубство, причому не пов'язане з інтернетом. Немає того, щоб діти почали з багатоповерхівок стрибати і т. д.

— Не можна казати, що цього немає, — включилась в дискуссию Елена Мерзлякова. — Я погоджуюся, що ніхто не дає ні статистики, нічого. Але я була в «Павлова» і бачила дівчаток, які почали грати в цю гру, руки були порізані...

Михаил Войцеховский: — Я скажу таку річ. Коли доросла людина купує автомобіль, то її попереджають, що це — засіб підвищеної небезпеки. Тепер, коли батько і мати купують дитині гаджет, мабуть, повинні бути свідомими й розуміти, що це — засіб підвищеної небезпеки.

Хіба менший вплив на психіку дитини — усі ці ігри? Хіба менший вплив — взагалі віртуальний світ?

Але для батьків дати дитині гаджет — це чудово. Бо тепер дитина не заважає запитаннями: «Чому мені страшно? Чому мені сумно?» Тобто все, про що ми кажемо, — проблема не тільки дитини, а й дорослої людини.

Всі ЗМІ, освіта, батьки захоплюються гаджетами: ой, інновація! Та це не інновація, це підвищена небезпека. Тому батьки, якщо схочуть, знайдуть багато рецептів для того, щоб дитину свою уберегти.

«Ви б стали найбагатшою людиною у світі»

— Днями в мене була зустріч по спільних проектах з новим прес-аташе посольства Франції з питань освіти і культури, — продолжил Михаил Федорович. — Зокрема, ми вже два роки реалізуємо проект «Інститут родини» разом з Інститутом освіти дорослих. Йдеться про батьківський всеобуч, а також про вчителів, ЗМІ, тобто тих, хто має відношення до впливу на дитину...

І от коли на зустрічі я сказав про цю проблему, прес-аташе, який приїхав щойно в Україну, відповів: «О, це дуже характерно для Франції, для Європи. Якби розв'язали цю проблему, ви б стали найбагатшою людиною у світі».

Так що при всіх наших намаганнях знайти, «кто виноват», треба говорити про тенденції в розвитку світової цивілізації. Бо це — і глобалізаційні процеси, і розвиток віртуального середовища. Вони однакові в тій чи іншій державі, чи у Франції, чи в Італії, чи тут. А у нас ще й конфлікт на сході, а отже, і переселенці, і посттравматичні синдроми.

Якщо ж будемо говорити, що у нас з'явилися якісь унікальні проблеми, що стосуються лише нашого міста чи країни, то проблеми не розв'яжемо.

Ольга Хмелевая-Токарева:

— Кожного року навесні ми проводимо такий моніторинг — рівень тривожності підлітків.

Так от у цьому році рівень тривожності підвищений порівняно з іншими роками. Ми не кажемо, що це — суїцидальні нахили. Але такий стан, який може призвести до цього.

По загальноосвітніх закладах це до 15%. Спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії — там більший відсоток навантаження, більша конкурентність і більша тривожність.

Передусім цей стан зумовлений тим, що в дитини є проблеми у взаєминах із батьками. По-друге, конкуренція між однолітками у своєму колективі. А діти вже з 10 років хочуть мати свій колектив, свою групу. І якщо батьки заперечують, кажуть — не спілкуйся з тим, не ходи туди тощо, то у підлітка виникає тривога: чому?

Третя складова: дуже високий рівень тривожності у дорослих з багатьох причин, в тому числі й через соціальні проблеми.

Я задавала питання дітям на предмет ризикованих груп в інтернеті, які вже пережили цей період або подолали своє бажання розпрощатися з життям.

Дівчинка, в якої були суїцидальні нахили, зізналася: якщо б, каже, мені рік тому сказали, щоб я увійшла в групу і через 50 днів мене доведуть до того, що я накладу на себе руки, то я б заради інтересу туди вступила. І показала б: якщо я не хочу, то цього не зроблю.

Владимир Хмелько: — Я хотів би повернутися до теми — звідки це береться? Насправді це глибинна проблема. Старше покоління — діти війни, які не знали, що таке любов і як любити. Тому вони не могли дати своїй дитині цього. І це передалось із покоління в покоління. Тому зараз маємо батьків, які не знають, що таке любов.

У переважній більшості сімей, а це десь 70%, існують симбіотичні стосунки і авторитарність. Це коли батьки дуже опікуються дітьми і не дають їм можливості накопичити власний досвід. Тобто діти не можуть стати самостійними. Вони бояться приймати рішення, не можуть осмислити те, що відбувається. І тому ці діти йдуть на експерименти і пізнають таким чином світ.

А сучасні діти мають відстоювати свою самостійність від народження. І це треба враховувати. На жаль, батьки цього не розуміють.

Якщо симбіотичні стосунки або авторитаризм — в підлітковий період, саме в цей час формується особистість. Тобто дитині не дають сформуватися вдома, тому вона в інтернеті знаходить друзів.

От рекламы плакали

— Є така реклама: «Молоде покоління вибирає «пепсі», — включается в разговор Михаил Войцеховский. — А я дітям кажу, що не молоде покоління вибирає пепсі, а абсолютно безграмотне, неосвічене покоління, яке хоче себе знищити. І розказую, що той напій — це антибіотик!.. Ще більше шкодить «Страна Мальборо», де намальовані такі собі круті ковбої... У кожному третьому фільмі людина стоїть на мосту, наражається на небезпеку... Вже не кажу про жахливіші речі, які провокують дитину, аби вона повторила те ж саме.

— Коль уж зашла речь о рекламе, приведу пример: как, казалось бы, благие намерения иногда приводят к безутешным детским рыданиям. В кинотеатрах на детском, подчеркиваю, сеансе крутят ролик — социальную рекламу об АТО. Там ребенок провожает папу на войну и спрашивает: «Тату, коли ти повернешся?», а в ответ — тишина... И такой красноречивый кадр: дите смотрит в небо, летят журавли... Как в песне: «И в том строю есть промежуток малый, быть может, это место для меня», в смысле — для папы. Скажите, обязательно маленьким детям, которые в воскресенье в 10 утра пришли в кино посмотреть мультик, показывать продукцию, сделанную по заказу Минобороны? Это не сказывается на их психике?

— Спосіб обробки дитиною інформації пов'язаний з її фізіологією, — принялась объяснять Татьяна Цюман. — Вона не будує такі логічні зв'язки, які вибудовують дорослі...

— Может, логическую цепь и не выстраивает, но понимает: в кадре — встревоженная маленькая девочка, с которой прощается папа. Потому что идет на войну. Или вы считаете, что ребенок этого не осознает? И не понимает, что война — это страшно? Простите, но в зале, где утирала слезы мама, сидящая в соседнем со мной ряду, синхронно всхлипывала и ее малышка — глядя на плачущую маму. Или дети не должны реагировать?

— Кора головного мозку розвивається у підлітковому віці (це психофізіологія) — з 13, 14, 15, 16 років і до 20. А в малюків відсутній механізм прийняття рішення, бо він тільки формується. Відсутні причинно-наслідкові зв'язки. Відсутні аналогії, бо тільки у 20 років вони будуть з'являтися...

Беремо прифронтальну зону мозку. Вона відповідає за емоції. Дитина ці емоції поки що наразі нездатна виражати, тому що далі йде мигдалевидне тіло, яке відповідає за обробку емоцій.

Проблема в тому, як дитина обробляє інформацію. Ми, дорослі, якщо завантажуємо сторінку пошукову, то вона у нас іде швидко, раз — і підключилася! Ту саму сторінку завантажує дитина й робить це набагато довше. Тут якраз і криється проблема. Дорослі за ці хвилини встигають простежити — що може бути і т. д. А дитина не здатна це робити.

— Ну что ж, будем считать, что никакого ассоциативного ряда в головах детей насчет войны не возникает, а слезы воспримем чистой случайностью. Тем не менее кто-то может сейчас сказать: должно ли государство, коль это социальная реклама, хотя бы делать какой-то отбор — что стоит дошкольникам смотреть, а что нет?

Михаил Войцеховский: — Немає такої установи, де написано слово «держава». Держава — це ви, я, пані Тетяна... Суспільству треба навчитися брати відповідальність на себе, тобто кожній людині. Знаєте, що нам дісталося найгірше від минулих років? Ми хочемо сидіти і чекати, що прийде якийсь дядя і все вирішить!

Держава — це конкретна дитина, конкретний журналіст, конкретний педагог, конкретний батько, який повинен взяти відповідальність за державу на себе.

Елена Мерзлякова: — От я — представник держави, отже, самої себе, займаюся критичним мисленням вже понад 10 років. Колись було «Біле братство» й подібні секти. Ми з колегами починали шукати — що робити, як запобігти їхньому впливу на молодь.

Зараз ця робота не менш актуальна, навіть більше. Вже цього року в Харкові було кілька випадків самогубства студентів. Запросили мого колегу з Росії, Євгена Волкова, щоб від допоміг розробити програму для студентів, аби упереджувати такі кроки.

Ми дійшли висновку, що програма критичного мислення — найкращий захід, аби людина сама розуміла, що вона робить, що обирає. Я вам принесла ці програми для старшокласників...

Отже, що робити дітям? Навчатись порозумінню. Що робити батькам? Навчатись не втрачати емоційний контакт з дітьми.

Тут трошки зроблю «включення» моє особисте, вибачте, але воно важливе... В мене — дочка Світлана, прийомна. Вона потрапила до нас у родину дуже важкою, в період підлітковий: її мама померла від раку.

Уже потім, коли донька дорослою стала, казала мені: «Знаєш, ти мене від смерті врятувала». Вона кілька разів намагалася вкоротити собі віку... «Коли я залізла у ванну і стала вени різати, у мене перед очима раптом твій образ постав, наче кажеш: «Світлано, поки є любов, смерті немає. Поки ти любиш маму, вона з тобою».

Певне, те, що Світлана мені довіряла, саме в ту мить, коли могло статися невідворотне, це спрацювало, тому, на щастя, вона не зробила крок у небуття.

Зараз вона вже доросла, я маю двоє онуків від неї. Але той емоційний контакт запам'ятався назавжди. І це — найкраще попередження. Життя настільки складне, стресове. Й повинен бути між батьками і дитиною особливий емоційний контакт.

Я працювала у Київському ліцеї бізнесу: чудові діти, прекрасна атмосфера. Але вони настільки недолюблені! Хоча батьки всі умови створюють для них.

— Одне запитання: скільки разів на тиждень або коли ви останній раз обіймали свою дитину, говорили їй «я тебе люблю»? — поинтересовалась у присутствующих Маргарита Козырь.

В ответ Михаил Федорович достал мобильный и зачитал переписку со своей дочкой.

— Моїй дочці 25 років... Щойно сидів на нараді, прийшла есемесочка від доці. Теж відправив: «Я тебе люблю, я з тобою, не ображаюсь, переживаю за тебе». І одразу відповідь: «Я тоже тебя люблю, просто устала».

А тепер скажіть кожен з нас, дорослих: як часто ми чуємо від дітей, що нас люблять? Жодною мірою не хочу відбілювати чи педагогів, чи психологів, чи державу. Але все одно чомусь у мене такий, як кажуть психологи, «зацеп» на ЗМІ.

Бо я розумію, що протягом 24 годин на добу не отримую від медіа позитиву... Пишіть на першій сторінці «Люди, ми вас любимо!» І вже це буде користь. Вже комусь на душі потеплішає. А це — немало.

Весеннее обострение

Елена Хоменко: — Безперечно, більшість батьків кажуть: я тебе люблю, обіймають дитину. За кількістю випадків, коли діти ріжуть собі вени, я знаю лише два. А скільки дітей живуть і навчаються у Києві? Тобто це навіть не один процент.

В кожній школі є гуртки, класні керівники запитують учнів, чим вони зайняті, як проводять дозвілля... Зверніть увагу, розмови про небезпечні інтернет-групи, усамітненість, замкнутість — все це припало на зимові місяці: навколо холодно, все чорне, сіре. У людей виникає тривожність. А зараз — березень. Настрій у людей змінюється.

Оксана Меринова: — Мы тревожимся за своих детей, это нормально. Беспокоятся японцы, американцы и все остальные... Но мы не имеем права перекладывать ответственность друг на друга. Журналисты — на государство, родители — на школы, школы — на родителей. Каждый должен заниматься своими прямыми обязанностями — как профессиональными, так и эмоциональными. Поэтому я на 100% сейчас понимаю одну вещь: нельзя накладывать пласт за пластом эмоциональный негатив в этой теме, иначе мы придем к другому результату.

Таблетку мы от этого не найдем, вылечить — всех не вылечим. Но пласт за пластом наслаивая панику, можно получить иной результат: те дети, которые никогда этим не интересовались, поневоле начнут.

И очень правильно поступает департамент образования киевской власти. Он не только контролирует процесс, проводит совещания, собрания со специалистами, но и дает памятку родителям — к кому в случае чего обратиться. Сейчас самое главное «гасло» в городе Киеве — «Все двери открыты». Нужно только ваше желание, родители. Не сидите и не ждите, что кто-то решит за вас проблему.

— Некоторые государственные мужи считают: если «отрубить» «ВКонтакте», в силу и идеологических, да и этих причин, о которых мы говорим, то проблема легко решится. Это мне вспомнилось недавнее громкое заявление советника министра МВД г-на Шкиряка.

Михаил Войцеховский: — Я хочу повторити тезу: якщо ти купив дитині гаджет, то повинен розуміти — наскільки ця річ небезпечна. Наведу власний приклад. У мене комп'ютер у домі з'явився, коли дочка була на другому курсі. Я її не обмежував, але це було моє завдання як батька. Знаєте, що мені доця сказала на четвертому курсі? «Тату, я тобі вдячна, що у нас вдома не було комп'ютера так довго. Бо я хоч до п'ятого курсу маю більш-менш адекватний зір і здоров'я». З приводу того, щоб «відрубати» соцмережі... Не впевнений, чи можна це зробити навіть з технічної точки зору.

Елена Хоменко: — Колега говорила, що всі двері відчинено. Але насправді не тільки двері, а ще є люди, які прагнуть допомогти... Михайло Федорович говорить про те, що гаджет небезпечний. Я дозволю собі не погодитися. Є базові правила безпеки. Їх небагато. Ідучи по «ссылкам», ти маєш знати, думати — якщо там буде небезпечно, що будеш робити? Так, треба вчитися набивати власні ґулі. Але треба вчитися це робити в тих умовах, коли можна дістати підтримку.

Маргарита Козырь: — В продолжение того, что говорила коллега, и той темы, с которой мы начали, — «Синий кит». У нас студенты-волонтеры создали альтернативную страничку, где предлагают детям: если ты лох, нарисуй у себя на лбу синего кита и напиши «Я лох».

Мы все живем в эпоху информационно насыщенную. Всем нам очень сложно. И психика не выдерживает, и физиология не подтянута. Так это у взрослых, не говоря уже о детях.

Но нам надо научиться в критической ситуации найти в себе духовный мир, тот потенциал, который поможет нам удержать равновесие. Конечно, это очень тяжело при нашей загруженности. Но всегда надо говорить детям, как мы их любим, как важно для нас их внимание и искренность... Просто мы часто забываем, что каждый из нас — уникален, а это надо помнить всегда.

Светлана Олексенко: — Моїй дитині 14 років, тобто як мама я включена в проблему підлітків, з якої ми й почали «круглий стіл». Небезпека була і буде завжди. Її треба просто навчитися долати — і дорослим, і дітям.

Дорослі повинні комунікувати усі разом, не перекладати проблему одне на одного. А я виділяю три категорії дорослих, які працюють з дітьми, — батьки, педагоги і психологи. Є маса програм і фондів, які працюють над проблемою небезпечних груп у соцмережах, аби усунути причини, які призводять до підліткових суїцидів.

Михаил Войцеховский: — Пропозиція до вашого ЗМІ. Залучайте ваших колег: інші наші видання теж мають не зосереджуватися на негативі, а показувати позитивні приклади і в освіті. Поступово добрі наміри, позитивні приклади стануть впливати і на внутрішній світ людини... От запитайте, приміром, в американця: «Як справи?» — він відповість: «Все о'кей, все гуд». А в нашої людини запитайте, що відповість? «Погано, геть усе — суцільний жах».

Жодна газета, жодна телепрограма не розповість, яким чином підбадьорюють діти онкохворих ровесників, які патріотичні заходи влаштовують — високого рівня. На всю країну це треба транслювати, дитячі концерти показувати зі сцени палацу «Україна».

На жаль, медіа зосереджені переважно на тому, що в якійсь школі — «недолуга директорка», а ще — «всюди війна», «освіта — найкорумпованіша», квіти вчителю дарувати не можна, бо то корупція, навіть посмішку — бо теж, певне, вважається хабарем?.. То скажіть, хто нагнітає істерію?

Тому прошу від імені усіх, хто зібрався за «круглим столом»: давайте разом бачити ще й позитив, розповідати про це, частіше посміхатися. Радіти життю. І любити дітей.

Тоді у нас справді щось у країні зміниться.

Справка «2000»

По данным Всемирной организации здравоохранения ООН, за год на планете фиксируется около 1 млн. самоубийств, т. е. каждые 40 секунд в мире кто-то сводит счеты с жизнью.

И если в 70-е годы прошлого века этот мир добровольно покидали около 500 тыс. человек ежегодно, то к 2020-му эксперты прогнозируют увеличение таких случаев — до полутора миллиона человек.

Согласно докладу ВОЗ наибольшее число самоубийств происходит в странах Восточной Европы. Украина не является среди них лидером, но и не замыкает список.

«За минувший год в стране 148 подростков совершили суицид, — написал на своей странице в Фейсбуке уполномоченный президента по делам ребенка Николай Кулеба. — Если бы только родители были немного внимательнее или хотя бы имели более тесное общение со своим ребенком, то сохранили бы их жизнь!»

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Броня для первого лица

Лидеры государств, как и простые смертные, вынуждены передвигаться на автомобилях....

«Око небесное» Маши Берлинской

У нас — підкреслюю — на четвертому році війни(!) — жоден безпілотник не...

Навстречу китайским муравейникам

Хотите жить в просторной квартире — переезжайте в пригород

Исход из столицы

Эксперты компании «Альянс Новобуд», отслеживающие ситуацию на рынке...

Храните деньги дома

В строительную отрасль возвращаются инвестиции. Пока робко, но тенденции спроса на...

Финская модель

Микаэля Гранлунда призвали на службу в вооруженные силы Финляндии 7 лет назад. В...

Загрузка...

Как живут в Молдове и Приднестровье

В 2009 г. в Молдове состоялась своя проевропейская революция, а т. н. безвиз страна...

«Выбрали капитана «Титаника» и повысили зарплату...

Не имея развитой экономики, не получим развитого образования

Юристы и вузы попадут под сокращение

В обозримом будущем юридические специальности станут еще более престижными

Кепка, лишающая сна, и гигантский щавель-мутант

Национальная академия наук наконец-то стала что-то подозревать

Гуманитарный крен

Украинцы через четверть века: мама — филолог, папа — юрист

Тихое бунтарство: рекордный пацифизм глобальных...

Позвольте представить вам максимально систематизированную картину глобального...

Комментарии 1
Войдите, чтобы оставить комментарий
pgrm

Жаль, что у госпожи Цюман вместе с кандидатской так и не развилась кора головного мозга. Тогда бы она смогла заметить, что дети прекрасно умеют замечать причинно-следственные связи. Крайне редко кто до 20 лет ходит мимо унитаза, отлично понимая какие следствия вызовет такая причина. Давно установлено, что способность детей усваивать новую информацию во много раз превышает такую у взрослых. Пока у нас в экспертные группы входят такие специалисты с "глубоким" знанием вопроса - мы постоянно будем наступать на одни и те же грабли

- 6 +

Получить ссылку для клиента
Маркетгид
Загрузка...
Авторские колонки

Блоги

Ошибка