Мах на сонце — ляп на землю

№38(834) 22—28 сентября 2017 г. 20 Сентября 2017 0

За задумом київської влади, яка тільки про те й думає, як заманити до себе великі гроші, спорудження у центрі столиці європейських вуличних смітників мало створити у Києві привабливий інвестиційний клімат і прискорити програму перетворення Києва на європейське місто і світовий фінансовий центр.

Так у серці Старого Києва з'явилися смітники модерної конструкції і схожа на круїзний лайнер білосніжна машина, що їх вночі обслуговує.

Замість містких наземних контейнерів тут встановили стаціонарні механічні приймальники з підземними бункерами, які раніше можна було побачити хіба що під «МакДональдсом». Коли бункер наповниться, ця машина євросмітник із землі вийме і забере, а у яму поставить такий самий. Любо-дорого глянути!

Кому це пам'ятник?

На смітник це європейське диво зовсім не схоже. Ніхто й не вгадає одразу, що це таке. Блищить нікелем, довкола алюмінієва плита... Цяцька! Просто тобі чи то паркова скульптура в сучасному дусі, чи то доглянута могилка з пам'ятником у стилі радикального техно. Цвинтарний вигляд європейського смітника вводить людей в оману. Вони підходять і шукають на постаменті табличку, щоб довідатися, кого і за які заслуги тут поховано. І почуваються розчарованими, коли їм кажуть, що це тепер такий у Києва європейський смітник. А воно й справді пам'ятник, тільки не людині, а черговому мертвонародженому проекту київської влади.

Один з перших, якщо не перший європейський смітник за розпорядженням мера столиці В. Кличка встановили на вул. Прорізній, прямо на газоні скверу, за три метри від улюбленої лавочки закоханих, пенсіонерів і матусь з дітьми, а вночі постійно діючого хостелу під зорями для безхатченків. Поряд росте кущ бузку, радує око затишний альпінарій, а за 20 кроків по прямій височіє пам'ятник мислителю Махтумкулі Фрагі, поставлений посольством Туркменістану... Райський куточок! І треба ж такому статися, що від цього маленького дива міська влада відгризла під яму для смітника шмат окультуреного газону з понад піввіковою історією плекання трав'яного покриву. Хоча чіпати зелену зону законом заборонено. Але закони пишуться не для київської влади.

Смітникові контейнери, донедавна сховані на Прорізній край дороги у павільйончику з профнастилу, влада вирішила замінити на євросмітник з приймальним отвором 50х50х50 см і накопичувальним бункером, вставленим на глибину людського зросту у забетоновану воронку в землі.

Мешканців не спитали

Але гладенько було тільки на папері. А в дійсності сталося, як завжди — чорті що... Для задоволення побутових потреб мешканців у центрі столиці ці нововведення виявилися малопридатними. За статистикою кожен українець виробляє 1 кг побутових відходів на день. За такого становища ці євросмітники можна ставити хіба що в зонах відпочинку чи закладах харчування для паперового й пластикового посуду, а не в місцях постійного проживання людей у багатоквартирних будинках. Ставлячи тут євросмітники, мер, мабуть, вирішив, що в центрі столиці люди більше не мешкатимуть, а тільки гулятимуть, а якщо й мешкатимуть, то винятково як духовні безтілесні істоти, які не виробляють побутових відходів.

Словом, біда, коли за справу, не вивчивши реалій, беруться наші євроінтегратори. З їхніх євромарень завжди виникає як не чергове кровопускання, то якесь неподобство чи недолугість.

Мешканці будинку 1-3/5 на розі Пушкінської і Прорізної, під вікнами яких прямо на зеленій зоні з порушенням усіх санітарно-гігієнічних норм міська влада поставила євросмітник і споганила скверик, забили на сполох першими. Вони звикли боротися за сквер іще з того часу, як у його нижній частині всупереч здоровому глузду спроституйовані київські архітектори, забудовники і звиклі до безкарності чиновники хотіли на догоду інвесторам поставити будинок терпимості з кабаком, підземним гаражем, номерами і саунами.

Тоді мешканцям вдалося завдяки допомозі киян, які звідусюди йшли їм на виручку, не тільки відбитися від цих чупакабр, а й розкрити, хто за цим стояв: один поважний інвестор був на той час у в'язниці в РФ, другий у Ізраїлі — обоє за торгівлю жінками, а їхнім компаньйоном був син тодішнього мера Стьопа і секретар Київради Басс, його лакей. А з-поза їхніх спин стирчали вуха великого чи то капіталу, чи то криміналу... З тих пір місцеві мешканці живуть, як на міні уповільненої дії, і бережуть сквер від усіляких планів, як його краще забудувати, бо осквернителі не вгамовуються. Так було і цього разу, коли міська влада без врахування думки і реальних потреб мешканців вкотре вирішила наглумитися зі скверу.

Цього разу за маячнею з євросмітниками стояли міський голова — голова КМДА В. Кличко і його заступник з питань ЖКГ П. Пантелєєв, які схибнулися на показушній ідеї євросмітників. Місцеві мешканці докладно написали Кличку про те, що конструктивні особливості євросмітника не розраховані на прийом усього побутового непотребу, який виносять мешканці довколишніх будинків і численних закладів харчування, бо туди дозволяється кидати тільки сміття, об'єм якого не перевищує 50х50х50 см, що це загрожує виникненням тут стихійних звалищ з притаманною їм антисанітарією, комахами, тваринами і птахами, що сквер плюндрується, що порушувати зелені зони забороняється, що паркова лава як місце відпочинку стоїть неприпустимо близько до смітника, та й монумент не може сусідувати з помийницею... І що? Нічого!

Звичайно, Кличко такого не читає. Не мерська це справа. Йому за рангом хіба тільки з інвесторами спілкуватися. І на звернення, підписане членами ініціативної групи від імені киян, його вірні бюрократи надали у відповідь абракадабру, складену за принципом на городі бузина, а в Києві дядько. Зате з'явилися переговорники від влади і, як вуличні проповідники, стали розказувати, як буде усім добре, коли тут з'явиться замість контейнерів євросмітник. Відбитися не вдалося. Євросмітник встановили гвалтовно.

На Прорізну як мухи на мед одразу налетіли журналісти з телекамерами знімати заступника голови КМДА з питань ЖКГ Пантелєєва на фоні смітника, яким той так пишався, що мало не цілувався з ним. А от на думку мешканців, які миттю підтягнулися, телевізійники не зважали. Місцева активістка Оксана Курченко не раз хотіла їм правду розказати. І не вона одна! Та хто їх став слухати?! За правду телевізійникам ніхто не заплатить. Їм краще з владою «дружити» і показувати на її замовлення «веселі картинки».

Після цього в Києві подібні смітники почали ставити у центрі скрізь, де ходять іноземні резиденти, які можуть повідомляти про це до Європи. Це були такі собі елементи декорації цивілізованої Європи у дусі князя Потьомкіна. А потреби і настрої киян при цьому владу не цікавили. Головне, щоб іноземцям подобалося...

Однак минуло зовсім трохи часу, і те, що було очевидним від самого початку, справдилося на 200%. На єврозвалиську у серці столиці періодично росте і смердить купа непотребу не згірш, як у Львові. Київські євросмітники на очах періодично перетворюються на Грибовицьке звалисько у мініатюрі. Але телевізійники цього не знімають. А от там, де залишалися впорядковані сміттєзбірники з контейнерами, нічого подібного не спостерігається. Там проблем як не було, так і немає, що підтверджується фотознімками. То в чому ж справа? Як сказав би професор Преображенський, це проблема не зі смітниками, а з головою.

Показуха для чужих

До того ж євросмітники виявилися ще й надто ламкими. Тиснеш на педаль, а бункер не відкривається! Пишуть і телефонують київській владі про це, а вона у відповідь: це мешканці псують! І ремонтувати не поспішає. Куди ж тепер подіти сміття? Правильно, класти його до підніжжя цього європейського дива, як до обеліска. Тут годилося б вже й помовчати. Бо фотографії скажуть більше за будь-які слова.

Щоправда, у Києві є один Євросмітник з великої літери, який завжди перебуває в ідеальному стані. Він стоїть перед будинком на розі вулиць Хмельницького і Лисенка, на даху якого звив собі колись пентхаус Кличко, а на першому поверсі розташований розважальний заклад, як запевняє поговір, друга його дитинства і молодості депутата ВР пана Палатного. Мер, мабуть, гадає, що такий порядок скрізь. І нікому йому правду сказати.

Не вирішує євросмітник і проблеми роздільного збирання відходів, за яке нас так полум'яно агітують. Бо якщо в контейнерах сортуванням сміття у нас займаються пенсіонери і бомжі, то до підземного бункера вони вже не залізуть. Хоча ні — життя і в це внесло поправки: розробку сміттєзвалища довкола євросмітника можна вести вже відкритим способом незалежно від зросту і комплекції. Поживи вистачить тепер усім — і знедоленим, і бродячим собакам і котам, а також щурам і голубам з воронами...

Євросмітники час від часу поливають зі шланга. Чи то антисептиком, чи то водою. Але після кожного приїзду спецмашини, що їх міняє, на асфальті залишається смердюча твань, змивати її ніхто й не думає.

Залишається тільки з'ясувати, куди зникають гори сміття, яким завалюють євросмітники. Темної пори приїздить величезна біла, як круїзний лайнер, сміттєзбиральна машина космічної конструкції, з неї вилазить людина, збирає вручну сміття, за десяток ходок переносить його і оберемками закидає в люк у кормі... Отака, бачте, механізація праці! А от контейнери вивантажували не вручну, а механічним способом. То як це називати — прогресом чи регресом? І це, по-вашому, також Європа? Щоправда, киян цікавить іще, хто й скільки на цьому заробив.

От тільки не треба казати, що заміна контейнерів на такі євросмітники — це і є крок у напрямку до Європи. Бо та насправді прямує зовсім іншим шляхом. І це можна показати на простих прикладах.

Якщо раніше у Європі ратували за контейнери (зауважте — саме за контейнери!) для роздільного збирання тільки побутових відходів, то потім стали ратувати і за роздільне збирання всього, навіть товченого скла, сортованого за кольором. Однак згодом до них дійшло: навіщо ускладнювати громадянам життя і закликати їх бити скляну тару та сортувати її за кольором, якщо її можна здавати для повторного використання як оборотну? І скло там здають, аж хурчить! А в нас?

Подекуди в цивілізованій Європі, під яку «косить» столична влада, можна придбати в упаковці рівно стільки пляшок молока, соку чи пива, скільки здаси порожньої тари. А в нас так зробити слабо?

Чому не можна встановити, як у Європі, в наших магазинах і супермаркетах автомати, які приймають скляну, металеву і пластикову тару з виплатою за неї винагороди?

Чому не можна, як у нормальних країнах, купувати в населення роздільно зібрані побутові відходи на вагу?! Тоді всі боротимуться не із сміттям, а за гроші, які регулярно можна за нього отримувати! Чи, може, в нас люди байдужі до грошей?!

Якби у нас так само повністю переробляли сміття, як у Швеції, чи продавали його Китаю, як у Британії, отоді і в нас було б, як у Європі. А в нас чомусь будують морально застарілі заводи, у яких фактично втрачаються гроші...

За приклад можна взяти бодай Польщу, яку нам постійно пропонують наслідувати як успішний зразок євроінтеграції. Там пішли іншим шляхом. Контейнерним, якщо можна так сказати.

З 1 червня 2017 р. у Польщі запроваджено новий порядок збирання побутових відходів. Тут чотири види контейнерів для накопичення відсортованих населенням відходів. Цікаво! Хоч і заадміністровано. Але в Польщі настільки суворі вимоги до сортування відходів, що в наших людей не буде стимулів їх виконувати.

Київські євросмітники — це символ наших мертвонароджених реформ. Коли в нас щось реформують, то тільки руйнують і нищать, а нічого путнього не створюють. А людям все вилазить боком. Та реформатори якщо й думають про щось, то тільки не про людей. Головне в наших «реформах» — це показуха для чужих. Для того ж МВФ чи Світового банку, які можуть за це мавпування дати грошей. Для інвесторів. А свої переморгають. І не таке терпіли. Переб'ються. Виживуть якось. Бо вже з діда-прадіда навчилися і перебиватися, і виживати. І їсти одне одного. Це в них у генах вже закладено... Через це реформи влади підтримкою людей і не користуються. Ні пенсійна, ні медична, ні земельна, ні освітня. Ні смітникова... І тому мало не кожне з таких «поліпшень» — це пафосний мах на сонце і ганебний ляп на землю... Столичні євросмітники відображають це як у краплині води.

Цікаво, що замишляє мер і його команда робити з Києвом далі? І як людям від їхньої «турботи» захиститися? Що іще вони наміряються косо-криво впровадити Європі на показ, а нам на сльози?

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Прощай, АТО. И здравствуй, ООС

Операция Объединенных сил закончится только после окончательного освобождения...

Уроки бесчеловечности

То, что некоторые читатели считают доступ к удобным современным технологиям...

Уже 22 года Киев подвергается химической атаке

После окончательной ликвидации завода «Радикал» в 2000 г. территорию предприятия...

Главный редактор «Интера» Антон Никитин: «История...

Четвертый год накануне 9 Мая миллионы украинцев замирают в тревожном ожидании: отменят...

Загрузка...

Родня напрокат: японский бизнес по Фрейду

Давним и устойчивым спросом у японцев пользуется неординарная с точки зрения...

Сколько стоит беспощадность?

В отечественной системе общественного здравоохранения имеется запрещенный вопрос:...

Зимовка в Антарктиде – не для слабых духом

На украинской антарктической станции «Академик Вернадский» во время пересменки...

Польша лучше, чем Словакия

На сайте Госпогранслужбы создана интерактивная карта, где можно в режиме он-лайн найти...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто

Получить ссылку для клиента
Авторские колонки

Блоги

Маркетгид
Загрузка...
Ошибка