«Око небесное» Маши Берлинской

№41(837) 13—19 октября 2017 г. 11 Октября 2017 7 1.8

Если бы не настойчивость Маши Берлинской, то в Украине, где война идет уже который год, скорее всего, темой аэроразведки Минобороны до сих пор «не переймалося б».

А если бы не ее проект «Невидимый батальон», то вряд ли бы МО расширило перечень должностей для женщин-военнослужащих.

Год назад она буквально взорвала эфир на одном из отечественных каналов, когда, невзирая на высоких гостей-политиков, присутствовавших в студии, возмущалась «килограммами золотых часов» у них в то время, как бойцам на фронте не хватает самого элементарного — касок, бронежилетов, чтобы спасти свою жизнь.

Она научилась сдерживать эмоции, поэтому говорит о себе немного, короткими фразами, не особо распространяясь, какой ужас пережила на фронте

Гордитесь «ночными ведьмами»

С самого начала войны она покинула магистратуру Киево-Могилянки и отправилась в АТО: там стала чуть ли не единственным специалистом по аэроразведке. Во время полетов не раз попадала под обстрел. Но об этом не слишком любит рассказывать.

Как и вообще о войне.

И когда ее спрашивают, дескать, ну вот каково там молодым девушкам, при этом непременно упоминая название книги нобелевского лауреата «У войны не женское лицо», Мария печально смотрит в глаза собеседнику и, наверное, думает: «Господи, ну о чем они спрашивают?! У войны вообще не человеческое лицо — это неестественно для человека: стрелять и убивать другого. Те, кто начинает войны, сами не погибают, и их дети не возвращаются калеками».

Она научилась сдерживать эмоции, поэтому старается говорить о себе немного, короткими фразами, не особо распространяясь, какой ужас пережила там.

Сейчас она возглавила Центр поддержки аэроразведки. Но это волонтерская организация, хотя Минобороны уверяло давным-давно, что непременно сделает такое подразделение.

Мы договорились встретиться в Киеве, в кафе-кондитерской на улице Скрипника.

Хозяйка кондитерской сказала, что Берлинская часто назначает здесь встречи, посему без всяких просьб музыку приглушила, чтоб не мешала беседе.

В ожидании Маши за чашкой эспрессо я рассматривала ее страничку в Фейсбуке.

Открывалась она знаменитым снимком времен Второй мировой — с Мариной Расковой, отважной летчицей-штурманом, которая сформировала особую женскую бомбардировочную авиагруппу. Летчиц боялись враги и называли «ночными ведьмами».

С этого снимка и начался розговор с Марией Берлинской. Поскольку в стране, говорю я ей, есть закон о «декоммунизации», согласно которому категорически возбраняется популяризировать советское прошлое, то как же она, весьма и весьма патриотически настроенная, решилась на то, чтоб фото Героя Советского Союза разместить на своей страничке в соцсети?

— Закон «про декомунізацію» — це про зміни назв, символіки, — сурово ответила собеседница. — Я не хочу, щоб десь в центрі України стояли пам'ятники Сталіну. Разом з тим не бачу нічого поганого, щоб пам'ятати «нічних відьом». Було багато героїнь під час війни. І серед них — багато українок... Такий інтернаціонал. Це круто.

Углубляться в детали не хотелось, тем более что тогда пришлось бы напомнить, что отважная летчица — уроженка Москвы, погибла в 43-м под Саратовом, а прах ее покоится у Кремлевской стены.

Впрочем, хорошо, что вопреки идее авторов закона имена легендарних героев помнят — вот даже и в АТО снайперское подразделение, состоящее из женщин, взяло себе название «ведьмы».

«На коленках»

— В листопаді 2016-го ви спричинили своєю палкою промовою під час ефіру «Право на владу», дійсно, шок: всі тоді написали, що Марічка, така тендітна, з дивними очами з поволокою, буквально примусила зніяковіти перед камерами, зашарітися і трохи запанікувати людей у погонах — з МО, що з ними трапляється зрідка. Отже, як вважаєте, щось, образно кажучи, змінилося в їхніх головах, чи звернулись вони до вас самі, бо фактично — з просуванням теми безпілотників — ви робите за них роботу?

— Ні, нічого не змінилося. Мій виступ — був такий експромт. Після того ефіру інформаційна хвиля піднялася, мені просто небайдужі люди писали на Фейсбук, запитували — чим можна допомогти.

А для того, щоб ця емоційна хвиля не спала, була конвертована у щось корисне, я започаткувала проект «Око небесне». Це дало можливість закупити дронів (беспилотный летательный аппарат, в разговорной речи также «беспилотник» или «дрон» от англ. drone — «трутень», без экипажа на борту.Авт.) більше ніж на 2 млн. гривень. Минулого тижня я ще розвозила партію дронів в АТО і планую це робити ще як мінімум рік. Проект має тривати. А ще той мій виступ мав сильний ефект тому, що люди почули те, що всі добре знають, але дуже рідко озвучують.

— Щойно ви сказали, що передали в АТО безпілотники. Розкажіть, як це робиться. І які саме літальні апарати?

— Безпілотники бувають різних типів. І задачі стоять різні. А як це робиться? Дуже просто. Я знаходжу фінансування, закуповую ці дрони, загружаю їх в машину, яка стоїть у мене під домом, і відвожу безпосередньо бійцям, які будуть «літати». Якщо вони не вміють літати, я ще залишаюсь і навчаю їх управляти цим дроном. Найпростіший дрон, до речі, — це квадрокоптер.

Пишуть направлення на моє ім'я в «Центр розвідки»: «Прошу провести навчання». Приїжджають бійці, ми їх навчаємо. Після цього передається літак. Переважно розвідка відбувається на непрофесійних моделях, які створюються фактично «на колінках».

— Тобто все саморобне?

— Не все. Закуповується, наприклад, фюзеляж, начинка, автопілот. Наземна станція створюється з ноутбука з екраном, з антеною. А наші місцеві умільці вже створюють апарат... Якщо люди до цього роками займались авіамоделюванням, то знають, як це працює. Вони об'єднуються в певні команди. А є ентузіасти, які роблять це самостійно. В Полтаві, наприклад, є Аркадій Рогожін, який робить дуже хороші літаки... В принципі на четвертому році війни викристалізувалися й компанії, які виготовляють це професійно, доволі непогано. Інженерний потенціал в Україні високий.

«Галузь була закинута і фактично піднімалася з нуля, навіть не з нуля, а з глибокого мінуса, — перешла на монолог собеседница. — По-друге, суть у тому, що немає системи прозорого державного замовлення на ці апарати, і відповідно можна виробити їх хоч тисячу, але якщо вони не будуть прийняті на озброєння, якщо їх не пропускають за тими чи іншими параметрами, то...

Держава має закупити апарат, який ідеально технічно підходить. Але все те працює через «систему відкатів». Тому виробники, які не хочуть давати хабар, мають мінімальні шанси потрапити «в обойму».

До того ж у нас — підкреслюю — на четвертому році війни(!) — жоден такий апарат не поставлений на озброєння офіційно. «Як же так? Чому не поставлено?» — ці питання мені задають постійно. Але вони не за адресою.

Якби перед вами сидів Полторак чи Турчинов, тоді було б логічно про це запитувати... Працює волонтерська система, як система швидкої допомоги — ще з майдану.

Коли я задавала ці питання міністру Полтораку, то він кивав на Муженка, але я впевнена, що в Генштабі чиновники точно так само кивають на Міноборони.

Люди не зацікавлені, щоб це працювало ефективно. Вони працюють не за принципом ефективного менеджменту, а для того, щоб прийти о 9.00 і вже в 16.00 намилитися з роботи. В них немає прямої зацікавленості. Міноборони — це конкретні люди, Генштаб — теж конкретні люди. Вони працюють коліщатками в загальній системі.

Где складируется информация?

— Отже, інформація, яку фіксують ваші дрони — приміром, про розташування вогневих точок суперника тощо, і яка б могла стати в пригоді нашим бійцям, куди вона надходить? Її хтось аналізує? З нею працюють у Міноборони? У штабі АТО? Я просто хочу зрозуміти — як її використовують, якщо все те, що ви робите, — волонтерство, тобто неофіційно. Чи, може, інформація десь «складується» — і все?

— Насправді загальної системи моніторингу немає. Як це виглядає практично? Є лінія фронту. На лінії фронту стоять різні підрозділи. Кожному підрозділу потрібна актуальна інформація. Це означає, що літати потрібно кожен день, у кожного своя ділянка.

Звичайно, має бути єдиний центр, куди ці дані повинні стікатися, потрапляти «на гору» по секретних каналах. І повинні прийматися оперативні рішення по тих чи інших загрозах, ситуаціях — тут з'явився новий окоп, тут будуються нові укріплення, тут виставляються мінометні розрахунки і т. д.

Так працюють в натівській системі, в єдиній системі управління зв'язком. А у нас це працює таким чином. Є підрозділ, який дивиться, пролітає тим же коптером: ага, ситуація змінилась. Доповідають безпосередньо, якщо це на рівні ротної розвідки, своєму ротному, ротний доповідає комбату.

Далеко не у всіх підрозділах на передовій є безпілотники. Далеко не всі вміють літати. У нас розвідка досі на такому дилетантському рівні працює, тримається за рахунок ентузіазму як з боку громадянського суспільства, волонтерів, так і з боку ентузіазму командирів, офіцерів, простих солдатів, які розуміють важливість цієї галузі.

Буває, солдат розуміє, а комбат ні. Солдат каже: нам потрібен безпілотник, давайте я буду шукати якихось волонтерів. А комбат відмахується, мовляв, це не потрібно. Іноді навпаки: комбат відправляє на навчання людей, але траплялось, що солдатам було нецікаво, вони просто прогулювали лекції і т. д.

Тобто тут все залежить від людського фактора. Але найважливіше, що немає розуміння стратегічності цієї галузі на рівні командування, Міністерства оборони і Генерального штабу.

— Кілька місяців тому ваш Центр підтримки аеророзвідки очільники Міноборони пообіцяли долучити до створення кафедри у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації. І що — долучили?

— Ні. Не просувається ніяк. У мене немає часу цим займатися, проходити ці всі бюрократичні процедури. Справді логічно було б зробити таким чином, щоб відповідальні посадові особи зрозуміли — хто займається цією галуззю поза силовим блоком, об'єдналися і створили на базі цього вже працюючу систему. Але ніхто цим не займається! А я не буду ходити і просити.

Слово на букву «м»

— Проект «Невидимий батальйон» — це про жінок, які пішли на війну, в них блискуче виходить робити суто військову справу, приміром, бути снайпером. Але через те, що у штатному розкладі для жінок є лише вакансії кухаря-прибиральниці, от їх і записують «кухарями» й «прибиральницями». А ви спромоглися довести, що це — нонсенс. Цікаво, як швидко в МО заворушилися і почали «міняти» жінкам посади?

— Головне, що справді почали ворушитися! Просто тиск був потужний. Підключилися і міжнародні організації, і народні депутати, і взагалі суспільство. Я ж проектом «Невидимий батальйон» намагалась донести через дослідження просту інформацію: жінки воюють, отримують поранення і гинуть. Але оформлені вони за документами кухарками, швачками!.. Суспільство було вражене цією інформацією. Ніхто не думав, що це можливо в XXI столітті.

«Країна була вражена тим, що ми декларуємо напрямок в НАТО, де комплектують військо не за принципом статі, а за принципом — хто кращий солдат, хто краще виконує ту чи іншу роботу, — объясняла Мария Берлинская. — Жінка кращий снайпер? Значить, тут буде жінка. Ти краще їздиш на БТРі, ніж чоловік, ти краще літаєш? Виходить, і тут буде жінка.

Моя задача в цьому проекті — дослідити проблему. Але хотіла її не просто дослідити, але й щоб дослідження, яке виявляє проблему, закінчувалося змінами.

І от тоді я відчула спротив з Міноборони, з Генштабу, мені кулуарно декілька разів прозоро натякали, що «нічого не вийде». Тож для мене це вже стало питанням принципу.

Чому? Тому що вони м@@@ки, бо намагаються самостверджуватися за рахунок жінки.

В м@@@ка природа така: він ставав офіцером ще в брежнєвські часи, і природа його розуміння вперто стверджує — не може в армії бути жінок.

Ці м@@@ки не знають елементарних речей: ще з Другої світової війни тільки з радянського боку на передових рубежах ті ж «Нічні відьми», льотчиці, артилеристки, танкістки, снайпери — їх було дуже багато. І ніхто не підозрює — наскільки! За офіційними даними, звичайно, точних цифр ніхто не знає, близько мільйона жінок пройшли тільки з радянського боку.

Але коли війна закінчується, всі повертаються до риторики, що «це суто чоловіча справа», воювати можуть тільки чоловіки і т. д.

Взагалі-то я проти мобілізації. Знаю, що Ахметова чи йому подібних ніколи не мобілізують, а якогось пацана призвали і послали на смерть — це можна. Навіть якщо хлопець до військової служби і непридатний... З іншого боку, дівчат, які хотіли і могли, загнали в ролі «кухарок»!

Це теж саме, як провалена галузь розвідки: все працює неефективно, і управляють цим всім криворукі м@@@ки.

Маємо усвідомити, що найближчим часом ця війна буде вирішуватися точно не військовим шляхом. Й люди гинуть там дарма, зараз — так точно.

Коли був добровольчий рух, це була зовсім інша історія. А тепер потрібно зрозуміти, що ми ці території повертаємо. Але надо набратися терпіння. Якщо вам хтось розказує, що треба зараз іти штурмом на Донецьк і Луганськ, то хай іде першим!..

Поки у нас не буде дійсно професійної армії, а не це заробітчанство, ні про яку відсіч ворогу ми не можемо говорити. Якщо б всерйоз пішла російська армія в атаку, ми би драпали аж до Дніпра, якщо не далі. Тому укріпляємось. Займаємось питаннями побудови професійного сектору безпеки і оборони — сильного, потужного. Й займаємося питаннями утримання решти країни.

Ми зараз маємо розуміти, що питання не в Донецькій і Луганській областях, а в цілісності країни загалом. Якщо будемо отак гав ловити, абсолютно безвідповідально ставитися до своєї країни, то в нас просто забрали шмат городу, а далі — заберуть сіножаті, потім садок, потім ще щось.

І це може статися. Бо так звані господарі цієї садиби сидять і просто ділять якийсь гешефт, прибутки і думають в масштабах своїх яхт, лексусів.

Проблема полягає в тому, що люди, які нами зараз управляють, не є державними діячами. Вони є абсолютно одноденними. Біда в тому, що вони не хочуть залишитися для свого народу, як Шарль де Голль, Аріель Шарон, Джордж Вашингтон, Голда Меїр чи Маргарет Тетчер.

Вони хочуть залишитися в історії своїх банківських офшорних платежів, але не в історії країни.

А тим часом у нас віджимають оці «сіножаті», «садки» і т. д., й так буде відбуватися і далі, тому що розхитати ситуацію нескладно. У нас можна розхитати ситуацію з Харківською, Одеською областями, з Закарпаттям, з Буковиною».

Следствие коллективного невроза

— Ви не раз говорили, що через «сіру зону», та й не тільки, йде сюди контрабанда. Втім, наші служби запевняють, що це наклеп, вони усіх дуже ретельно перевіряють...

— Я їздила на минулому тижні в АТО. На жодному посту навіть не подивились нашу машину.

— Далі не буду продовжувати, а то наступного разу вас будуть перевіряти кожні п'ять метрів... До речі, про жінок — про Героя України, депутата Надію Савченко. Коли вона намагалась потрапити і в зону АТО, і навіть на вінницький збройний завод, її розвернули, не пустили, бо не мала дозволу. Бачте, спочатку всі сльозами вмивалися, щоб тільки вона повернулася в Україну, ікону з неї зробили, а тепер — «ганьба» і «зрадниця».

— Це було закономірно і абсолютно передбачувано, як на мене. Наш народ схильний співати осанну, а потім вести на Голгофу. Для того, щоб не розчаровуватись, не треба зачаровуватись... Дуже не люблю, коли мені намагаються в Фейсбуці у коментарях радити — мовляв, треба терміново йти в політику, «ви — надія України», ще якась дурня. Я ж психічно здорова людина для того, щоб не починати собі думати про президентський пост чи ще про якісь такі речі. Хоча хтось, певне, й може нафантазувати, що він — месія, завтра махне лівою рукою — і спасе Україну, а правою — зацвітуть вишневі садки. Це все наслідки колективного неврозу.

— Прогнози політологів не дуже втішні: зброї на руках тепер багато, плюс надто неспокійна ситуація не лише на Донбасі, отже, не виключено, що в когось з військових може з'явитись бажання навести порядок. Фактично взяти владу. Таке можливо? Які настрої зараз у війську?

— Ні, це маячня. Такого точно не буде. В Києві подібні сценарії можливі тільки за умови, що це буде чиєсь бажання зверху політично розхитати ситуацію, проманіпулювати. Наприклад, якщо у нас Аваков створює свої особисті гвардії, то він — якщо будуть політичні амбіції і готовий буде битися до останнього — може бути однією з тих фігур, які будуть розхитувати ситуацію. Та в принципі не тільки він.

Тут же питання в тому, наскільки безвідповідально можуть вчинити наші політики і в угоду власної амбіції створити ситуацію чергової бійні.

Зараз потрібна, як би банально це не звучало, дуже серйозна відповідальність. Бо дійсно ситуація вибухонебезпечна, багато людей знають, що таке зброя, мають її, вміють нею користуватись.

Це не країна формату чотирирічної давнини, коли я особисто не знала, як робиться коктейль Молотова. Звичайно, навчилась, і не тільки цьому.

Потрібно також усвідомлювати, що Україна не є самостійною фігурою на світовій шахівниці. І дуже багато залежить від того, як ляже загальна геополітична європейсько-американсько-російська карта світу.

Але це не означає, що ми сидимо і чекаємо, як вирішать сильні світу цього. Це означає, що ми на кшталт Ізраїлю абсолютно послідовно відстоюємо український інтерес на всіх рівнях. Починаючи від дипломата, який повиннен відстоювати Україну на своєму рівні, закінчуючи солдатом. Що важливіше — ніхто не знає. Іноді робота дипломата може зберегти життя цілих батальйонів.

А ще треба розуміти, що проект «успішна Україна» може провалитися. Він може бути втрачений тільки тому, що в нас дуже багато голоти і бандитів. Голота і бандити є в будь-якій країні. Але тільки у нас вони є владою.

— Коли війна все ж таки закінчиться, чи повернетеся до гуманітарних наук?

— Не знаю, чим буду займатись по війні, але точно знаю, чим не покину займатись: своєю сім'єю, своїми друзями, своїм народом і не покину літати.

— Кілька років тому в ЗМІ ви розповіли такий епізод. В вас, одягнену в камуфляж, з коротко стриженим волоссям, тим більш у касці, не завжди розпізнавали дівчину. Але коли таке траплялося, то дехто — навіть під час бою — пропонував одружитися. Один з таких хлопців на ім'я Паша навіть упаковку «Ундевіта» презентував в якості подарунка на заручини. Наскільки я зрозуміла, ви більше не бачились. Хоча в інтерв'ю обіцяли, що розшукаєте його. І що ж?

— Ні, не розшукала. Та й навряд чи ми один одного згадали б. Такі зустрічі цікаві тим, що відбуваються хоч раз. Я просто хочу, щоб всі ті, з ким я перетиналась чи буду ще перетинатись на війні, повертались додому живі. Це найважливіше. А решта не має значення.

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...


Загрузка...

Фальшивая сенсация

Есть ли превышение предложения над спросом на рынке? Безусловно! Это результат...

Великой Октябрьской социалистической революции не...

Однажды отец моего товарища спросил меня: «А почему после Февральской революции в...

Бойтесь траву полынь

Всплеск радиации неизвестного происхождения, зафиксированный в начале октября, не на...

Избежать переплат за тепло? Сложно, но можно

Накануне отопительного сезона все более актуальными становятся вопросы оплаты за...

Украина & Россия: максимальная заморозка в режиме...

Визу в ЕС можно получить за 2 недели, а украинскую приходится ждать месяц, да и стоит она...

Как живут в Молдове и Приднестровье

В 2009 г. в Молдове состоялась своя проевропейская революция, а т. н. безвиз страна...

Загрузка...

Финская модель

Микаэля Гранлунда призвали на службу в вооруженные силы Финляндии 7 лет назад. В...

Храните деньги дома

В строительную отрасль возвращаются инвестиции. Пока робко, но тенденции спроса на...

Исход из столицы

Эксперты компании «Альянс Новобуд», отслеживающие ситуацию на рынке...

Навстречу китайским муравейникам

Хотите жить в просторной квартире — переезжайте в пригород

Броня для первого лица

Лидеры государств, как и простые смертные, вынуждены передвигаться на автомобилях....

Кепка, лишающая сна, и гигантский щавель-мутант

Национальная академия наук наконец-то стала что-то подозревать

Комментарии 7
Войдите, чтобы оставить комментарий
Всеволод
17 Октября 2017, Всеволод

Мега-молодчина! Глядя на Машу и таких как она верю, что всё получится.

- -4 +
EpsilonDelta
17 Октября 2017, EpsilonDelta

Ни у вас, ни у таких как Маша, ничего хорошего не получится, потому, что ваш "патриотизм" построен на ненависти.

- 1 +
Всеволод
18 Октября 2017, Всеволод

Ваша уверенность в собственной правоте немало удивляет. Полагаете, что Вы залезли мне в голову и прочли мои мысли?
Или ненависть Маши как-то видна исходя из обсуждаемого текста? Да, в тексте ненависть угадывается, ненависть к продажным украинским политикам и к некомпетентным (и опять же продажным) украинским военным. Но эта ненависть (если Мы её с Вами действительно правильно угадали) вполне объяснима (можно спорить о том, насколько она конструктивна как эмоция, но это лишь предположение, его не просто будет как-то подтвердить или опровергнуть).
Что касается Маши и тех людей которые вокруг неё объединились, ведь работает она не одна, ей (без преувеличения) помогают тысячи людей, а в случае "раскрутки" шумихи вокруг "женских" должностей в украинской армии к этой информационной "волне" это бесспорно десятки (если не сотни) тысяч людей. То именно эти люди составляют основу т.н. "гражданского общества", и если мы хотим построить современное цивилизованное государство (если, конечно хотим, ведь Вы можете придерживаться вообще другого мнения) то строить его будет именно эта группа людей, как мне кажется.

- -2 +
EpsilonDelta
18 Октября 2017, EpsilonDelta

Интересное "гражданское общество", подливающее бензинчику в пожар войны.

- 1 +
Всеволод
18 Октября 2017, Всеволод

О.К.
А если выражаться менее метафорично, а более конкретно. Вы недовольны какими-то конкретными действиями Маши?

- -1 +
Валерий
12 Октября 2017, Валерий

Она желает ,чтобы все военные АТО вернулись домой живыми . А ей никогда не приходило
в голову , что на востоке тоже желают вернуться живыми ? Она работает на войну , работает
на убийство .А заявить во всеуслышание о необходимости переговоров с " сепаратистами "
ей слабо ? Или она способна говорить только то , что хотят услышать власти ?

- 22 +
Gala .

Савченко версия 2.0

- 18 +

Получить ссылку для клиента
Маркетгид
Загрузка...
Авторские колонки

Блоги

Ошибка