Ольга Добровольська: «Чоловіки війну самі не перейдуть»

№10(944) 6 – 12 марта 2020 г. 04 Марта 2020 5

Женщина и война, женщина и армия — в общем-то совместимость этих понятий удивления давно не вызывает. В одних случаях — к сожалению, в иных — к счастью.

И все же своя специфика, свои нюансы есть. Об этом, а также об особой атмосфере в старейшем — 265 лет! — и крупнейшем медучреждении Украины — в Главном военном клиническом госпитале Минобороны — наша беседа с Ольгой Добровольской*, заведующей клубом Главного военно-медицинского клинического центра «ГВКГ Вооруженных сил Украины».

— Ольга Васильевна, насколько важно для наших военнослужащих присутствие женщин в армии?

— Переконана: настільки ж важливо, як і необхідно. То раніше було, що це, мовляв, суто чоловіча справа. Зараз таке і уявити неможливо.

В період нинішньої війни я бачу, як самовіддано працюють наші лікарі-жінки. У нас травматологія, нейрохірургія — найтяжчі відділення, там рятують наших хлопців, наших захисників. На операціях стоять молоді медичні сестри. Вони у нас усі контрактниці. А потім після операцій біля хлопців ходять ангели в білих халатах — наші дівчатка. І це дуже важливо — психологічне розвантаження. Цим ми займаємося і окремо, влаштовуючи якісь заходи, свята. Важливо навіть те, що зайшла дівчина в палату, посміхнулася — і вже легше.

— Какова роль женщины в преобразованиях, в том числе и в сфере медицинского обеспечения, которые осуществляются в Вооруженных силах Украины?

— Цей внесок величезний, а зміни в нашій армії мене тішать. До речі, коли я прийшла сюди працювати, то серед начальників відділень жінок не було, а зараз у нас є відділення, які очолюють жінки — полковники медичної служби. І хоч жінка більш м'яка, витримана за самою своєю природою, у нас в очолюваних жінками відділеннях, мені здається, навіть більший порядок, дисципліна краща, ніж у підрозділах, якими керують чоловіки. Вдома жінка — шия. Отож, як удома вона може своєю сім'єю розпорядитися, — так і в госпітальних відділеннях.

— Я давненько не бывал в клубе, которым вы руководите, и был приятно поражен: красота, чистота, уют — эдакая изюминка женственности.

— У нас у кожному відділенні, де керує жінка, із самого холу починається затишок: картини, квіти, десь столичок із кавою. Оце, видно, така риса жіноча — щоб було захисно, щоб було захищено, щоб пацієнт почувався комфортно, і до цього докладено багато душі, серця, любові. Коли я сюди прийшла працювати, тут був полковник, дуже поважна людина, він започаткував наш музей. Але у нього було все суворо, строго — стояли шафи, у шафах документи, темний такий був прохід поміж ними. І все. А мені захотілося, щоб сюди заходили люди.

Вітальня, кавоварочка, чашечки, щоб вони всі були натерті до блиску... З таких дрібниць складається затишок, видно, що там докладена рука жінки. У цих дрібницях — сама суть.

— Не забывают ли наши политики, артисты, деятели науки и культуры вашу клинику, ведь военный госпиталь — особое медицинское учреждение?

— У нас водорозділ — війна і до війни. До війни обов'язково було посвячення у професію. Роботу клубу очолювала Раїса Пилипівна Рибалко, помічник начальника госпіталю, посада називалася: по роботі з молодшим медичним персоналом. У нас щоосені готували концерт, а на День медичної сестри, 12 травня, проводили конкурс на кращу медичну сестру. Дівчата не лише проходили професійні тести, а й мали себе показати, свої таланти. І від того, наскільки вчорашня випускниця медучилища була органічною, комунікабельною, відкритою, можна було визначити, чи є в неї потенціал стати в майбутньому старшою медсестрою.

Прийшла війна. У нас набрали медсестер, контрактниками дівчата поставали. Потреба у конкурсі, посвяченні у професію відпала. Тепер наші дівчата працюють аж до психологічного вигорання. А отже є потреба збиратися кожну середу, коли проводяться лекторії, тренінги. Фізпідготовку, стройову треба проходити. Адже зовсім інше тепер стоїть завдання. Вони всі вже — хто по разу, хто по декілька — були в АТО, ООС. Зараз інші вимоги, тому й інше до того ставлення.

«Мистецький Арсенал», 2016 р.

Ми працюємо над тим, щоб створити відповідну психологічну атмосферу не тільки для наших хлопців, які тут лікуються, а й для медичного персоналу. Артисти театру ім. Франка, Арт-центр ім. Козловського (мала сцена театру оперети) — постійні наші гості. Ми буваємо на всіх концертах хору імені Верьовки, ансамблю Вірського — все, що проводиться в палаці «Україна», ми по черзі відвідуємо. Старша медсестра Оксана Миколаївна Кошук розподіляє квитки. У Будинку офіцерів буваємо: полковник Блискун Євген Юрійович всюди, де тільки може, забезпечує нас квитками. І такі заходи — то дуже важливо: наші медпрацівники повинні мати можливість психологічного, емоційного перезавантаження.

На території госпіталю створили спеціальний концертний майданчик — біля відділення травматології. Йому вже п'ять років. Допомагав обладнати все «Епіцентр». Театр Франка дав стару театральну тумбу: Анатолій Гнатюк, народний артист, цю тумбу сам приволік сюди. Тут ми клеїмо афіші: з кінця березня, коли стає тепло, на вулиці проводимо ці заходи. Афіша у нас оновлюється два рази на тиждень. Графік складаємо: телефонують, і ми записуємо, хто коли буде виступати.

Віктор Миколайович Білошапка дав апаратуру, яка була у «Фольк-мьюзик» на телеканалі. Всі колективи знають, що не треба везти свої колонки, у нас усе своє, ми виходимо зі своїми мікрофонами.

— Военный госпиталь всеми любим, уважаем — имею в виду представителей культуры. Насколько это значимо для наших военных?

— Це надзвичайно важливо! Адже на такі зустрічі ми ж хлопців і на каталках, і декого навіть на ліжках вивозимо на майданчик. Але атмосфера на цих концертах особлива: тут головне не просто гарно співати, тут потрібне спілкування. Артисти, які у нас часто бувають, про це добре знають. А коли приходять самодіяльні колективи, школярі — їх треба настроїти. Тому концерти завжди розпочинаю я: доки ви не настроїте аудиторію, доки вони вас не полюблять, доки не відчують, що ви патріоти, що ви розумієте, для кого співаєте, — контакту не вийде. З людьми треба говорити! У нас часто так буває, що після концерту ніхто не хоче розходитися — ні глядачі, ні артисти, обмінюються контактами, потім спілкуються...

— Существует ли недопонимание между людьми с разным социальным статусом — военнослужащими и служащими?

— Я кожен день у відділеннях буваю. Знаю, хто з дівчат військову форму носить, а санітарочки, няні у нас цивільні. Але все залежить не від того, військова чи цивільна. Залежить, мабуть, від голови. Дуже впливає на атмосферу старша медсестра. Важливо, аби вона мала авторитет, а не щоб її боялися. Я бачу, як по відділеннях у сестринських дівчата разом обідають, спілкуються — і цивільні, й військові.

*Добровольская Ольга Васильевна — завклубом ГВМКЦ «Главный военный клинический госпиталь ВСУ». Член Национального союза журналистов Украины, автор поэтического сборника «На відстані душі».

В 2015 г. награждена медалью «За гідність та патріотизм» и Памятным знаком «За заслуги».

— Кстати, иногда можно слышать о некачественном питании в армейской среде — невкусно готовят. А что по этому поводу скажете вы — женщина, мама? Довольны ли пациенты госпиталя тем, как их кормят?

— Стовідсотково! У нас, як то буває в інших міських лікарнях, з термосом, передачами ходити не треба. У госпіталі, як і багато років тому, є дієтсестра, розроблені дієти — шоста, п'ятнадцята...

Правда, дівчата-волонтери, слава їм і хвала, іноді пишуть у Фейсбуці: рятуйте, мовляв, приносьте молочку... Але це зайве!

— Только ажиотаж возникает, психологическое давление: мол, армия плохо обеспечена, недееспособна, давайте ее спасать...

— Це непогано, що волонтери облаштували в травматології спеціальні кімнати, холодильники. Там хлопці збираються — не тільки з травматологічного, а й із психіатричного, де проходять обов'язкову реабілітацію, відділення. Вони там спілкуються, дівчата салати кришать... Однак якісною гарячою їжею наші хворі забезпечені й без того. У нас смачно готують! Я, до речі, дуже люблю госпітальні котлети. Кухня нещодавно відремонтована, нові котли поставили. І кого я не питаю — усі задоволені тим, як їх годують. І йогурти у них, окрім усього, є, і фрукти — для тих, кому можна, відповідно до дієти. Ну а волонтерки хочуть допомогти, поспілкуватися — усе на користь.

— Уделяется ли в вашей структуре внимание нравственному воспитанию? Насколько обеспечен ваш библиотечный фонд, на чьи потребности он рассчитан?

— Бібліотеки в Україні закриваються — повний занепад у бібліотечній справі. Я два тижні тому була у полтавському госпіталі (він тепер підпорядковується нашій медичній установі). Була просто шокована: страшенно застарілий фонд, малесенька кімнатка, абиякий книжковий склад — хтось щось там надарував, якогось чтива, не літератури. А бібліотека потрібна. І для персоналу в тому числі. Слава богу, що наш бібліотечний фонд — то просто взірець. Кілька разів на рік командир госпіталю виділяє кошти на поповнення фонду. Ми купуємо і медичну літературу, і українську художню, і детективи на усі смаки.

— Знаю, вы пишете стихи. Мне думается, что поэзия способна помочь пронзительнее, внимательнее всмотреться в мир окружающий, понять его. Но нужна ли сейчас поэзия, в том числе людям военным?

— Така поезія, як у Ліни Костенко, потрібна.

У нас до Дня медичного працівника проводяться гала-концерти — з другої години дня і аж до сьомої вечора. І називаються вони «Пісня лікує». Бобул, Кудлай, Білоножки, Матвійчук, Говорадло... З Толею Гнатюком і з Володимиром Талашко ведем ми ці концерти уже 26-й рік поспіль. Так от я завжди читаю вірші Ліни Василівни. Майданчик гуде! А вірші — вони необхідні: у вірші можна більше сказати, ніж у звичайній розмові.

Клуб «Вишиванка-2016» (О. Добровольская — рядом с военнослужащим)

Поетична збірка у мене справді вийшла — «На відстані душі». Але це у Анатолія Матвійчука, у Ліни Костенко — ото вірші...

Ісус Христос розп'ятий був не раз.

Там, на Голгофі, це було уперше.

Умер од смерті, може, — від образ,

і за життям не пожалів, умерши.

А потім розп'яли на полотні,

у мармурі, у гіпсі і в граніті.

А потім розп'яли його в мені,

і розп'яли на цілім білім світі...

— Что бы вы — с началом весны — пожелали женщинам?

— Недарма кажуть, що чоловіки війну самі не перейдуть. Не зможуть перейти, як не буде поряд жінок.

Головне — бажаю миру! Щоб ці чоловіки, чиїсь чоловіки, брати, побратими, щоб вони повернулися усі додому. Щоб ми вже нарешті пережили все це разом. Щоб жінки витримали, щоб вони допомогли чоловікам вистояти, витримати. Недаремно ж кажуть, що жінка — це...

— ...хранительница очага. Я понял, что никогда никто и нигде не сможет быть так человечен, как женщина. Так внимателен, как женщина. Так участлив, как женщина — мама, жена, сестра. Поэтому я в вашем лице от имени «2000» поздравляю всех женщин госпиталя, поздравляю вашу семью. Хочу, чтобы больше улыбок было на лицах наших женщин. Я благодарю вас за то, что вы делаете столь важную работу. С праздником весны!

— У п'ятницю у нас будуть урочисті збори, і я обов'язково ці ваші побажання нашим жінкам перекажу.

Справка «2000»

Среди персонала Главного военного клинического госпиталя 70 женщин-офицеров, женщин-врачей, работников ВСУ, — 208, военнослужащих-женщин, работающих по контракту, — 225. Медицинских сестер, работников ВСУ, больше — 540.

С апреля 2014 г. более 60 женщин госпиталя работали в районе боевых действий на востоке страны.

Свой неоценимый вклад вносят медсестры и санитарки, их в госпитале свыше 800. 125 представителей лучшей половины человечества выполняют свои обязанности в управлении и других подразделениях тыла.

Сергей КРЮЧКОВ

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

загрузка...
Loading...

Загрузка...

«Церковный вопрос» в повестке МИДа

Устав Украинской православной церкви однозначно указывает на то, что ее центр...

Коронавирус в Италии: украинцы убегать домой не...

В Украине подтвердился первый случай заболевания коронавирусом. Он зафиксирован в...

Скромное обаяние IT-индустрии

На прошлой неделе государственный целевой фонд, зарегистрированный в конце 2018 г. при...

Уроки коронаистерии

Когда понятия братства и солидарности опорочены и отброшены вместе с...

Ветераны АТО: герои или призраки?

Седьмой год после начала боевых действий — пиковый в плане проявления...

Некрасивых матерей не бывает

Украина уже отличилась, «подарив» Европе Чернобыль, но Донбасс по последствиям...

Загрузка...

Партия «сепаратистов» Козина наносит ответный удар

За ширмой аврального завершения децентрализации развернулась полномасштабная война...

Послевкусие

Словаки хранят памятники в первозданном виде, включая и запрещенную на территории...

В Киев приехало «облако»

Компания Google, открывшая свой офис в Украине десять лет назад, в январе нынешнего года...

Проспект Бандеры вместо социальных гарантий

Профсоюзное одобрение ущемления прав наемных работников, а тем более собственного...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Loading...
Получить ссылку для клиента

Авторские колонки

Блоги

Idealmedia
Загрузка...
Ошибка