I will do my best. Я сделаю все возможное

№6(972) 11 – 17 февраля 11 Февраля 2021

Анна Шишман: «Зупинити розкрадання рыбного ресурсу можна»

Не так давно Украина входила в пятерку стран — лидеров рыбного промысла, сегодня же 85% рыбного рынка — импортная продукция. У нас было 238 рыбодобывающих судов океанического промысла, из которых 70% — суда-заводы.

До 2003 г. украинские рыбаки вели промысел по всему миру. Украина добывала более 1 млн. 100 тыс. т водных биоресурсов. Каждый украинец съедал 24,8 кг рыбного продукта в год. Согласно статистике объем вылова рыбы и добычи других водных биоресурсов за 12 месяцев 2020 г. составил 56,7 тыс. т, а наши соотечественники явно недоели рыбы, употребив только 10,6 кг на каждого. Между тем Всемирная организация здравоохранения рекомендует для полноценного развития человеческого организма и насыщения его аминокислотами и омега-3 съедать не менее 19,6 кг рыбного продукта в год. Страны Европы давно уже преодолели этот барьер и в среднем потребляют 24,6 кг/чел. На Украине из года в год импорт рыбы растет. Он вытесняет с прилавков отечественную продукцию, чем убивает целую отрасль. Такое положение дел грозит продовольственной безопасности страны в этом сегменте. Но сегодня у рыбаков появился лучик надежды, и о приходе на пост главы Госрыбагентства Анны Федоровны Шишман, человека, полжизни посвятившего отечественной рыбной отрасли, они говорят с любовью и верой. Анна Шишман была назначена на пост главы Госрыбагентства в ноябре прошлого года. Данное интервью — первое на этом ее посту. Время на беседу — ограничено: в основном оно уходит на аудит состояния отрасли. Это необходимо для понимания того, чем мы располагаем. Только так можно начинать осуществлять планы и шаг за шагом выбираться из завалов. Так и договорились: первое интервью будет ознакомительным, а более подробно поговорим после первых ста дней работы молодого руководителя.

— Анна Федоровна, сложился стереотип, что рыбный промысел — профессия мужская. Управлять рыбаками должен, мол, крепкий мужчина с обветренным лицом и заскорузлыми от морских соленых брызг руками. Такой, защищая интересы отрасли, может и кулаком по столу грохнуть, и крепкое словцо употребить... Как вам, хрупкой красивой женщине, удается справляться?

— Звичайно, що там приховувати — доводиться деколи дуже складно. Ви навіть уявити собі не можете, яку відповідальність я на собі відчуваю. Я сіла в це крісло з громадських засад. Адже мене знають практично всі в рибній галузі, і підвести рибалок я не можу. Я небайдужа людина, пропускаю все через себе, і від цього мені боляче... За усі ці роки рибна галузь стала для мене рідним домом. Моя робота у рибному господарстві розпочалася в 2010 році. Протягом 7 років працювала юристом на різних рибодобувних підприємствах. З 2012 р. — член наглядової ради при Держрибагентстві і протягом двох канденцій головувала у громадській раді. В громадській раді здебільшого працювали з проектами нормативних актів. А ось робота господарська, пов'язана з використанням державного майна, мені була відома мало. До чого я веду? Мене призначили у галузь якраз наприкінці року, коли постають питання, пов'язані із закриттям бюджетного року, фінансовими планами, питання ефективного використання держмайна, аналіз ефективності підприємств тощо. Звичайно, для цього у Держрибагентстві є спеціальні підрозділи, але підпис під ними має бути мій, отже, все доводиться уважно самій вичитувати. Я юрист за освітою і знаю, наскільки важливими можуть бути будь-яка крапка з комою. Я не скаржуся. Та й прийшла не за комфортом, тому міцно сціпила зуби і просто наказала собі вистояти. Адже саме в таких умовах і народжується характер і самоповага. Головне — робити свою роботу чесно. Коли поважатимеш себе у професії, то й інші не пройдуть повз.

— Каких-то тридцать лет назад в Украине был достаточно мощный рыбный флот, вылавливавший рыбу в Мировом океане. Как сейчас обстоят дела с океаническим выловом?

— На жаль, за роки незалежності ми суттєво втратили свої позиції в світі. У країни залишилося три державних судна та чотири приватних. Але лише одне ходить під українським прапором. Це — «Море Содружества». Воно виловлює в Антарктиді один із найцінніших морських продуктів — антарктичний криль. Цей автономний плавучий завод був побудований у Миколаєві, він не тільки виловлює, а й переробляє криля на заморожене м'ясо, харчове та кормове борошно, і ця продукція реалізується як в Україні, так і за її межами.

Варто сказати: в минулому році ми виростили і виловили усього 56,7 тис. т водних живих ресурсів, з них — 21,6 тис. т антарктичного криля. Одна компанія з одним океанічним судном забезпечує 38% усього загального обсягу вилову України у всіх водоймах!

Не треба забувати й про те, що присутність України в Антарктиці — це й стратегічне питання, пов'язане з геополітикою.

— Как же так вышло, что под флагом Украины ходит лишь одно судно?

— На жаль, за останні роки знижується інвестиційна привабливість океанічного промислу. Українське законодавство незручне для його ведення, і першочергове наше завдання — зробити його більш гнучким, щоб риболовецьким компаніям було економічно вигідно працювати під державним прапором України.

Якщо нам вдасться, то законопроекти, які ми внесли до Верховної Ради, підтримають роботу океанічного флоту та зроблять посил компаніям щодо того, що ми вживаємо всіх заходів, аби спростити їхню роботу під держпрапором України, надати їм можливість використовувати всі риболовні права.

Якщо хтось прийде і скаже: «Нарешті ми можемо працювати», — то це вже буде плюс.

— А восстановление судостроения в Украине, на ваш взгляд, возможно?

— Декілька фірм готові інвестувати у будівництво суден океанічного лову. А це чималі кошти. Спорудження одного сучасного судна обійдеться приблизно у 100 мільйонів доларів. Для рибальської спільноти це дуже важливе питання, тому вона разом з Асоціацією суднобудівників шукає шляхи відновлення будівництва рибальських суден — від річкових промислових баркасів до океанічних суден. Держрибагентство підтримує цю ініціативу.

Вже давно пора замислитися над відновленням втраченого океанічного флоту, а разом з ним — і світової риболовецької слави нашої країни. У багатьох країнах розуміють важливість рибного продукту для здоров'я нації та шукають можливості для будівництва сучасних промислових суден. Для цього існують лізингові схеми, вводяться пільгові кредити та звільняють від сплати податків на якийсь період рибопромислові підприємства.

— Какие еще пути выхода рыбной отрасли из затяжного кризиса вы предлагаете?

— З 2016 р. я працювала експертом ФАУ (сільськогосподарської організації ООН) з юридичних питань, пов'язаних з аквакультурою та рибальством, вивчала, як функціонує рибне господарство в різних країнах.

Багато над чим замислювалася. Чому в країнах Європи риба в річках є, а у нас ні? Чому німцю та французу навіть на думку не спадає взяти в руки сітку та піти ловити нею рибу в найближчій річці? Чому у нас процвітає браконьєрство, яке за своїми масштабами перевищує вже офіційний промисловий вилов? Як зупинити це вбивство водойм і розбазарювання найціннішого ресурсу?

Тут не може бути однозначних відповідей. Щоб зупинити вакханалію знищення на наших водоймах, потрібен комплекс заходів. Необхідно посилювати покарання і підвищувати штрафи за незаконний вилов риби. Адже браконьєр мало того, що своїми діями вбиває водойму, то ще й краде рибу у нас із вами. І обсяги таких оборудок крадіїв просто вражають. Також треба підвищувати штрафи за зберігання, переробку та торгівлю незаконно виловленою рибою.

Потрібно вводити електронний сертифікат походження риби — державний документ, який би свідчив про легальність рибного продукту. Щоб без нього неможливо було продати жодного риб'ячого хвоста!

— Но ведь понятно, что без «крышевания» природоохранными и правоохранительными структурами невозможно незаконно вылавливать рыбу в промышленных масштабах.

— Так. Щоб максимально захистити інспекторів від корупційних впливів, потрібно створити фонд підтримки рибної галузі, який буде наповнюватися за рахунок відсотка від штрафів і компенсацій за завдані природі порушниками збитки. Ці кошти можна буде використати на зариблення, якого потребують водойми, на паливно-мастильні матеріали інспекторських човнів і машин та на преміальні виплати.

Це тільки окремі аспекти боротьби з браконьєрством. Перед усіма країнами світу гостро стоїть питання незаконного вилову. І багато де вирішують його досить успішно. Я вірю, що і нам під силу ефективно захистити наші водойми від розграбування.

— Мы не смогли найти перспективный план развития отрасли. Его что, нет?

— Ще одне дуже болюче питання — це довгострокове планування. Керівники галузі приходять і йдуть. Вони розробляють «під себе» короткотермінові плани нібито розвитку галузі. А насправді триває шарахання на всі боки...

Тим паче підприємці, не розуміючи, куди рухається галузь, не квапляться вкладати у розвиток свого бізнесу кошти. Це породжує нещадне ставлення до ресурсу.

Треба розробити стратегію та концепцію з покроковими планами її реалізації мінімум до 2045 р. Затвердити її. І тоді хто б не прийшов на цю посаду, він повинен буде виконувати ці стратегічні документи. Ми всі повинні знати та бачити, куди і до чого іде рибна галузь. Цілі треба прописувати не фантастичні, а здійсненні та водночас — амбітні.

— В последнюю редакцию Красной книги включены 70 видов аборигенных видов рыбы как исчезающие. Над какими видами особенно нависла угроза уничтожения?

— Над хижою річковою рибою. Саме її популяція сьогодні особливо чутлива і потребує негайного відновлення.

Чисельність мирної «білої» річкової риби теж дуже зменшилася. Тотальне скорочення рибного ресурсу торкнулося не тільки річок, а й морів.

Рибні ресурси у Чорному морі серйозно підірвані. Особливо це позначається на прибережному вилові. Забруднення промисловими і побутовими стоками, нераціональне ведення рибного господарства і неналежна охорона водних живих ресурсів поставили багато видів риби на межу виживання. Це торкнулося й цінних видів риби: чорноморської камбали, катрана, скумбрії, саргана, кефалевих видів, морського судака...

Азовське море — світова рибна перлина. Ще зовсім недавно воно у шість разів переважало по рибопродуктивності Каспійське море. В Азові водилися білуга та осетер, судак і кефаль... Але сьогодні для повноцінного промислового вилову залишилось лише три види риби: тюлька, бичок і хамса, інші виловлюються в мізерній кількості.

— В наших внутренних водоемах, в каскаде Днепровских водохранилищ вылавливается незначительное количество рыбы — 12—13 тыс. т. А объем потребления рыбы в стране оценивается в 410 000 т. Может, надо перейти на выращивание рыбы в прудах?

— Згідно з Програмою сільськогосподарської організації ООН (ФАО) до 2030 р. споживчий кошик населення планети на 65% буде поповнюватися рибою, вирощеною в аква- або марикультурі, і тільки 35% будуть забезпечуватися надходженнями від вилову із дикої природи.

В умовах аквакультури у 2020 р. рибогосподарську діяльність в Україні здійснювали близько 3,6 тис. суб'єктів господарювання. Ними загалом вирощено 18,6 тис. т товарної продукції аквакультури.

Аквакультура сьогодні є одним із основних напрямків розвитку вітчизняної рибної галузі, і, поза всяким сумнівом, потрібно поетапно коригувати вилов у наших річках. Однак водночас необхідно говорити про відповідальне рибальство. Що я маю на увазі? Давно пора на усіх великих водоймах, перш за все це стосується Дніпровського каскаду, створити Асоціації промисловиків, які самі між собою будуть визначати місця вилову, а разом з рибоохоронним патрулем розподіляти знаряддя лову, займатися меліорацією — розчищенням зарослих природних нерестовищ, зарибненням, громадською охороною акваторії.

Тоді у рибалок з'явиться почуття не тимчасових користувачів, а дбайливих господарів, які будуть дбати про свої майбутні улови, їм буде не байдужа доля водойми, на якій вони ведуть свою господарську діяльність. Аби зняти соціальну напругу між любителями і промисловими рибалками, повинні бути чіткі межі зон для кожного, які вони не будуть перетинати. Відповідальність повинна бути обопільна.

Сьогодні скрізь існують перекоси, і часом їх породжує застаріла законодавча і нормативна база. Це все разом з громадськістю ми будемо виправляти.

У 1991 р. в Україні було 19 тис. рибницьких господарств. Тепер у державній власності залишилося тільки 4 рибовідтворювальних заводи, які вирощують молодь риби для зарибнення вітчизняних водойм.

— Бытует мнение, что развитие рыбоводства тормозят непомерно высокие арендные ставки за земли водного фонда, устанавливаемые местными советами.

— Так, часом доходить до абсурду: землю на дні ставка оцінюють значно дорожче, ніж орну землю. Але не варто забувати, що з полів урожай збирають щороку, а для того, щоб виростити товарну рибу, потрібно мінімум три-чотири роки копіткої роботи.

Спостерігається нецільове використання водного ресурсу. Непоодинокі випадки, коли сільський голова перекриває річку дамбою, і розливи віддають з незрозумілою метою «потрібним» людям. Хоча Водний і Земельний кодекси, а також закон України «Про аквакультуру» чітко говорять, що водойми можна надавати лише для рекреаційних цілей і для риборозведення. Але це ігнорується... На прикладі Київської області можна зробити висновок про неефективність використання водного фонду: з 2940 орендованих водойм дані про рибницьку діяльність надають всього 300. А чим займаються на інших водоймах?

Ще один фактор, який піднімає ціну на рибну продукцію, — ціни на корми стали недоступними для більшості фермерів. Кілограм комбікормів сьогодні коштує в середньому 10 грн. Для того, щоб короп набрав масу в 1 кг, йому потрібно з'їсти 3—4 кг корму. Це з самого початку робить собівартість риби дуже високою.

У разі ж відмови від годування риби дорогими кормами значно втрачається рибопродуктивність. Вона у нас і без того найнижча в Європі. При інтенсивному риборозведенні європейська норма становить понад 30 центнерів з гектара, в Україні ж фактичний середній показник — лише 3—4 центнери з га.

Для досягнення рибоводних успіхів у нас є все: і безкрайні водні простори (в Україні 63 тис. річок, 40 тис. озер, 400 тис. ставків, 1100 водосховищ, два моря), і найкращі у світі рибоводи, але вони, на жаль, знаходять собі роботу за кордоном.

До речі, саме їхні старання допомогли Китаю впевнено посісти перше місце у світі за кількістю вирощеної риби. Саме українські програми дозволили Ізраїлю наситити внутрішній ринок рибною продукцією власного виробництва, а також увійти у список світових лідерів з виробництва червоної ікри. І це все в пустелі!

Українські рибоводи вивели Румунію на перше місце у світі по виросту білуги. А українські племінні селекційні коропи і технології дозволили Польщі посісти перше місце в Європі по їх розведенню. Українські рибоводи брали найактивнішу участь у розвитку рибної галузі В'єтнаму, Лаосу, Сінгапуру, Малайзії, Арабських Еміратів, навіть африканських країн.

У радянські часи Україна стояла на першому місці серед союзних республік за вирощуванням риби. Нині рибницький ресурс України використовується десь на 20%.

— Можно вспомнить, что совсем недавно рыбное меню было востребовано, а в некоторые дни общепит вообще предлагал исключительно рыбные блюда. В то время была сеть магазинов «Океан», где полки ломились от рыбных деликатесов. Почему это утрачено?

— Населення останнім часом їсть рибу неохоче. Максимум — купують оселедець і рибні чіпси до пива, а під Новий рік скуповують рибну нарізку. Інша господиня варить суп із замороженого хека або мінтая чи додає в нього банку консервованої горбуші. З усього обсягу продуктів харчування, які споживають українці, на рибу припадає менше 2%. Основна маса споживчого кошика — хліб, картопля, молочні продукти і яйця.

Цьому є об'єктивні та суб'єктивні причини. За роки незалежності ми розгубили культуру споживання риби. Якихось 30—40 років тому розуміли, яку важливу роль для здоров'я нації відіграє рибний продукт; існували «обов'язкові» рибні дні, коли в закладі громадського харчування — у четвер — були самі тільки рибні страви. А в дитячих садках щодня в обов'язковому порядку давали риб'ячий жир. Таким чином намагалися популяризувати рибне меню. Сьогодні спогади про це залишилися тільки в анекдотах.

Через дуже низьке споживання риби сьогодні не дивно, що у 80% жителів України діагностують дефіцит йоду в організмі. Адже риба — одне з основних джерел біологічно доступного йоду. Але замість морепродуктів і морської капусти люди вважають за краще купувати йодовану сіль, яка в реальності майже марна: вона втрачає свої корисні властивості при нагріванні. До того ж йод випаровується із солі через три-чотири місяці зберігання або навіть раніше, якщо сіль намокла або зберігалася на світлі. А ось їли б регулярно рибу — можливо, ні про яке погіршення здоров'я нації навіть не йшлося б...

— На наших рыбных прилавках сегодня преобладает импорт. Почему это происходит и откуда в основном к нам везут рыбу?

— У 2020 р. імпорт риби, рибної продукції та інших водних біоресурсів в Україну збільшився. І це зрозуміло. Як-то кажуть, святе місце порожнім не буває: вітчизняний вилов знижується, і його місце на прилавку займає імпорт.

Найбільшу кількість риби та інших водних біоресурсів в Україну постачається з Ісландії, Норвегії та Естонії. Крім зазначених країн, поставки у великих обсягах імпортної рибопродукції здійснюються з США, Латвії, Канади, Іспанії та Китаю.

Понад 90% обсягу імпорту припадає на ті види риби, до яких Україна не має доступу і які видобуваються виключно у водах морських економічних зон інших держав. В основному до України імпортується риба морожена або її філе, що складає понад 80% всього імпорту. Зазначена продукція здебільшого проходить процес переробки на рибних підприємствах України.

На жаль, через коливання курсу валют ціни на рибу зростають. Покупець просто не в змозі купувати рибний продукт у достатній кількості. Особливо це дошкуляє літнім людям, які б із задоволенням купували рибу.

— Какому виду рыбы предпочтение отдаете вы?

— Дуже люблю азовських бичків. Я ж народилася та виросла на Азові — у Маріуполі. Бувала в різних країнах, куштувала багато сортів риби під всілякими вишуканими соусами, але кращого, ніж наші смажені бички і азовська юшка, немає нічого в усьому світі. І те, що відбувається з моїм рідним морем, це — як ніж у серце. Азовське море дороге мені у всіх своїх проявах, і взимку, і влітку, у штиль і в шторм. Воно рідне...

— Что бы вы хотели сказать, обращаясь к рыбакам, в конце интервью?

— Як-то кажуть: «Хто йде, тому підкориться дорога!» Я вірю, що нам усім разом під силу почати відновлювати колишню рибну славу нашої країни. Так, сьогодні галузь розгойдує з боку у бік, але фундамент, який побудували рибоводи і рибалки своєю титанічною працею, витримає всі негаразди. Нам є на чому споруджувати нову будівлю вітчизняної рибної галузі. Зі свого боку я зроблю все можливе. Дуже сподіваюся на допомогу рибальської спільноти. Ми це зробимо разом!

Уважаемые читатели, PDF-версию статьи можно скачать здесь...

Палитра украинского земельного латифундизма

В сегменте крупного аграрного бизнеса иностранцы контролируют 50-70% ниши крупнейших...

Три года тюрьмы за травлю пчел

Самые безопасные регионы для пчеловодов – Прикарпатье и Закарпатье

Нерест-2021

С первого апреля 2021 года начинается нерестовый запрет на вылов водных биоресурсов....

Украинский чернозем оптом и в розницу

Парламентское большинство поддержкой фермерских хозяйств и катастрофическим...

Когда противогаз не нужен

Киев снова в двадцатке городов с самым грязным в мире воздухом.

Самая массовая экологическая акция

Час Земли — ежегодная международная экологическая акция Всемирного фонда дикой...

Приватизация: дешевле, быстрее, еще быстрее!

В ВР хотят запустить процесс большой приватизации, даже не утвердив перечень...

Без воды виноватые

22 марта – Всемирный день водных ресурсов, учрежденный ООН в 1993 году.

Первоцветы

«Первоцветы» – это обобщённое название для всех рано зацветающих растений, в...

Обитатели водоемов нуждаются в нашей помощи!

Состоялась масштабная Акция «Глоток воздуха» по предупреждению заморных...

Глоток жизни

Прежде чем устанавливать новое дорогостоящее оборудование, надо убрать источники...

Мир на пределе

Брекзит явственно обозначил желание европейских англосаксов создать свою...

Комментарии 0
Войдите, чтобы оставить комментарий
Пока пусто
Авторские колонки

Блоги

Ошибка